ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

ЗАХІДНИКИ

  Бібліографічне посилання: Грєбцова І.С. ЗАХІДНИКИ [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 3: Е-Й / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2005. - 672 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Zakhidnyky (останній перегляд: 18.02.2019)
Енциклопедія історії України ( Т. 3: Е-Й ) в електронній біблотеці

ЗАХІДНИКИ

ЗАХІДНИКИ – представники одного з провідних напрямів у російській суспільній думці 40–50-х рр. 19 ст. Моск. гурток З. сформувався на поч. 1840-х рр., його кістяк склали колишні учасники філософського гуртка М. Станкевича та літ.-політичного гуртка О.Герцена (ці, останні, гуртки до того часу розпалися), а також молода професура Московського університету. Визнаним лідером західництва був відомий історик, проф. Московського університету Т.Грановський (п. 1855), після смерті якого члени московського гуртка об'єдналися навколо молодшого брата М.Станкевича – О.Станкевича (1821–1907). Найбільш відомими серед З. були: професори К.Кавелін, П.Кудрявцев, С.Соловйов, П.Редкін, Б.Чичерін, І.Вернадський, П.Леонтьєв; літератори і публіцисти П.Анненков, В.Боткін, Є.Корш та ін. Погляди західників поділяв П.Чаадаєв. Прихильниками ідей західництва були письменники та публіцисти І.Тургенєв, І.Гончаров, Д.Григорович, І.Панаєв, О.Писемський, М.Салтиков-Щедрін, поети М.Некрасов, В.Майков. У гурток З. деякий час входили В.Бєлінський, О.Герцен, М.Огарьов.

У серед. 40-х рр. 19 ст. виник петерб. гурток З., які спочатку об'єдналися навколо братів М. і Д. Мілютіних. Після переїзду до Санкт-Петербурга 1848 керівне становище в ньому зайняв К.Кавелін. Його чл. були ліберально налаштовані чиновники І.Арапетов, К.Грот, А.Заблоцький-Десятовський (див. Заблоцькі-Десятовські); професори Петербурзького університету М.Стасюлевич, В.Спасович та ін. К.Кавелін підтримував постійні зв'язки з моск. З. та з однодумцями з ін. університетських центрів: Казанського ун-ту – М.Булічем й І.Бабстом (від 1857 – проф. Моск. ун-ту), Харків. – Д.Каченовським, Київ. – П.Павловим – та ін. Учасники петерб. гуртка, на відміну від моск. З., були практиками – діючими чиновниками, пов'язаними з урядовими сферами. Вони не обмежувалися боротьбою на шпальтах журналів і з серед. 1850-х рр. розробляли проекти перетворень, спонукаючи уряд до найшвидшого проведення реформ.

Соціальний склад прибічників західництва неоднорідний. Більшість із них за походженням були дворянами (див. Дворянство). До їх складу належали також вихідці з купецтва, різночинці.

Назва гуртка склалася в період його формування. Спочатку його представники іменувалися в пресі "нововірами" (на противагу слов'янофілам – "старовірам"). Назви "західники" і "слов'янофіли" остаточно затвердилися у 2-й пол. 1840-х рр. З. виходили з того, що Росія повинна розвиватися в руслі європ. цивілізації (див. Євроатлантична цивілізація), відстоюючи концепцію існування заг. закономірностей в істор. долі всіх європ. народів. На відміну від слов'янофілів, вони заперечували наявність у Росії самобутнього шляху розвитку, а її характерні особливості пояснювали відсталістю, що склалася історично. З. вирішували питання про шляхи подальшого істор. розвитку Росії на користь орієнтації на держ. устрій, громад. порядки, к-ру та побут народів Зх. Європи.

Соціально-політ. програма З. була ліберальною. Вони критикували самодержавний лад Росії, поліцейсько-бюрократичний держ. апарат, цензурний гніт у країні, були прихильниками приватної власності. З. відстоювали осн. цінності ліберального сусп-ва: свободу слова, друку, незалежність особистості, гласне судочинство. Традиційні політ. основи лібералізму – свобода особистості та розподіл державної влади на 3 гілки (законодавчу, виконавчу й судову) – мали в період існування кріпацтва в Росії свої істор. особливості. Реалізація зазначених цінностей вбачалася З. у розв'язанні двох найважливіших проблем – скасуванні кріпацтва та послабленні самодержавства шляхом створення представницької законодавчої влади.

