ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Том (Україна - Українці) Кн. 1
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

ВИЩА ОСВІТА В УКРАЇНІ

  Бібліографічне посилання: Дзюба О.М., Шан В.С. ВИЩА ОСВІТА В УКРАЇНІ [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 1: А-В / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2003. - 688 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Vyscha_osvita (останній перегляд: 23.07.2019)
Енциклопедія історії України ( Т. 1: А-В ) в електронній біблотеці

ВИЩА ОСВІТА В УКРАЇНІ

ВИЩА ОСВІТА В УКРАЇНІ Спеціалізовані заклади вищої освіти – вищі школи (ВШ) – в Україні з'явилися досить пізно. З часів Київської Русі при монастирях та митрополичій кафедрі діяли лише вищі студії з філософії та богослов'я. Поступу вищої освіти й заснуванню на укр. землях ВШ за зразком зх.-європ. ВШ зашкодила монголо-татарська навала, тривала відсутність власної д-ви, поступова асиміляція укр. еліти Польщею. Вихідці з укр. земель здобували освіту в Ягеллонському ун-ті (див. Краківський університет), Віленській акад., Замойській академії, а також ун-тах Італії (див. Болонський університет), Німеччини (див. Берлінський університет), Франції. Законодавством Великого князівства Литовського громадянам країни дозволялося виїздити для навчання та в "пошуках кращого щастя своєго" до будь-якої д-ви, крім тих, із якими литов. д-ва перебувала в стані війни. Маєтності князів (див. Магнати) та шляхти, які відбували на навчання, до їхнього повернення на рідну землю вел. кн. литов. брав під свою опіку.

Вищі студії в Україні були започатковані в 16 ст. в Острозі (див. Острозька академія). Тут в 1570–90-х рр. сформувався гурток вчених, письменників, перекладачів і видавців, які випускали богословську, полемічну й навч. літ., викладали в шк. Школа – сучасники називали її "тримовним ліцеєм", "гімназією" і "академією" – поєднувала програму тогочасної європ. середньої школи (школа "семи вільних наук") із вищими студіями. В Острозькій акад. розпочався процес активного засвоєння на правосл. ґрунті досягнень катол. шК., зокрема єзуїтських колегіумів (див. Єзуїтські школи). За прикладом шк. в Острозі з'являються аналогічні шк. в ін. містах. Цей процес завершився реформою шкільної освіти, тоді ж на основі злиття Київ. братської шк. з Лаврською, утвореною київ. митрополитом Петром Могилою, виник колегіум, згодом – акад. (див. Києво-Могилянська академія). Внаслідок протистояння правосл. і катол. церков польс. король Владислав IV Ваза під тиском католиків у своєму привілеї обмежив курс наук у Київ. колегіумі рівнем серед. шк. Наприкінці 17 ст. – на той час Київ перебував уже у складі Рос. д-ви – статус колегіуму як вищого навч. закладу підтверджено царськими грамотами. Акад. була всестановим навч. закладом гуманітарного спрямування. Тут вивчалися мови, особливого значення надавалося латині, яка була тоді мовою європ. освіти й науки. Нею ж читалися всі ін. курси – поетики, риторики, філософії й богослов'я. Акад. не мала поділу на факультети, в ній не вивчалися традиційні для європ. ун-тів дисципліни – право та медицина, її випускникам не надавалися вчені ступені і впродовж всієї своєї діяльності вона зберігала тісний зв'язок із правосл. церквою. Але за рівнем викладання осн. курсів Київ. акад. не поступалася тогочасним ВШ. Російська імперія штучно стримувала поступ вищої освіти на укр. землях. В серед. 18 ст. провідні громад. діячі, вчені укр. сусп-ва не раз порушували перед царським урядом питання про відкриття в Гетьманщині ун-ту в Києві на основі акад. за умови, що звідти будуть виведені ченці, або ж в ін. містах – Чернігові й Переяславі (нині Переяслав-Хмельницький). Гетьман К.Розумовський розробив проект ун-ту в Батурині. Проте ці наміри не могли здійснитися, оскільки політика рос. самодержавства була спрямована на перетворення Гетьманщини на провінцію імперії. Востаннє козацька старшина поставила питання про відкриття ун-ту в наказах депутатам в Комісію законодавчу 1767–1768. Секуляризація вищої освіти в Лівобережній Україні як автономному держ. утворенні в межах Рос. імперії не відбулася. Києво-Могилянська акад. еволюціонувала у вищий духовний заклад (див. Київська духовна академія), а ун-ти нового типу, єдині для всієї імперії, з'явилися в Україні вже у 19 ст.

