ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

ПЕРІОДИЗАЦІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ

  Бібліографічне посилання: Кульчицький С.В. ПЕРІОДИЗАЦІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ [Електронний ресурс] . – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=periodyzacija_istorij_ukrajny (останній перегляд: 19.02.2019)
ПЕРІОДИЗАЦІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ

ПЕРІОДИЗАЦІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ тісно пов'язана з осмисленням її змісту. Уперше зміст історичного процесу в Україні як самобутнього, хоч і пов'язаного з литов., польс., турец., рос. і австрійс. історією, науково обґрунтував М.Грушевський у статті "Звичайна схема руської історії й справа раціонального укладу історії східного слов'янства", надрукованій у Санкт-Петербурзі в травні 1904. Самій періодизації вчений не надавав особливого значення, іноді розподіляючи матеріал між томами "Історії України-Руси" без прив'язки до ключових дат вітчизн. історії. Напр., 4-й т. він завершив ключовою подією – Люблінською унією 1569, але 8-й почав із розгляду подій після Куруківської угоди 1625, а закінчив подіями 1650. Отже, така ключова дата, як початок визвол. війни укр. народу (1648), загубилася в середині тому.

Оскільки багатотомна "Історія України-Руси" була доведена тільки до 1658, вивчати періодизацію істор. процесу за М.Грушевським доцільніше на підставі "Нарисів історії українського народу", які були вперше опубл. рос. мовою1904. М.Грушевський виділяв у минулому України додержавний період, 3 етапи в історії Київ. д-ви – процес творення (9–10 ст.), поступовий розклад (11–12 ст.), а також етап удільної роздробленості з окремим розглядом історії Галицько-Волин. д-ви (13–14 ст.). Потім він зупинявся на переході укр. земель під владу Великого князівства Литовського і Польщі (14–15 ст.) та на "збиранні" укр. земель Королівством Польським (15–16 ст.). Окремо досліджувалося питання про походження й розвиток козацтва (до 1648). Далі у двох розділах розглядалися визвол. війна під проводом Б.Хмельницького і події в Україні після смерті гетьмана, аж до Бахчисарайського перемир'я, укладеного 1680 між Рос. д-вою, Османською імперією і Кримським ханатом. Наступні розділи присвячувалися періоду 1681–1708 й діяльності останніх гетьманів аж до ліквідації в 1764 інституту гетьманства. Нарешті, аналізувався віковий процес укр. відродження в Російській і Австрійській імперіях (до 1860-х рр. включно), а також останні десятиліття укр. історії (з 1870-х рр.). Таким чином, схема М.Грушевського була поділена на структурні частини, які відділялися одна від одної найбільш доленосними подіями в житті укр. народу.

Наступна спроба періодизувати укр. істор. процес була здійснена взимку 1936/1937 у новоутвореному Ін-ті історії України АН УРСР. Невеликий колектив ін-ту одразу приступив до підготовки та публікації "Нарисів з історії України", побудованих за хронологічним принципом. Були визначені 17 випусків, перший з яких опубл. уже 1937: "Київська Русь і феодальні князівства XII–XIII ст." (К.Гуслистий, Ф.Ястребов). План випуску "Нарисів..." був відкорегований 1938 згідно зі структурою "Історії ВКП(б)". Перед війною встигли побачити світ тільки перші випуски, не пов'язані за періодизацією з нормативним коротким курсом. Зокрема, 1939 з'явився вип. 2-й "Україна під литовським пануванням і захоплення її Польщею (з XIV ст. по 1569 р.)" К.Гуслистого, вип. 4-й "Визвольна війна українського народу проти гніту шляхетської Польщі і приєднання України до Росії (1648–1654)" М.Петровського і вип. 8-й "Україна в першій половині XIX ст." Ф.Ястребова. 1941 К.Гуслистий надрукував вип. 3-й "Визвольна боротьба українського народу проти шляхетської Польщі в другій половині XVI і в першій половині XVII ст." Тоді ж з'явився сигнальний примірник вип. 6-го О.Оглоблина "Україна в кінці XVII – першій чверті XVIII ст." Уже під час війни, 1944, Ф.Лось надрукував вип. 11-й "Україна в роки столипінської реакції". 1951 поза рамками вже призабутого видавничого проекту "Нарисів..." вийшла у світ книга М.Супруненка "Україна в період іноземної воєнної інтервенції і громадянської війни (1918–1920)". За опублікованими випусками можна встановити хронологію неопублікованих: вип. 5-й – з 1655 до кінця 17 ст., вип. 7-й – з 2-ї чверті до кінця 18 ст., вип. 9-й – 2-га пол. 19 ст., вип. 10-й – 1900–07.

