ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКА ЕМІГРАЦІЯ В УСРР 1920–1930-Х РОКІВ

  Бібліографічне посилання: Рубльов О.С. ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКА ЕМІГРАЦІЯ В УСРР 1920–1930-х РОКІВ [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 3: Е-Й / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2005. - 672 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Zakhidnoukra_emigracija_v_USRR_1920_1930 (останній перегляд: 23.02.2019)
Енциклопедія історії України ( Т. 3: Е-Й ) в електронній біблотеці

ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКА ЕМІГРАЦІЯ В УСРР 1920–1930-Х РОКІВ

ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКА ЕМІГРАЦІЯ В УСРР 1920–1930-х РОКІВ. За окремими нечисленними винятками, переселення українців з Галичини, Буковини Північної та Закарпатської України до Наддніпрянської України було започатковане депортаційними акціями 1914–15 рос. окупаційної адміністрації (див. Евакуаційні заходи австрійського та російського урядів на українських землях в роки Першої світової війни) на західноукр. теренах під час Першої світової війни. Тоді вглиб Російської імперії, в т. ч. до її укр. губерній, було примусово (а почасти й добровільно – москвофіли; див. Москвофільство) переселено кілька сот тисяч осіб цивільної людності (значною мірою чол. нас. призовного віку – 18–50 років). Серед депортованих та адміністративно висланих углиб Росії було чимало національно свідомих представників крайової інтелігенції української (газетярі, кооператори, педагоги, політики, священнослужителі, урядовці, юристи та ін.), яким царат закидав т. зв. мазепинство. В таборах військовополонених у Рос. імперії утримувалися тисячі українців – вояків австро-угор. армії, значна частина яких згодом взяла активну участь у подіях української революції 1917–1921 й творенні новітньої укр. нац. державності. Наприкінці I світ. війни й після завершення бойових дій громадянської війни в Україні 1917–1921 та окупації більшовиками Наддніпрянської України більшість депортованих, біженців, адміністративно засланих та колиш. військовополонених повернулася додому. Ті, хто залишилися, склали кістяк "західноукраїнської еміграції" в УСРР.

Упродовж 1920-х рр. "західноукраїнська еміграція" в УСРР поповнювалася за рахунок переселенців із західноукр. земель, що перебували в складі Польщі, Чехословаччини та Румунії. Це були представники безробітної укр. інтелігенції, випускники вищих навч. закладів Чехословаччини, Польщі, Румунії, колиш. військовики Української Галицької армії, поодинокі західноукр. інтелектуали (акад. С.Рудницький (1926), проф. М.М.Лозинський (1927) та ін.). Вони прагнули долучитися до реалізації українізації політики в УСРР чи лише отримати роботу за фахом. Окрему групу складали ті, хто нелегально перетинав кордон УСРР в пошуках кращої долі на "батьківщині трудящих", а також політ. емігранти – зокрема члени Комуніст. партії Сх. Галичини (з 1923 – Комуністична партія Західної України; КПЗУ), які змушені були залишити батьківщину внаслідок суд. переслідувань за антидерж. діяльність. Певна частина емігрантів перебувала під впливом ідеології укр. націонал-комунізму, вважаючи можливим реалізацію "українського проекту" в рамках більшовицької моделі держ. устрою УСРР та СРСР.

Про серйозне значення, якого надавало кер-во республіки проблемі приїзду в УСРР колиш. військових УГА, свідчило створення восени 1923 окремої комісії ЦК КП(б)У по переселенню в Україну галичан з Чехословаччини, до складу якої входили член політбюро ЦК КП(б)У, команд. військ Укр. військового округу М.Фрунзе (голова), голова Державного політичного управління УСРР В.Балицький, представник апарату уповноваженого Нар. комісаріату закордонних справ СРСР у Харкові та представник штабу Укр. військ. округу. Для емігрантів у Києві було обладнано карантинне містечко, спроможне прийняти до тисячі осіб одночасно. Частину емігрантів тоді визнали за доцільне (за особливим відбором) відрядити для закордонної роботи (лінією КПЗУ й розвідки), решту – зарахувати як поповнення червоноармійського та адм.-командного складу територіальних частин РСЧА (див. Радянська армія), причому з політ. мотивів та міркувань безпеки спрямували їх виключно в територіальні частини Лівобережної України.