У 17 ст. в Галичині мала місце спроба відкрити ун-т у Львові на основі єзуїтського колегіуму. 1661 польс. король Ян ІІ Казимир Ваза надав привілей Львів. колегіуму як вищому навч. закладові – академії, однак проти цього виступив Краківський ун-т, який не бажав мати конкурента, і задум не був реалізований. Ун-т у Львові (див. Львівський національний університет) був відкритий 1784, коли в межах Австрійс. імперії, до складу якої відійшла Галичина за 1-м поділом Польщі 1772 (див. Поділи Польщі 1772, 1793, 1795), розпочалася реформа освіти. Це був світський навч. заклад із класичними ф-тами – філос., правничим, мед. і теологічним. Осн. мовою викладання була лат., деякі предмети читалися нім. та польс. мовами.

Вища освіта в Україні у 19 – на поч. 20 ст. розвивалася відповідно до освіт. політики урядів тих д-в, до складу яких входили її тер. У Сх. Україні (підросійській) в 1-й пол. 19 ст. шляхи набуття вищої освіти зосереджувалися здебільшого в ун-тах – держ. навч.-наук. закладах. Заг.-освіт. навчання в них становило завершальну ланку світської освіти. Діяло 3 ун-ти: Харків. (від 1805; див. Харківський національний університет), Київ. (від 1834; див. Київський національний університет), Новорос. (від 1865; див. Одеський державний університет). Нормативними актами, що визначали їхню внутр. організацію, стали університетські статути 1805 (проект в.Каразіна), 1835, 1842 (чинний лише для Ун-ту св. Володимира в Києві), 1864, 1884. За статутами 1805 і 1864 ун-ти діяли на принципах автономії, а статути 1835 та 1884 її майже ліквідовували. Ун-ти, як правило, складалися з 4-х факультетів (історико-філол., фізико-мат., юрид. та мед.) і надавали закінчену вищу заг. й спец. освіту. Вища духовна освіта зосереджувалась у Київ. духовній акад. (1819–1920). Навч. закладами, що, як і ун-ти, давали вищу за змістом і систематизацією знань освіту, були Ніжин. г-зія вищих наук кн. I. Безбородька (від 1820), перетворена 1832 у фізико-мат., з 1840 – у юрид. та 1875 – історико-філол. ін-т, а також Кременецький ліцей (Волинський, 1805– 31) та Рішельєвський ліцей в Одесі (1817–65). Курси, вищі від середніх, читалися у Вищій київ. г-зії (1812–28). На відміну від всестановості університетської освіти, ці навч. заклади надавали освіту переважно вихідцям із дворян (див. Дворянство) та купецтва.

Урядові ліберальні реформи 1860–70-х рр. сприяли розвитку як заг., так і спец. професійної вищої освіти, доступної для всіх станів. Вищу професійно-тех. освіту в Україні можна було здобути в Харків. технологічному ін-ті (від 1885), Київ. політех. ін-ті (від 1898), Катериносл. гірничому ін-ті, відкритому 1912 на базі місц. вищого гірничого уч-ща, а також у Катериносл. приватному політех. ін-ті, заснованому 1916 для єврейс. молоді. Позбавлені можливості навчатися в ун-тах жінки отримували заг. вищу освіту, однак без права держ. служби, на Вищих жін. курсах із університетською програмою викладання, які відкривалися з громад. ініціативи на приватні та благодійницькі кошти: у Києві – Вищі жін. курси (1872–86, 1906– 18), Заг.-освіт. курси М.Довнар-Запольського (1905–08), Вечірні жін. курси А.Жекуліної (1905), Історико-філол. курси М.Довнар-Запольського (від 1909); в Одесі – Вищі громад. жін. курси (від 1910); у Сімферополі –Практичні заг.-освіт. курси Фоміна для чоловіків і жінок (від 1906); у Харкові – т-ва взаємодопомоги працюючих жінок (від 1907), Громад. курси Невіанд (1909–16); у Катеринославі (нині Дніпропетровськ) – Вищі жін. курси, засновані Копиловим і Тихоновим (1916). Зростаючі потреби тех. прогресу та недостатність держ. підтримки вищої освіти певною мірою компенсувалися приватними жін. комерційними та пед. курсами університетського типу: київ. лікарсько-пед. курси Карницького "Мати й дитина" (1906–08), комерційні курси М.Довнар-Запольського (1906–08), одес. комерційні курси Федорова й Файга (від 1907), харків. комерційні приватні курси Чудова (від 1912) та місц. купецького т-ва (1916). На поч. 20 ст. почали відкриватися спершу жін. ін-ти, а з часом – і змішані ін-ти для спільного навчання юнаків і дівчат: у Києві – комерційний (з 1906), фребелівський (від 1907), мед. (1916), в Харкові – мед. (1909), в Одесі – міжнар. (від 1914) та ін. Розвиток с. госп-ва покликав до життя й відповідні вищі навч. заклади, центром яких став Харків, де на базі Вищого уч-ща відкрився 1873 Ветеринарний ін-т та почали діяти Вищі с.-г. курси Невіанд (від 1912). Муз. вища освіта здобувалась у Київ., Одес. (від 1913) та Харків. (від 1917) консерваторіях.

