ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

ЗВИЧАЄВЕ ПРАВО

  Бібліографічне посилання: Усенко І.Б. ЗВИЧАЄВЕ ПРАВО [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 3: Е-Й / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2005. - 672 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Zvychaeve_pravo (останній перегляд: 21.02.2019)
Енциклопедія історії України ( Т. 3: Е-Й ) в електронній біблотеці

ЗВИЧАЄВЕ ПРАВО

ЗВИЧАЄВЕ ПРАВО – система санкціонованих державою правових звичаїв, які є джерелом права в певній д-ві, місцевості або для певної етнічної чи соціальної групи. Утворюється впродовж певного періоду шляхом постійного дотримання звичаїв нормативного характеру, відображає правову к-ру й правову свідомість народу, а водночас і інтереси панівних верств сусп-ва. На думку багатьох авторів, для перетворення звичаю на правовий звичай потрібна не стільки санкція д-ви, скільки одностайна воля народу. Прихильники цієї точки зору протиставляють З.п. як дійсно нар. право ("природне право", "соціальне право") т. зв. позитивному праву, яке походить від д-ви. В богослов'ї термін "звичаєве право" вживається також в контексті "звичаєве право церкви".

Сформоване на основі звичаїв, які існували ще в додерж. період (на думку деяких авторів, ці звичаї теж вже можна вважати З.п., т. зв. первісним правом), З.п. було досить розвинутим у рабовласницькому та ранньофеод. сусп-вах. У практиці багатьох народів застосовувалися такі звичаї, як кровна помста, принцип таліону (згідно з яким відплата мала бути рівнозначною за "кількістю та якістю" тій шкоді, яку заподіяно постраждалому), шлюбні обряди тощо. Найдавніші пам'ятки права більшості д-в, напр. т. зв. варварські правди, фактично є записами або зводами З.п. З появою письмових нормативних актів З.п. поступово перетворюється на допоміжне джерело права і застосовується для регулювання правових відносин лише в разі відсутності нормативного акта. З утворенням і розвитком централізованих д-в сфера застосування З.п. дедалі звужується, проте остаточно не зникає.

У період бурж. революцій під впливом утвердження ідеї законності З.п. офіц. заперечувалося, але наприкінці 19 ст. відбулася своєрідна реабілітація З.п., насамперед у сфері цивільного права. Основою для застосування З.п. були визнані: 1) пряме посилання на нього в текстах нормативних актів; 2) т. зв. мовчазна згода, неявне відсилання до звичної, усталеної практики.

Різне ставлення до З.п. в новітні істор. періоди зумовлене насамперед особливим характером цього права – воно є консервативним правом, орієнтованим на збереження традиційного правового ладу, на убезпечення його від змін, у т. ч. від запозичень чужоземних правових норм. Нині З.п. досить широко використовується лише в деяких країнах Африки та Азії (переважно з числа колиш. колоній). Воно також є джерелом міжнар. права.

З.п. України сягає своїм корінням правових звичаїв Київської Русі. Осн. частину тогочасного З.п. записано в "Руській правді" та ін. актах князівського законодавства, які, скоріше, фіксували звичаєві норми, ніж творили нові. "Руська правда", а також неписане право, що її доповнювало, зберігали свою силу й після монголо-татарської навали. Тривалий час вони були чинними і на землях Галичини, підвладних Угор. королівству та Короні Польській, і у Великому князівстві Литовському в перший період його правової історії. Напр., 1-й Литов. статут 1529 (див. Статути Великого князівства Литовського) прямо вказував, що за відсутності законодавчого регулювання треба керуватися звичаями. Дещо негативне ставлення до З.п. було зафіксоване в 2-му Литов. статуті 1566, який орієнтувався виключно на писані джерела. Така позиція виявилася нежиттєвою, й у 3-му Литов. статуті 1588 було підтверджено роль З.п. як допоміжного джерела. Можливість використання З.п. передбачали й поширені в Україні збірки магдебурзького права. Виключно на підставі З.п. діяли копні суди.