Екон. проблеми перекреслили широко закроєні плани. 20 черв. 1924 політбюро ЦК КП(б)У ухвалило "відмовитися від приймання галичан на території України"; 29 серп. – вирішило просити ЦК РКП(б) "врегулювати питання про скорочення політеміграції в Україну та про правильну інформацію щодо економічного становища УССР". 20 верес. 1924 у листі ЦК КП(б)У до ЦК РКП(б) зауважувалося: "Наплив політемігрантів з Галичини, Польщі, Чехо-Словаччини й особливо завдяки польському терору з Західної України посилюється. Наша комуністична преса у Польщі, Галичині, ЧехоСловаччині змальовує економічне становище УССР як процвітання країни й що кожний у вільній пролетарській країні знаходить собі роботу. Це почасти посилює потяг до нас політеміграції. Коли політемігранти стикаються з нашою дійсністю й порівнюють з інформацією комуністичної преси у себе на батьківщині, то глибоко розчаровуються". Внаслідок екон. негараздів кількість галичан-політемігрантів, переважно колиш. військових УГА, які прибули до УСРР, виявилася меншою, ніж первісно планувалося. Упродовж 1924–26 з таборів інтернованих у Чехословаччині в УСРР було відправлено 3 транспорти – загалом бл. 500 осіб. Перший (137 осіб) прибув до Києва 1 груд. 1924, другий – до Харкова в листоп. 1925, третій – улітку 1926. Окремий транспорт з Відня прибув до УСРР в жовт. 1925. Такі акції влада використовувала для зміцнення власного авторитету й внесення розколу в емігрантський табір.

За приблизними оцінками, кількість "західноукраїнської еміграції" в УСРР на поч. 1930-х рр. сягала 50–60 тис. осіб.

Більшовицька адміністрація республіки та моск. кер-во СРСР пильно контролювали чисельність, розміщення, працевлаштування й політ. настрої "західноукраїнської еміграції". ДПУ УСРР провадило її таємний облік (у закритих зведеннях усі уродженці західноукр. земель проходили під єдиною реєстраційною категорією – "галичани" – незалежно від місця народження й специфіки регіону).

1 листоп. 1925 у Харкові відбулося офіц. відкриття Клубу політемігрантів Зх. України ім. І.Франка, який функціонував упродовж 1925–30.

19 квіт. 1925 у Києві відбулися перші заг. збори західноукр. секції Спілки сел. письменників "Плуг" (див. "Плуг"), а 17 лют. 1927 (після затвердження статуту) секція конституювалася в окрему Спілку революц. письменників "Західна Україна" (1927–33). 1927–29 "Західна Україна" видавала альманах, а 1930–33 – однойменний місячник "Західна Україна". Спілка, поряд з суто літ. завданнями, обслуговувала й певні ідеологічні настанови: мала висвітлювати становище й революц. боротьбу трудящих Західної України, керованих КПЗУ, пропагувати досягнення рад. режиму, вести ідеологічну підготовку до возз'єднання західноукр. земель з ін. укр. землями в складі УСРР. До літ. орг-ції входило понад 50 літераторів і митців, уродженців західноукр. земель. Її активними членами були: С.Семко-Козачук (1889–1938; голова Спілки 1927–29), Мирослав Ірчан (голова Спілки 1929–33), В.Атаманюк-Яблуненко (1897–1937), В.Гжицький, Л.Дмитерко, Д.Загул, В.Касіян, М.Козоріс (1882–1937), Ф.Малицький (1900– 88), М.Марфієвич (1898–1967), Я.Струхманчук (1884–1937), І.Ткачук (1891–1948), А.Турчинська-Дем'яненко (1903–72) та ін.

Переважно галицьким був тоді найвідоміший акторський колектив України – Держ. драм. театр "Березіль" (див. "Березіль", театр), що його очолював видатний реформатор укр. сцени, режисер і актор, нар. артист Республіки Л.Курбас. Чільні актори трупи – А.Бучма, Й.Гірняк (1895–1989), М.Крушельницький (1897–1963), С.Федорцева (1900–88) та ін. – були уродженцями західноукр. земель.