Вплив періодизації М.Грушевського відчувався тільки у випусках "Нарисів...", присвячених давній історії України. Вип. 6–9-й вже будували за датами правління рос. царів, а періодизація 20 ст. цілком визначалася "Історією ВКП(б)".

Важливою характеристикою періодизації є поділ епохи, що вивчається, на різні за тривалістю етапи. Застосовуючи збільшувальне або зменшувальне скло в аналізі подій за тривалий час, можна загострити або відвернути увагу від фактів, що видаються важливими чи другорядними. Як правило, в заг. курсах історії рівень узагальнення матеріалу зменшується в міру наближення до сучасності. Це пояснюється не стільки відсутністю масових джерел у віддалених епохах, скільки більшою заінтересованістю сусп-ва і/або д-ви в осмисленні недавнього минулого.

В істор. схемі М.Грушевського, яка охоплювала понад тисячу років укр. історії, перші вісім віків були поділені на чотири етапи, а доленосне 17 ст.(включно з повстанням І.Мазепи проти царя Петра I 1708) – теж на чотири. 18–19 ст. поділялися в сукупності на три етапи.

Періодизація "Нарисів..." була принципово іншою. Перші вісім віків охоплювалися двома випусками, окремий випуск присвячувався 2-й пол. 16 – 1-й пол. 17 ст., два випуски – 2-й пол. 17 ст., по два – 18 і 19 ст. і, нарешті, вісім випусків (якщо користуватися первинним планом незавершених "Нарисів...") припадало на 1-шу пол. 20 ст. Ця грандіозна праця повинна була закріпити в нац. пам'яті прихід до влади партії більшовиків та її соціально-екон. перетворення.

Під час перебування при владі в Україні 1947 Л.Каганович звернув особливу увагу на ідеологічні проблеми. 29 серпня 1947 ЦК КП(б)У з його ініціативи прийняв постанову "Про політичні помилки і незадовільну роботу Інституту історії України Академії наук УРСР". "Нариси з історії України" та ін. підготовлені співробітниками ін-ту праці кваліфікувалися як антимарксистські, оскільки не спиралися на фундамент формаційної теорії. Перед ін-том висувалося завдання підготувати короткий курс "Історії України". Моск. історикам доручалося надати йому допомогу в розробці концепції нормативного курсу (включно з періодизацією) на базі "ленінсько-сталінського вчення про соціально-економічні формації".

Підготовка такого курсу розтягнулася в часі. 1-й т. "Історії Української РСР" був надрукований тільки 1953. 1955 цей том вийшов друком повторно у зв'язку з необхідністю внести виправлення в текст, пов'язані зі змінами в політ. ситуації після смерті Й.Сталіна. Ці виправлення, однак, не торкнулися періодизації. Рукопис 2-го тому так само багатократно перероблявся, постійно збільшуючись в обсязі. Остання ґрунтовна переробка була здійснена після XX з'їзду КПРС, внаслідок чого том був опубл. двічі: і в 1956, і 1957. Двотомник заг. обсягом 1685 сторінок став взірцевим. На ньому в Україні базувалися вся агітмасова робота, підготовка підручників для школи, творчість майстрів к-ри, пов'язана з істор. тематикою, тощо.

