Радянізація Західної України. Придушення руху Опору

У попередні часи Сх. Галичина мала дуже слабку пром-сть, в якій було зайнято не більше 4 % населення. Тому "соціалістичні перетворення" починались із прискореного розвитку в краї пром-сті. Одночасно із закінченням війни, 7 травня 1945, ЦК КП(б)У та уряд УРСР прийняли постанову "Про заходи з відбудови і дальшого розвитку господарства Львівської, Станіславської, Дрогобицької, Тернопільської, Волинської, Чернівецької областей на 1945 рік". Було взято курс на відбудову і реконструкцію традиційних галузей — нафтогазової на Львівщині, лісової, лісопильної і лісохімічної — в районі Карпат, легкої — на Буковині, соледобувної — на Закарпатті.

Окрема увага приділялася перетворенню Львова на великий пром. центр. 1945—46 у Львові були розміщені демонтовані в різних регіонах СРСР з-ди — електроламповий, телеграфної апаратури, інструментальний, с.-г. машин. 1949 дав першу продукцію з-д автонавантажувачів. Розгорнулося буд-во великого автобусного з-ду.

Багато нових підпр-в, переважно дрібних, було споруджено в ін. областях. Всього на кінець 4-ї п’ятирічки у зх. областях вже діяли 70 великих з-дів і ф-к із кількістю робітників на кожному з них понад 300, а також сотні дрібних і середніх підпр-в. Якщо укр. пром-сть 1950 перевищила довоєн. рівень лише на 15 %, то валова продукція всіх зх. областей зросла за цей же час на 115 %, зокрема по Львів. обл. — на 241 %. У Закарпат. обл. пром-сть збільшила випуск продукції в 10,5 раза. Обсяги продукції машинобудування і металообробки перевищили у 4-й п’ятирічці довоєн. рівень у Волин. обл. в 20 разів, Тернопільській — у 18, Рівненській — у 12, Львівській — у 19 разів.

1944 почали діяти ініціативні групи із селян для відновлення довоєнних і організації нових колективних госп-в. На поч. 1945 в регіоні налічувалося 24 колгоспи, а вже через рік — 177. 1946 виникли перші колгоспи на Закарпатті. В ці роки організація колгоспів здійснювалася на майже добровільних засадах. Селяни заохочувалися до вступу в колгоспи наданням різноманітних пільг. Широко практикувалися поїздки сел. делегацій у добре налагоджені госп-ва сх. областей з метою пропаганди досягнень колгоспного ладу. Із серед. 1948 сел. госп-ва раптом відчули величезний тиск д-ви, особливо по податковій лінії, який підштовхував їх до об’єднання у колгоспи. Через рік, на поч. липня 1949, в колгоспи об’єдналося 60 % госп-в, ще через рік — 91 %. На базі поміщицьких маєтків і монастирських госп-в було створено до 30 радгоспів і дослідних станцій.

Національно-визвол. рух також зазнавав помітних змін. Із кінця 1944 мельниківці та бульбівці згорнули бойові дії. Після цього національно-визвол. рух у зх. областях репрезентувала УПА, яка перебувала під цілковитим контролем ОУН(б). У листопаді 1945 серед усіх повстанців була поширена інструкція ОУН(б) "Надрайонним провідникам до виконання", яка свідчила про зміну тактики боротьби. Від провідників вимагалося посилити політ. роботу в масах. УПА розглядалася тепер не лише як військ. інструмент, а і як революційно-політ. армія, покликана "на своїх прапорах і своїми політичними діями нести у народну масу слово нашої правди, демонструвати насамперед наше існування і закликати народ до боротьби".

Найефективнішою формою ліквідації запілля ОУН і УПА органи НКВС і НКДБ визнавали депортацію населення, прихильно налаштованого до повстанців. Перша така масштабна акція була здійснена ще у квітні 1945, коли було вислано на сх. понад 9 тис. сімей (23,6 тис. осіб) членів ОУН і бійців УПА. Одночасно масова база повстансько-підпільної боротьби підривалася масштабними примусовими мобілізаціями населення, переважно молоді, на відбудову об’єктів вугільної і металургійної пром-сті Донбасу та Придніпров’я.

