Бібліографічне посилання: Левченко А.В., Бучаста С.І., Шевченко О.А. ЧУГУЇВ, місто Харківської обл. [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 10: Т-Я / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2013. - 688 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Chuhuiv_mst (останній перегляд: 13.03.2022)
Енциклопедія історії України ( Т. 10: Т-Я ) в електронній біблотеці

ЧУГУЇВ — місто обласного значення Харківської області, райцентр. Розташов. на р. Сіверський Донець (прит. Дону), переважно на правому березі. Населення 32,3 тис. осіб (2012).

За даними археол. досліджень, з 8 ст. і щонайменше до серед. 10 ст. на території сучасного Ч. існувало ранньосередньовічне місто, центром якого була збудована на високому мисі на правому березі Сіверського Дінця фортеця з кам’яною цитаделлю та кількома лініями оборони. Його рештками є розташов. у істор. центрі міста городище, відоме з кінця 16 ст. під назвою Чугуєве. Городище належить до салтівсько-маяцької культури, його орієнтовна площа — бл. 21 га.

З кінця 16 ст. почалися спроби спорудити на Чугуївському городищі фортецю, яка б контролювала прикордонні території Рос. д-ви. Це вдалося лише 1638, коли після поразки козац. повстання 1637—38 проти Речі Посполитої велика частина повстанців під кер-вом Я.Острянина перейшли на територію Рос. д-ви та з дозволу її уряду оселилися на городищі. Цю подію прийнято вважати заснуванням міста та датувати 10 серпня 1638, яким помічена грамота Розрядного приказу про поселення на Чугуєвому городищі козаків Я.Острянина з метою побудови фортеці та охорони кордону від татар.

Для прискорення будівництва фортеці до Ч. були направлені рос. служилі люди. Чугуївська фортеця була побудована на залишках середньовічних укріплень за типовим планом рос. оборонних споруд. Внаслідок загострення соціально-екон. ситуації в Ч. (конфлікти "черкасів" (укр. переселенців) з рос. адміністрацією, незадовільне постачання, голод, зростання злочинності) та активної агітації з боку Речі Посполитої на користь повернення у квітні 1641 більша частина чугуївських черкасів підняли повстання. Повсталі вбили Я.Острянина та перейшли на територію Речі Посполитої, де оселилися під Полтавою.

У 2-й пол. 17 ст. заселення Ч. відбувалося паралельно укр. переселенцями та рос. служилими людьми. 1658 Ч. увійшов до складу Бєлгородського полку Бєлгородського розряду. Одночасно зі скасуванням помісних військ, до яких належав чугуївський гарнізон, 1698—1700 за наказом рос. царя Петра I в Ч. поселилися на держ. утримання донські та яїцькі козаки, а також калмики. Разом із чугуївськими козаками вони сформували Чугуївську команду козаків і калмиків. У 1-й пол. 18 ст. хрещені калмики продовжували селитися в Ч., що відбилося на етнічному складі населення міста.

Під час губернської реформи 1708 Ч. став центром Чугуївського пов. Бєлгородської провінції Азовської губернії, із 1719 — Київської губернії, 1727—79 — Бєлгородської губ. 1764 Ч. разом із кількома ін. містами (Вільна, Олешня, Суджа, Миропілля, Новий Оскол, Валуйки та ін.) було об’єднано в 1-шу воєводську канцелярію Бєлгородської губ. Після її розформування 1779 Ч. та Чугуївський пов. перейшли до складу Слобідсько-Української губернії (1780—96 — Харківського намісництва).

1749 з команди козаків і калмиків був утворений Чугуївський кінно-козац. полк, що у свою чергу став базою формування Придворної Чугуївської конвойної команди (1775—98), 2-го (1788—1800) та 3-го (1793—95) Чугуївських козац. полків. 1808 Чугуївський козац. полк був реформований в уланський. До 1861 у мирний час полк дислокувався в Ч. (1817—57 — у статусі військовопоселеного; див. Військові поселення) та поповнювався мешканцями міста. У 18 — 1-й пол. 19 ст. Чугуївський полк брав участь у більшості війн, що вела Рос. імперія.

