ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

БЕРЕСТЕЙСЬКА ЦЕРКОВНА УНІЯ 1596 Р.

  Бібліографічне посилання: Гудзяк Б.О., Ту О.Ю. БЕРЕСТЕЙСЬКА ЦЕРКОВНА УНІЯ 1596 р. [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 1: А-В / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2003. - 688 с.: іл. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Berestejska_uniia_1596 (останній перегляд: 18.11.2018)
Енциклопедія історії України ( Т. 1: А-В ) в електронній біблотеці

БЕРЕСТЕЙСЬКА ЦЕРКОВНА УНІЯ 1596 Р.

БЕРЕСТЕЙСЬКА ЦЕРКОВНА УНІЯ 1596 – церк.-істор. подія, внаслідок якої більшість ієрархів 0Київської митрополії перейшла з-під юрисдикційного підпорядкування Константинопольському патріархату під верховенство Рим. престолу (див. Ватикан), зберігаючи візант.-слов'ян. обрядовість, власні ієрархічно-адм. структури, канонічний правопорядок та духовно-культ. спадщину.

Гол. причиною унії був глибокий занепад правосл. церк. життя на укр.-білорус. землях у складі катол. Речі Посполитої. Осн. безпосередніми чинниками кризи були втрата нац. освіченої еліти та полонізація знаті; залежність ієрархії й духовенства від волі світських патронів, корумпованість і деморалізація кліру; занепад заг. освіти і богословських наук; занехаяння традиційної соборної практики управління, втрата зв'язків з ін. центрами сх. християнства та відсутність підтримки від Константиноп. церкви, яка під осман. правлінням після падіння Константинополя (1453) сама опинилася на межі виживання. Обезсилювали Руську правосл. церкву в Речі Посполитій також протестантські течії, що з'явились у Польщі та Литві (вони зачепили не лише панівну катол., а й, частково, правосл. церкву), і реакція на них католицизму, який, почасти стримавши наступ протестантизму, спрямував удосконалене вістря богословської полеміки на викриття вад рус. православ'я, пропонуючи як порятунок перехід під папську юрисдикцію. Це відображено у творах таких катол. полемістів, як С.Гозій, Б.Гербест, А.Поссевіно та, особливо, у трактаті "Про єдність Церкви Божої під одним пастирем та про грецьке від тої єдності відступлення" (1577) єзуїта П.Скарги.

Загроза протестантизму, закиди і відверті утиски з боку католиків, усвідомлення кризовості власного церк. життя на фоні змін у сусідів були тими рушіями, які вивели православних з інерції застою. Опинившись перед викликом християн. Заходу, деякі церк. діячі поступово стали вбачати там готові моделі й засоби для проведення реформ у Київ. митрополії. Ініціативу в русі за духовно-культ. відродження виявили насамперед миряни, нечисленні, але досить заможні та тоді ще впливові правосл. магнати (як Г.Ходкевич або кн. - В.К.Острозький) і міщани, об'єднані у братства, які, долаючи байдужість, а то й відвертий спротив єпископату, взялися за розвиток книгодрукування, освіти, в т. ч. богословської полеміки, сприяючи кращому усвідомленню власної реліг. ідентичності та особливого місця у ній візант. спадщини.

Сх. ієрархи, не маючи змоги істотно оновити Церкву на власних землях, почали виявляти зацікавлення духовною боротьбою в Україні й Білорусі, хоча їхні відвідини укр.-білорус. земель, як правило, були пов'язані з подорожами до Москви за милостинею. Однак навіть така побічна увага сприяла поліпшенню справ у Церкві. Перебування патріархів Йоакима Александрійського (1585– 86) та Єремії II Константинопольського (1588–89) започаткувало низку радикальних реформ у Київ. митрополії, спрямованих на подолання негараздів та відновлення канонічного правопорядку й авторитету церк. влади. Так, Єремія II усунув правлячого малодіяльного митрополита Онисифора Дівочку і за згодою польс. короля Сигізмунда III Ваза висвятив на його місце Михайла Рогозу. Невдовзі він призначив луцького єпископа К.Терлецького своїм екзархом, уповноваживши його наглядати за діяльністю всіх рус. владик, включно з митрополитом. Саме останнє породило відносини неприязні у правосл. верхівці. Патріарх надав широкі привілеї братствам мирян, зокрема у Львові та Вільно (нині Вільнюс), виводячи їх з-під влади місц. єпископів та даруючи їм право контролювати поведінку ієрархів і духовенства. Реформаторська діяльність Єремії II у Київ. митрополії сприяла зростанню усвідомлення серед її єпископату потреби в змінах та стала водночас опорою для діяльності мирських лідерів, хоча запроваджені патріархом нововведення радше внесли дезорганізацію в існуючі структури управління і захитали традиційні підвалини сх.-християн. церк. устрою.

