Бібліографічне посилання: Чухліб Т.В.
УКРАЇНСЬКА ОБОРОННА ЛІНІЯ, Українська лінія, Українська захисна лінія [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Україна—Українці. Кн. 2 / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во «Наукова думка», 2019. - 842 с.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=ukrajinska_oboronna_linija (останній перегляд: 13.03.2022)
УКРАЇНСЬКА ОБОРОННА ЛІНІЯ, УКРАЇНСЬКА ЛІНІЯ, УКРАЇНСЬКА ЗАХИСНА ЛІНІЯ
УКРАЇНСЬКА ОБОРОННА ЛІНІЯ, Українська лінія, Українська захисна лінія — система фортифікаційних споруд і природних укріплень на сх. та пд. України. Адм. центр — Бельовська фортеця (ін. назва — х. Пархомів Буйрак; нині м. Красноград). Побудована протягом 1731—38 козаками і селянами з Лівобережної України та Слобідської України. 1731 на буд-ві працювало 32 тис., 1732 — 30 тис., з 1733 по 1742 щорічно понад 12 тис. українців. Простягалась у межиріччі Сіверського Дінця (прит. Дону) і Дніпра вздовж річок Берека (прит. Сіверського Дінця), Берестова (прит. Орелі) та Оріль (прит. Дніпра) у вигляді земляних валів, бастіонів, редутів і польових укріплень. До системи У.о.л. входили 16 фортець, бл. 200 редутів, "реданів", батарей і блокгаузів, природні та штучні перешкоди — ріки, яри, ліси, чагарники, засіки, палісади та болота, а також споруди сторожової служби, склади зброї та провіанту ("магазини"), дороги, мости та криниці. Основу лінії складали оборонні містечка, села, слободи та хутори. Висота насипаного земляного валу становила бл. 4 м, ширина в основі — бл. 6,5 м, а на вершині — 2 м. Перед валом викопувався рів глибиною до 4,5 м та шириною бл. 6 м. Рів заповнювався водою, а за її відсутності в його основу вбивалися загострені вгорі палі. Заг. протяжність лінії була до 269 верст (бл. 285 км) у довжину та 20—40 верст у глибину. На її території проживали 22 тис. вояків Укр. ландміліційного корпусу (див. Ландміліція), а також сільс. населення, яке було переселене сюди гол. чин. з території Полтавського полку та Миргородського полку Гетьманщини. 1766 на озброєнні лінійних гарнізонів перебувало 218 гармат. Із серед. 1760-х рр. на основі У.о.л. сформовано Катерининську провінцію, до якої входили Дніпровський, Донецький і Луганський пікінерні полки, а також Бахмутську провінцію, що включала Бахмутський та Самарський гусарський полки. У.о.л. втратила стратегічне значення під час Російсько-турецької війни 1768—1774, з початком буд-ва Дніпровської лінії 1770—83. На сьогодні залишки У.о.л. збереглися у Кобеляцькому р-ні Полтав. обл. та Царичанському р-ні Херсон. області. |
Література: - Пірко В. 250-річчя спорудження Української лінії. «УІЖ», 1986, № 8
- Пенской В. Украинский ландмилицейский корпус в XVIII веке. «Вопросы истории», 2000, № 10
- Білоусько О., Мокляк В. Українська лінія. В кн.: Білоусько О., |Мокляк В. Нова історія Полтавщини: друга половина XVI — XVIII ст. Полтава, 2003
- Левченко В. Українська лінія. «Військово-історичний альманах», 2006, № 2
- Пірко В. Українська лінія. «Донецький вісник наукового товариства ім. Шевченка: Історія», 2007, т. 18, № 10
- Його ж. Оборонні споруди в межиріччі Дніпра і Сіверського Дінця: історичний нарис з уривками джерел і планами споруд за другу половину ХVII — ХVIII ст. Донецьк, 2007
- Заїка Г. Українська лінія. К.—Полтава, 2015
|