ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

ЗАПОРОЗЬКИХ КОЗАКІВ ПОЛІТИЧНА КУЛЬТУРА

  Бібліографічне посилання: Сас П.М. ЗАПОРОЗЬКИХ КОЗАКІВ ПОЛІТИЧНА КУЛЬТУРА [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 3: Е-Й / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2005. - 672 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Zaporozkykh_kozakiv_polit_kult (останній перегляд: 22.02.2019)
Енциклопедія історії України ( Т. 3: Е-Й ) в електронній біблотеці

ЗАПОРОЗЬКИХ КОЗАКІВ ПОЛІТИЧНА КУЛЬТУРА

ЗАПОРОЗЬКИХ КОЗАКІВ ПОЛІТИЧНА КУЛЬТУРА – модель політичної культури, носіями якої були запороз. козаки. Впродовж останніх десятиліть 16 ст. – 1-ї пол. 17 ст. запороз. спільнота виробила власну політ. к-ру, яка за своїми осн. ознаками належала до активістського типу моделей політ. к-р. В її основі лежала козацька система цінностей, яка відігравала роль інтегруючого соціального і політ. чинника в житті запороз. громади й істотно впливала на політ. позиції та орієнтації керівників Війська Запорозького (див. Запорозьких козаків система цінностей). Козаків (і реєстрових козаків, і нереєстрових козаків) вирізняли: усвідомлення ними своєї належності до рицарської верстви (яка спиралася на станові права, свободи й вольності; див. Стани) та своєї рус. (укр.) ідентичності й відданості православ'ю; розуміння Війська Запороз. як самовладної автономної політ. інституції, що посідає особливе місце в політ. системі держави (Речі Посполитої, Гетьманщини, Російської імперії); визнання авторитету влади й активна позиція (з елементами політ. дистанціювання) щодо наявного політ. устрою.

Постаючи як політично правосуб'єктна, інституційно об'єднана спільнота Речі Посполитої, запороз. козаки дотримувалися незалежної від центр. уряду зовн. політики; брали діяльну участь у конфесійному житті укр. сусп-ва (насамперед енергійно підтримували правосл. церк. ієрархів, які зазнавали утисків і переслідувань з боку офіц. Варшави); вдавалися до конфронтаційної щодо наявного політ. режиму практики поширення своїх владних впливів в Україні, що означало козац. сепаратизм у польс. д-ві.

Особливістю активістського характеру політ. к-ри запорожців був радикалізм; їхні політ. позиції, дії та установки, які спрямовувалися на коригування механізму політ. системи Речі Посполитої, досить часто суперечили інтересам тамтешнього політ. режиму. Ці дії виявлялися у формі висунення ультиматумів, проведення конфліктно загострених політ. акцій і маніфестацій, що здійснювалися з позиції сили. Радикалізм козаків проявлявся і в жорсткій, наступальній лінії поведінки представників Війська Запороз. у сфері конфесійно-реліг. життя. Запорожці відіграли істотну роль у відновленні правосл. церк. ієрархії в Україні (див. Теофана III місія в Україні 1620). Пильний контроль з боку козаків за розвитком реліг. ситуації в Україні, їхній реальний вплив на роботу правосл. церк. соборів (див. Київський православний церковний собор 1628; Київський православний церковний собор 1629), а також Київ. (Богоявленського) братства стали на заваді урядовим планам щодо прийняття церк. унії (див. Берестейська церковна унія 1596) і значною мірою унеможливили унійні наміри правосл. ієрархів.