Невдовзі після від'їзду патріарха Єремії II з України у лип. (черв.) 1590 владики Київ. церкви зібралися на перший після довгої перерви собор у Бересті. Проведення соборів у наступних роках стало регулярним і засвідчило про серйозність намірів ієрархії відновити свій авторитет та перебрати під свій нагляд реформування Церкви на традиційних еклезіологічних засадах. З цією першою соборною зустріччю пов'язана й перша конкретна ініціатива єпископів щодо унії з Римом. Владика К.Терлецький з Луцька, Леонтій Пельчицький з Пінська (нині місто Брестської обл., Білорусь), Діонісій Збируйський з Холма (нині Хелм, Польща) та Г.Балабан зі Львова підписали 3 лип. (24 черв.) 1590 декларацію, в якій висловили готовність визнати зверхність Риму, наполягаючи на збереженні традиційних обрядів і устрою своєї Церкви та домагаючись від Сигізмунда III гарантій юрид. рівності з латинниками. Протягом наступних років ініціатори поширили й деталізували свої вимоги у нових документах аж до вироблення остаточних "Артикулів, які відносяться до з'єднання з Римською Церквою" 10(01) черв. 1595, узгоджуючи їх з лат. ієрархами і представниками цивільної влади Речі Посполитої та заручившись підтримкою київ. митрополита Михайла Рогози й усіх ін. єпископів. "Артикули..." відображають усвідомлення ієрархією еклезіальної гідності та церк. помісності, їхнє щире бажання досягти такого поєднання з Рим. престолом, яке не порушувало б обрядових традицій християн Сходу та забезпечувало б їм однакові права й привілеї з римо-католиками, оберігаючи життєздатність їхньої власної, утискуваної Церкви.

Особливу роль у формулюванні позиції єпископату відігравали патріарший екзарх К.Терлецький та І.Потій, який, на прохання кн. В.-К.Острозького, покинув берестейське каштелянство і сенаторське крісло та прийняв від короля призначення на Володимирське єпископство, щоб вті- лити в життя наміри князя щодо унії з Римом, про які той ще у 1580-х рр. заявляв представникам папи і які виклав у вигляді конкретних пропозицій у листі до Іпатія від 15(06) черв. 1593. В.-К.Острозький вважав, що Київ. митрополія повинна домовитися зі сх. патріархами, Моск. патріархатом і Молдав. правосл. церквою про спільну участь у порозумінні з Лат. (тобто Рим.) Церквою.

Єпископи тримали свої приготування у таємниці й практично виключили з переговорів ширші кола мирян, що й стало однією з гол. причин зростання спротиву планам ієрархії. Це, однак, не перешкодило усім єпископам на соборі 21(12) черв. 1595 прийняти остаточне рішення про унію та делегувати двох своїх представників – Іпатія й Кирила – для її укладання в Римі. Там після докладного перегляду "Артикулів..." і визнання віри, яке було складено посланцями від імені всієї ієрархії за формулою, виробленою Тридентським собором, 23 груд. 1595 папа Климент VIII прийняв рус. владик з їх духовенством і вірними в лоно катол. Церкви, про що офіц. оголошувалося у виданій того ж дня апостольській конституції Magnus Dominus et laudabilis nimis. Рим, хоч прямо й не покликаючись на "Артикули...", гарантував дотримання практично всіх домагань єпископату та врегулював юрисдикційний статус Київ. митрополії в буллі Deset Romanum Pontificem, а також доклав великих зусиль, щоб забезпечити прийняття унії, звернувшись з листами до короля та провідних світських і церк. діячів Речі Посполитої.