У пізніші часи місцем відродження давніх і виникнення нових правових звичаїв стала Запорозька Січ. Козац. право (див. Козацьке звичаєве право) не знало писаних джерел і пропонувало за будь-яких обставин керуватися нормами звичаїв та здоровим глуздом. Важливу роль у регулюванні сусп. відносин на укр. землях норми З.п. відігравали на етапі входження Укр. козац. д-ви до складу Рос. д-ви. Царський уряд офіційно визнав "давні права" українців і таке визнання слугувало навіть своєрідною гарантією автономії Гетьманщини (польс.-литов. суд. система тут була скасована, а нові суд. органи орієнтувалися виключно на "давні права", які лише згодом стали уточнюватися в нормах гетьман. законодавства). В усіх проектах кодифікації чинного в Гетьманщині права, починаючи із славнозвісної пам'ятки – "Права, за якими судиться малоросійський народ", З.п. використовувалося як одне з джерел кодифікації, в цих проектах також закріплювалася можливість застосування З.п. для регулювання певних відносин у галузі шлюбно-сімейного і спадкового права та в деяких ін. випадках.

Після поширення на укр. землях, підвладних Російській імперії, рос. загальноімперського законодавства деякі норми давнього укр. права певний час зберігали свою силу. Зокрема, у вигляді норм "Місцевих законів Полтавської та Чернігівської губерній" вони містилися у Зводі законів Російської імперії. Рос. Статут цивільного судочинства (1864) допускав використання на укр. землях З.п. у спадкових, родинних та земельних правовідносинах, щодо яких не було відповідного законодавчого регулювання. Навіть на поч. 20 ст. мали місце деякі випадки застосування З.п. при вирішенні питань, пов'язаних з користуванням громад. пасовиськами й лісами, з трудовими, шлюбними і спадковими відносинами.

На укр. землях, що перебували свого часу під владою Австрії (з 1867 – Австро-Угорщина), також практикувалося обмежене застосування норм З.п.

Характерними рисами укр. З.п., на думку дослідників, треба вважати його яскраву обрядовість та фіксацію у вигляді правових формул, які згодом перетворилися в нар. приказки. Після повалення рос. царату й розвалу австрійс. монархії звернення до "дійсно народного права" стало одним з політ. гасел нової доби. В законодавствах Української Центральної Ради, Української Держави, Директорії УНР й Західноукраїнської Народної Республіки, передусім в деяких нормах земельного, шлюбно-сімейного та спадкового права, були свідомо відтворені ті норми З.п., які вважалися такими, що в них були найбільше втілені характерні риси укр. нац. права.

За рад. влади чинність З.п. певний час допускалася в деяких цивільних, земельних та ін. правовідносинах. Акад. О.Малиновський створив навіть концепцію "революційного звичаєвого права". Але згодом осн. джерелом рад. права став нормативний акт, а З.п. у внутр. законодавстві д-ви майже повністю втратило своє значення, використовувалося лише у сфері міжнар. права та при регулюванні деяких відносин у торг. мореплавстві.

З.п. стало об'єктом наук. вивчення на поч. 19 ст. Цьому сприяло утвердження під впливом т. зв. істор. школи права ідеї походження права з "народного переконання", безпосередньо пов'язаного з "народним духом", та намагання деяких політ. рухів знайти в нормах З.п. основу для розбудови правової системи "в дусі народної правди".

