ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

ЗМІНОВІХІВСТВО

  Бібліографічне посилання: Єфіменко Г.Г. ЗМІНОВІХІВСТВО [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 3: Е-Й / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2005. - 672 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Zminovikhivstvo (останній перегляд: 20.02.2019)
Енциклопедія історії України ( Т. 3: Е-Й ) в електронній біблотеці

ЗМІНОВІХІВСТВО

ЗМІНОВІХІВСТВО – сусп.-політ. рух частини рос. інтелігенції, переважно еміграційної, яка після поразки Білого руху та запровадження в РСФРР та ін. рад. республіках (1922 об'єдналися в СРСР) нової економічної політики відмовилася від конфронтації з більшовицьким кер-вом (див. Більшовики) та оголосила про своє визнання рад. влади. Термін походить від назв надрукованого у верес. 1921 у Празі (Чехословаччина) зб. "Смена вех" (датований лип. 1921) та однойменного щосуботнього паризького журналу (його 19 номерів побачили світ у період від 29 жовт. 1921 до 4 берез. 1922). Автори цих видань (у минулому активні учасники Білого руху) запропонували ідеологію, що мала сприяти виходу Росії з кризи і отримала назву націонал-більшовизму. Стрижневою була думка, що за новітніх істор. умов рад. влада є єдиною можливою формою рос. нац. держави. Наголошувалося, що більшовизм є суто рос. нац. явищем, а пропагований більшовиками інтернаціоналізм – важливим засобом відновлення та розширення територіальних меж Росії. Гол. завдання руху вбачалося в сприянні поверненню рос. інтелігенції на батьківщину та наданні допомоги "російській" (рад.) владі в буд-ві міцної імперської д-ви. Ключовими фігурами руху були, зокрема, колиш. кадет (див. Конституційно-демократична партія) та чл. уряду адмірала О.Колчака – М.Устрялов, колиш. кадети – Ю.Ключніков та Ю.Потєхін, колиш. обер-прокурори Найсвятішого Правительствуючого Синоду – В.Львов та С.Лук'янов, адвокат – О.Бобрищев-Пушкін, фізіолог – С.Чахотін, журналісти – Л.Кірделов, І.Лєжнєв, письменник – О.Толстой, заслужені професори – М.Гредескул і В.Богораз.

Більшовицьке кер-во всіляко підтримувало практичні дії руху. 1921 в Росію з еміграції повернулося 121 843 особи, а в наступні 10 років ще 59 589. В РСФРР було двічі перевидано зб. "Смена вех". Статті зміновіхівців друкувалися в газ. "Правда" (орган ЦК і Моск. к-ту РКП(б)), було дозволено друк зміновіхівського ж. "Новая Россия" (проіснував до 1926). Велася активна робота за кордоном. Зокрема, видавалася низка прорад. періодичних вид.: газети "Накануне" (Берлін–Москва), "Новая Россия" (Софія, Болгарія), "Новости жизни" (Харбін, Китай), "Новый путь" (Рига, Латвія), а також журнал "Новая русская книга" (Берлін, Німеччина).

Відверта підтримка зміновіхівцями більшовиків викликала вороже ставлення до руху з боку ін. представників рос. еміграції, для яких вирішальну роль в оцінці істор. подій відігравали соціально-екон., правові та реліг. мотиви. Справа дійшла до того, що було вбито двох редакторів зміновіхівських газет (у Софії та Харбіні). З. за кордоном опинилося у своєрідній ізоляції.

Намагання заретушувати проімперську складову З. й зобразити його як рух за повернення інтелігенції до РСФРР та ін. рад. республік з'явилися в колах більшовицького кер-ва з самого початку існування З. Так, С.Орджонікідзе 1922 говорив про вірм. й грузин. "зміновіхівців". У резолюціях політбюро ЦК КП(б)У 1922 з питань щодо можливості повернення в Україну представників укр. інтелігенції їх неодноразово називали "українськими зміновіхівцями". Газ. "Нова громада", що фінансувалася ЦК КП(б)У, в постановах політбюро на поч. 1923 також було названо "зміновіхівською" (і хоча пізніше такий "епітет" стосовно цієї газети в постановах ЦК КП(б)У більше не вживався, втім, у звітах Державного політичного управління УСРР саме він став робочим терміном).

До "українських зміновіхівців" парт. кер-во УСРР передусім зараховувало М.Грушевського та його прихильників. "Зміновіхівською" розцінювалася й діяльність В.Винниченка.

Однак таке трактування З. було перекручуванням, з одного боку, справжньої ідеології руху, а з другого – державницьких ідей укр. інтелігенції. Зокрема, і М.Грушевський, і В.Винниченко трактували інтернаціоналізм не як засіб відновлення "єдиної та неподільної Росії", а як ідею рівноправності всіх націй, реалізація якої потребувала надання рад. республікам культ. та екон. самостійності.

Більшу ч. зміновіхівців, які повернулися в СРСР, у 1930-х рр. чекала гірка доля.

У рад. історіографії при висвітленні питань, пов'язаних з діяльністю зміновіхівців, гол. увага зверталася на соціально-екон. складові руху, а сам рух називався "ідеологією нової буржуазії, що вступила в союз з куркулем та службовою інтелігенцією". Відповідно, повернення колиш. емігрантів на батьківщину пояснювалося їхніми сподіваннями на переродження комунізму в капіталізм. Водночас замовчувалася осн. мета З., оскільки на практиці найважливіші завдання цього руху фактично були виконані.

дата публікації: 2005 р.

Література:
  1. Агурский М. Идеология национал–большевизма. Париж, 1980
  2. Политическая история русской эмиграции 1920–1940 гг. Документы и материалы. М., 1999
  3. Ключников Ю.В. На великом историческом перепутье. М., 2001
  4. Устрялов М. Национал–большевизм. М., 2003.

Посилання:
  • БІЛЬШОВИКИ
  • БІЛИЙ РУХ В УКРАЇНІ
  • БОГОРАЗ ВОЛОДИМИР ГЕРМАНОВИЧ
  • ЧЕХОСЛОВАЧЧИНА
  • ДЕРЖАВА
  • ДЕРЖАВНЕ ПОЛІТИЧНЕ УПРАВЛІННЯ УСРР
  • ГРУШЕВСЬКИЙ МИХАЙЛО СЕРГІЙОВИЧ
  • ІНТЕЛІГЕНЦІЯ
  • ІНТЕРНАЦІОНАЛІЗМ
  • КОНСТИТУЦІЙНО-ДЕМОКРАТИЧНА ПАРТІЯ (КАДЕТИ)
  • МОСКВА
  • НАЦІЯ
  • НОВА ЕКОНОМІЧНА ПОЛІТИКА
  • ОРДЖОНІКІДЗЕ ГРИГОРІЙ КОСТЯНТИНОВИЧ
  • СРСР, РАДЯНСЬКИЙ СОЮЗ
  • ВИННИЧЕНКО ВОЛОДИМИР КИРИЛОВИЧ

  • Пов'язані терміни:
  • МОГИЛЯНСЬКИЙ МИКОЛА МИХАЙЛОВИЧ
  • НАЦІОНАЛ-БІЛЬШОВИЗМ
  • ЗАТОНСЬКИЙ ВОЛОДИМИР ПЕТРОВИЧ


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)