1817 на території Зміївського та Чугуївського повітів Слобідсько-Укр. губ. були поселені полки 3-ї уланської д-зії, одним з яких був Чугуївський уланський полк. У Ч. був розселений поселений півескадрон, в якого квартирували солдати діючого ескадрону. Тут були розташовані полкове, бригадне та дивізійне управління. Згодом, після поселення в сусідніх повітах кірасирської д-зії та утворення корпусу поселених військ, Ч. набув статусу штабного міста 2-го кавалерійс. поселеного корпусу. Із 1836 поселена частина військ. поселень кавалерії відокремилася від діючої. Для управління 8-ма поселеними округами Укр. військ. поселення був утворений штаб, який також розміщався в Ч.

1819 в Ч. та деяких навколишніх населених пунктах відбулося повстання військ. поселян, незадоволених умовами несення служби.

За час існування військ. поселень (1817—57) місто набуло нового планування та забудови. Буд-во міста виконувалося за проектами, розробленими за участі талановитих архітекторів, у т. ч. В.Стасова. Нині Ч. — єдине в країні місто, де збереглися планування, окремі будівлі й цілі ансамблі центру військ. поселень. Архіт. ансамбль центр. площі включає в себе пам’ятки арх-ри нац. значення: будівлю штабів військ. поселень, Свято-Покровський собор, торгові ряди. Серед будівель, що збереглися на старовинних вулицях міста, — житлові будинки для офіцерів та військ. поселян, ескадронні лавки, ескадронна школа, будинки для непоселених нижніх чинів.

Після ліквідації військ. поселень (1857) Ч. став заштатним містом Харківської губернії (1860).

У 2-й пол. 19 — на поч. 20 ст. Ч. мав один із найбільших у Слобідській Україні військ. гарнізонів. У місті діяло Чугуївське піх. юнкерське (із 1910 — військове) уч-ще (1865—1917).

1895 через Ч. пройшла залізниця Харків—Куп’янськ, яка дала поштовх розвитку пром-сті. 1904 в місті з’явився деревообробний (із 1914 — обозно-колісний) з-д, за рад. часів перетворений на меблевий комбінат.

У грудні 1917 українізоване Чугуївське військ. уч-ще вчинило збройний опір встановленню рад. влади. Після бою з революційними військами уч-ще було роззброєне.

1923 Ч. став центром новоутвореного Чугуївського р-ну, який 1925 увійшов у Харківську округу, а 1932 — у Харків. обл. 1992 з Чугуївського р-ну виділився Печенізький р-н, а Ч. отримав статус міста обласного підпорядкування.

За рад. часів Ч. продовжував відігравати роль військ. міста. Тут діяло Чугуївське військ. авіац. уч-ще льотчиків (1941—45 — Чугуївська військ. школа пілотів), а після перетворення його на поч. 1960-х рр. у Харків. військ. авіац. уч-ще льотчиків — навч. авіабаза цього закладу (на теперішній час — Харків. ун-ту повітряних сил ім. І.Кожедуба). 1938 при авіац. уч-щі було відкрито ремонтні майстерні (із 1963 — Чугуївський авіац. ремонтний з-д Військово-повітряних сил).

Із 29 жовтня 1941 по 11 серпня 1943 Ч. був окупований гітлерівськими військами.

1943 в колиш. приміщенні юнкерського уч-ща було відкрите та діяло до 1948 Харків. військ. Суворовське уч-ще (згодом — Київ. Суворовське уч-ще).

У повоєнний час у Ч. дислокувалися великі формування Рад. армії (1991 перетворені на формування Збройних сил України), діяла школа молодшого армійського складу (нині це навч. центр Прикордонних військ України).

1975 було відкрито містоутворювальне підпр-во — з-д паливної апаратури, завдяки якому місто отримало потужний імпульс розвитку (буд-во нових кварталів, розвиток інфраструктури, збільшення чисельності населення). У 1990-х — 1-й пол. 2000-х рр. з-д фактично припинив існування.

У Ч. народився худож. І.Рєпін. Із 1969 в місті працює Художньо-меморіальний музей І.Рєпіна — комплекс музейних об’єктів, пам’ятних місць і пам’яток, пов’язаних із великим художником.