1-й т. "Історії Української РСР" видань 1953 і 1956 (за редакцією О.Касименка) завершувався Лютневою революцією 1917. 2-й том починався з Жовтневої революції 1917, яку історики більшовицької партії штучно вилучили зі всерос. революц. процесу і об'єднали в єдине ціле з комуніст. революцією, розпочатою в рад. Росії з 1918, а в рад. Україні – з 1919. Внаслідок цього виклад загальносоюзної і укр. історії поділився на два макроперіоди – "дожовтневий" і радянський – з кількісним співвідношенням текстів 1: 1.

У 1-му т. "Історії Української РСР" налічувалося 15 хронологічних періодів-розділів. Перша третина розділів охоплювала істор. час від первіснообщинного ладу до козацько-сел. війни під проводом Б.Хмельницького. Заключна третина розділів присвячувалася подіям 2-ї пол. 19 і поч. 20 ст. Назви цієї третини розділів копіювали назви структурних частин короткого курсу "Історії ВКП(б)". Третина розділів виділялася на істор. час від серед. 17 ст. до 1-ї пол. 19 ст.

Назви розділів 1-го тому були витримані в дусі формаційної теорії. Червоною ниткою проходила теза про посилення від століття до століття феодально-кріпосницького гноблення нар. мас. Тема боротьби проти нац. гноблення закінчувалася на визвол. війні проти польс. панування.

Рад. доба в 2-му т. "Історії Української РСР" поділялася на 9 розділів, назви яких збігалися з директивною історико-парт. періодизацією. Зокрема, події 1917, за винятком Лютневої революції, розглядалися в 1-му розділі під назвою "Підготовка і проведення Великої Жовтневої соціалістичної революції. Встановлення Радянської влади на Україні". Розпад Російської імперії після повалення самодержавства і революц. процеси в її нац. регіонах ігнорувалися рад. історіографією. Тому діяльність Української Центральної Ради зображалася в томі максимально стисло і в карикатурному вигляді.

Розділ 2-й мав назву "Українська РСР в період іноземної воєнної інтервенції і громадянської війни 1918–1920". Відповідно до вимог історико-парт. періодизації вся діяльність Української Держави гетьмана П.Скоропадського зводилася до кількох абзаців у тексті, присвяченому боротьбі робітників і селян під кер-вом більшовиків (всі ін. політ. сили ігнорувалися) проти австро-нім. окупантів. Так само ігнорувалися історія Української Народної Республіки доби Директорії та історія Західноукраїнської Народної Республіки. Події 1919–20 описувалися виключно як боротьба білогвардійців і червоноармійців на території України.

Хоча короткий курс "Історії ВКП(б)" був вилучений з обігу одразу після смерті Й.Сталіна, продиктована ним періодизація залишалася чинною аж до кінця існування рад. ладу. Єдиним винятком були зміни в назві поточного істор. періоду, пов'язані з кризою комуніст. перспективи.

На відміну від ін. мислителів свого часу К.Маркс розглядав соціалізм як першу фазу комунізму (комунізм вир-ва) і у зв'язку з цим допускав наявність певної відстані в часі між соціалізмом і повним комунізмом (комунізм споживання). Тому після провалу першого комуніст. штурму В.Ленін заявив, що найближчою метою партії є буд-во соціалізму. Комунізм як сусп-во, в якому кожна людина споживатиме матеріальні блага за потребами, відсувався на певну, але не надто віддалену відстань. XVIII з'їзд ВКП(б) 1939 оголосив, що соціалізм в СРСР вже побудований, і взяв курс на поступовий перехід до комунізму. Роки 1938–41 почали характеризувати як "період боротьби за завершення соціалістичного будівництва і поступовий перехід до комунізму".

У перевиданому рос. мовою 1969 двотомнику "История Украинской ССР" (ред. – К.Дубина) назва розділу, в якому розглядався період 1938–41, звучала вже по-іншому: "УРСР в період зміцнення і дальшого розвитку соціалістичного суспільства". Останній розділ цього тому формулювався коротко і рішуче: "На шляху до комунізму". Прийнята в жовтні 1961 XXII з'їздом КПРС парт. програма прогнозувала встановлення комунізму 1980, тому для ін. формулювань не залишалося місця.