Чимало західноукр. емігрантів працювало на керівних посадах у держ. апараті УСРР, зокрема в апараті Нар. комісаріату юстиції: М.Ерстенюк, М.Романюк, М.Чехович та ін.; В.Порайко з 5 берез. 1927 по 10 лип. 1930 був наркомом юстиції та ген. прокурором УСРР, з груд. 1930 по серп. 1937 – заст. голови РНК УСРР; у системі Наркомосу: в Укрнауці – М.Баран; К.Коник (1888–1937), М.Яворський; ученим секретарем Наркомосу УСРР 1927–30 був О.Бадан-Яворенко; його заступив на цій посаді 1930–31 Й.Зозуляк (1900–37); багаторічним помічником ученого секретаря й одночасно особистим секретарем наркома освіти М.Скрипника 1927–33 був М.Ерстенюк; М.Гаврилів був ректором Полтав. (1922) та Харків. (з 1924) ін-тів нар. освіти, директором (з лют. 1930) Укр. НДІ педагогіки; В.Гоца (1885–1937) – директором Житомир. ін-ту нар. освіти (1928–33); його попередником на цій посаді (1925–28), а згодом ректором Одес. ін-ту нар. госп-ва (1928) був К.Коник (у 1928–30 – заст. завідувача Укрнауки Наркомосу УСРР); Маріупольський ін-т профосвіти очолював М.Кузняк (1895–1937); директором Укр. ін-ту лінгвістичної освіти в Києві 1930–33 працював І.Сіяк. Укр. НДІ географії та картографії в Харкові організував та очолював (1927–33) акад. С.Рудницький.

Репресії тоталітарного (див. Тоталітаризм) режиму 1930-х рр. зумовлюють стрімке згортання контактів УСРР із західноукр. землями. Поряд з курсом Кремля на самоізоляцію країни засвідчує це й стрімке зменшення кількості бажаючих емігрувати до СРСР. Якщо 1928 до Генерального консульства СРСР у Львові було подано 538 заяв на виїзд до СРСР (задоволено 116 – 21,56 %), то 1934 аналогічний показник становив 128 заяв (14 задоволено – 10,9 %), 1938 з 44 клопотань жодне не отримало позитивної відповіді.

Серед нечисленних західноукр. емігрантів, які прибули до УСРР на поч. 1930-х рр., – відома родина Крушельницьких, члени якої приїхали до Харкова упродовж 1931–34: 2 листоп. 1931 – Володимира Крушельницька (1903–37); у верес. 1932 – Іван Крушельницький; 11 трав. 1934 прибули Антін Крушельницький з дружиною та синами Богданом (1906–37; з дружиною) і Остапом (1913–37) і донькою Івана – Ларисою; в лип. 1934 – Тарас Крушельницький з дружиною. А.Крушельницький поєднував письменництво з роботою у вид-ві "Українська радянська енциклопедія" (див. "Українська радянська енциклопедія", проект 1927–1934); Богдан Крушельницький був наук. співробітником у НДІ тваринництва, Іван – співробітником Всеукр. картинної галереї, Остап – викладачем нім. мови, донька Володимира – аспіранткою, згодом асистенткою Венерологічного ін-ту. В листоп.–груд. 1934 всі члени родини Крушельницьких були заарештовані, репресовані й загинули (крім онуки Лариси) 1937 (Іван і Тарас Крушельницькі страчені в груд. 1934, решта родини – восени 1937).

З поч. 1930-х рр. західноукр. еміграція в УСРР потрапляє у вир репресій тоталітарного режиму й зазнає відчутних втрат у перебігу сфабрикованих ДПУ–НКВД УСРР "Українського національного центру" справи 1930–1932, "Української військової організації" справи 1933 та ін. Значна частина репресованих у цих "справах" західноукр. емігрантів була вбита під час т. зв. Соловецьких розстрілів 1937.

Попри репресії рад. тоталітарного режиму наявність значної кількості уродженців західноукр. земель в УСРР не лише пожвавлювала націотворчі процеси в загальнонац. масштабі шляхом їхнього активного включення в реалізацію контроверсійної політики українізації й пов'язаних з нею процесів нац.-культ. відродження в УСРР, але й гарантувала, принаймні до поч. 1930-х рр., постійні міжособові (у т. ч. родинні – транскордонне листування) контакти уродженців різних частин укр. тер., що перебували під чужоземною займанщиною (рос. комуніст., польс., чеською, румун.). Завдяки цьому тривав, попри всі перешкоди, процес формування укр. нації політичної, закладалися підвалини соборності укр. земель.

