ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Том (Україна - Українці) Кн. 1
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

ВІТОВТ (ВІТАУТАС)

  Бібліографічне посилання: Шабульдо Ф.М. ВІТОВТ (Вітаутас) [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 1: А-В / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2003. - 688 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Vitovt (останній перегляд: 25.08.2019)
Енциклопедія історії України ( Т. 1: А-В ) в електронній біблотеці

ВІТОВТ (ВІТАУТАС)

ВІТОВТ (Вітаутас, правосл. хресне ім'я Олександр, катол. – Вігант; бл. 1348–27.10.1430) – кн. Городенський (нині Гродно, Білорусь; 1370–82, 1383–1430), вел. кн. литов. (з 1392). Один із синів Кейстута Гедиміновича (див. Гедиміновичі), удільного володаря Трок (нині Тракай, Литва), Городна і Берестейської землі, вел. кн. литов. 1381–82. Охрещений тричі: 1382 за катол., 1384 – правосл. і 1386 – знову за катол. обрядами. Упродовж перших десяти років політ. кар'єри вів запеклу боротьбу з вел. кн. литов. (з 1386 також польс. королем) Владиславом II Ягайлом спершу за повернення батьківського наділу, а після Кревської унії 1385 – як лідер антиунійної та антиягайлівської коаліції – за політ. самостійність Литви й верховну владу в ній. Ставши правителем Великого князівства Литовського (ВКЛ) за компромісною Острівською угодою 1392, проявив себе як сміливий реформатор і здібний, хоч і жорсткий, адміністратор. У внутр. політиці намагався модернізувати екон., політ. і правову основи ВКЛ, зміцнюючи соціальну опору своєї влади – боярський стан. Протегував розширенню торгово-грошових відносин всередині д-ви і з зарубіжжям, формуванню міськ. станів, створенню литов. держ. грошової системи. Домігся зміцнення й більшої централізації держ. управління, посилення залежності від великокнязівської влади укр. і білорус. земель. Дбав про заселення і госп. освоєння пд.-укр. земель. Реформи в. посилили насамперед Литву, що стала ядром ВКЛ – одного з найбільших у Європі середньовічних держ. утворень. У зовн.-політ. справах був змушений зважати на інтереси й цілі Корони Польської, але дотримувався їх не завжди послідовно, переслідуючи також власні цілі. Вів постійну боротьбу з Тевтонським орденом, очолював литов.-рус. військо в Грюнвальдській битві 1410. Уклав з Владиславом II Ягайлом Городельську унію 1413, яка підтвердила чинність Кревської унії 1385 і задекларувала повторне об'єднання Корони Польс. й ВКЛ. Підтримував інтенсивні політ. зв'язки з кер. гуситського руху в Чехії, надаючи їм військ. й дипломатичну допомогу. Разом з Ягайлом двічі виступав як ініціатор переговорів про унію церковну: 1396 при посередництві Кипріяна, митрополита Київ. і всієї Русі, це питання було порушене перед константиноп. патріархом, а 1418 в. відправив для переговорів про унію велике посольство духовних і світських осіб на чолі з київ. і литов. митрополитом Г.Цамблаком на Констанцький собор 1414–1418 вищого катол. духівництва.

