ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Том (Україна - Українці) Кн. 1
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

ДАЛЕКОСХІДНІ ПОСЕЛЕННЯ УКРАЇНЦІВ

  Бібліографічне посилання: Попок А.А. ДАЛЕКОСХІДНІ ПОСЕЛЕННЯ УКРАЇНЦІВ [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 2: Г-Д / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2004. - 688 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Dalekoskhidni_poselennya (останній перегляд: 25.08.2019)
Енциклопедія історії України ( Т. 2: Г-Д ) в електронній біблотеці

ДАЛЕКОСХІДНІ ПОСЕЛЕННЯ УКРАЇНЦІВ

ДАЛЕКОСХІДНІ ПОСЕЛЕННЯ УКРАЇНЦІВ. Далекий Схід (ДС) – заг. назва земель на сх. Азії. До ДС належить сх. ч. тер. РФ (Рос. ДС), сх. ч. тер. Китаю, тер. Кореї (Корейська Нар. Демократ. Республіка й Республіка Корея), тер. Японії. Рос. ч. ДС (а це 30 % тер. Росії) охоплює сучасні Приморський та Хабаровський краї, Амурську, Сахалінську, Магаданську та Камчатську області, Коряцький автономний округ, Єврейс. автономну обл., Чукотський автономний округ, сх. частини Якутії та Читинської області. Формування укр. поселень на ДС почалося з приєднання ч. цих земель до Російської імперії за Айгунським (8 груд. 1858) та Пекінським (2 листоп. 1860) договорами Рос. імперії з Китаєм. Спочатку міграція українців на рос. ДС була спорадичною. Масовою вона стала з 1883, коли розпочався мор. рейс (див. Добровільний флот) з Одеси до м. Владивосток (нині центр Приморського краю, РФ). Протягом 1883–97 за цим маршрутом відбуло з України 754 родини (4688 осіб) за казенний кошт і 3552 родини (24 405 осіб) за власний кошт, які заснували на далекосх. землях 86 поселень. Після спорудження Транссибірської залізниці, яка з'єднала (через Китай) Владивосток із центр. губерніями Росії, та надання переселенцям спец. пільг міграція на ДС посилилася. Серед переселенців, які прибули на ДС упродовж 1906–17, вихідці з укр. губерній становили 166 873 особи (60,42 % усіх переселенців). Загалом протягом 1858–1916 з укр. губерній на ДС переселилося понад 276 тис. осіб (56,54 % заг. потоку). Там українці заснували, переважно на тер. нинішніх Приморського та Хабаровського країв і Амурської обл., села: Черніговка, Кириловка, Сергєєвка, Покровка, Ракитно, Ромни, Березовка, Іванковці, Богословка та ін. За доби СРСР причинами переселень, окрім суто екон. (аграрне перенаселення, безземелля й малоземелля на істор. батьківщині), також стали: голод 1921–1923 в УСРР, колективізація сільського господарства, голодомор 1932–1933 в УСРР, політ. репресії 1930-х рр. та повоєн. часу, оргнабори (значна кількість українців – висококваліфікованих фахівців, учених, діячів науки та к-ри – потрапила на ДС за переведенням). У цілому, однак, кількість переселенців-українців, які прибували на ДС під впливом екон. чинників, переважала кількість примусово висланих.

За даними переписів, на ДС налічувалося: 1926 – 315 тис., 1939 – 362 тис., 1959 – 441,5 тис., 1970 – 398,1 тис., 1979 – 493,0 тис., 1989 – 620,5 тис. українців. Найбільш заселеним українцями став Зелений Клин. 1989 питома вага українців, наприклад, у Дальнорєчєнському р-ні становила 23,3 %, у Лєсозаводському – 19,5 %, у Хорольському – 16,2 %, Яковлєвському – 15,7 %, Спаському – 14,7 %, Ханкайському – 14,6 %, Черніговському – 13,8 %, Кіровському – 13,7 %, Михайловському – 12,8 %, Партизанському – 11,3 %, Уссурійському – 10,9 %, Пограничному – 10,6 %, Ольгинському – 10,4 %. Частка українців на рос. ДС, які вважають рідною мовою укр., 1989 становила 40,6 % і коливалася в окремих р-нах від 34,2 до 49,4 %.