Папські документи свідчать, що відповідно до посттридентської еклезіології, поширеної у Рим. курії, ця унія не розглядалася як об'єднання двох окремих Церков, а як "примирення і навернення руських єпископів до Католицької Церкви" після "засудження й відкинення єресей, помилок і схизм". Тобто Рус. церква не вважалася помісною Церквою, а, радше, сукупністю окремих єпископів та вірних, приєднаних до Рим. церкви, зі спец. церк. та дисциплінарним статутом, наданим папою з огляду на етнічні та істор. особливості. Ця обставина також неабияк спричинилася до зміцнення опозиції супроти такої унії.

Після повернення Іпатія й Кирила у Бересті в кафедральній церкві св. Миколая 15(06)–19(10) жовт. 1596 під кер-вом митрополита й за участі більшості єпископів, представників папи й короля відбувся черговий собор, на якому було затверджено унійний акт двох рус. представників у Римі.

Водночас опозиція під проводом кн. В.-К.Острозького та представника константиноп. патріархату Никифора і двох укр. владик: Г.Балабана й Михайла Копистенського, які раніше належали до ініціаторів унійних заходів, а протягом останнього року перейшли до табору її супротивників, провела у тому ж місті свій собор, на якому відкинула проголошену унію.

Після невдалих спроб досягти порозуміння два собори себе взаємно викляли, поклавши початок болісному поділові Київ. митрополії на унійну і правосл. частини, що спричинило до тривалої реліг. полеміки та міжконфесійного протистояння, яке відобразилося на розбіжності оцінок Б.ц.у. у пізнішій історіографії та позначилося на міжцерк. взаєминах в Україні.

дата публікації: 2003 р.

Література:
  1. Documenta Unionis Berestensis eiusque auctorum (1590–1600). Welykyj-Romae, 1970
  2. Основні документи Берестейської унії. Львів, 1996
  3. Дмитриев М.В. и др. Брестская уния 1596 г. и общественно-политическая борьба на Украине и в Белоруссии в конце XVI – начале XVII в., ч. 1. М., 1996
  4. Halecki O. Od unii florenckiej do unii вreskiej, t. 1–2, Lublin, 1997
  5. Гудзяк Б. Криза і реформа: Київська митрополія, Царгородський патріархат і генеза Берестейської унії. Львів, 2000.

Посилання:
  • БЕРЕСТЯ
  • БРАТСТВА
  • ДІВОЧКА (ДІВОЧА) ОНИСИФОР
  • ЄРЕМІЯ II ТРАНОС
  • КАТОЛИЦИЗМ
  • ХРИСТИЯНСТВО НАРОДНЕ
  • КОНСТАНТИНОПОЛЬ
  • КОНСТАНТИНОПОЛЬСЬКИЙ ПАТРІАРХАТ
  • ЛЬВІВ
  • МОСКВА
  • ОСТРОЗЬКИЙ ВАСИЛЬ-КОСТЯНТИН КОСТЯНТИНОВИЧ
  • ПАТРІАРХАТ
  • ПОТІЙ ІПАТІЙ
  • ПРАВОСЛАВ'Я
  • ПРОТЕСТАНТИЗМ
  • РІЧ ПОСПОЛИТА
  • РАГОЗА МИХАЇЛ
  • СКАРГА ПЕТРО
  • СИГІЗМУНД ІІІ ВАЗА
  • ТЕРЛЕЦЬКИЙ КИРИЛО
  • ВАТИКАН
  • ВІЛЬНЮС