Вища освіта в Галичині, яка перебувала на той час у складі Австро-Угорщини, була під контролем місц. польс. властей. Заг. вища освіта продовжувала надаватись у Львів. ун-ті, тех. – у заснованій 1877 на базі Тех. акад. Львів. політехніці, с.-г. – у Вищій рільничій шк. у Дублянах (нині місто Жовківського р-ну Львів. обл.). Нас. Буковини отримувало вищу освіту нім. мовою в Чернів. ун-ті (від 1875; див. Чернівецький національний університет). Система вищих навч. закладів в Україні була неповною: в ній бракувало війсьК., недостатньо було тех., образотворчих вузів; на здобуття освіти такого профілю молодь виїжджала до Санкт-Петербурга, Москви, зх.-європ. освіт. центрів. Іншомовна вища освіта формувала місц. інтелектуальну еліту на рос., польс. і нім. культ. традиціях, що вело до її асиміляції й ускладнювало формування нац. основ ВШ.

Українська революція 1917– 1921 дала новий поштовх розвитку вищої освіти в Україні. Протягом 1917–20 було відкрито ун-т у Катеринославі, консерваторію в Харкові, с.-г. ін-т в Одесі. 1917 у Києві засновано Укр. нар. ун-т, перетворений за гетьмана П.Скоропадського на Київ. держ. укр. ун-т. 1918 розпочали роботу Український державний Кам'янець-Подільський університет, Укр. історико-філол. ф-т у Полтаві, Укр. учительський ін-т у Житомирі. Від 1917 в Києві діяли Укр. акад. мист-в та Укр. пед. акад. Одночасно розгорнулася робота над українізацією діючих навч. закладів. У Київ., Харків. й Одес. ун-тах були засновані каф-ри укр. мови, літ., історії й історії права.

З приходом до влади в Україні більшовиків статус вищих навч. закладів змінився. Їх автономія була ліквідована. Всі вони перейшли у відання Наркомосу УСРР. 1920 було реформовано ун-ти, які перестали існувати як тип вищого навч. закладу. Замість них діяли інститути народної освіти (ІНО). Низка ІНО виникла на базі учительських ін-тів. Осн. напрями реорганізації ВШ УСРР у 1920– 30-ті рр. – це перетворення їх в "інструмент комуністичного виховання", демократизація студентського складу, "українізація" (див. Українізації політика), кількісне зростання вузів. Для забезпечення переваги робітників і незаможних селян у складі студентів при деяких вузах діяли робітничі факультети – підготовчі навч. заклади для дорослих. З метою посилення т. зв. радянізації вузів практикувалися "мобілізації" комуністів і комсомольців на навчання. Одночасно проводилися "чистки" студентського й професорсько-викладацького складу від "соціально чужих елементів". У 1930-ті рр. вони переросли в терор, жертвами якого стали багато професорів, викладачів і студентів.

Помітний слід у житті ВШ, особливо пед. і с.-г. профілю, залишив "українізаційний курс". Укр. мовою стали викладатися не лише українознавчі, а й ін. предмети. "Українізація" проникала також і в екон., тех. та мед. школи. 1929 в 42 наявних вузах УСРР українці становили понад 56 %.

Реконструкція пром-сті й перебудова с. госп-ва в 1930-ті рр. зумовили перебудову ВШ. Було здійснено уніфікацію системи освіти в межах усього СРСР, зросла кількість вузів, посилився зв'язок тех. вузів із пром-стю. Багатофакультетні тех. ін-ти були перетворені на самостійні вузькопрофільні навч. заклади й передані відповідним госп. об-ням і галузевим наркоматам. 1933 було відновлено ун-ти. На базі ф-тів соціального виховання ІНО відновлено пед. ін-ти, кількість яких невпинно зростала. 1939 в УРСР налічувалося 129 вузів, в яких навчалося бл. 125 тис. студентів.

