ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Том (Україна - Українці) Кн. 1
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

"ВОЄННИЙ КОМУНІЗМ"

  Бібліографічне посилання: Кульчицький С.В. "ВОЄННИЙ КОМУНІЗМ" [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 1: А-В / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2003. - 688 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Voiennyj_komunizm (останній перегляд: 21.09.2019)
Енциклопедія історії України ( Т. 1: А-В ) в електронній біблотеці

ВОЄННИЙ КОМУНІЗМ

"ВОЄННИЙ КОМУНІЗМ" – здійснювані більшовиками з кін. 1917 до весни 1921 соціально-екон. перетворення на підконтрольній їм тер. колиш. Рос. імперії. Власне термін "В.к." вперше з'явився тільки у берез. 1921, коли В.Ленін заявив, що тогочасний "надто поспішний, прямолінійний, непідготовлений “комунізм” наш викликався до життя війною і неможливістю ні дістати товари, ні пустити фабрики". Поряд із взяттям у лапки терміна "комунізм" в.Ленін запропонував і схему пояснення причин тогочасного катастрофічного стану економіки країни, говорилося про обумовлену війною господарську розруху. Насправді тогочасна розруха була не стільки наслідком війни, скільки результатом політики "В. к.".

Пропагандисти взяли на озброєння запропоноване пояснення. В рад. енциклопедіях "В. к." став характеризуватися як система викликаних умовами громадян. війни та іноз. воєн. інтервенції тимчасових надзвичайних заходів соціально-екон. характеру. Зважаючи на те, що громадян. війна почалася тільки з літа 1918, попередній період рад. влади став розглядатися в історіографії як самостійний, хоч таким не був.

Більшовики розпочали комуніст. буд-во відразу після захоплення влади. Воно здійснювалося за програмою, оприлюдненою в.Леніним у квіт. 1918 у статті "Чергові завдання радянської влади". У сфері розподілу комуністи обіцяли в майбутньому матеріальні блага за потребами, однак у поточний час рад. влада була спроможна забезпечувати лише голодний мінімум продовольства за картками. У вироб. сфері гол. завдання рад. влади полягало в суцільному одержавленні засобів вир-ва, тобто в суто комуніст. заході – ліквідації приватної власності. Усі теоретичні й практичні суперечності розв'язувались досить просто: заявою про те, що першою фазою комунізму є соціалізм. Привласнення більшовиками популярного терміна "соціалізм" давало багато пропагандистських переваг.

Одержавлення пром-сті проводилося у формі націоналізації. Здійснити його єдиним актом виявилося неможливим. З'явився вислів "червоногвардійська атака на капітал", який означав, по суті, "перетравлювання" управлінськими органами д-ви відчужених у власників підпр-в. З весни 1918 почалася націоналізація цілих галузей, а 28 черв. цього року ВЦВК видав декрет про націоналізацію всієї великої пром-сті. В Україні, де комуніст. перетворення розгорнулися тільки з поч. 1919, націоналізація охопила всю велику пром-сть відразу і за своїм характером стала суцільною "атакою на капітал". Органи управління не встигали "перетравлювати" підпр-ва, внаслідок чого вони зупинялися. На поч. 1921 з 10 773 підпр-в, що були на держ. обліку, діючими вважалися тільки 4060.

Націоналізація не знищила відчуженості робочої сили від засобів вир-ва, але ліквідувала господаря-власника. Новий хазяїн в особі держ. органу не мав матеріального інтересу, був позбавлений особистісної неповторності, а тому був нездатним щоденно займатися конкретним вир-вом товарів і послуг для населення. З'явилася об'єктивна потреба у виробленні універсальних критеріїв і нормативів госп. діяльності для всіх керованих об'єктів. Налагодження обліку величезної маси натуральних показників, розроблення кошторисів, планів та звітів, організація поопераційного контролю й постійна перевірка завжди завищуваних заявок від підпр-в на ресурси вимагали величезної армії обліковців та контролерів.

Над одержавленими підпр-вами виник і почав стрімко розростатися управлінський апарат у вигляді главків (гол. управлінь) Вищої ради нар. г-ва (ВРНГ), центрів, трестів і кущів. В Україні було утворено Бюро з відбудови пром-сті (Промбюро) на правах філії ВРНГ, яке до кінця 1920 мало 45 від. управлінь, главків і центрів. Уся ця система була спрямована на втілення в життя схем безтоварної комуніст. економіки, на налагодження управління з одного центру кожним окремим підпр-вом.