  • Пов'язані терміни:
  • АКТЫ ЮЖНОЙ И ЗАПАДНОЙ РОССИИ
  • АКТЫ ЗАПАДНОЙ РОССИИ
  • АЛЕКСАНДРІЙСЬКИЙ ПАТРІАРХАТ
  • АЛЕКСІЙ І
  • АНДРЕЛЛА МИХАЙЛО
  • АПОКРИСИС XVI СТ.
  • АРХИВ ЮГО-ЗАПАДНОЙ РОССИИ
  • БАЧИНСЬКИЙ АНДРІЙ ФЕДОРОВИЧ
  • БАЛАБАН ГЕДЕОН
  • БАРБАРЕУМ
  • БАРКУЛАБІВСЬКИЙ ЛІТОПИС
  • БАРОНІЙ ЦЕЗАР
  • БЕРЕСТЕЙСЬКЕ ВОЄВОДСТВО
  • БЕССАРАБІЯ
  • БОРЕЦЬКИЙ ІОВ
  • БРАТСТВА
  • БУЛЛИ ПАПСЬКІ
  • ДРЕВИНСЬКИЙ ЛАВРЕНТІЙ
  • ДУХОВЕНСТВО
  • ЄРЕМІЯ II ТРАНОС
  • ЄВРОАТЛАНТИЧНА ЦИВІЛІЗАЦІЯ
  • ФЕОФАНА III МІСІЯ В УКРАЇНІ 1620
  • ГАДЯЦЬКИЙ ДОГОВІР 1658
  • ГАЛЕЦЬКИЙ ОСКАР
  • ГЕРБУРТ ЯН-ЩАСНИЙ
  • ГОЛУБ ОЛИФЕР ОСТАПОВИЧ
  • ГОЛУБЄВ СТЕПАН ТИМОФІЙОВИЧ
  • ГРЕБНИЦЬКИЙ ФЛОРІЯН МИХАЙЛОВИЧ
  • ГРЕКОВИЧ АНТОНІЙ
  • ГРЕКИ В УКРАЇНІ
  • ГУНАШЕВСЬКИЙ МИХАЙЛО ГНАТОВИЧ
  • ГУСТИНСЬКИЙ СВЯТО-ТРОЇЦЬКИЙ МОНАСТИР
  • ІКОНИ, УКРАЇНСЬКІ ІКОНИ
  • ІОАНН ПАВЛО ІІ
  • ІВАНОВИЧ ЛЕВ
  • КАРПОВИЧ ЛОГВИН
  • КАТОЛИЦЬКА ЦЕРКВА
  • КАТОЛИЦЬКА ЦЕРКВА В УКРАЇНІ
  • КАТОЛИЦЬКІ ЧЕРНЕЧІ ОРДЕНИ
  • ХАЛЕЦЬКІ, БОЯРСЬКИЙ РІД
  • ХОДИКА ФЕДІР
  • ХОЛМ
  • ХОЛМЩИНА
  • ХИНЧЕВСЬКА-ГЕННЕЛЬ ТЕРЕЗА
  • КНЯГИНИЦЬКИЙ ІВАН
  • КОНАШЕВИЧ-САГАЙДАЧНИЙ ПЕТРО КОНОНОВИЧ
  • КОНИСЬКИЙ ГЕОРГІЙ
  • КОНША БОГДАН
  • КОНТРРЕФОРМАЦІЯ
  • КОПИНСЬКИЙ, ЧЕРНЕЧЕ ІМ'Я ІСАЙЯ
  • КОРСАК РАФАЇЛ, СВІТСЬКЕ ІМ'Я – МИКОЛА
  • КОРСУНСЬКА РАДА 1632
  • КОСОВ СТЕФАН-АДАМ
  • КОСТЕЛЬНИК ГАВРИЇЛ ТЕОДОРОВИЧ
  • КОЗЕЛЕЦЬ
  • КИЄВО-ПЕЧЕРСЬКА ЛАВРА
  • КИЇВ
  • КИЇВСЬКА УНІЙНА МИТРОПОЛІЯ
  • КИЇВСЬКІ ІЄРАРХИ, ЗАГАЛЬНИЙ ПЕРЕЛІК КИЇВСЬКИХ ЄПИСКОПІВ, АРХІЄПИСКОПІВ, МИТРОПОЛИТІВ І ПАТРІАРХІВ
  • КИЇВСЬКИЙ ПРАВОСЛАВНИЙ ЦЕРКОВНИЙ СОБОР 1621
  • КИЇВСЬКИЙ ПРАВОСЛАВНИЙ ЦЕРКОВНИЙ СОБОР 1628
  • КИЇВСЬКИЙ МЕЖИГІРСЬКИЙ СПАСО-ПРЕОБРАЖЕНСЬКИЙ МОНАСТИР
