ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

ВІЛЕНСЬКО-РАДОМСЬКА УНІЯ 1401 Р.

  Бібліографічне посилання: Шабульдо Ф.М. ВІЛЕНСЬКО-РАДОМСЬКА УНІЯ 1401 Р. [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 1: А-В / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2003. - 688 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Vilensko_Radomska_1401 (останній перегляд: 17.02.2019)
Енциклопедія історії України ( Т. 1: А-В ) в електронній біблотеці

ВІЛЕНСЬКО-РАДОМСЬКА УНІЯ 1401 Р.

ВІЛЕНСЬКО-РАДОМСЬКА УНІЯ 1401 – угода між правлячими елітами Великого князівства Литовського (ВКЛ) і Корони Польської (КП), що відновила держ.- політ. союз між цими країнами, фактично розірваний Салінською угодою 1398. в.-Р.у. стала продовженням Кревської унії 1385 і Острівської угоди 1392. Вона була укладена в обстановці різкого послаблення ВКЛ внаслідок поразки війська вел. кн. литов. Вітовта у битві з ординцями на р. Ворсклі 12 серп. (див. Ворскла, битва на річці 1399) і зміцнення політ. позицій Золотої Орди та Великого князівства Московського у Сх. Європі. Тим часом правлячі кола КП не полишали наміру відновити польс.-литов. унію після невдалої спроби реалізації Кревської унії 1385. Зацікавлений у підтвердженні своїх верховних прав на Литву й залежні від неї землі Русі був і Владислав II Ягайло, королів. статус якого на той час захитався у Польщі в зв'язку зі смертю його дружини, королеви Ядвіги, а також невдоволенням місц. знаті ходом реалізації умов Кревської унії 1385, зокрема тієї її умови, що передбачала повернення до складу КП раніше відторгнених від неї земель. Через ці обставини в.-Р.у. стала своєрідним компромісом між крайніми намірами адептів Кревської унії та прихильників політ. самостійності ВКЛ. Більшість документів в.-Р.у. збереглася до нашого часу в оригіналах чи копіях.

Основу в.-Р.у. склала угода, досягнута у Городні (нині Гродно, Білорусь) між 25 і 31 груд. 1400 польс. королем, верховним князем литов. та дідичем Русі Владиславом II Ягайлом та Вітовтом, фактичним правителем ВКЛ. Оформлена кількома актами, зокрема виданими у м. Вільно (нині Вільнюс) 18 січ. 1401 від імені: 1) Владислава II Ягайла, який допустив литов. князя Вітовта пожиттєво до участі в управлінні ВКЛ; 2) Олександра (правосл. хресне ім'я Вітовта), який зобов'язувався бути вірним королеві й Короні Польс., обіцяючи, що після його смерті ВКЛ буде повернене королю, його нащадкам і КП, за винятком земель, наданих пожиттєво його дружині Анні та його братові 0Сигізмунду; 3) прелатів, князів, панів, шляхти й "обивателів" литов. та рус. земель ВКЛ, які обіцяли свою вірність королю, Короні й "обивателям" КП, надання їм в разі потреби військ. допомоги й дотримання умов угоди між королем Владиславом II Ягайлом і кн. Вітовтом, а також – 4) грамотою, виданою у м. Радом (Польща) 11 берез. 1401 від імені коронної ради КП, якою остання обіцяла: дотримуватися умов угоди між Короною та королем Владиславом II Ягайлом і кн. Вітовтом і надавати необхідну воєн. допомогу. Крім того, особисті присяжні записи видали: стародубський кн. Олександр Патрикійович (31 груд. 1400, біля оз. Круди, між Городнею і Меречем, нині Мяркине, Литва); друцький кн. Семен Дмитрович (26 січ. 1401, Бірштани, нині Бірштонас, Литва); київ. намісник кн. Іван Ольгимунович Гольшанський (12 лют. 1401, Мереч); литов. кн. Юрій Довговд (24 лют. 1401, Троки, нині Тракай, Литва). Цими грамотами вони зобов'язувалися не шукати після смерті Вітовта ін. господаря, окрім польс. короля Владислава II Ягайла.

Таким чином, формально в.-Р.у. не означала інкорпорацію ВКЛ до складу Польс. д-ви, проте визначала його васальну залежність від КП й польс. короля. Утвердження Вітовта пожиттєвим правителем з титулом вел. кн. литов. передбачало збереження за ВКЛ певної самостійності. Водночас васальний характер зв'язку литов.-рус. еліти з польс. і задекларована в.-Р.у. необхідність здійснення спільного курсу в зовн. політиці та спільних військ. операціях створювали передумови для повного підкорення ВКЛ Польс. д-ві.

Дж.: Akta unji Polski z Litwą. 1385–1791. Krakόw, 1932.

дата публікації: 2003 р.

Література:
  1. Чубатий М. Державно-правне становище українських земель Литовської держави під кінець XIV ст."ЗНТШ ", 1924, т. 134–135; Пичета в.И. Белоруссия и Литва в XV–XVI вв. М., 1961
  2. Bardach J. Krewo i Lublin. Z problemów unji polsko-litewskiej. В кн.: Studia z ustroju i prawa Wielkiego Księstwa Litewskiego XVI–XVII w. Warszawa, 1970
  3. Греков Н.Б. Восточная Европа и упадок Золотой Орды. М., 1975
  4. Грушевський М. Історія України-Руси, т. 4. К., 1993
  5. Kiaupiene J. Historia litewska o niektórych zagadnieniach stosunków litewsko-polskich męzdzy Krewem a Lublinem. В кн.: Profesor Henryk Lowmiański, życie i dzieło. Poznań, 1995.

Посилання:
  • КОРОНА, КРОНА
  • КРЕВСЬКА УНІЯ 1385
  • ОСТРІВСЬКА УГОДА 1392
  • ВЕЛИКЕ КНЯЗІВСТВО ЛИТОВСЬКЕ
  • ВЕЛИКЕ КНЯЗІВСТВО МОСКОВСЬКЕ
  • ВІЛЬНЮС
  • ВІТОВТ (ВІТАУТАС)
  • ВОРСКЛА, БИТВА НА РІЧЦІ 1399
  • ЯГАЙЛО, ВЕЛ. КНЯЗЬ ЛИТОВ.
  • ЗОЛОТА ОРДА, УЛУС ДЖУЧІ

  • Пов'язані терміни:
  • КОНСТИТУЦІЙНИЙ ВИМІР УКРАЇНСЬКОЇ ІСТОРІЇ (ДО ПОЧАТКУ 1990-Х РОКІВ)
  • ВЕЛИКЕ КНЯЗІВСТВО ЛИТОВСЬКЕ
  • ЯГАЙЛО, ВЕЛ. КНЯЗЬ ЛИТОВ.


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)