Наприкінці 16 – у 1-й пол. 17 ст. козац. радикалізм не раз набував крайньої форми протесту – збройного повстання. Вперше сплеск козац. політ. активності, що мала радикальне спрямування, проявився на межі 10–20-х рр. 17 ст. за гетьманства П.Конашевича-Сагайдачного та Я.Бородавки. Зокрема, в берез. 1621 козаки ультимативно заявили польс. урядові, що не візьмуть участі у війні проти Османської імперії (див. також Хотинська війна 1621), якщо не будуть задоволені їхні політ. вимоги й не будуть легалізовані новопоставлені правосл. ієрархи (див. Київська митрополія). Характер методів і форм політ. боротьби, які використовували або мали намір використати козаки, підтверджував їхні тверді наміри діяти з позиції сили та в союзі з ін. політ. гравцями (йдеться про політ. коаліцію з правосл. ієрархією на чолі з київ. митрополитом (Іовом Борецьким), а також про переговори з кн. К.Радзивіллом – лідером протестантської опозиції у Великому князівстві Литовському – про створення правосл.-протестантського союзу). На поч. 30-х рр. 17 ст. за гетьманства І.Петражицького-Кулаги та А.Гавриловича політ. активність запороз. козаків знову посилилася у зв'язку з послабленням держ. влади в період безкоролів'я, що настав у Речі Посполитій після смерті Сигізмунда III Ваза. В той час козаки прагнули утворити політ. союз з правосл. шляхтою України з метою домогтися від польс. уряду забезпечення віросповідних прав укр. народу, а також задоволення своїх станових вимог. Уперше в ультимативній формі було заявлено про право козаків брати участь в обранні польс. короля. Запорожці підтримали висунення на польс. трон королевича Владислава Ваза (див. Владислав IV) і звернулися з політ. вимогами до конвокаційного та елекційного сеймів (див. Вальний сейм) 1632. Загалом козаки виявляли готовність брати участь у політ. житті шляхетської Речі Посполитої за умови визнання за ними повноправного політ. громадянства нарівні зі шляхтою. Однак істор. шанс згладжування козац.-польс. суперечностей шляхом політ. емансипації козацтва не був реалізований.

Однією зі складових політ. к-ри, як відомо, є політ. знання, що формуються в процесі теор. осмислення тих чи ін. політ. реалій сусп-ва. Першим проявом формування такого знання в системі політ. к-ри козац. спільноти став реформаційний проект "Кондиції" С.Наливайка (1596). Політ. дискурс запорожців на той час визначали, з одного боку, низка практичних установок, спрямованих на домагання визнання козацтва суб'єктом політ. системи в Речі Посполитій (теза про козаків як членів "політичного тіла" країни, орієнтація на зрівняння в політ. правах зі шляхтою; наголос на воєн. заслугах Війська Запороз. і на жертовному служінні спільному благові тощо), з другого – низка установок, спрямованих на втілення в життя ідеї політ. окремішності та суверенності своєї спільноти (розвиток власних владних інституцій, включення до своєї владної орбіти ч. волосного нас., активна участь у конфесійному житті укр. народу, проведення самостійної зовнішньополіт. діяльності).

