ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

ЮЩЕНКО ВІКТОР АНДРІЙОВИЧ

  Бібліографічне посилання: Шаповал Ю.І. ЮЩЕНКО Віктор Андрійович [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 10: Т-Я / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2013. - 688 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Yuschenko_V (останній перегляд: 23.02.2019)
Енциклопедія історії України ( Т. 10: Т-Я ) в електронній біблотеці

ЮЩЕНКО ВІКТОР АНДРІЙОВИЧ

ЮЩЕНКО Віктор Андрійович (н. 23.02.1954) — політ. і держ. діяч, Прем’єр-міністр України (1999—2001), третій Президент України (2005—10). Канд. екон. н. (1998). Н. в с. Хоружівка Недригайлівського р-ну Сум. обл. Закінчив Терноп. фінансово-екон. ін-т (1975), рік відслужив у Рад. армії. Після служби працював помічником гол. бухгалтера колгоспу. 1985 переїхав до Києва і зблизився з В.Гетьманом, майбутнім першим головою Нац. банку України. 1988—90 працював нач. управління, заст. голови Правління Укр. респ. банку Агропромбанку СРСР. 1990—93 — заст., 1-й заст. голови Правління Респ. Акціонерного комерційного Агропром. банку "Україна". Із січня 1993 — голова правління Нац. банку України, брав участь у проведенні фінансових реформ, введенні в обіг гривні — нової нац. валюти. 1997 Ю. посів 6-те місце в рейтингу кращих банкірів світу за версією час. "Global Finance".

Після обрання Л.Кучми Президентом України на другий термін у грудні 1999 призначений Прем’єр-міністром України. Незважаючи на відносну стабілізацію екон. ситуації, відносини між главою уряду і оточенням президента були складними. Ситуація загострилася після початку акції "Україна без Кучми" і відставки віце-прем’єр-міністра з енергетичних питань Ю.Тимошенко. У травні 2001 Ю. був відправлений у відставку і невдовзі приєднався до опозиції. Створений ним блок "Наша Україна" отримав найбільшу кількість голосів на виборах до Верховної Ради України в березні 2002, хоча не сформував парламентську більшість.

2004 Ю. балотувався на пост президента як самовисуванець. Його головним опонентом був Прем’єр-міністр України В.Янукович. Під час виборчої кампанії сталося отруєння Ю. (справжні причини дотепер остаточно не розслідувані). У 1-му турі набрав 39,90 % (В.Янукович — 39,26 %). Після 2-го туру Ю. заявив про фальсифікацію результатів голосування. Це викликало збурення, масові протести та кампанію непокори (див. "Помаранчева революція" 2004). Було ухвалено рішення про повторний 2-й тур голосування. Ю. підтримав конституційну реформу, що обмежувала повноваження президента. У повторному 2-му турі отримав 51,99 % голосів (В.Янукович — 44,20 %). 23 січня 2005 вступив на посаду Президента України. Нездатність вибудувати міцну стратегію реформ, конфлікти в президентському оточенні — ці та ін. фактори спровокували відставку уряду Ю.Тимошенко і політ. зближення Ю. зі своїми суперниками — Партією регіонів. Ця партія 2006 виграла парламентські вибори, сформувала більшість у ВР України і уряд на чолі з В.Януковичем. Посилення позицій прем’єра в парламенті спонукало Ю. піти на проведення позачергових парламентських виборів. Їх виграв "Блок Юлії Тимошенко": формування нею уряду призвело до чергового загострення відносин між Ю. і нею. Ю.Тимошенко стала новим лідером націонал-демократ. табору, що знов загострило конфлікт між нею та Ю., сприяло падінню авторитету Ю., який програв президентські вибори 2010 В.Януковичу.

Після виборів Ю. залишився неформальним лідером партії "Наша Україна", створив громад. орг-цію "Інститут Президента Віктора Ющенка: стратегічні ініціативи". Із квітня 2011 — співголова Ради з питань розвитку Нац. культурно-мистецького та музейного комплексу "Мистецький арсенал".

дата публікації: 2013 р.

Праці:
  1. До нації: Вибрані промови. К., 2010
Література:
  1. Жулинський М.Г., Сліпушко О.М. Вiктор Ющенко: випробування владою. Х., 2005
  2. Україна: політична історія: ХХ — початок ХХI століття. К., 2007
  3. У кольорах «помаранчевої революції». К., 2007
  4. Рябчук М. Улюблений пістолет пані Сімпсон: хроніка помаранчевої поразки. К., 2009

див. також ресурси Електронної бібліотеки “Україніка” (НБУВ)


Посилання:
  • ГЕТЬМАН ВАДИМ ПЕТРОВИЧ
  • КУЧМА ЛЕОНІД ДАНИЛОВИЧ
  • КИЇВ
  • ПОМАРАНЧЕВА РЕВОЛЮЦІЯ 2004
  • ПРЕЗИДЕНТ УКРАЇНИ
  • ТИМОШЕНКО ЮЛІЯ ВОЛОДИМИРІВНА
  • ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ
  • ЯНУКОВИЧ ВІКТОР ФЕДОРОВИЧ

  • Пов'язані терміни:
  • ЄХАНУРОВ ЮРІЙ ІВАНОВИЧ
  • ҐОНҐАДЗЕ ГЕОРГІЙ РУСЛАНОВИЧ
  • КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ
  • НАЦІОНАЛЬНА КНИГА ПАМ'ЯТІ ЖЕРТВ ГОЛОДОМОРУ 1932–1933 РОКІВ В УКРАЇНІ
  • КОМУНІСТИЧНА ПАРТІЯ УКРАЇНИ ДОБИ НЕЗАЛЕЖНОСТІ, КОМУНІСТИЧНА ПАРТІЯ УКРАЇНИ
  • КУРОПАСЬ МИРОН СТЕПАНОВИЧ
  • МОРОЗ ОЛЕКСАНДР ОЛЕКСАНДРОВИЧ
  • МУЛЯВА ВОЛОДИМИР САВЕЛІЙОВИЧ
  • НАРОДНИЙ РУХ УКРАЇНИ
  • НОБЕЛІВСЬКИХ ПРЕМІЙ ЛАУРЕАТИ З УКРАЇНИ
  • ОРГАНІЗАЦІЯ ОБ'ЄДНАНИХ НАЦІЙ
  • ПАЛЕСТИНСЬКА АВТОНОМІЯ
  • ПОМАРАНЧЕВА РЕВОЛЮЦІЯ 2004
  • ПОРТУГАЛІЯ
  • ПРИВАТИЗАЦІЯ
  • РОСІЯ
  • ШУХЕВИЧ РОМАН ОСИПОВИЧ
  • ШВЕЦІЯ, КОРОЛІВСТВО ШВЕЦІЯ
  • СПОЛУЧЕНІ ШТАТИ АМЕРИКИ
  • ЦЕНТРАЛЬНА ВИБОРЧА КОМІСІЯ
  • ТИМОШЕНКО ЮЛІЯ ВОЛОДИМИРІВНА
  • ЯЦЕНЮК АРСЕНІЙ ПЕТРОВИЧ
  • ЯНУКОВИЧ ВІКТОР ФЕДОРОВИЧ
  • ЯПОНІЯ. УКРАЇНСЬКО-ЯПОНСЬКІ ЗВ’ЯЗКИ
  • ЗБРОЙНІ СИЛИ УКРАЇНИ 1990–Х РОКІВ


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)