Унаслідок цілеспрямованої еміграції укр. поселення свого часу сформувалися також у Китаї й проіснували там майже півстоліття. Наприкінці 19 ст. досить великі групи українців почали прибувати в пн.-сх. ч. Китаю – Маньчжурію. Тут вони працювали спочатку будівельниками, а згодом службовцями Китайсько-Східної залізниці (нині Харбінська залізниця), яку проклала й якою управляла Росія за домовленістю з китайс. урядом. Значна група українців прибула в Маньчжурію з Туркестану разом із ген. Д.Хорватом, де під його кер-вом брала участь у буд-ві Закаспійської залізниці. Найбільше укр. поселенців осіло в Харбіні (місто засноване 1898). За непрямими підрахунками, в 1920–30-х рр. у Харбіні проживало понад 15 тис., а всього в Маньчжурії (Харбін, Дайрен, нині м. Далянь, Мукден, нині м. Шеньян, Гірін та ін.), за різними оцінками, – від 30 до 45 тис. українців.

Поза Маньчжурією укр. громади в Китаї в 1920–40-х рр. існували в Шанхаї, Тяньцзіні, Циндао та Ганьгоу. В Шанхаї, зокрема, проживало бл. 4 тис. українців.

Укр. нац. життя на ДС розвивалося нерівномірно. В його історії можна виділити шість періодів: 1) від перших переселень до 1917; 2) 1917–1922; 3) 1922–1931; 4) 1931–33 (період проведення українізації політики); 5) 1933 – до поч. 1990-х рр.; 6) від поч. 1990-х рр.

До 1917 укр. громад. життя на ДС мало виключно культ.-просвітницький характер і концентрувалося в Укр. клубі в Харбіні та довкола драм. гуртків, що створювалися українцями в тимчасових поселеннях, розташов. уздовж залізниці. В Примор'ї центром громад. життя того періоду були: "Студенческое общество украинцев" при Сх. (Орієнтальному) ін-ті на чолі з К.Андрущенком, гурток при Нар. домі у Владивостоці та Укр. клуб у м. Благовєщенськ (нині центр Амурської обл.). 1917–21 на всій тер. ДС культ.-освіт. праця поєднувалася з політичною. 1917–18 було проведено чотири Далекосхідних укр. з'їзди: 1-й – (11–14 черв. 1917) у м. Нікольськ-Уссурійський (нині м. Уссурійськ Приморського краю), 2-й і 3-й – у м. Хабаровськ (4–7 січ. 1918 і 7–12 квіт. 1918), 4-й – у м. Владивосток (24 жовт. 1918). На 3-му з'їзді було створено Укр. далекосх. крайову раду (до кін. 1920 відбулися 3 її сесії) та Укр. далекосх. секретаріат (діяв як виконавчий орган протягом 1918–22). За рішенням з'їзду були створені 10 укр. окружних рад. Друга сесія Укр. далекосх. крайової ради ухвалила конституцію нац.-культ. автономії (самоврядування) українців на ДС. 16 лип. 1917 у Харбіні відбувся з'їзд українців Маньчжурії, який обрав Маньчжурську укр. окружну раду на чолі з лікарем І.Мозолевським. У цей період діяла широка мережа громад. та кооп. орг-цій ("Просвіта", "Чумак", "Хлібороб", "Гайдамака"). Видавалися газети й журнали: "Українець на Зеленому Клині", "Щире слово", "Громадська думка", "Українська думка" (усі у Владивостоці), "Ранок", "Нова Україна", "Хвилі України" (Хабаровськ), "Засів" (Харбін) тощо. Весною–літом 1917 заходами голови військ. секції Маньчжурської укр. окружної ради П.Твардовського під гаслом допомоги Україні були сформовані 2 укр. сотні: в Харбіні – імені Т.Шевченка, яка підлягала окружній раді, та на ст. Хайлар (нині Китай). Перша сотня виїхала в Україну в черв. 1917 з Владивостока, друга – восени з Харбіна. Наприкінці 1918 почалося формування військ. частин, що мали на меті захист укр. інтересів на ДС. Під час інтервенції військ Антанти на тер. рос. ДС вживалися заходи щодо формування укр. корпусу, які, однак, не були реалізовані. Лише у Владивостоці 1920 деякий час існував укр. курінь. Спроба сформувати на ст. Ехо в Маньчжурії укр. полк не мала позитивного результату.