У вир-ві, організованому покомуністичному, не можна було обійтися без трудової повинності. Примусовість праці випливала з самої ідеї цілком позбавленого ринкових важелів планового г-ва. Небажання робітника працювати там і тоді, де і коли це було необхідно держ. органові, викликало з боку д-ви гостру реакцію. Як правило, таке небажання політизувалося, тобто влада сприймала його як контрреволюц. виступ. З'явилося поняття "дезертир трудового фронту". При Раді оборони (з квіт. 1920 – Рада праці і оборони) було створено Гол. к-т з трудової повинності (Головкомтруд) з широкою мережею відповідних місц. установ. 12 жовт. 1920 Раднарком УСРР прийняв постанову "Про табори примусових робіт". Організація мережі таборів покладалася на губернські ЧК. На тер. республіки створювалося Центр. управління таборів (Гулаг). Наприкінці жовт. 1920 в Україні було організовано перші сім трудових концтаборів.

Другий після націоналізації пром-сті, транспорту і банків крок у напрямі докорінної реорганізації виробн. відносин у дусі комуніст. доктрини в.Ленін визначив у декреті Раднаркому РСФРР "Про організацію постачання населення всіма продуктами та предметами особистого споживання і домашнього господарства" від 21 листоп. 1918. Декрет покладав на наркомат продовольства обов'язки щодо заготівлі й розподілу серед нас. всього того, що воно набувало раніше через торгівлю.

Керуючись логікою декрету, заготівельники почали накладати на селян обов'язкові завдання, визначаючи їх за дворами, селами, волостями і повітами. За цих умов стала неминучою поява продрозкладки (в укр. мові побутує й рос. замінник: продрозверстка). Декрет Раднаркому РСФРР про хлібну і фуражну розкладку з'явився 11 січ. 1919. У цьому ж році розкладка поширилася майже на всі види продовольства і с.-г. сировини.

Розкладка не була торг. операцією, хоча мала вигляд обміну товару на гроші: д-ва платила за вилучену продукцію, але платила стільки, скільки вважала за потрібне. Не була вона й податком, бо не прив'язувалася до обсягу вирощеної продукції через встановлений відсоток. Величина розкладки визначалася тільки двома чинниками: потребами д-ви у продовольстві та здатністю наркомпроду і його воєнізованих підрозділів вилучати продукцію у селян. Продрозкладка була, по суті, реквізицією.

Комуніст. розподіл вироблених в країні продуктів і продрозкладка, на якій він базувався, в підконтрольній більшовикам Україні були запроваджені декретом ВУЦВК "Про загальнодержавний облік та розподіл продуктів і предметів домашнього господарства" від 12 квіт. 1919. Продрозкладка встановлювалася в обсязі 140 млн пудів хліба. Однак до білогвард. окупації заготівельникам вдалося зібрати тільки 8 млн пудів. Селяни ігнорували вимоги наркомпроду і чинили збройний опір його працівникам.

Після перемоги над денікінськими військами 26 лют. 1920 новий закон про хлібну розкладку підписали голова РНК УСРР Х.Раковський і наркомпрод М.Владимиров. Обсяг розкладки тепер дорівнював 160 млн пудів зерна. У трав. 1920 була затверджена й розкладка на велику рогату худобу, овець, свиней, яйця, картоплю тощо. Щоб полегшити вилучення продовольства, у трав. 1920 утворено комітети незаможніх селян. З їх допомогою до кін. 1920 заготівельникам вдалося зібрати 71,5 млн пудів хліба.

15 лип. 1920 з'явився Декрет Раднаркому РСФРР "Про розрахункові операції", дія якого негайно поширилася на тер. України. Декрет проголошував, що всі установи, підпр-ва та орг-ції, які потребують будь-яких виробів, матеріалів або продуктів, зобов'язані для їх одержання звертатися у відповідні розподільчі рад. установи. Купівля на вільному ринкові заборонялася. Розрахунки між установами та підпр-вами могли здійснюватися тільки перерахуваннями з рахунку на рахунок, тобто у безготівковій формі. Цим декретом між держ. г-вом і ринком було поставлено бар'єр.

