ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

ЗАКОНОДАВЧА ПРОЦЕДУРА ТА ЗАКОНОДАВЧІ ІНСТИТУЦІЇ В УКРАЇНСЬКІЙ ДЕРЖАВІ

  Бібліографічне посилання: Мироненко О.М. ЗАКОНОДАВЧА ПРОЦЕДУРА ТА ЗАКОНОДАВЧІ ІНСТИТУЦІЇ В УКРАЇНСЬКІЙ ДЕРЖАВІ [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 3: Е-Й / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2005. - 672 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Zakonodavcha_procedura_ta_instytucii_v_ukr_derzh (останній перегляд: 22.02.2019)
Енциклопедія історії України ( Т. 3: Е-Й ) в електронній біблотеці

ЗАКОНОДАВЧА ПРОЦЕДУРА ТА ЗАКОНОДАВЧІ ІНСТИТУЦІЇ В УКРАЇНСЬКІЙ ДЕРЖАВІ

ЗАКОНОДАВЧА ПРОЦЕДУРА ТА ЗАКОНОДАВЧІ ІНСТИТУЦІЇ В УКРАЇНСЬКІЙ ДЕРЖАВІ – встановлений гетьманом П.Скоропадським порядок підготовки, розгляду й прийняття законодавчих актів в Українській Державі. В "Законах про тимчасовий державний устрій України" (29 квіт. 1918) наголошувалося, що д-ва керується "твердими законами, виданими в установленій черзі" і що ці закони є обов'язковими для всіх укр. громадян та іноземців, які перебувають в Україні. Передбачалося, що закони, видані для тієї чи ін. тер. або ч. нас., наступним заг. законом не скасовуються, якщо це спеціально не зазначено в новому нормативному акті. Закони підлягали оприлюдненню й набували сили лише після їх опублікування в пресі. Скасування того чи ін. закону відбувалося тільки силою нового, аналогічного акта. Формально діяв і давно визнаний принцип: незнання закону не звільняє від відповідальності за його порушення або невиконання. Процедура прийняття законів передбачала їх розробку у відповідному мін-ві з наступним розглядом на засіданнях Ради міністрів Української Держави, а після ухвали уряду законопроект передавався гетьманові на затвердження. Якщо акти мали міжвідомчий характер, то уряд обговорював їх лише після погодження з належними мін-вами. Міністрам надавалося право тлумачення законів і видання розпоряджень "у їх розвиток", але такі розпорядження підлягали попередньому ухваленню РМ. Чіткого розмежування між власне законами та підзаконними нормативними актами за часів Укр. Д-ви не існувало. Більше того, досить часто сила законів надавалася постановам, розпорядженням і навіть поясненням окремих міністрів. Усього за неповних 8 місяців Укр. Д-ви було видано бл. 500 нових документів, які вважалися законами. Крім того, на тер. д-ви діяло безліч нормативних актів, прийнятих за часів і Російської імперії, і Тимчасового уряду, і Української Центральної Ради.

Важливу роль у законотворчому процесі відігравала Держ. канцелярія, яка складалася із державного секретаря, його товариша (заст.), юрид. ради, департаменту законодавчих справ з термінологічною комісією, архівом та б-кою, окремого відділу кодифікації законів, департаменту заг. справ, секретаріату РМ і держ. друкарні. Держ. секретар призначався безпосередньо гетьманом. Він брав участь у засіданнях РМ з правом дорадчого голосу, але при розгляді документів, проекти яких розробляла Держ. канцелярія, мав вирішальний голос. Держ. секретар користувався всіма правами міністра.

До компетенції Держ. канцелярії входило: 1) кер-во розробкою та внесення на розгляд остаточних проектів законів і розпоряджень, якщо вони не належали до виключної компетенції окремих міністрів; 2) посвідчення підписом керівників канцелярії документів, ухвалених РМ і затверджених гетьманом; 3) внесення до уряду законопроектів, розроблених окремими мін-вами, зі своїми міркуваннями щодо їхнього змісту; 4) подання документів РМ на затвердження гетьманові; 5) кер-во кодифікацією законів та видання їх зведеного збірника; 6) оголошення законів; 7) заг. порядкування справами уряду.

На засіданнях юрид. ради головував держ. секретар або один із його товаришів (заст.). Постійним її чл. за посадою був директор департаменту законодавчих справ, а ін. чл. – фахівці з різних галузей права – запрошувалися до її складу держ. секретарем і затверджувалися гетьманом. Рада подавала висновки щодо законопроектів. Департамент законодавчих справ розробляв ці законопроекти, розглядав нормотворчі акти мін-в, робив відгуки на них, готував різні довідки з юрид. питань, укладав збірник законів, вів діловодство канцелярії та юрид. ради. До термінологічної комісії департаменту входили знавці укр. мови, які розробляли укр. термінологію у сфері держ. права й редагували документи. В ній був лише один постійний чл. за штатним розкладом, який користувався службовими правами нач. відділу. Ще троє осіб вважалися тимчасовими чл. комісії.