З появою Укр. козац. д-ви в серед. 17 ст. розвиток політ. к-ри козаків почав фокусуватися навколо проблем державотворення суверенної і соборної України. Але водночас почали посилюватися елементи політ. радикалізму та охлократії, притаманні козац. демократії. За умов відсутності мирного стабілізаційного періоду і вкрай несприятливої для розвитку укр. нац. д-ви геополіт. ситуації загострилося протистояння в козац. середовищі, поляризувалися його зовнішньополіт. орієнтації, почав брати гору вузькокорпоративний козац. традиціоналізм. Нац. д-ва втратила функції політично консолідуючого центру, відбулася її територіальна сегментація й політ. регіоналізація. На поч. 60-х рр. 17 ст. гетьманату інститут розколовся на правобереж. і лівобереж. гетьманати. Зросло протистояння Коша Запорозької Січі та гетьман. влади, руйнівних форм набула міжусобна боротьба старшинських угруповань, які задля посилення своїх позицій шукали воєн.-політ. підтримку в іноз. володарів (див. також Громадянські війни в Україні другої половини 1650 – першої половини 1660-х років). Це призвело до того, що поступово козацтво ослабло, було усунуте з політ. арени як стан і припинило існування. Вже на поч. 18 ст. воно було ліквідоване польс. властями на Правобережній Україні. На укр. землях, які поступово ставали підвладними Рос. імперії, інститути укр. державності були демонтовані, козац. військо розформоване, а козацька старшина отримала рос. дворянство. Цьому передувало утвердження протягом 18 ст. в козац. середовищі піддансько-активістського типу політ. к-ри, підґрунтям якої стали сепаратистські орієнтації запорожців щодо політ. інститутів Гетьманщини та політ. центру д-ви-метрополії. Широкі маси рядового козацтва, а також чимало представників старшини дедалі більше усувалися від активної політики. Вони не висували самі й не підтримували висунутих ін. станами політ. вимог до держ. інститутів. Значна частина козаків не підтримала спробу гетьмана І.Мазепи 1708–09 добитися збройним шляхом незалежності України від Росії. Проявом нової тогочасної політ. свідомості та політ. теорії д-ви стала т. зв. Конституція П.Орлика –угода між новообраним гетьманом і старшиною 1710 (див. "Пакти і Конституція прав і вольностей Війська Запорозького" 1710), у якій визначалися принципи суверенітету та засади політ. устрою України. В широкому ж козац. середовищі дедалі помітніше виявлялися настрої політ. індиферентності й пасивності. Політ. позиції та орієнтації представників владної і соціальної еліт Гетьманщини ввійшли в річище фактичної лояльності до Рос. імперії й на практиці зводилися до спроб легітимації засад укр. автономії та відстоювання своїх станово-корпоративних прав (політ. лінія І.Скоропадського, П.Полуботка, Д.Апостола, К.Розумовського та ін.). Однак, як показало, зокрема, проведення виборів до Законодавчої комісії зі складання нового Уложення (див. Комісія законодавча 1767–1768), політ. свідомість козацтва великою мірою залишилася орієнтованою на традиційні цінності, політ. пріоритети й установки – виборність посадовців з гетьманом включно, провадження судочинства козац. судом, рівність у правах усіх козаків. Характерні для З.к.п.к. цінності та політ. й культ.-істор. орієнтації відображені також в істор. та літ. творах таких укр. авторів 18 ст., як Г.Граб'янка, С.Величко, П.Симоновський, С.Дівович, у "Літописі Самовидця", "Короткому описі Малоросії", "Історії Русів" та ін. тогочасних виданнях.

дата публікації: 2005 р.

Література:
  1. Дорошенко Д. Гетьман Петро Дорошенко: Огляд його життя і політичної діяльності. Нью–Йорк, 1985
  2. Когут З. Російський централізм і українська автономія. Ліквідація Гетьманщини 1760–1830. К., 1996
  3. Смолій В.А., Степанков В.С. Українська державна ідея XVII–XVIII століть: проблеми формування, еволюції, реалізації. К., 1997
  4. Горобець В. Присмерк Гетьманщини: Україна в роки реформ Петра I. К., 1998
  5. Гуржій О. Гетьман Іван Скоропадський. К., 1998
  6. Сас П.М. Політична культура українського суспільства (кінець XVI – перша половина XVII ст.). К., 1998
  7. Струкевич О.К. Політико–культурні орієнтації еліти України–Гетьманщини (інтегральний погляд на питання). К., 2002
  8. Українська культура другої половини XVII–XVIII століть, т. 3. К., 2003.