У груд. 1920 розгорнулася безпосередня підготовка до скасування грошового обігу. Комісія на чолі з С.Струмиліним при Наркомфіні РСФРР підготувала проект заміни грошей "тродами" (трудовими одиницями). Напередодні запланованого скасування грошей (яке так і не відбулося), 4 груд. 1920 Ленін підписав "Декрет про платний відпуск продовольчих продуктів і предметів широкого споживання". Iдентичний декрет, який мав вступити в дію з 1 січ. 1921, голова Раднаркому УСРР Х.Раковський підписав 14 груд. 1920. У ньому вказувалося, що продовольство, яке наркомпрод і його органи на місцях призначали для держ. підпр-в та установ на постачання робітників та службовців, повинно було виділятися безплатно. Продовольство для міськ. нас., яке мало право на постачання з наркомпроду, мало надходити до розподільчих органів теж безплатно.

Ліквідація ринкових відносин – центр. пункт комуніст. доктрини – вимагала цілковитої заміни приватної власності на засоби вир-ва на держ. власність. При цьому йшлося не тільки про власність буржуазії та поміщиків, а й про власність селян, кустарів, ремісників, дрібних торговців. У прийнятій весною 1919 парт. програмі підкреслювалося, що РКП(б) розглядає організацію рад. і колективних г-в як єдино можливий шлях до підвищення продуктивності землеробської праці. Фактично ж йшлося не стільки про ефективність вир-ва, скільки про перетворення селян у найманих працівників держ. с.-г. підпр-в.

Наприкінці 1918 за безпосередньої участі в.Леніна було підготовлено Декрет Раднаркому РСФРР "Про соціалістичний землеустрій і про заходи переходу до соціалістичного землеробства". Його осн. зміст визначався фразою: "На всі види одноосібного землекористування треба дивитися як на скороминущі і відживаючі". Текст декрету було опубл. тільки 14 лют. 1919 після його апробації на Всерос. з'їзді земельних від., к-тів бідноти і комун. Декрет публікувався від імені Всерос. з'їзду рад як його постанова.

Реалізація комуніст. декрету в Україні почалася з берез., хоча формально ЦВК України продублював його тільки 26 трав. 1919. Навіть у малоземельних р-нах значна частина поміщицьких земель передавалася не селянам, а цукровим з-дам під організацію радгоспів або тим, хто бажав утворити комуни. У відповідь селяни піднялися зі зброєю в руках проти рад. влади. На придушення повстань було кинуто підрозділи Червоної армії (див. Радянська армія). Командування Внутр. фронту на чолі з К.Ворошиловим використало у боротьбі з селянами підрозділи інтернаціоналістів, сформовані для надання допомоги рад. Угорщині. Поширеною практикою у придушенні сел. повстань стали спалювання сіл, розстріли заручників, конфіскація майна. Червона армія, більшість якої становили селяни, через такий стан справ стала розкладатися, і Україною заволоділи денікінські війська. Після поразки денікінців Всеукрревком затвердив 5 лют. 1920 новий земельний закон, яким заборонялося відводити землю під радгоспи без згоди селян.

У 2-й пол. 1920 стала зримою небезпека колапсу с.-г. вир-ва внаслідок величезного недосіву, що став безпосереднім результатом продрозкладки: розуміючи, що вироблену продукцію заберуть, селяни починали сіяти тільки для власних потреб.

Щоб попередити таку небезпеку, рос. уряд за дорученням в.Леніна вніс на VIII Всерос. з'їзд Рад (22–29 груд. 1920) законопроект "Про заходи зміцнення і розвитку селянського сільського господарства". Відмовляючись від негайного запровадження радгоспів і комун, д-ва доповнила розкладку сел. продукції розкладкою засіву й обробітку землі. Вважалося, що подвійна розкладка дасть можливість запобігти очікуваному катастрофічному скороченню посівів 1921.

З'їзд затвердив законопроект 23 груд. 1920. Це означало, що селяни фактично поверталися у становище, в якому перебували до скасування кріпацтва. РНК УСРР 25 груд. прийняв постанову "Про здійснення весняної кампанії", якою засновувався Центрпосівком, а також губернські, повітові й волосні посівкоми.

В.Ленін відмовився від курсу на безпосереднє комуніст. буд-во тільки у берез. 1921, коли цілком виявилася перспектива колапсу економіки і повномасштабної війни з селянством. У праці "Про продовольчий податок" (квіт. 1921) він охарактеризував, по суті, політику "В. к." як таку, що є "дурістю і самогубством тієї партії, яка спробувала б її. Дурість, бо ця політика економічно неможлива, самогубством, бо партії, які пробують подібну політику, зазнають неминуче краху".

