ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

ЗЕМЕЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ 2001

  Бібліографічне посилання: Падалка С.С. ЗЕМЕЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ 2001 [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 3: Е-Й / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2005. - 672 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Zemelny_kodeks_Ukr_2001 (останній перегляд: 20.02.2019)
Енциклопедія історії України ( Т. 3: Е-Й ) в електронній біблотеці

ЗЕМЕЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ 2001

Земельний кодекс України 2001 – вмістив правові норми, які визначали ідеологію розвитку земельних відносин в післярад. добу. Прийнятий ВР України 25 жовт. 2001, введений у дію з 1 січ. 2002. Практична необхідність документа була викликана соціально-екон. та політико-правовими реаліями, що склалися в незалежній д-ві після набуття чинності Конституцією України 1996, та нагальною потребою усунення колізій у сфері землеволодіння та землекористування внаслідок неефективної і суперечливої дії З.к.У. 1992. Підготовка нового кодексу розтягнулася на п'ять років і проходила в умовах гострих політ. дискусій. 1997 підготовлений проект кодексу через низьку якість ключових положень та політ. протистояння депутатів ВР України був відхилений. Через певний час ВР України розглянула проект кодексу, підготовлений К-том з питань аграрної політики і земельних відносин. В основу його було покладено законопроекти, напрацьовані робочими групами, що паралельно працювали в Держ. к-ті із земельних ресурсів України та Інституті держави і права імені В.М. Корецького НАН України. Прийняття кодексу ВР України без перебільшення стало значною політ. подією 2001.

Статті документа згруповані по розділах: "загальна частина"; "землі України"; "Право на землю"; "Набуття і реалізація права на землю"; "Гарантії прав на землю"; "Охорона земель"; "Управління галузі використання і охорони земель"; "Відповідальність за порушення земельного законодавства"; "Прикінцеві та перехідні положення". Кодекс врегулював на принципово нових засадах питання екологізації та соціалізації власності на землю, прописав положення про громад. контроль за використанням землі та масштабами концентрації земельної власності. В ньому закріплені принципи проведення земельної реформи: розвиток приватної власності на землю, гарантування д-вою прав на землю юрид. особам і громадянам; розмежування земель держ. та комунальної власності; нарощення екон. потенціалу земель у населених пунктах; впровадження держ. управління земельними ресурсами і землекористування на основі екон. методів; удосконалення обчислення плати за землю, розвитку орендних відносин.

Прикінцеві положення кодексу закріпили низку вимог до органів держ. влади і управління щодо правового і нормативного розвитку окремих положень: оцінки земель і введення держ. земельного кадастру; моніторингу землі; реєстрації нерухомого майна, в т. ч. земельних ділянок; розвитку ринку землі та його інститутів; розмежування земель держ. та комунальної власності; розвитку іпотечного кредитування під заставу землі; удосконалення системи земельних платежів; охорони земель та збереження і відновлення родючості; здійснення управління земельними ресурсами, землекористуванням із застосуванням екон. методів; розробки довгострокової земельної політики.

З.к.У. 2001 деталізував закріплені Конституцією України 1996 форми власності на землю, право користування та оренди. За кодексом д-ва забезпечує громадянам та юрид. особам рівні умови захисту прав власності на землю і підтверджує конституційну норму, за якою власник не може бути позбавлений права на земельну ділянку, крім випадків, передбачених кодексом. Більш деталізованою є порівняно з З.к.У. 1992 норма постійного користування землею. Вона обмежена наданням, по-перше, земельних ділянок із земель держ. і комунальної власності і, по-друге, лише підпр-вам, установам та орг-ціям, що перебувають у власності д-ви та територіальних громад. Враховано, що право власності на землю не є абсолютним, а тому в інтересах сусп-ва мають діяти певні застереження, обмеження та умови. Кодекс зберіг положення щодо цільового призначення земель та встановив для власників землі та землекористувачів обов'язок використовувати землю відповідно до її цільового призначення. Його норми визначили суб'єктивний склад земельних відносин, об'єкти використання, особливості передачі й придбання у власність земельних ділянок, їх вилучення і викуп, користування, підстави припинення прав власності на землю та відшкодування збитків і втрат, розв'язання проблеми іпотеки. Суттєво удосконаливши положення про отримання права користування землею, кодекс (ст. 112) встановив його обмеження, зокрема навколо цінних природних об'єктів, зон особливого режиму тощо.

Незважаючи на прогресивність норм З.к.У. 2001, у ньому залишалося чимало слабких місць, у т. ч. і концептуальних упущень, таких, як відсутність зваженого і цілеспрямованого підходу до землі як матеріальної основи д-ви, її суверенітету і нац. безпеки. Принциповою невдачею є відсутність у кодексі поняття "земельна рента" – серцевини теорії і практики ринкових земельних відносин (земельні рентні відносини є ключовою складовою екон. механізму розвитку с. госп-ва). Закріплені у Прикінцевих положеннях рекомендації потребували належного наук.-теор. обґрунтування.

У наступні роки З.к.У. 2001 зазнав певних змін і доповнень, які обумовлювалися потребою приведення у відповідність до його положень чинних законів (і навпаки), а також за політ. мотивами та правовою і екон. необхідністю. Протягом 2002–04 кодекс доповнювався поправками 8 разів. Відповідно до Закону України "Про внесення змін до Земельного кодексу України" від 11 лип. 2003 до ст. 123 і 151 вносились доповнення, які змінювали порядок надання земельних ділянок у постійне користування юрид. особам (за формою Типового договору). З.к.У. 2001 містив перехідні положення, які забороняли до 1 січ. 2005 продавати або в ін. спосіб відчужувати належну громадянам землю. Восени 2004 кілька фракцій ВР України підготували на розгляд сесії законопроекти про продовження мораторію. Більшість депутатів як лівих, так і правих фракцій мали спільне переконання, що в Україні не створені екон. й правові передумови для продажу землі. 17 черв. 2004 ВР України прийняла Закон України "Про внесення змін до Земельного кодексу України", який продовжив ще на три роки дозвіл переоформлення земельних ділянок з права постійного користування в приватну власність чи оренду й увів заборону до 1 січ. 2007 на внесення земельної частки (паю) до статутних фондів госп. т-в. До 1 січ. 2012 для громадян та юрид. осіб обмежено володіння землею до 100 га. Президент України Л.Кучма розглядав такий крок парламенту як популізм, викликаний бажанням частини депутатів заблокувати земельну реформу, і на закон наклав вето. 18 листоп. 2004 ВР України подолала вето.

Зволікання ВР України з прийняттям необхідних законів у розвиток положень кодексу стримує його дію, отже, перешкоджає утвердженню ринкового середовища у сфері земельних відносин.

дата публікації: 2005 р.

Література:
  1. Земельне законодавство України: Збірник нормативних актів, судової та арбітражної (господарської) практики, кн. 1–2. К., 2002
  2. Земельний кодекс України: Науково–практичний коментар. К., 2003
  3. Земельний кодекс України: Текст із змінами та доповненнями станом на 21 травня 2004 р. К., 2004.

Посилання:
  • ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ІМЕНІ В.М. КОРЕЦЬКОГО НАН УКРАЇНИ
  • КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ 1996
  • КУЧМА ЛЕОНІД ДАНИЛОВИЧ


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)