Керування вузами в СРСР дедалі більше централізувалося. 1932 при ЦВК СРСР був ств. К-т у справах вищої тех. шк. 1936 при РНК СРСР створено К-т у справах ВШ, перетворений 1946 на Мін-во вищої освіти СРСР. Мін-во вищої освіти УРСР було утворене в лют. 1955.

У 1920–30-ті рр. укр. вузи діяли й поза межами УРСР – Львівський таємний український університет і Львівська богословська академія, Український вільний університет та Український високий педагогічний інститутім. М.Драгоманова в Празі, Українська господарська академія у Подєбрадах (Чехія). Після входження зх.-укр. земель до складу УРСР там було відкрито нові вищі навч. заклади. 1940 їх налічувалося вже 15.

Під час гітлерівської окупації в роки Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941–1945 більшість вузів припинила свою роботу, а частину з них, зокрема Київ., Харків. та Одес. ун-ти, ще до окупації евакуювали в сх. р-ни СРСР.

У післявоєн. період і до кін. 1980-х рр. система освіти в Україні зазнавала різних змін і реформ залежно від рішень комуніст. парт. кер-ва. Переважна більшість ВШ зосереджувалася у великих містах, зокрема Києві, Харкові, Одесі, Львові, Дніпропетровську, Чернівцях, Ужгороді. Неухильно зростала їх матеріальна база, тех. оснащення. Підготовка спеціалістів в УРСР у 1980-ті рр. здійснювалася з 360 спеціальностей. Їх номенклатура розширювалася й змінювалася відповідно до вимог економіки й наук.-тех. прогресу.

На час проголошення незалежності (див. Акт проголошення незалежності України) в Україні діяло 156 вузів. Упродовж 1990-х рр. галузь була значною мірою реформована. На основі Закону України "Про освіту" (1991) у вузах було здійснено перехід на триступеневу підготовку – бакалавр, спеціаліст, магістр. Було розроблено та впроваджено нові навч. плани й програми.

До вищих навч. закладів віднесено технікуми, уч-ща, коледжі, ін-ти, консерваторії, академії, ун-ти. Встановлено чотири рівні акредитації цих закладів: 1-й – технікуми, училища, 2-й – коледжі, 3-й і 4-й – ін-ти, консерваторії, ун-ти.

Усі вузи проходять ліцензування й акредитацію, що забезпечує держ. контроль за їхньою навч. діяльністю.

Поряд із новими держ. постали недерж. навч. заклади, в т. ч. приватні. В 1990-ті рр. у Києві розпочали діяльність Нац. акад. управління, Міжрегіональна акад. управління персоналом, у Донецьку – Акад. фінансистів. 1992 було відкрито Нац. ун-т "Києво-Могилянська академія" (див. Києво-Могилянська академія).

У 2001/02 навч. році в Україні діяло 318 вищих навч. закладів, в яких навчалося 1548 тис. студентів. Понад 20 провідних закладів освіти д-ви отримали статус нац. В Україні переважно збереглася кількість студентських місць, яка склалася протягом попередніх десятиліть. Це – 170 студентів на 10 тис. нас. Укр. ВШ постійно розширюють міжнар. зв'язки та співробітництво із зарубіжними освіт. установами та орг-ціями.

дата публікації: 2003 р.

Література:
  1. Вища школа Української РСР за 50 років, ч. 1–2. К., 1967
  2. Ефименко Г.Г. и др. Высшая школа Украинской ССР: Успехи, проблемы, развитие. К., 1978
  3. Колпакова О.В. Національна вища школа в Україні (1917–1921 рр.). В кн.: Україна ХХ ст.: Культура, ідеологія, політика: Збірник статей, вип. 2. К., 1996
  4. Алексєєв Ю. Україна: Освіта і держава (1986–1997). К., 1998
  5. Баран в.К., Даниленко в.М. Україна в умовах системної кризи. К., 1999
  6. Литвин в.М. Україна на межі тисячоліть (1991–2000 рр.). К., 2000
  7. Україна: утвердження незалежності держави (1991–2001). К., 2001.