дата публікації: 2003 р.

Література:
  1. Кульчицький С. Комунізм в Україні: перше десятиріччя (1919– 1928). К., 1996.

Посилання:
  • БІЛЬШОВИКИ
  • ІСТОРІОГРАФІЯ, ЯК ТЕРМІН
  • КОМІТЕТИ НЕЗАМОЖНИХ СЕЛЯН, КОМНЕЗАМИ
  • КРІПАЦТВО, КРІПОСНЕ ПРАВО
  • ЛЕНІН ВОЛОДИМИР ІЛЛІЧ
  • ПРОДРОЗВЕРСТКА
  • РАДА ПРАЦІ І ОБОРОНИ (1920-1937)
  • РАДЯНСЬКА АРМІЯ
  • РАКОВСЬКИЙ ХРИСТИЯН ГЕОРГІЙОВИЧ
  • ВЛАДИМИРОВ МИРОН КОСТЯНТИНОВИЧ
  • ВОРОШИЛОВ КЛИМЕНТ ЄФРЕМОВИЧ

  • Пов'язані терміни:
  • АГРАРНЕ ПИТАННЯ В УКРАЇНСЬКІЙ РЕВОЛЮЦІЇ
  • АНТИСЕМІТИЗМ В УКРАЇНІ
  • ЧОРНІ ДОШКИ
  • ЕКОНОМІКА ПЕРЕХІДНОГО ПЕРІОДУ ВІД КАПІТАЛІЗМУ ДО СОЦІАЛІЗМУ
  • ЕКСПРОПРІАЦІЯ ЕКСПРОПРІАТОРІВ
  • ЄВРЕЇ В УКРАЇНІ
  • ГЛАВКІЗМ
  • ГРОМАДЯНСЬКА ВІЙНА В УКРАЇНІ 1917–1921
  • ГРОМАДСЬКІ ТОВАРИСТВА І ОБ'ЄДНАННЯ УРСР
  • ГРОШОВА РЕФОРМА 1922–1924
  • ГРИГОР'ЄВА ПОВСТАННЯ 1919
  • КАРТКОВА СИСТЕМА, КАРТКОВА СИСТЕМА В УСРР В 1919–1921
  • ХОЛОДНОЯРСЬКА РЕСПУБЛІКА (1921)
  • КОДИФІКАЦІЙНІ РОБОТИ В УСРР, ПЕРША КОДИФІКАЦІЯ УКРАЇНСЬКОГО РАДЯНСЬКОГО ЗАКОНОДАВСТВА
  • КОМІТЕТИ БІДНОТИ, КОМБІДИ
  • КОМПАРТІЙНО-РАДЯНСЬКА СИСТЕМА ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ В СРСР: ТВОРЕННЯ, ОСНОВНІ ЕТАПИ РОЗВИТКУ, КРАХ
  • КООПЕРАТИВНОГО СОЦІАЛІЗМУ КОНЦЕПЦІЯ
  • КУЛЬЧИЦЬКИЙ СТАНІСЛАВ ВЛАДИСЛАВОВИЧ
  • ЛЕНІН ВОЛОДИМИР ІЛЛІЧ
  • МАХНО (МІХНЕНКО) НЕСТОР ІВАНОВИЧ
  • МАРТОВ ЮЛІЙ ЙОСИПОВИЧ
  • МАЗЛАХ СЕРГІЙ МИХАЙЛОВИЧ
  • МІСТО
  • НАЦІОНАЛЬНІ МЕНШИНИ УКРАЇНИ
  • НОВА ЕКОНОМІЧНА ПОЛІТИКА
  • ПЕРІОДИЗАЦІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ
  • ПРОФЕСІЙНІ СПІЛКИ В УКРАЇНІ
  • РОБІТНИЧА ОПОЗИЦІЯ
  • РОСІЯ
  • СЕЛЯНСЬКА ВІЙНА
  • СОЦІАЛІСТИЧНЕ ЗМАГАННЯ
  • СТАЛІНІЗМ
  • ЗАПОРІЖЖЯ
  • ЗЕМЕЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО РАДЯНСЬКОЇ ВЛАДИ 1917–1920


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)