У політ. програмі З. розв'язання сел. питання після скасування кріпацтва пов'язувалося з наданням селянам невеликих земельних наділів за грошовий викуп на користь поміщиків. Осн. вимогою З. щодо післяреформеного устрою села було руйнування сел. общини. Заперечуючи, на противагу слов'янофілам, особливу роль общини, З. вважали, що уряд нав'язував її народові на догоду поміщикам для зручності управління й збору податків. Руйнування общини, на їхню думку, повинно було забезпечити приплив робочих рук до пром-сті і стати імпульсом для її найшвидшого розвитку. Велике значення в боротьбі з кріпацтвом мали записки А.Заблоцького-Десятовського "О крепостном состоянии в России" (1841), К.Кавеліна "Записка об освобождении крестьян в России" (1855, вид. 1898), антикріпосницькі твори В.Бєлінського, О.Герцена, І.Тургенєва.

З. орієнтувалися на європ. модель держави. Більшість З. ідеальною формою правління вважала бурж. парламентаризм у формі конституційної (парламентарної) монархії. Зразком для них у цьому плані була Велика Британія, а також Франція. Свої переконання З. популяризували в публіцистичних творах П.Анненкова: "Письма из-за границы" (1840–43) і "Парижские письма" (1847–48), В.Боткіна "Письма об Испании" (1847), І.Бабста "От Москвы до Лейпцига" (1859) та ін. Скасування кріпацтва й вступ на шлях бурж. парламентаризму З. пов'язували виключно з реформами, які царський уряд повинен був провести "з гори". До соціаліст. учень (див. Соціалізм) ставилися різко негативно. Т.Грановський відкидав "руйнівні теорії соціалізму", В.Боткін виступав за "поміркованість і терпимість", Б.Чичерін й І.Бабст висували ідею "розумного прогресу". З. стверджували, що "закон поступовості" є осн. законом істор. розвитку. Гол. надії покладали на громад. думку, освіту й науку, виступаючи за широку просвіту, вважаючи, що це єдиний вірний шлях для модернізації соціально-політ. устрою Росії.

Філософські переконання З. формувалися під впливом творів представників німецької класичної філософії, насамперед Г.-В.Гегеля й Ф.-В.Шеллінга, частково молодогегельянців. Гегельянство для З. було засобом пізнання навколишнього світу, приведення до логічного порядку хаосу явищ минулого й сучасного часів.

Істор. погляди З. тісно пов'язані з їхньою політ. платформою. Чималий вплив на дослідження З. у галузі історії, права, політ. економії мали позитивістські ідеї О.Конта, Г.-Т.Бокля, роботи західноєвроп. істориків Ф.-П.Гізо, О.Тьєррі, Б.-Г.Нібура, Л.Ранке.

Найяскравішою особистістю в рос. історії З. вважали імп. Петра I, який, на їхню думку, "вдихнув живу душу" в колосальне, але "занурене в смертельну дрімоту тіло Росії". Його реформи З. розглядали не тільки як початок оновлення Рос. д-ви, а й як міцний базис всієї подальшої рос. історії. Петра I вони зображували як взірцевого реформатора, сміливого монарха, який відкрив шлях до європеїзації країни. Стаття К.Кавеліна "Взгляд на юридический быт России" (1846) стала першим послідовним викладом західницької концепції істор. процесу в Росії. Надалі вона була доповнена й уточнена в роботах ін. істориків-З. Помітне місце в працях З. (К.Кавеліна, С.Соловйова, Б.Чичеріна) зайняла проблема д-ви в російській історії. Концепція "державників", що ґрунтувалася на домінуючій ролі д-ви в історії Росії, найбільш послідовно сформульована Б.Чичеріним, який під терміном "держава" розумів політ. форму існування всього сусп-ва й розглядав її як осн. двигуна і творця історії. Ця концепція дещо відводила її прихильників від ліберальної моделі сусп-ва, але відповідала реальним особливостям тогочасного політ. ладу країни. Праці Т.Грановського, П.Кудрявцева, С.Соловйова із західноєвроп. і рос. історії, К.Кавеліна з історії рос. цивільного права, П.Редкіна з педагогіки й права були для свого часу видатним явищем рос. науки.

З. відстоювали свої погляди в полеміці зі слов'янофілами в літ. салонах Москви, на сторінках преси, виступаючи зі статтями у відомих журналах серед. 19 ст.: "Отечественные записки", "Современник"; газетах "Московские ведомости", "Санкт-Петербургские ведомости". Значним явищем у сусп. житті серед. 1840-х рр. були публічні лекції з історії Зх. Європи доби середньовіччя Т.Грановського, в яких історик успішно проводив осн. ідеї З.