  • КИЇВСЬКИЙ СВЯТО-МИХАЙЛІВСЬКИЙ ЗОЛОТОВЕРХИЙ МОНАСТИР
  • КИПРІЯН
  • ЛАБУНЬКА МИРОСЛАВ ОЛЕКСІЙОВИЧ
  • ЛАЗАРЕНКО АНТОН
  • ЛІКОВСЬКИЙ ЕДВАРД
  • ЛІТОПИСЦЫ ВОЛЫНИ И УКРАИНЫ
  • ЛЬВІВСЬКЕ БРАТСТВО, СВЯТО-УСПЕНСЬКЕ СТАВРОПІГІЙСЬКЕ БРАТСТВО У ЛЬВОВІ, ЛЬВІВСЬКА СТАВРОПІГІЯ
  • ЛЬВІВСЬКИЙ ПРАВОСЛАВНО-УНІЙНИЙ ЦЕРКОВНИЙ СОБОР 1629
  • ЛЬВІВСЬКИЙ СОБОР 1946
  • МАЛИНСЬКИЙ (ЄЛО-МАЛИНСЬКИЙ) ДАНИЛО МАТВІЙОВИЧ
  • МАМОНИЧІ, КУЗЬМА І ЛУКАШ
  • МУЗЕЙ СТАВРОПІГІЙСЬКОГО ІНСТИТУТУ
  • МИЛЕЦЬКИЙ СВЯТО-МИКОЛАЇВСЬКИЙ МОНАСТИР
  • НОВА ІСТОРІЯ
  • ОНУФРІЇВСЬКИЙ ЛАВРІВСЬКИЙ МОНАСТИР
  • ОРЕНДАРЕНКО ТИМОФІЙ МИХАЙЛОВИЧ
  • ОСТРОЗЬКИЙ ВАСИЛЬ-КОСТЯНТИН КОСТЯНТИНОВИЧ
  • ПАЛІНОДІЯ
  • ПЕРЕМИШЛЬ
  • ПЕРЕМИСЬКА ЄПАРХІЯ
  • ПЕРЕСТОРОГА
  • ПЕТРАЖИЦЬКИЙ-КУЛАГА ІВАН
  • ПОЛЕМІЧНА ЛІТЕРАТУРА
  • ПОЛОНІЗАЦІЯ
  • ПОЛЬЩА
  • ПУНКТИ ДЛЯ ЗАСПОКОЄННЯ РУСЬКОГО НАРОДУ
  • РАДЗИВІЛЛ МИКОЛАЙ-КРИШТОФ
  • РЕФОРМАЦІЯ
  • РІЧ ПОСПОЛИТА
  • РАГОЗА МИХАЇЛ
  • САВИЧ ОЛЕКСАНДР АНТОНОВИЧ
  • СОФІЙСЬКИЙ СОБОР У КИЄВІ
  • СОЛІКОВСЬКИЙ ЯН-ДИМІТР
  • СПАС СЕЛО
  • СУПРАСЛЬСЬКИЙ БЛАГОВІЩЕНСЬКИЙ МОНАСТИР
  • СИГІЗМУНД ІІІ ВАЗА
  • ЦЕНТРАЛЬНИЙ ДЕРЖАВНИЙ ІСТОРИЧНИЙ АРХІВ УКРАЇНИ У ЛЬВОВІ
  • ЦЕНЗУРА В УКРАЇНІ
  • ВАСИЛІАНИ
  • ВАТИКАН
  • ВЕЛИКЕ КНЯЗІВСТВО РУСЬКЕ
  • ВІЛЕНСЬКИЙ СВЯТОГО ДУХА МОНАСТИР
  • ВІЛЬНЮС
  • ВИННИЦЬКИЙ ЮРІЙ
  • ЗАГОРОВСЬКІ
  • ЗАГОРОВСЬКИЙ МОНАСТИР РІЗДВА БОГОРОДИЦІ
  • ЗАМОСТСЬКЕ ПЕРЕМИР'Я 1648
  • ЗАМОЙСЬКИЙ ЯН
  • ЗАМОЙСЬКИЙ ТОМАШ
  • ЗАПОРОЗЬКИХ КОЗАКІВ ПОЛІТИЧНА КУЛЬТУРА
  • ЖАБОКРИЦЬКИЙ ДІОНІСІЙ
  • ЗНАЧКО–ЯВОРСЬКИЙ МЕЛЬХІСЕДЕК
  • ЗИМНЕНСЬКИЙ СВЯТО–УСПЕНСЬКИЙ СВЯТОГОРСЬКИЙ МОНАСТИР
  • ЗИЗАНІЙ СТЕФАН


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)