У політиці щодо Русі й Золотої Орди в. намагався реалізувати програму вел. кн. литов. Гедиміна і Ольгерда, незважаючи навіть на ті труднощі й ускладнення, які породжувала польс.-литов. унія. Послідовно протидіяв інтеграційній політиці Великого князівства Московського на теренах колиш. Київ. Русі, домагаючись розширення кордонів ВКЛ на сх. й пд. сх. Захопив (1395) і приєднав (1404) до Литви Смоленськ (нині місто в РФ), неодноразово робив спроби поширити вплив своєї влади на Рязанське князівство, а також на Псков (нині місто в РФ) й Новгород Великий. Проводив планомірний наступ на т. зв. верховські князівства, розташов. у верхів'ях річок Ока (прит. Волги) і Дон, більшість яких визнала сюзеренітет ВКЛ у 20-х рр. 15 ст. Скориставшись з династичної кризи і ослаблення Золотоординської д-ви, відновив і зміцнив політ. позиції ВКЛ у підвладних Золотій Орді пд.-укр. землях і Криму. З цією метою в союзі з екс-ханом Тохтамишем і при військ.-політ. підтримці Моск. д-ви здійснив успішні походи на Нижній Дон, Приазов'я і в Крим (1397) та на чорномор. узбережжя біля гирл Дніпра і Пд. Бугу (1398). Наступна спроба в. повернути Тохтамишу ханський трон і з допомогою Золотої Орди підкорити Москву та всю Русь призвела до нищівної поразки армії в. у битві з татар. військом Едигея на р. Ворскла (див. Ворскла, битва на річці 1399). Мав спец. ярлик Тохтамиша на володіння переважно укр. тер. (1398), права на які Золота Орда формально зрікалася. Лише в серед. 20-х рр. 15 ст., із розпадом Золотоординської д-ви, в. остаточно закріпив пд. кордон ВКЛ на чорномор. узбережжі й зміцнив свій вплив у ханствах, що існували на зх. від Волги. Визначене польс.-литов. унією і спец. угодами між Ягайлом і в. підпорядкування політики ВКЛ на сх. інтересам Польс. королівства і постійна опозиція й протидія Польщі з боку феод. середовища правосл. нас. ВКЛ прирекли політику в. на Русі на незбалансованість, а результати його політики – на незавершеність.

Здійснюваний в. політ. курс об'єктивно вів ВКЛ до здобуття політ. самостійності й унезалежнення від Польс. королівства, саме це мала оформити і закріпити у правовому відношенні коронація литов. правителя. Уперше в. був проголошений королем Литви ще 1398 під час переговорів делегації литов.-рус. знаті з нім. рицарями про умови Салінської угоди. Але ослаблення ВКЛ внаслідок розгрому армії в. у битві на берегах Ворскли звело задум оформлення його політ. суверенності нанівець. Реальнішою була друга спроба. Коронація приурочувалася до з'їзду європ. монархів у Луцьку 1429, але була зірвана протидією польс. магнатів і шляхти та внаслідок суперечливого ставлення до неї короля Владислава II Ягайла. Невдовзі, 27 жовт. 1430, в. помер. Більшість його важливих починань так і не була завершена.

дата публікації: 2003 р.

Література:
  1. Prochaska A. Ostatnie lata Witolda. Warszawa, 1882
  2. Konecny F. Jagiełło i Witold. Lwów, 1893
  3. Prochaska A. Dzieje Witolda wielkiego księcia Litwy. Wilno, 1914
  4. Halecki O. Dzieje unii Jagiełłonskiej, t. 1. Kraków, 1919
  5. Чубатий М. Державно-правове становище українських земель Литовської держави. "ЗНТШ", 1926, т. 135–136
  6. Там само 1929, т. 144–145
  7. Łowmiański H. Witold wielki księze litewski. Wilno, 1930
  8. Kolankowski L. Dzieje Wielkiego Księstwa Litewskiego za Jagiełłonów. Warszawa, 1930
  9. Pfitzner J. Grossfürst Witold von Litauen als Staatsmann. Prag–Brunn, 1930
  10. Греков И.Б. Очерки по истории международных отношений Восточной Европы XIV–XVI вв. М., 1963
  11. Koncius J. Vytautas the Great, t. 1. Maiami, 1964
  12. Kosman M. Wielki księze Witold. Warszawa, 1967
  13. Studia z dziejów Wielkiego Księstwa Litewskiego XIV–XVIII w. Poznań, 1971
  14. Греков И.Б. Восточная Европа и упадок Золотой Орды. М., 1975
  15. Kloczowski J. Europa słowiańska w XIV–XV wieku. Warszawa, 1984
  16. Wasilewski t. Daty urodzin Jagiełły i Witolda: Przyczynki do geneałogii Gedyminowiczów. "Przegłąd Wschodni", 1991, t. 1, z. 1
  17. Грушевський М. Iсторія України-Руси, т. 4–5. К., 1993–95
  18. Tęgowski J. Pierwsze pokolenia Gedyminowiczów. Poznań–Wrocław, 1999.