дата публікації: 2005 р.

Література:
  1. Короленко В. Уголок Галиции в Ростове–на–Дону. "Русские записки", 1916, № 10
  2. До історії галицької руїни: Меморіял К. Паньківського. "Наше минуле", 1918, № 1
  3. Дорошенко Д. Мої спомини про недавнє минуле (1914–1918), ч. 1. Львів, 1923
  4. Грушевський М. Галицько–українські взаємини: Урочисте засідання Історичної секції з академічною Комісією Західньої України 7 жовтня 1927 р. Вступне слово, сказане на початку засідання головою Історичної секції акад. Михайлом Грушевським. "Україна", 1928, кн. 2 (27)
  5. Лозинський М. Обопільні стосунки між Великою Україною й Галичиною в історії розвитку української політичної думки ХIХ і ХХ вв. Там само
  6. Підгайний С. Українська інтеліґенція на Соловках: Спогади 1933–1941. Б/М., 1947
  7. Грицак Є. Галицька еміґрація в Києві: Спомини з рр. 1915–1918. В кн.: Життєвий шлях проф. д–ра Євгена Грицака. Кліфтон–Нью–Джерсі, 1968
  8. Дашкевич Я. Р. Галичани–інтернаціоналісти у Радянському Туркестані в світлі новознайдених джерел 1917–1920 рр. "Історичні джерела та їх використання", 1968, вип. 3
  9. Кошелівець І. Микола Скрипник. Мюнхен, 1972
  10. Кедрин І. Життя – події – люди: Спомини і коментарі. Нью–Йорк, 1976
  11. Пастернак Є. Україна під большевиками (1919–1939): Спроба історичної студії. Торонто, 1979
  12. Гірняк Й. Спомини. Нью–Йорк, 1982
  13. Костюк Г. Зустрічі і прощання: Спогади. Едмонтон, 1987, кн. 1; 1988, кн. 2
  14. Борці за возз'єднання: Біографічний довідник. Львів, 1989
  15. Грушевський М. Спомини, ч. 2. "Київ", 1989, № 8–11
  16. Касьянов Г. В. Академік М.І. Яворський: доля вченого. "УІЖ", 1990, № 8
  17. Малицький Ф. Перековка: Повість власного життя. "Вітчизна", 1990, № 11
  18. Рубльов О.С., Черченко Ю.А. Західноукраїнська інтелігенція та сталінщина. К., 1990
  19. Даниленко В.М. та ін. Сталінізм на Україні: 20–30–ті роки. К., 1991
  20. Листи Степана Рудницького до Софії та Станислава Дністрянських (1926–1932). Едмонтон, 1991
  21. Рубльов О.С. Лідер "істориків–марксистів" України: М.І. Яворський. В кн.: Репресоване краєзнавство: 20–30–ті роки. К., 1991
  22. Його ж. Фундатор української географічної науки: С.Л. Рудницький. В кн.: Репресоване краєзнавство: 20–30–ті роки. К., 1991
  23. Касьянов Г.В. Українська інтелігенція 1920 – 30–х років: соціальний портрет та історична доля. К.–Едмонтон, 1992
  24. Рубльов О.С. Михайло Козоріс: доля інтелігента. "Український археографічний щорічник. Нова серія", 1993, вип. 2
  25. У півстолітніх змаганнях: Вибрані листи до Кирила Студинського (1891–1941). К., 1993
  26. Шаповал Ю.І. Україна 20–50–х років: Сторінки ненаписаної історії. К., 1993
  27. Лисяк–Рудницький І. Історичні есе, т. 1–2. К., 1994
  28. Рубльов О.С., Черченко Ю.А. Сталінщина й доля західноукраїнської інтелігенції: 20–50–ті роки ХХ ст. К., 1994
  29. Костюк Г. Сталінізм в Україні: Генеза і наслідки: Дослідження і спостереження сучасника. К., 1995