На кін. 19 ст. з питань походження, характеру, змісту й застосування З.п. лише в російськомовних виданнях було опубл. кілька тисяч наук. праць (у т. ч. укр. авторів). У тогочасній укр. науці вивчення З.п. традиційно пов'язувалося з питанням про нац. і держ. самобутність України, що за умов рос. та австрійс. імперського владарювань на укр. землях робило такі дослідження політ. заангажованими. Ґрунтовні студії укр. З.п. в 19 ст. опублікували П.Чубинський, П.С.Єфименко, О.Єфименко, О.Кістяківський, О.Левицький, а в 20 ст. – О.Малиновський, А.Кристер, О.Добров, М.Товстоліс, І.Черкаський, Б.Язловський. Певний час при ВУАН працювала Комісія для виучування звичаєвого права. Було досліджено та записано чималу кількість правових звичаїв укр. народу. На основі порівняльного аналізу укр. З.п. й З.п. ін. країн учені дійшли висновку про високий рівень правової к-ри укр. народу.

Після здобуття Україною держ. незалежності спостерігається помітне зростання інтересу вчених і практиків до проблем звичаєвого права.

дата публікації: 2005 р.

Література:
  1. Добров О.С. Правоутворення без законодавця, ч. 1. Звичаєве право. В кн.: Праці Комісії для виучування звичаєвого права України, вип. 2. К., 1928
  2. Малиновський О.О. Революційне радянське звичаєве право. К., 1928
  3. Зивс С.Л. Источники права. М., 1981
  4. Онищенко Н.Н. Становление и развитие источников советского права на Украине. К., 1988
  5. Яковлів А.І. Звичаєве право. В кн.: Українська культура. Лекції за ред. Дмитра Антоновича. К., 1993
  6. Іванівська О.П. Звичаєве право в Україні. Етнотворчий аспект. К., 2002
  7. Гримич М.В. Інститут власності у звичаєво–правовій культурі українців ХIХ– початку ХХ ст.. К., 2004.

Посилання:
  • АВСТРО-УГОРЩИНА
  • ЧЕРКАСЬКИЙ І. Ю.
  • ЧУБИНСЬКИЙ ПАВЛО ПЛАТОНОВИЧ
  • ДЕРЖАВА
  • ДИРЕКТОРІЯ, ДИРЕКТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ
  • ЄФИМЕНКО ОЛЕКСАНДРА ЯКІВНА
  • ЄФИМЕНКО ПЕТРО САВИЧ
  • ГАЛИЧИНА
  • ГЕТЬМАНЩИНА
  • КІСТЯКІВСЬКИЙ ОЛЕКСАНДР ФЕДОРОВИЧ
  • КОПНИЙ СУД
  • КОРОНА, КРОНА
  • КОЗАЦЬКЕ ЗВИЧАЄВЕ ПРАВО В УКРАЇНІ 16–18 СТ.
  • КИЇВСЬКА РУСЬ, СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК ЯДРА ДЕРЖАВИ
  • ЛЕВИЦЬКИЙ ОРЕСТ ІВАНОВИЧ
  • МАГДЕБУРЗЬКЕ ПРАВО
  • МОНГОЛО-ТАТАРСЬКА НАВАЛА
  • ПРАВА, ПО КОТОРЫМ СУДИТСЯ МАЛОРОССИЙСКИЙ НАРОД
  • РОСІЙСЬКА ІМПЕРІЯ
  • РУСЬКА ПРАВДА
  • СТАТУТИ ВЕЛИКОГО КНЯЗІВСТВА ЛИТОВСЬКОГО 1529, 1566, 1588
  • УКРАЇНСЬКА ДЕРЖАВА
  • УКРАЇНСЬКА ЦЕНТРАЛЬНА РАДА
  • ВЕЛИКЕ КНЯЗІВСТВО ЛИТОВСЬКЕ
  • ЗАПОРОЗЬКА СІЧ
  • ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКА НАРОДНА РЕСПУБЛІКА (ЗУНР)
  • ЗВІД ЗАКОНІВ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ

  • Пов'язані терміни:
  • АКТИ ІСТОРИЧНІ
  • БОРТНИЦТВО
  • ЧИНШ
  • ДАВНЬОРУСЬКОЇ НАРОДНОСТІ КОНЦЕПЦІЯ
  • ДНІСТРЯНСЬКИЙ СТАНІСЛАВ СЕВЕРИНОВИЧ
  • ЄФИМЕНКО ПЕТРО САВИЧ
  • ЕКСТРАКТ МАЛОРОСІЙСЬКИХ ПРАВ 1767
  • ГАЛІП ТЕОДОТ
  • ГЕНЕРАЛЬНЕ МЕЖУВАННЯ
  • ІНОРОДЦІ
  • КАЛАЧОВ МИКОЛА ВАСИЛЬОВИЧ
  • ХЕЛМІНСЬКЕ ПРАВО, КУЛЬМСЬКЕ, АБО КУЛЬМЕНСЬКЕ ПРАВО
  • КІСТЯКІВСЬКИЙ ОЛЕКСАНДР ФЕДОРОВИЧ
  • КОМІСІЯ ВУАН ДЛЯ ВИУЧУВАННЯ ЗВИЧАЄВОГО ПРАВА УКРАЇНИ, КОМІСІЯ ДЛЯ ВИУЧУВАННЯ НАРОДНОГО (ЗВИЧАЄВОГО) ПРАВА УКРАЇНИ (З 1921), КОМІСІЯ ДЛЯ ВИУЧУВАННЯ ЗВИЧАЄВОГО (НАРОДНОГО)ПРАВА УКРАЇНИ (З 1925), КОМІСІЯ ІСТОРІЇ ЗВИЧАЄВОГО ПРАВА (З 1931)
  • КОНИСЬКИЙ ОЛЕКСАНДР ЯКОВИЧ
  • КОНСТИТУЦІЙНИЙ ВИМІР УКРАЇНСЬКОЇ ІСТОРІЇ (ДО ПОЧАТКУ 1990-Х РОКІВ)
  • КОПНИЙ СУД
  • КОРОБКА ПАВЛО СТЕПАНОВИЧ
  • КРИМСЬКИЙ ХАНАТ
  • КРИСТЕР АРНОЛЬД ЕДМУНДОВИЧ
  • ЛАЩЕНКО РОСТИСЛАВ МИТРОФАНОВИЧ
  • ЛАВА
  • ЛЕВИЦЬКИЙ ОРЕСТ ІВАНОВИЧ
  • ЛЮБЛІНСЬКИЙ ТРИБУНАЛ
  • МАЛИНОВСЬКИЙ ІОАННИКІЙ ОЛЕКСІЙОВИЧ
  • МІЩАНИ
  • МОНГОЛЬСКА ІМПЕРІЯ
  • НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
  • ПРАВА, ПО КОТОРЫМ СУДИТСЯ МАЛОРОССИЙСКИЙ НАРОД
  • РУСЬКА ПРАВДА
  • РУСЬКЕ ПРАВО
  • СЯБРИ (СПІВВЛАСНИКИ, СПІВУЧАСНИКИ, ПАЙОВИКИ, ПРИЯТЕЛІ)
  • СЛОВ’ЯНОЗНАВСТВО
  • СУД І РОЗПРАВА В ПРАВАХ МАЛОРОСІЙСЬКИХ, ПАМ'ЯТКА ПРАВА
  • УКРАИНСКИЙ НАРОД В ЕГО ПРОШЛОМ И НАСТОЯЩЕМ – ПЕРША УКРАЇНСЬКА ЕНЦИКЛОПЕДІЯ (1914-1916)
  • ВІЙТ
  • ВОЛОСЬКЕ ПРАВО
  • ЗАКОН РУСЬКИЙ
  • ЗАПОРОЗЬКА СІЧ
  • ЗАЙМАНЩИНА
  • ЗЕМЛЕВОЛОДІННЯ
  • ЗЕМСЬКІ УСТАВНІ ГРАМОТИ
  • ЗІБРАННЯ МАЛОРОСІЙСЬКИХ ПРАВ 1807


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)