1856 у Москві З. розпочали видання власного сусп.-політ. ж. "Русский вестник" під редакцією М.Каткова. До ред. колективу входили П.Кудрявцев, П.Леонтьєв, Є.Корш, Б.Чичерін. З перших же номерів журнал розпочав полеміку зі слов'янофілами з низки теор. проблем: про особливості розвитку Давньої Русі, сільс. общину, про народність у науці. "Русский вестник" привертав увагу сучасників до обговорення актуальних питань того часу. Велике місце в ньому займали статті, що розкривали негативні сторони кріпацтва, яке, на думку З., було "плямою на сучасній історії Росії", перешкодою на шляху політ., екон. та етнічного розвитку країни. Могутнім важелем підйому пром-сті й сільс. госп-ва "Русский вестник" вважав приватний капітал і вільну конкуренцію, виступав за свободу торгівлі, розвиток транспорту й кредитних установ. У літ. відділі журналу друкувалися твори відомих письменників того часу: "Губернские очерки" М.Салтикова-Щедріна, твори М.Лєскова, Ф.Достоєвського, В.Курочкіна та ін.

Жорстка позиція Б.Чичеріна в питанні "про роль держави і централізації" 1857 стала причиною розколу в редакції ж. "Русский вестник". Незабаром Є.Корш, який підтримав у конфлікті з М.Катковим Б.Чичеріна, приступив до видання нового журналу З. "Атеней" (1858–59). У ньому друкувалися матеріали, спрямовані проти відкупної системи (див. Відкуп), статті, в яких обґрунтовувалася необхідність звільнення селян і пропагувалася ідея розвитку освіти в Росії. "Атеней" продовжив традицію полеміки зі слов'янофілами. Проте навіть у палких суперечках З. розуміли свою єдність зі слов'янофілами в корінних питаннях епохи, про що чітко висловився О.Герцен: "Ми, як дволикий Янус або двоголовий орел, дивилися в різні боки, в той час, як серце билося одне".

У період проведення бурж. реформ 60–70-х рр. 19 ст. З. перейшли від опозиції до підтримки дій уряду. Гурток З. розпався. Однак у переломні часи осн. стрижень протистояння З. і слов'янофілів – орієнтація на модернізацію країни на кшталт д-в Зх. Європи чи опора на внутр. особливості Росії – знову набував своєї актуальності. В епоху реформ, як правило, в рос. сусп-ві домінували ідеї модернізації, в періоди контрреформ – установка на особливий, самобутній шлях розвитку країни.

дата публікації: 2005 р.

Праці:
  1. История России с древнейших времен, т. 1–29. М., 1851–79
  2. Сочинения, т. 1–4. М., 1859
  3. Публичные лекции политической экономии. М., 1860
  4. Несколько современных вопросов. М., 1862
  5. О народном представительстве. М., 1866
  6. Литературные воспоминания и воспоминания о Белинском. СПб., 1876
  7. Воспоминания и критические очерки. Собрание статей и заметок 1849–68 гг., т. 1–3. СПб., 1877–81
  8. Крестьянский вопрос. СПб., 1882
  9. Из лекций заслуженного профессора П.Г. Редкина по истории философии права в связи с историей философии вообще, т. 1–7. СПб., 1889–91
  10. Литературная критика: публицистика, письма. М., 1984
  11. Лекции по истории средневековья. М., 1986
  12. Сочинения. Л., 1987
  13. Былое и думы. М., 1988
  14. Сочинения, кн. 1–18. М., 1988–96
  15. Литературные воспоминания. М., 1989
  16. Лекции. Сочинения: Избранное. М., 1991
  17. Воспоминания Б.Н. Чичерина. М., 1991
  18. Критические очерки. СПб., 2000.
Література:
  1. Галахов А.Д. Петр Николаевич Кудрявцев в 1842–1845 гг. СПб., 1884
  2. Ветринский Ч. Т.Н. Грановский и его время. Исторический очерк. М., 1897
  3. Семевский В.И. Из истории общественных идей в России в конце 1840–х годов. Ростов–на–Дону, 1905
  4. Нелидов Ф.Ф. Западники 40–х годов. М., 1910
  5. Гульбинский И. Борис Николаевич Чичерин. "Библиографические известия", 1914, № 1–2
  6. Мещеряков Н. Западники и славянофилы. В кн.: Труды библиотеки им. Ленина, сб. 4. М., 1939
  7. Кертман Л.Е. Эволюция исторических взглядов Т.Н. Грановского. "Наукові записки Київського державного університету", 1947, т. 6, вип. 1
  8. Левин Ш.М. Общественное движение в России в 60–70–е годы ХIХ века. М., 1958
  9. Розенталь В.Н. Общественно–политическая программа русского либерализма в середине 50–х годов ХIХ в. (по материалам "Русского вестника" за 1856–1857 гг.). "Исторические записки", 1961, т. 70
  10. Сладкевич Н.Г. Очерки истории общественной мысли России в конце 50–х – начале 60–х годов ХIХ века. Л., 1962
  11. Минаева Н.В. Грановский в Москве. М., 1963
  12. Овчинникова А.С. К вопросу о политических взглядах К.Д. Кавелина в 40–х гг. ХIХ в. "Ученые записки Горьковского университета. Серия: История", 1967, вып. 85
  13. Китаев В.А. От фронды к охранительству (Из истории русской либеральной мысли 50–60–х годов ХIХ века). М., 1972
  14. Иллерицкий В.Е. Сергей Михайлович Соловьев. М., 1980
  15. Зорькин В.Д. Чичерин. М., 1984
  16. Каменский З.А. Тимофей Николаевич Грановский. М., 1988
  17. Левандовский А.А. Грановский в русском общественном движении. М., 1989
  18. Його ж. Время Грановского (Формирование русской интеллигенции в 30–40–е гг. ХIХ в.). М., 1990
  19. Цимбаев Н.И. Сергей Соловьев. М., 1990
  20. Филипенко И.В. Общественно–идейная жизнь в московских литературных салонах 30–40–х годов ХIХ в. "Вестник Московского университета. Серия 8. История", 1991, № 5
  21. Маслова Н.В., Агеева И.В. Русская история в научном наследии Т.Н. Грановского. "Отечественная история", 1993, № 4
  22. Искра Л.М. Борис Николаевич Чичерин о политике, государстве, истории. Воронеж, 1995
  23. Сидоркина М.А. Т.Н. Грановский и образование московского кружка западников. "Вестник Московского университета. Серия 8: История", 1995, № 1
  24. Прутцев С.Б. Модель истории в творчестве Т.Н. Грановского. "Записки історичного факультету Одеського державного університету", 1997, вип. 5.