  30. Скоропадський П. Спогади: Кінець 1917 – груд. 1918. К.–Філадельфія, 1995
  31. Суровцова Н. Спогади. К., 1996
  32. Кравченко Б. Соціальні зміни і національна свідомість в Україні ХХ ст. К., 1997
  33. Рубльов О.С. Шляхами на Соловки: радянське десятиріччя Михайла Лозинського. "УІЖ", 1997, № 4–6; 1998, № 1
  34. Художник Я. Струхманчук – жертва сталінського терору: Публіцистика. К., 1997
  35. Гасай Є. Не втомлюся шукати. Тернопіль, 1998
  36. Листи Михайла Грушевського до Кирила Студинського (1894–1932 рр.). Львів–Нью–Йорк, 1998
  37. Білокінь С. Масовий терор як засіб державного управління в СРСР (1917–1941 рр.): Джерелознавче дослідження. К., 1999
  38. Кульчицький С.В. Україна між двома війнами (1921–1939 рр.). Україна крізь віки, т. 11. К., 1999
  39. Попик С.Д. Українці в Австрії 1914–1918: Австрійська політика в українському питанні періоду Великої війни. К.–Чернівці, 1999
  40. Рубльов О.С. Невідомі документи до біографії Л.Д. Дмитерка: За матеріалами його слідчої справи 1933 р. "Український археографічний щорічник. Нова серія", 1999, вип. 3/4
  41. Бахтурина А.Ю. Политика Российской империи в Восточной Галиции в годы Первой мировой войны. М., 2000
  42. Науменко К. Генеральне консульство СРСР у Львові. "Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність", 2000, вип. 7
  43. Васюта І.К. Національно–визвольний рух у Західній Україні (1918–1939 рр.). "УІЖ", 2001, № 6
  44. Крушельницька Л.І. Рубали ліс... (Спогади галичанки). Львів, 2001
  45. Рубльов О., Фельбаба М. О.І. Бадан–Яворенко – Учений секретар НКО УСРР, завідуючий сектором чужомовних словників "УРЕ". "Історія України: Маловідомі імена, події, факти", 2001, вип. 12
  46. Сердюк О.В. Біженство в Україні під час Першої світової війни. "Проблеми історії України ХIХ – початку ХХ ст.", 2002, вип. 4
  47. Даниленко В.М., Кузьменко М.М. Соціальний тип та інтелектуально–освітній рівень номенклатури скрипниківського наркомосу: Біографічні нариси. Севастополь–Донецьк, 2003
  48. Качараба С.П. Еміграція з Західної України (1919–1939). Львів, 2003
  49. Марочко В., Хілліг Г. Репресовані педагоги України: жертви політичного терору (1929–1941). К., 2003
  50. Остання адреса: Розстріли соловецьких в'язнів з України у 1937–1938 рр., т. 1–2. К., 2003
  51. Рубльов О.С. Сторінка з історії київського "галичознавства" 1920-х рр.: аспіранти М.С. Грушевського О. Павлик і В. Костащук. "УІЖ", 2003, № 2
  52. Кузьменко М.М. Науково-педагогічна інтелігенція в УСРР 20–30-х років: соціально-професійний статус та освітньо-культурний рівень. Донецьк, 2004
  53. Рубльов О. Західноукраїнська інтелігенція у Наддніпрянщині (1914–1921 рр.). В кн.: Актуальні проблеми вітчизняної історії ХХ ст.: Збірник наукових праць, присвячений пам'яті академіка НАН України Ю.Ю. Кондуфора, т. 1. К., 2004
  54. Рубльов О. Західноукраїнська інтелігенція у загальнонаціональних політичних та культурних процесах (1914–1939). К., 2004.