У 8-томній (у 10-ти книгах) "Історії Української РСР" (ред. – Ю.Кондуфор), яка виходила у світ під грифом Ін-ту історії АН УРСР 1977–79, вже враховувалася рятівна концепція "розвинутого соціалізму". Кремлівські ідеологи зрозуміли, що надійшов час якомога далі відсунути зобов'язання держ. партії розподіляти блага за потребами, а тому поставили між соціалізмом і повним комунізмом ще один етап невизначеної тривалості – розвинутий соціалізм. 2-га книга останнього тому мала назву "Українська РСР в період розвинутого соціалізму і будівництва комунізму (кінець 50-х – 70-і рр.)". Нарешті, під час перевидання цієї багатотомної праці рос. мовою (1981–85) термін "комунізм" відсунувся в далеку перспективу. 10-й т. "Истории Украинской ССР" мав таку назву: "УРСР в умовах розвинутого соціалізму (60-ті – поч. 80-х рр.)".

1991 в перекладі на укр. мову вийшла у світ книга канад. проф. О.Субтельного "Україна: Історія". Минуле України автор поділяв на 6 великих періодів: найдавніші часи; Київська Русь; польсько-литов. доба; козац. ера; під імперською владою; Україна у 20 ст. Завдяки відданості автора маловідомій тоді укр. соціуму школі М.Грушевського і відсутності фразеології в дусі формаційної теорії, яка доводила невідворотність комунізму, ця книга здобула шалену популярність і витримала ще 3 видання, одне з яких – рос. мовою. З'ясувалося, однак, що канад. історик не зміг врахувати у своїй книзі всіх "білих плям", які вже виявили укр. історики після того, як полегшився доступ до архівів. Через це його книга почала витискуватися з повсякденного вжитку виданнями, створеними під грифом Ін-ту історії України.

Йдеться передусім про 2-томник "Історія України: Нове бачення" (т. 1, 1995; т. 2, 1996; за редакцією В.Смолія). Він містив у собі багато новацій.

По-перше, замість Рос. революції, яка в рад. історіографії була штучно поділена на Лютневу і Жовтневу, в центрі подій 1917 опинилася Укр. революція. Поряд із рад. формою державності, котра в грудні 1917 була тільки проголошена, в томі аналізувалися за період 1917–20 ін. форми нац. державності: УНР доби УЦР, Укр. Д-ва гетьмана П.Скоропадського, УНР доби Директорії, ЗУНР.

По-друге, замість відбудовного періоду 1921–25 в томі виокремлювався період нової економічної політики 1921–28 як тимчасового перепочинку між двома комуніст. штурмами – ленінським і сталінським. Історія рад. України в томі досліджувалася в рамках комуніст. штурму, замаскованого В.Леніним в 1921 під політику "воєнного комунізму", нібито нав'язану рад. владі внутр. контрреволюцією та інтервентами. У цьому світлі концепція непу набувала зовсім ін. рис, ніж та, що панувала в рад. історіографії. В історії комуніст. буд-ва період 1921–28 заслуговував на аналіз істор. процесів у його власних хронологічних рамках. Відбудовний процес, який ще не закінчився після затвердження ХIV з'їздом ВКП(б) в грудні 1925 ген. лінії на індустріалізацію, ставав лише однією з рис непу.

По-третє, чотири етапи історико-парт. періодизації (від 1929 до 1940) об'єднувалися в цілісний істор. період сталінської "революції зверху" (1929–38). У 2-томнику цей період фігурував під назвою "Великий перелом". Так називалася стаття Й.Сталіна в газ. "Правда", яка стала сигналом для здійснення примусової суцільної колективізації сільського господарства.