Посилання:
  • АКТ ПРОГОЛОШЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ
  • АВСТРО-УГОРЩИНА
  • БАТУРИН
  • БЕРЛІНСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ
  • БІЛЬШОВИКИ
  • БОЛОНСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ
  • БУКОВИНА
  • ЧЕРНІГІВ, ОБЛАСНИЙ ЦЕНТР
  • ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ, ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ЮРІЯ ФЕДЬКОВИЧА
  • ЧЕРНІВЦІ, ОБЛАСНИЙ ЦЕНТР
  • ДНІПРОПЕТРОВСЬК
  • ДОНЕЦЬК
  • ДОВНАР-ЗАПОЛЬСЬКИЙ МИТРОФАН ВІКТОРОВИЧ
  • ДВОРЯНСТВО
  • ЄЗУЇТСЬКІ ШКОЛИ
  • ГАЛИЧИНА
  • ГЕТЬМАНЩИНА
  • ІНСТИТУТИ НАРОДНОЇ ОСВІТИ (ІНО)
  • КАРАЗІН ВАСИЛЬ НАЗАРОВИЧ
  • ХАРКІВ
  • ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ, ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ В.КАРАЗІНА
  • КОМІСІЯ ЗАКОНОДАВЧА 1767–1768
  • КОЗАЦЬКА СТАРШИНА
  • КРАКІВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ
  • КРЕМЕНЕЦЬКИЙ ЛІЦЕЙ
  • КУПЕЦТВО
  • КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ (КМА), КИЇВСЬКА БРАТСЬКА ШКОЛА, КИЇВСЬКИЙ КОЛЕГІУМ, КИЇВСЬКА АКАДЕМІЯ, КИЇВСЬКА ДУХОВНА АКАДЕМІЯ, НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ
  • КИЇВ
  • КИЇВСЬКА ДУХОВНА АКАДЕМІЯ 1819–1919
  • КИЇВСЬКА РУСЬ, СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК ЯДРА ДЕРЖАВИ
  • КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
  • ЛІВОБЕРЕЖНА УКРАЇНА, ЛІВОБЕРЕЖЖЯ
  • ЛЬВІВ
  • ЛЬВІВСЬКА БОГОСЛОВСЬКА АКАДЕМІЯ
  • ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ, ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА
  • ЛЬВІВСЬКИЙ ТАЄМНИЙ УКРАЇНСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ
  • МАГНАТИ
  • МОГИЛА ПЕТРО СИМЕОНОВИЧ
  • МОНГОЛО-ТАТАРСЬКА НАВАЛА
  • МОСКВА
  • ОДЕСА
  • ОДЕСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
  • ОСТРОЗЬКА АКАДЕМІЯ
  • ОСТРОЗЬКІ
  • ПЕРЕЯСЛАВ-ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ
  • ПОДІЛИ ПОЛЬЩІ 1772, 1793, 1795
  • ПОЛТАВА
  • РІШЕЛЬЄВСЬКИЙ ЛІЦЕЙ
  • РОБІТНИЧІ ФАКУЛЬТЕТИ
  • РОСІЙСЬКА ІМПЕРІЯ
  • РОЗУМОВСЬКИЙ КИРИЛО ГРИГОРОВИЧ
  • САМОДЕРЖАВСТВО
  • САНКТ-ПЕТЕРБУРГ
  • СЕРЕДНІ ВІКИ НА УКРАЇНІ ЗБІРНИК
  • ШЛЯХТА, ШЛЯХЕТСТВО
  • СІМФЕРОПОЛЬ
  • СКОРОПАДСЬКИЙ ПАВЛО ПЕТРОВИЧ
  • СРСР, РАДЯНСЬКИЙ СОЮЗ
  • УКРАЇНІЗАЦІЇ ПОЛІТИКА
  • УКРАЇНСЬКА ГОСПОДАРСЬКА АКАДЕМІЯ У ПОДЕБРАДАХ
  • УКРАЇНСЬКА РЕВОЛЮЦІЯ (1917-1920)
  • УКРАЇНСЬКИЙ ВИСОКИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ ІНСТИТУТ ІМ. М. ДРАГОМАНОВА В ПРАЗІ
  • УКРАЇНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ КАМ'ЯНЕЦЬ-ПОДІЛЬСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ
  • УКРАЇНСЬКИЙ ВІЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ У ПРАЗІ (У МЮНХЕНІ)
  • ВЕЛИКА ВІТЧИЗНЯНА ВІЙНА РАДЯНСЬКОГО СОЮЗУ 1941-1945 РР.
  • ВЕЛИКЕ КНЯЗІВСТВО ЛИТОВСЬКЕ
  • ВЛАДИСЛАВ IV ВАЗА
  • ЯН II КАЗИМИР ВАЗА
  • ЗАМОЙСЬКА АКАДЕМІЯ
  • ЖИТОМИР

  • Пов'язані терміни:
  • ВІДРОДЖЕННЯ І УКРАЇНА


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)