Посилання:
  • БЕРЕСТЕЙСЬКА ЗЕМЛЯ, БЕРЕСТЕЙЩИНА
  • ЕДИГЕЙ
  • ГЕДИМІНОВИЧІ
  • ГОРОДЕЛЬСЬКА УНІЯ 1413
  • ГРЮНВАЛЬДСЬКА БИТВА 1410
  • КЕЙСТУТ
  • КОНСТАНЦЬКИЙ СОБОР 1414–1418
  • КОРОНА, КРОНА
  • КРЕВСЬКА УНІЯ 1385
  • КИПРІЯН
  • НОВГОРОД ВЕЛИКИЙ
  • ОЛЬГЕРД
  • ОСТРІВСЬКА УГОДА 1392
  • ТЕВТОНСЬКИЙ ОРДЕН
  • ЦАМБЛАК ГРИГОРІЙ
  • УНІЯ ЦЕРКОВНА
  • ВЕЛИКЕ КНЯЗІВСТВО ЛИТОВСЬКЕ
  • ВЕЛИКЕ КНЯЗІВСТВО МОСКОВСЬКЕ
  • ВОРСКЛА, БИТВА НА РІЧЦІ 1399
  • ЯГАЙЛО, ВЕЛ. КНЯЗЬ ЛИТОВ.
  • ЗОЛОТА ОРДА, УЛУС ДЖУЧІ