По-четверте, у 2-томнику фігурувала Друга світова війна, а не тільки Велика вітчизн. війна Рад. Союзу з нацистською Німеччиною та її союзниками. Західна Україна з її багатомільйонним населенням потрапила у вир світ. війни з першого дня – 1 вересня 1939.

Запропонована авторським колективом 2-томника періодизація була використана в однотомнику "Історія України: Нове бачення". Ця книга створювалася тим же здебільшого авторським колективом під кер-вом того ж відп. редактора. Вона мала офіц. статус навч. посібника і видавалася тричі – 1997, 2000 і 2002. На підставі цієї ж періодизації було побудоване і 1998–2000 побачило світ 15-томне зібрання авторських монографій "Україна крізь віки" (удостоєне Держ. премії України в галузі науки і техніки за 2001).

Істотне оновлення періодизації істор. процесу, запроваджене в колективних працях під грифом Ін-ту історії України, супроводжувалося радикальною зміною співвідношення між "дожовтневим" і радянським макроперіодами. Це особливо чітко простежується на прикладі 14-томного зібрання авторських монографій "Україна крізь віки" (15-й том вийшов за межі хронологічного ряду). Тематика томів визначалася на підставі існуючих у світі вимог: аналізувати не тільки минуле власного народу, але й історію ін. народів на його території. Якщо М.Грушевський починав свою "Історію України-Руси" з теми розселення слов'ян на території, яку займав укр. етнос, то зібрання монографій "Україна крізь віки" відкривало перед читачами більш давні темпоральні горизонти. К.Бунятян, В.Мурзін і О.Симоненко стали авторами першої монографії – "На світанку історії", в якій розповідалося про населення на сучасній території України від палеоліту до пізніх скіфів. С.Крижицький, В.Зубар і А.Русяєва підготували наступну книгу – "Античні держави Північного Причорномор'я". Історії рад. України у цьому зібранні присвячувалося повністю 3 книги з 14-ти наявних.

2011 під грифом Ін-ту історії України побачив світ 2-томник "Економічна історія України". У цьому історико-екон. дослідженні структурно виділені всі істор. періоди (за вже усталеною в попередніх працях ін-ту періодизацією), всі укр. землі з особливою долею та більшість протодерж. та держ. утворень, які існували на сучасній території України. На жаль, стан істор. науки ще не дає можливості розповісти читачам про економіку й побут деяких народів і створених ними д-в, які в минулому існували на нашій землі.

Відп. редактор В.Смолій і колектив з 34-х авторів (із них 27 – співробітники ін-ту) побудували частини 2-томника за прийнятою у Європі шестичленною періодизацією: прадавня, давня та середньовічна історія, ранній новий час, модерна доба і новітня епоха. Новітня епоха і всі попередні епохи, разом узяті, мають приблизно однаковий обсяг, що пояснюється підвищеною увагою сусп-ва до історії 20 і поч. 21 ст.


Література:
  1. Грушевський М. Звичайна схема руської історії й справа раціонального укладу історії східного слов'янства. В кн.: Сборник статей по славяноведению. СПб., 1904
  2. Лисяк-Рудницький І. Проблеми термінології та періодизації в українській історії. В кн.: Історичні есе, т. 1. К., 1994
  3. У лещатах тоталітаризму: Перше двадцятиріччя Інституту історії НАН України (1936–1956 рр.): Збірник документів і матеріалів, ч. 1–2. К., 1996
  4. Потульницький В. Схеми періодизації історії України в українській історіографії 19–20 ст.: проблеми теорії та методології. В кн.: Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики, ч. 5. (Історіографічні дослідження в Україні [Вип.10]. "Збірник наукових праць на пошану академіка НАН України В.А. Смолія", ч. 2. К., 2000
  5. Інститут історії України Національної академії наук України: 1936–2006. К., 2006
  6. Савельева И.М., Полетаев А.В. Знание о прошлом: Теория и история, т. 1: Конструирование прошлого. СПб., 2003; Т. 2: Образы прошлого. СПб., 2006
  7. Інститут історії України НАН України: Друге двадцятиріччя (1957–1977): Документи і матеріали. К., 2007.