Активні дії військ НКВС і НКДБ проти повстанців почалися з кінця 1945. За 2,5 місяця проти боївок націоналістів було проведено майже 16 тис. операцій. У них брали участь 52-га армія генерал-полковника К.Коротєєва і 13-та армія генерал-полковника М.Пухова. Армійським гарнізонам допомагали 3593 винищувальні батальйони ("яструбки") заг. чисельністю понад 63 тис. бійців. У весняно-літній кампанії 1946 органами MВС—МДБ, внутр. та прикордонними військами було проведено понад 42 тис. операцій. Крім того, винищувальні батальйони здійснили 1946 майже 17 тис. операцій. Безпосереднім наслідком масованого наступу на УПА стало припинення її бойової діяльності в усьому краї, за винятком Карпат і Полісся. У більшості районів повстанці перейшли до підпільної боротьби.

В лютому 1947 у зв’язку із підготовкою виборів до ВР УРСР і місц. рад М.Хрущов знову домігся розквартирування військ. гарнізонів у кожному населеному пункті, щоби прикрити всі виборчі дільниці. З метою паралізації повстансько-підпільного руху за січень—березень 1947 сили MВС—МДБ провели понад 12 тис. операцій. На підставі агентурних розробок органи MВС провели спецоперації, спрямовані проти керівних центрів і кадрів ОУН. У цей час, за даними МДБ УРСР, у зх. областях перебували у підпіллі 113 керівних працівників проводів і налічувалося 219 підпільних осередків ОУН чисельністю 1558 осіб. За оцінками чекістів, операції і спецоперації поч. 1947 привели до того, що у підпіллі ОУН запанувала цілковита розгубленість. Повідомлялося, що посилилася тенденція добровільної здачі повстанців і підпільників органам рад. влади або ж переходу їх на територію Польщі. Населення бачило, що величезна військ. міць наддержави кожної миті може бути обернута проти повстанців: рад. влада переконувала в цьому під час виборів, беручи у військ. кліщі кожний населений пункт. Одночасно воно на собі відчувало весь жах цього тиску. В лютому 1947 було прийняте рішення про те, щоб покласти завдання остаточного придушення підпільно-повстанського руху на органи МДБ УРСР. Заг. кер-во каральними діями в зх. областях Й.Сталін поклав на Л.Кагановича, надісланого в Україну на посаду 1-го секретаря ЦК КП(б)У у березні 1947. Чекісти зробили ставку на розширення і поглиблення агентурно-інформаційної роботи, проникнення у структури ОУН, знищення керівних центрів і кадрів, посилення каральних санкцій проти "бандпособників". За цей рік було вивезено на схід 26 332 сім’ї (понад 77 тис. осіб), тобто втричі більше, ніж за 1944—46. Проте покінчити із підпільно-повстанським рухом не вдалося.

1948 МДБ УРСР почало активніше використовувати поряд із військово-чекістськими операціями спецгрупи. Втім 1948 різко активізувався повстанський рух, що було пов’язано із проведенням на селі насильницької колективізації. Впродовж 1948 повстанці та підпільники здійснили понад 1440 акцій (за даними самих повстанців). За рад. даними, у січні—квітні 1948 було зафіксовано 505 проявів діяльності ОУН і УПА. Було відмічено пожвавлення антирад. діяльності на території Київ. обл., де з’явилися рейдові боївки УПА.

5 березня 1950 від рук чекістів загинув гол. командир УПА, голова Ген. секретаріату Укр. гол. визвол. ради (УГВР) і провідник ОУН в Україні Р.Шухевич. Після його загибелі пост голови Ген. секретаріату УГВР і гол. командира УПА зайняв В.Кук. Він керував боротьбою боївок ОУН і УПА до травня 1954, аж поки не став жертвою чергової оперативно-розшукової операції чекістів. Однак уже після смерті Р.Шухевича рух Опору в Зх. Україні пішов на спад.

Заг. результати протистояння у зх. областях України були оголошені на засіданні президії ЦК КПРС 26 травня 1953. Із 1944 по 1952 рад. силові органи піддали репресіям у різних формах майже 500 тис. осіб. Зокрема, було заарештовано 134 тис., вбито 153 тис., вислано довічно за межі України 203 тис. осіб. Зі свого боку, укр. підпілля вчинило 14,5 тис. диверсій і терористичних акцій, в ході яких загинули, за офіц. даними, не менше 30 тис. працівників компартійно-рад. апарату, військовослужбовців, представників цивільного населення (як місцевих, так і приїжджих).