  • Пов'язані терміни:
  • БЕРЕСТЯ
  • БЕРЕЗАНЬ, ОСТРІВ
  • БЕРИСЛАВ
  • БІЛОРУСЬКО-ЛИТОВСЬКІ ЛІТОПИСИ
  • БОБРОК-ВОЛИНСЬКИЙ ДМИТРО МИХАЙЛОВИЧ
  • БОЯРИ-СЛУГИ
  • БРАЦЛАВ
  • ЧЕРНІГІВ, ОБЛАСНИЙ ЦЕНТР
  • ЧОРНИЙ ОСТРІВ, СМТ ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛ.
  • ДІДИЧІ
  • ДМИТРО-КОРИБУТ ОЛЬГЕРДОВИЧ
  • ЕДИГЕЙ
  • ФЕДІР КОРІЯТОВИЧ
  • ГАРДОВИЙ АБО КОРОЛІВСЬКИЙ ШЛЯХ
  • ГАШТОВТ МАРТИН ІВАНОВИЧ
  • ГЛИНСЬКІ
  • ГОЛЬШАНСЬКІ (ДУБРОВИЦЬКІ)
  • ГОРОДЕЛЬСЬКА УНІЯ 1413
  • ГРЮНВАЛЬДСЬКА БИТВА 1410
  • КАМ'ЯНЕЦЬ-ПОДІЛЬСЬКИЙ
  • КАНІВ
  • КАРАЇМИ
  • КАЗИМИР ІV ЯГЕЛЛОНЧИК
  • КЕЙСТУТ
  • ХОДИКИ
  • КНЯЗЬ
  • КОНСТАНЦЬКИЙ СОБОР 1414–1418
  • КОНСТИТУЦІЙНИЙ ВИМІР УКРАЇНСЬКОЇ ІСТОРІЇ (ДО ПОЧАТКУ 1990-Х РОКІВ)
  • КОРМЧА, КОРМЧА КНИГА
  • КОРОЛЬ
  • КРЕМЕНЧУК
  • КРЕМЕНЕЦЬКИЙ ЗАМОК
  • КРИМСЬКИЙ ХАНАТ
  • КУХМІСТР, УРЯД ПРИ ДВОРІ МОНАРХА
  • КИЇВСЬКЕ КНЯЗІВСТВО
  • КИЇВ
  • КИПРІЯН
  • ЛІТОПИСИ ВЕЛИКОГО КНЯЗІВСТВА ЛИТОВСЬКОГО
  • ЛИТОВЦІ В УКРАЇНІ
  • ЛУЦЬК
  • ЛУЦЬКИЙ ДОМІНІКАНСЬКИЙ МОНАСТИР
  • ЛУЦЬКИЙ З'ЇЗД МОНАРХІВ 1429
  • НОВГОРОД-СІВЕРСЬКЕ КНЯЗІВСТВО
  • НОВГОРОД-СІВЕРСЬКИЙ
  • НОВІТНЯ ІСТОРІОГРАФІЯ
  • ОЧАКІВ
  • ОЛЕЛЬКО ВОЛОДИМИРОВИЧ
  • ОЛЕЛЬКОВИЧІ
  • ОСТРІВСЬКА УГОДА 1392
  • ПЕРЕМИЛЬ
  • ПЕРВОМАЙСЬК
  • ПОДІЛЬСЬКЕ КНЯЗІВСТВО
  • ПОГОНЯ
  • ПОЛТАВА
  • ПРОХАСКА АНТОНІЙ
  • РАБСТВО В УКРАЇНІ
  • САТАНІВ - СМТ ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛ
  • СКИРГАЙЛО ОЛЬГЕРДОВИЧ
  • СЛУЦЬКИЙ ЛІТОПИС
  • СТОЖЕК (СТІЖОК), НАСЕЛЕНИЙ ПУНКТ
  • СУПРАСЛЬСЬКИЙ ЛІТОПИС
  • СИГІЗМУНД КОРИБУТОВИЧ
  • ТАТАРИ В УКРАЇНІ
  • ТЕВТОНСЬКИЙ ОРДЕН
  • ТЯГИН, МІСЦЕВІСТЬ НА НИЖНЬОМУ ДНІПРІ
  • ТОХТАМИШ
  • ЦАМБЛАК ГРИГОРІЙ
  • ТИВРІВ, СМТ ВІННИЦЬКОЇ ОБЛ.
  • УРЯДИ ЦЕНТРАЛЬНІ ТА НАДВІРНІ ВЕЛИКОГО КНЯЗІВСТВА ЛИТОВСЬКОГО 14–18 СТОЛІТЬ
  • ВЕЛИКА ВІЙНА 1409-1411 РР.
  • ВЕЛИКЕ КНЯЗІВСТВО ЛИТОВСЬКЕ
  • ВІЛЕНСЬКО-РАДОМСЬКА УНІЯ 1401 Р.
  • ВІТОВТОВА ДОРОГА
  • ВОЛОДИМИР ОЛЬГЕРДОВИЧ
  • ВОРСКЛА, БИТВА НА РІЧЦІ 1399
  • ВИШНЕВЕЦЬКІ
  • ВИШНІВЕЦЬ
  • ЯГАЙЛО, ВЕЛ. КНЯЗЬ ЛИТОВ.
  • ЯРЛИКИ ХАНСЬКІ НА УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ КІНЦЯ 14 – СЕРЕДИНИ 16 СТ.
  • ЯСИР
  • ЗАГАЛЬНИЙ ЗЕМСЬКИЙ ПРИВІЛЕЙ 1447
  • ЗАСТИРЕЦЬ ЙОСИП ЯКОВИЧ
  • ЖДАН МИХАЙЛО-БОГДАН
  • ЗОЛОТА ОРДА, УЛУС ДЖУЧІ


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)