Самостійно існував окремий відділ кодифікації законів, який складався з 4 чл.-кодифікаторів і канцелярії. Очолював відділ держ. секретар, а чл.-кодифікатори користувалися правами директорів департаментів. Відділ вносив пропозиції щодо зміни існуючих законів, а після відповідного рішення уряду доручав департаментові законодавчих справ розробляти той чи ін. законопроект. Департамент заг. справ готував проекти наказів гетьмана про призначення посадових осіб та оприлюднював їх, вів формулярні списки відповідальних осіб центр. відомств, губернських старост (див. Губернські і повітові старости 1918) і всіх службовців Держ. канцелярії, канцелярське діловодство уряду, відав грошовим забезпеченням самої канцелярії, приміщеннями, в яких вона розташовувалася, її госп. потребами. Департамент складався з директора, віце-директора, 2 нач. відділів та ін. службовців.

Законопроекти могли розроблятися як у відповідних мін-вах, так і в Держ. канцелярії, але не-одмінно вносилися на розгляд до РМ у 20 прим., тобто для кожного члена уряду. Допускалося, як виняток, внесення деяких законопроектів особисто міністром безпосередньо на розгляд РМ. Законопроекти приймалися простою більшістю голосів, а за рівної кількості останніх вирішальним був голос отамана (голови) РМ. Міністр фінансів повинен був візувати всі документи, в яких йшлося про надання коштів. Хід обговорення законопроектів фіксувався в спец. журналі, в якому протягом доби ставили свої підписи всі учасники засідання. Держ. канцелярія враховувала побажання, внесені при розгляді акта й зафіксовані в журналі, вносила поправки до тексту і подавала законопроект на підпис голові уряду й тому міністрові, який вносив його до РМ. Чинності закону нормативний акт набував лише після затвердження його гетьманом. Оприлюднювати закони мав Ген. суд, а до його реформування це робила Держ. канцелярія через газ. "Державний вісник". Наприкінці існування Гетьманату до порядку прийняття законів було внесено деякі зміни. Законопроекти треба було подавати в 25 прим. для розсилання членам уряду. 5 груд. 1918 з'явилася ще одна норма: перегляд законопроектів, ухвалених урядом, дозволявся не раніше як через 3 місяці від дня їх затвердження.

Особлива увага приділялася законам, що регулювали військ. буд-во. 29 жовт. 1918 для розгляду таких законопроектів було створено особливу нараду в складі 5 міністрів: військ., внутр. справ, фінансів, шляхів і продовольчих справ. Через місяць РМ ухвалила закон "Про розпорядок для розроблення і кодифікації законів у військовому відомстві та про накази по тому ж відомству". Передбачалося видати згодом повне зібр. законів і збірку військ. постанов Укр. Д-ви. Проекти нових законів і постанов повинні були попередньо розглядатись у відповідних гол. управліннях та управах, потім пересилатися до канцелярії військ. мін-ва, а згодом розглядатися самим військ. міністром і передаватися далі у встановленому порядку. Накази гетьмана про надання рангів, нагороди, призначення, переміщення або усунення посадових осіб оголошувалися в наказах військ. або мор. міністра.

дата публікації: 2005 р.

Література:
  1. Стахів М. Гетьманський режим в 1918 і його праводержавна якість. Скрентон, 1950
  2. Мироненко О.М. Законодавча процедура в Українській Державі. В кн.: Українське державотворення: невитребуваний потенціал. К., 1997.

Посилання:
  • ДЕРЖАВНИЙ СЕКРЕТАР
  • ГУБЕРНСЬКІ І ПОВІТОВІ СТАРОСТИ 1918
  • РАДА МІНІСТРІВ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ
  • РОСІЙСЬКА ІМПЕРІЯ
  • СКОРОПАДСЬКИЙ ПАВЛО ПЕТРОВИЧ
  • ТИМЧАСОВИЙ УРЯД
  • УКРАЇНСЬКА ДЕРЖАВА
  • УКРАЇНСЬКА ЦЕНТРАЛЬНА РАДА
  • ЗАКОНИ ПРО ТИМЧАСОВИЙ ДЕРЖАВНИЙ УСТРІЙ УКРАЇНИ

  • Пов'язані терміни:
  • ЗАКОНИ ПРО ТИМЧАСОВИЙ ДЕРЖАВНИЙ УСТРІЙ УКРАЇНИ


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)