Посилання:
  • БАДАН-ЯВОРЕНКО ОЛЕКСАНДР ІВАНОВИЧ
  • БАЛИЦЬКИЙ ВСЕВОЛОД АПОЛЛОНОВИЧ
  • БАРАН МИХАЙЛО ЛУКИЧ
  • БЕРЕЗІЛЬ, ТЕАТР
  • БІЛЬШОВИКИ
  • БУЧМА АМВРОСІЙ МАКСИМІЛІАНОВИЧ
  • БУКОВИНА ПІВНІЧНА
  • ЧЕХОСЛОВАЧЧИНА
  • ДЕРЖАВНЕ ПОЛІТИЧНЕ УПРАВЛІННЯ УСРР
  • ДМИТЕРКО ЛЮБОМИР ДМИТРОВИЧ
  • ЕРСТЕНЮК МИКОЛА ВАСИЛЬОВИЧ
  • ЕВАКУАЦІЙНІ ЗАХОДИ АВСТРІЙСЬКОГО ТА РОСІЙСЬКОГО УРЯДІВ НА УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ У РОКИ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ
  • ФРУНЗЕ МИХАЙЛО ВАСИЛЬОВИЧ
  • ГАЛИЧИНА
  • ГАВРИЛІВ МИРОСЛАВ СТЕПАНОВИЧ
  • ГЕНЕРАЛЬНЕ КОНСУЛЬСТВО СРСР У ЛЬВОВІ
  • ГРОМАДЯНСЬКА ВІЙНА В УКРАЇНІ 1917–1921
  • ГЖИЦЬКИЙ ВОЛОДИМИР ЗЕНОНОВИЧ
  • ІНТЕЛІГЕНЦІЯ УКРАЇНСЬКА
  • ІРЧАН МИРОСЛАВ
  • КАСІЯН ВАСИЛЬ ІЛЛІЧ
  • ХАРКІВ
  • КОМУНІСТИЧНА ПАРТІЯ ЗАХІДНОЇ УКРАЇНИ
  • КРУШЕЛЬНИЦЬКИЙ АНТІН ВЛАДИСЛАВОВИЧ
  • КРУШЕЛЬНИЦЬКИЙ ІВАН АНТОНОВИЧ
  • КУРБАС ЛЕСЬ
  • КИЇВ
  • ЛІВОБЕРЕЖНА УКРАЇНА, ЛІВОБЕРЕЖЖЯ
  • ЛОЗИНСЬКИЙ МИХАЙЛО МИХАЙЛОВИЧ
  • МАЗЕПИНСТВО
  • МОСКВОФІЛЬСТВО
  • НАДДНІПРЯНСЬКА УКРАЇНА, НАДДНІПРЯНЩИНА, ПРИДНІПРОВ'Я, ПОДНІПРОВ'Я
  • НАЦІЯ ПОЛІТИЧНА
  • НАЦІОНАЛ-КОМУНІЗМ
  • ПЕРША СВІТОВА ВІЙНА І УКРАЇНА. ПЕРША СВІТОВА ВІЙНА (ВЕЛИКА ВІЙНА)
  • ПЛУГ
  • ПОРАЙКО ВАСИЛЬ ІВАНОВИЧ
  • РАДЯНСЬКА АРМІЯ
  • РОСІЙСЬКА ІМПЕРІЯ
  • РУДНИЦЬКИЙ СТЕПАН ЛЬВОВИЧ
  • СІЯК ІВАН МИХАЙЛОВИЧ
  • СКРИПНИК МИКОЛА ОЛЕКСІЙОВИЧ
  • СОЛОВЕЦЬКІ РОЗСТРІЛИ 1937–1938
  • СРСР, РАДЯНСЬКИЙ СОЮЗ
  • ТОТАЛІТАРИЗМ
  • УКРАЇНІЗАЦІЇ ПОЛІТИКА
  • УКРАЇНСЬКА ГАЛИЦЬКА АРМІЯ (УГА)
  • УКРАЇНСЬКА РАДЯНСЬКА ЕНЦИКЛОПЕДІЯ
  • УКРАЇНСЬКА РЕВОЛЮЦІЯ (1917-1920)
  • УКРАЇНСЬКОЇ ВІЙСЬКОВОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ПОЛІТИЧНИЙ ПРОЦЕС (1933)
  • УКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЦЕНТР (УНЦ) СПРАВА (1930- 1931)
  • ВІДЕНЬ
  • ЯВОРСЬКИЙ МАТВІЙ ІВАНОВИЧ
  • ЗАГУЛ ДМИТРО ЮРІЙОВИЧ
  • ЗАКАРПАТСЬКА УКРАЇНА, ЗАКАРПАТТЯ
  • ЗАХІДНА УКРАЇНА, ЯК ТЕРМІН

  • Пов'язані терміни:
  • ЕМІГРАЦІЯ ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКА В УСРР 1920–1930-Х РОКІВ
  • ЕМІГРАЦІЯ УКРАЇНСЬКОГО НАСЕЛЕННЯ
  • ЕРСТЕНЮК МИКОЛА ВАСИЛЬОВИЧ
  • КРУШЕЛЬНИЦЬКА МАРІЯ СТЕПАНІВНА
  • КРУШЕЛЬНИЦЬКА ВОЛОДИМИРА АНТОНІВНА


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)