Бібліографічне посилання: Вербиленко Г.А. ВОЛОВЕЦЬ [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 1: А-В / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2003. - 688 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Volovets_smt (останній перегляд: 19.02.2019)
Енциклопедія історії України ( Т. 1: А-В ) в електронній біблотеці

ВОЛОВЕЦЬ – с-ще міськ. типу Закарп. обл., райцентр. Розташов. на р. Віча (прит. Латориці, бас. Дунаю). Залізнична ст.

Вперше згадується в документах 15 ст. З 1625 – у володінні Олекси Шимонова, з 1645 – власність кн. Ракоці Дєрдя I. Імперською грамотою 1628 в. передано у володіння графові Шенборну. Від кін. 17 ст. входив до складу Австрії (з 1867 – Австро-Угорщина).

Буд-во залізниці у 2-й пол. 19 ст. сприяло розвитку с-ща. На поч. 20 ст. тут відкрито лісопильний з-д.

Під час Першої світової війни – тер. воєн. дій. Згідно Сен-Жерменського мирного договору 1919 у складі Закарпатської України приєднано до Чехословаччини. 1939 окупований гортиською Угорщиною. За часів гітлерівської окупації на тер. в. діяв партизан. загін в.Русина. В жовт. 1944 с-ще звільнили рад. воїни 95-го стрілец. корпусу. 29 трав. 1945 у складі Закарпаття в. приєднано до УРСР (див. Возз'єднання українських земель в єдиній державі). 1946–53 – центр Воловецької округи, 1953–62 та з 1966 – райцентр. С-ще міськ. типу від 1957.

Р-н відомий мінеральними джерелами, а також як туристичний центр. Пам'ятки історії – могили загиблих під час I і II світ. воєн.