Посилання:
  • БІЛЬШОВИКИ
  • ДРУГА СВІТОВА ВІЙНА 1939–1945
  • ДУБИНА КУЗЬМА КІНДРАТОВИЧ
  • ДИРЕКТОРІЯ, ДИРЕКТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ
  • ГРУШЕВСЬКИЙ МИХАЙЛО СЕРГІЙОВИЧ
  • ГУСЛИСТИЙ КОСТЬ ГРИГОРОВИЧ
  • ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ РСР
  • ІСТОРИЧНИЙ ПРОЦЕС
  • КАГАНОВИЧ ЛАЗАР МОЙСЕЙОВИЧ
  • КАСИМЕНКО ОЛЕКСАНДР КАРПОВИЧ
  • ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ БОГДАН
  • КОЛЕКТИВІЗАЦІЯ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА В УСРР/ УРСР
  • КОНДУФОР ЮРІЙ ЮРІЙОВИЧ
  • КОРОЛІВСТВО ПОЛЬСЬКЕ
  • КРИМСЬКИЙ ХАНАТ
  • КРИЖИЦЬКИЙ СЕРГІЙ ДМИТРОВИЧ
  • КУРУКІВСЬКА УГОДА 1625
  • ЛЕНІН ВОЛОДИМИР ІЛЛІЧ
  • ЛОСЬ ФЕДІР ЄВДОКИМОВИЧ
  • ЛЮБЛІНСЬКА УНІЯ 1569
  • ЛЮТНЕВА РЕВОЛЮЦІЯ 1917
  • МАРКС К.
  • МАЗЕПА ІВАН СТЕПАНОВИЧ
  • МУРЗІН В'ЯЧЕСЛАВ ЮРІЙОВИЧ
  • НОВА ЕКОНОМІЧНА ПОЛІТИКА
  • ОГЛОБЛИН ОЛЕКСАНДР ПЕТРОВИЧ
  • ОСМАНСЬКА ІМПЕРІЯ
  • ПАЛЕОЛІТ
  • ПЕТРО І, ПЕТРО I ОЛЕКСІЙОВИЧ, ПЕТРО ВЕЛИКИЙ
  • ПЕТРОВСЬКИЙ МИКОЛА НЕОНОВИЧ
  • ПРО ПОЛІТИЧНІ ПОМИЛКИ І НЕЗАДОВІЛЬНУ РОБОТУ ІНСТИТУТУ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ АКАДЕМІЇ НАУК УРСР, ПОСТАНОВА ЦК КП(Б)У ВІД 29.08.1947
  • РОСІЙСЬКА ІМПЕРІЯ
  • РУСЯЄВА АННА СТАНІСЛАВІВНА
  • САМОДЕРЖАВСТВО
  • САНКТ-ПЕТЕРБУРГ
  • СКІФИ
  • СКОРОПАДСЬКИЙ ПАВЛО ПЕТРОВИЧ
  • СМОЛІЙ ВАЛЕРІЙ АНДРІЙОВИЧ
  • СТАЛІН ЙОСИФ ВІССАРІОНОВИЧ
  • СУБТЕЛЬНИЙ ОРЕСТ МИРОСЛАВОВИЧ
  • СУПРУНЕНКО МИКОЛА ІВАНОВИЧ
  • УКРАЇНСЬКА ДЕРЖАВА
  • УКРАЇНСЬКА НАРОДНА РЕСПУБЛІКА
  • УКРАЇНСЬКА ЦЕНТРАЛЬНА РАДА
  • ВЕЛИКЕ КНЯЗІВСТВО ЛИТОВСЬКЕ
  • ВОЄННИЙ КОМУНІЗМ
  • ЯСТРЕБОВ ФЕДІР ОЛЕКСАНДРОВИЧ
  • ЗАХІДНА УКРАЇНА, ЯК ТЕРМІН
  • ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКА НАРОДНА РЕСПУБЛІКА (ЗУНР)


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)