Посилання:
  • ДЕРЖАВА
  • ДВОРЯНСТВО
  • ЄВРОАТЛАНТИЧНА ЦИВІЛІЗАЦІЯ
  • ГЕҐЕЛЬ ГЕОРГ ВІЛЬГЕЛЬМ ФРІДРІХ
  • ГЕРЦЕН ОЛЕКСАНДР ІВАНОВИЧ
  • ГІЗО ФРАНСУА-П'ЄР-ГІЛЬЙОМ
  • КАВЕЛІН КОСТЯНТИН ДМИТРОВИЧ
  • КОНТ ОГЮСТ
  • КРІПАЦТВО, КРІПОСНЕ ПРАВО
  • КУПЕЦТВО
  • МОСКОВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ
  • МОСКВА
  • ОТЕЧЕСТВЕННЫЕ ЗАПИСКИ
  • ПАВЛОВ ПЛАТОН ВАСИЛЬОВИЧ
  • ПЕТЕРБУРЗЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ
  • ПЕТРО І, ПЕТРО I ОЛЕКСІЙОВИЧ, ПЕТРО ВЕЛИКИЙ
  • ПОМІЩИКИ
  • РАНКЕ ЛЕОПОЛЬД
  • РІЗНОЧИНЦІ
  • САНКТ-ПЕТЕРБУРГ
  • СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ
  • СЛОВ'ЯНОФІЛИ
  • СЛОВ'ЯНОФІЛИ
  • СОЛОВЙОВ СЕРГІЙ МИХАЙЛОВИЧ
  • СОЦІАЛІЗМ
  • СОВРЕМЕННИК - ЖУРНАЛ (1836-1866)
  • ВІДКУП
  • ВЛАДА
  • ЗАБЛОЦЬКІ–ДЕСЯТОВСЬКІ

  • Пов'язані терміни:
  • ГЕРЦЕН ОЛЕКСАНДР ІВАНОВИЧ
  • ІНТЕЛІГЕНЦІЯ ТА ІНТЕЛЕКТУАЛИ
  • КАВЕЛІН КОСТЯНТИН ДМИТРОВИЧ
  • КОСМОПОЛІТИЗМ, ІДЕОЛОГІЧНА КАМПАНІЯ БОРОТЬБИ З БЕЗРІДНИМИ КОСМОПОЛІТАМИ І ЧЕРГОВА СТАЛІНСЬКА ТЕРОРИСТИЧНА ЧИСТКА В СРСР
  • ПАВЛОВ ПЛАТОН ВАСИЛЬОВИЧ
  • РОСІЯ
  • РУССКАЯ БЕСЕДА
  • СЛОВ’ЯНОФІЛЬСТВО, СЛОВ’ЯНОЛЮБСТВО
  • СОЛОВЙОВ СЕРГІЙ МИХАЙЛОВИЧ
  • ВЕЛИКА РУСЬ
  • ЮРИДИЧНА ШКОЛА, ІСТОРИКО-ПРАВНИЧА ШКОЛА, ДЕРЖАВНО-ЮРИДИЧНА ШКОЛА


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)