Реформи політичної системи та Конституція 1996

Після виборчого циклу 1994 розклад сил між гілками влади кардинально не змінився. У парламенті точилися дискусії, якою мала бути нова конституційна комісія, при цьому основним вважався варіант, коли вона мала працювати як орган ВР. Натомість Л.Кучма у вересні звернувся до ВР з листом, в якому запропонував підвищити ефективність конституційного процесу, скоротивши її кількісний склад з 79 осіб вдвічі, та одночасно витримати баланс між гілками влади, а також регіонами. У підсумку модель, запропонована Л.Кучмою, була прийнята за основу: до нової конституційної комісії президент та парламент делегували по 15 осіб, одна особа мала представляти АР Крим, ще 7 — суд. органи та прокуратуру, співголовами були О.Мороз і Л.Кучма. Однак робота комісії йшла повільно (перше засідання відбулося наприкінці листопада 1994) і фактично повторювалася ситуація попередніх років, тоді як політ. система залишалася розбалансованою. У грудні 1994 президент зважився на ризикований вчинок — подав у парламент законопроект "Про державну владу та місцеве самоврядування", в якому пропонувалося перетворити політ. систему України з парламентсько-президентської на президентську. Зокрема, згідно із законопроектом президент ставав головою уряду, міг самостійно призначати його членів, йому підпорядковувалися місц. держ. адміністрації тощо. Це був виклик лівим силам у парламенті, який інтенсифікував конституційний процес.

Одночасно з перехопленням ініціативи у справі політ. реформи Л.Кучма зробив важливий крок до посилення свого впливу на уряд. На поч. березня 1995 він відправив у відпустку В.Масола, а у квітні той звільнився за власним бажанням. В. о. прем’єр-міністра був призначений Є.Марчук.

У травні в сесійну залу ВР України був винесений на голосування законопроект "Про державну владу та місцеве самоврядування". Л.Кучма отримав тактичну політ. перемогу — його варіант отримав найбільшу кількість голосів депутатів (221, утім цього було недостатньо для ухвалення), тоді як пропозиція комуністів щодо наділення повноваженнями глави д-ви спікера ВР набрала лише 93 голоси. Стало явним, що ліві у парламенті не мали єдності, а перед сусп-вом парламент учергове виказав нездатність ухвалювати важливі рішення. Це дало змогу президенту 31 травня видати указ про проведення опитування громад. думки щодо довіри до президента та парламенту. Верховна Рада наклала на указ вето, проте це не змінювало ситуацію принципово — політ. позиції президента були кращими, ніж парламенту, і перспективи останнього знову піти на позачергові вибори стали реальністю. У д-ві знову розпочиналася політ. криза.

Вихід був знайдений у відкладанні проблеми на майбутнє: 8 червня між Президентом України та Верховною Радою був підписаний Конституційний договір — "Про основні засади діяльності державної влади та місцевого самоврядування в Україні до прийняття нової Конституції". Він встановлював, що до схвалення нової Конституції політ. система буде функціонувати на принципах президентського законопроекту "Про державну владу та місцеве самоврядування". Важливими були норми, згідно з якими президент отримував право призначати референдуми, а на розробку нової Конституції парламенту давався 1 рік. Це була очевидна перемога Л.Кучми. У день підписання Конституційного договору він демонстративно призначив прем’єр-міністром Є.Марчука.

Нова реальність, коли інститут президентства ставав осн. центром реальної влади, призвела до загострення суперечностей у команді Л.Кучми. У публічній сфері це відобразилося в розгортанні конфлікту з Є.Марчуком, який мав потужні позиції в силових відомствах, особливо після успішного вирішення проблеми крим. сепаратизму навесні 1995. Вже восени чинний прем’єр почав виказувати далекосяжні політ. амбіції. Зокрема, у грудні 1995 він був обраний до ВР України, де під нього формувалася фракція "Соціально-ринковий вибір" (перебувала під впливом Соціал-демократ. партії України (об’єднаної), одним із лідерів якої був колиш. президент Л.Кравчук).

18 березня 1996 Конституційна комісія офіційно надіслала проект Осн. закону на розгляд у парламент, хоч О.Мороз виступав за продовження консультацій. Натомість Л.Кучма наполягав на невідкладному розгляді проекту. Депутати приступили до його обговорення лише за місяць. Було очевидним, що проходження Конституції у ВР буде важким. Команда Л.Кучми готувалася до нового етапу протистояння з парламентом. 27 травня президент видав указ про відставку Є.Марчука, формальною причиною для цього було суміщення ним посади прем’єра з мандатом нар. депутата, а за поясненням із боку Адміністрації Президента України — "за створення власного політичного іміджу". Натомість це показувало невпевненість президентських сил напередодні ескалації боротьби за повноваження. Новим прем’єр-міністром був призначений виходець із "президентської" Дніпроп. обл. П.Лазаренко, який, зокрема, мав вплив на агропром. кола.

4 червня проект Конституції, доопрацьований депутатською Тимчасовою комісією на чолі з М.Сиротою, був ухвалений у першому читанні 258-ма голосами. При цьому виявилася недовіра між депутатським корпусом і президентом: парламентарі остерігалися, що після прийняття проекту за основу Л.Кучма винесе його на референдум. Останньому довелося публічно спростувати можливість такого розвитку подій. Однак 26 червня конституційний процес загальмувався — правоцентристські фракції відмовлялися реєструватися, тим самим ВР України не мала можливості розпочати роботу. Для розв’язання ситуації Л.Кучма видав указ про проведення 25 вересня 1996 всеукр. референдуму щодо проекту Конституції, підготовленого Конституційною комісію, а не схваленого парламентом у першому читанні. Цей проект давав Президенту ширші повноваження, що підштовхнуло законодавців до активізації конституційної діяльності. Врешті-решт 28 червня після 24-годинного засідання Верховної Ради нова Конституція була схвалена 321 голосом. Президент прибув уранці 28 червня 1996, щоб особисто привітати парламентарів із прийняттям нової Конституції. Указ про референдум був скасований.

Хиткий баланс гілок влади, зафіксований у новій Конституції, передбачав президентсько-парламентську республіку. Однак, попри значні поступки зі свого боку (порівняно із Конституційним договором), Л.Кучма здобув стратегічний виграш, сформувавши законодавчий плацдарм для консолідації реальної влади у власних руках.