Посилання:
  • АПОСТОЛ ДАНИЛО ПАВЛОВИЧ
  • БЕРЕСТЕЙСЬКА ЦЕРКОВНА УНІЯ 1596 Р.
  • БОРЕЦЬКИЙ ІОВ
  • БОРОДАВКА ЯКІВ
  • ДЕРЖАВА
  • ДІВОВИЧ СЕМЕН ДАНИЛОВИЧ
  • ДВОРЯНСТВО
  • ЕЛІТА
  • ГЕТЬМАНАТУ ІНСТИТУТ (1649–1764)
  • ГЕТЬМАНЩИНА
  • ГРАБ'ЯНКА ГРИГОРІЙ ІВАНОВИЧ І ЙОГО ЛІТОПИС УКРАЇНСЬКОЇ ІСТОРІЇ ТА ІСТОРІЇ КОЗАЦТВА
  • ГРОМАДЯНСЬКІ ВІЙНИ В УКРАЇНІ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ 1650 – ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ 1660-Х РОКІВ
  • ІСТОРІЯ РУСІВ, ИСТОРІЯ РУСОВЪ
  • ХОТИНСЬКА ВІЙНА 1621
  • КІШ ЗАПОРОЗЬКОЇ СІЧІ
  • КОМІСІЯ ЗАКОНОДАВЧА 1767–1768
  • КОНАШЕВИЧ-САГАЙДАЧНИЙ ПЕТРО КОНОНОВИЧ
  • КОРОТКИЙ ОПИС МАЛОРОСІЇ
  • КОЗАЦЬКА СТАРШИНА
  • КОЗАЦТВО УКРАЇНСЬКЕ
  • КОЗАК, СЛОВО
  • КИЇВСЬКА МИТРОПОЛІЯ
  • КИЇВСЬКИЙ ПРАВОСЛАВНИЙ ЦЕРКОВНИЙ СОБОР 1628
  • КИЇВСЬКИЙ ПРАВОСЛАВНИЙ ЦЕРКОВНИЙ СОБОР 1629
  • ЛІТОПИС САМОВИДЦЯ
  • МАЗЕПА ІВАН СТЕПАНОВИЧ
  • НАЛИВАЙКО СЕМЕРІЙ
  • НЕРЕЄСТРОВІ КОЗАКИ
  • ОРЛИК ПИЛИП
  • ОСМАНСЬКА ІМПЕРІЯ
  • ПАКТИ ТА КОНСТИТУЦІЇ ЗАКОНІВ І ВОЛЬНОСТЕЙ ВІЙСЬКА ЗАПОРОЗЬКОГО 1710
  • ПЕТРАЖИЦЬКИЙ-КУЛАГА ІВАН
  • ПОЛІТИЧНА КУЛЬТУРА
  • ПОЛУБОТОК ПАВЛО ЛЕОНТІЙОВИЧ
  • ПРАВОБЕРЕЖНА УКРАЇНА, ПРАВОБЕРЕЖЖЯ
  • ПРАВОСЛАВ'Я
  • РЕЄСТРОВІ КОЗАКИ
  • РІЧ ПОСПОЛИТА
  • РОСІЙСЬКА ІМПЕРІЯ
  • РОЗУМОВСЬКИЙ КИРИЛО ГРИГОРОВИЧ
  • ШЛЯХТА, ШЛЯХЕТСТВО
  • СКОРОПАДСЬКИЙ ІВАН ІЛЛІЧ
  • СТАНИ, УСТАЛЕНІ СОЦІАЛЬНІ ГРУПИ В СЕРЕДНЬОВІЧНИХ ТА РАННЬОМОДЕРНИХ СУСП-ВАХ
  • СИГІЗМУНД ІІІ ВАЗА
  • СИМОНОВСЬКИЙ ПЕТРО ІВАНОВИЧ
  • ТЕОФАНА МІСІЯ В УКРАЇНІ 1620
  • ВАЛЬНИЙ СЕЙМ
  • ВЕЛИЧКО САМІЙЛО ВАСИЛЬОВИЧ ТА ЙОГО ЛІТОПИС
  • ВЕЛИКЕ КНЯЗІВСТВО ЛИТОВСЬКЕ
  • ВІЙСЬКО ЗАПОРОЗЬКЕ
  • ВЛАДИСЛАВ IV ВАЗА
  • ЗАПОРОЗЬКИХ КОЗАКІВ СИСТЕМА ЦІННОСТЕЙ


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)