ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

ВІЙСЬКОВІ КОМІСАРИ

  Бібліографічне посилання: Вирський Д.С. ВІЙСЬКОВІ КОМІСАРИ [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 1: А-В / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2003. - 688 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Vijskovi_komisary (останній перегляд: 19.02.2019)
Енциклопедія історії України ( Т. 1: А-В ) в електронній біблотеці

ВІЙСЬКОВІ КОМІСАРИ

ВІЙСЬКОВІ КОМІСАРИ – 1) представники уряду чи правлячої партії у військах. Уперше з'явились 18 ст. у найманих військах італ. республік. У період Французької революції кінця 18 століття в.к. як представників Конвенту направляли до військ та в департаменти, де відбувалися військ. дії. Інститут в.к. став одним із найважливіших органів якобінської диктатури. Згодом посади в.к. запроваджувались у різних країнах, як правило, під час громадян. війн. У Росії їх ввів Тимчасовий уряд після Лютневої революції 1917. Під час Жовтневого перевороту в Петрограді (нині Санкт-Петербург; див. 0Жовтнева революція 1917) через своїх в.к. у військ. частинах діяли більшовики, які навесні 1918 заснували інститут в.к. у новоств. Червоній армії (див. Радянська армія). Координувало діяльність в.к. ств. 8 квіт. 1918 Всерос. бюро в.к. (від квіт. 1919 – Політвідділ РВР Республіки, від 15 трав. 1919 – Політуправління РВР Республіки). Наприкінці 1919 у Червоній армії налічувалося 60 в.к. – членів РВР фронтів та армій, а також понад 3200 в.к. нижчого рівня. Вони здійснювали контроль за ЗС країни. Від 1925 інститут в.К., як такий, що узаконює двовладдя у військ. підрозділах і заважає ефективному керуванню ними, поступово ліквідовується, але після репресій в армії 1937–40, а також на початку Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941–1945 (20 лип. 1941 – 9 жовт. 1942) знову відновлюється. Наслідки цього були досить суперечливими, що змусило рад. кер-во відмовитися від в.к. і остаточно встановити єдиноначальність у військах.

Інститути в.к. існували на різних етапах військ. буд-ва армій низки соціаліст. країн;

2) кер. військ. комісаріату (військ.-мобілізаційна структура).

дата публікації: 2003 р.

Література:
  1. Петров Ю.П. Военные комиссары в годы гражданской войны (1918–1920 гг.). М., 1956
  2. Ставицкий И.В. О военных комиссарах периода Великой Отечественной войны. "Вопросы истории КПСС", 1965, № 3
  3. Партийно-политическая работа в Вооруженных Силах СССР. 1918–1973: Исторический очерк. М., 1974
  4. Соколов в.А. Создание и укрепление института военных комиссаров в Военно-Морском Флоте в годы гражданской войны. Л., 1974.

Посилання:
  • БІЛЬШОВИКИ
  • ФРАНЦУЗЬКА РЕВОЛЮЦІЯ 1789–1804
  • ЛЮТНЕВА РЕВОЛЮЦІЯ 1917
  • РАДЯНСЬКА АРМІЯ
  • САНКТ-ПЕТЕРБУРГ
  • ТИМЧАСОВИЙ УРЯД
  • ВЕЛИКА ВІТЧИЗНЯНА ВІЙНА РАДЯНСЬКОГО СОЮЗУ 1941-1945 РР.

  • Пов'язані терміни:
  • ДУМЕНКО БОРИС МОКІЙОВИЧ
  • ПОЛІТИЧНІ ВІДДІЛИ
  • РАДЯНСЬКА АРМІЯ


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)