Українська Держава призначила своїм консулом на ДС П.Твардовського, а головам місц. укр. окружних рад надала консульські повноваження "по захисту прав та інтересів українських громад у Московщині". Проте військ.-політ. ситуація, що склалася тоді, не сприяла вирішенню проблем українців на ДС. Лише в період існування Далекосхідної Республіки (1920–22; ДСР), конституція якої гарантувала всім національностям нац. автономію, при Мін-ві нац. справ ДСР 4 трав. 1921 у м. Чита було створено спец. укр. від., заходами якого почали відкриватися укр. школи. Перші школи відкрито на ст. Хілок (нині на тер. Читинської обл.), у містах Верхнєудінськ (нині м. Улан-Уде, Бурятія), Чита, Борзя (нині місто в Читинській обл.), Благовєщенськ, Свободний (нині міста в Амурській обл.), Хабаровськ. Станом на 1921 у Хабаровському пов. діяло 22 укр. школи, а в Амурській губ. – 9 (збільшенню їх кількості перешкоджала нестача викладачів та підручників). Після ліквідації ДСР (1922) почалися масові арешти укр. діячів: у Владивостоці заарештовано П.Горового, Неділька-Борковського, К.Стрельбицького, Є.Геруцького, О.Корсуня, Д.Кисілева, Дубовика, Д.Нечипоренка, І.Смульського; в Читі – В.Козака, О.Кузурмана-Ященка, Г.Левченка, К.Тишкевича, Г.Катницького – усього понад 120 осіб. Голову секретаріату Укр. далекосх. крайової ради Ю.Глушка (Мову) заарештували ще 5 листоп. 1922, до проголошення рад. влади на тер. ДСР. Були розпущені й укр. організації. 5–13 січ. 1924 у Читі відбувся процес над діячами укр. нац. руху, яких звинуватили у зв'язках з японцями, намірах відірвати ДС від РСФРР і т. ін. 14 з них засудили на різні терміни позбавлення волі.

Центром укр. громад. життя на ДС після 1922 стала Маньчжурія, куди перебралося багато діячів з України та рос. ДС. Гол. осередком громад. життя тут був Укр. нац. дім, збудований 1918–20. Активно діяла укр. правосл. парафія, що мала свою церкву. В черв. 1935 створена Укр. нац. колонія – єдиний для всіх українців центр, що тривалий час залишався легальною орг-цією після заборони 1937 япон. військ. владою всіх ін. укр. т-в. У різні роки в Маньчжурії виходили: тижневики "Маньчжурський вісник" та "Українське життя", неперіодичний ж. "Вісті Української національної колонії в Манджу-Го", ж. та газ. "Далекий Схід", підпільні неперіодичні видання "Сурма" та "Листи з Далекого Сходу", ж. "Засів", місячник "Вимоги життя", часописи "Шанхайська громада" та "Український голос на Далекому Сході" тощо. Осередки організованого громад. життя українців на тер. Маньчжурії перестали існувати зі вступом туди 1945 військ Червоної армії (див. Радянська армія), а в ін. р-нах Китаю – на поч. 1949, перед падінням влади Гоміндану. Більшість активних членів укр. громад були заарештовані й засуджені на різні терміни позбавлення волі, а Ю.Рой та І.Шлендик – до страти. Ті, хто належав до укр. громад у Тяньцзіні, Циндао і Шанхаї, а також деякі ін. українці евакуювалися спочатку на Філіппіни, а звідти до Австралії, Аргентини, Канади та США.

Під час проведення ВКП(б) 1931–32 у Далекосх. краї РСФРР політики українізації постановою президії Далькрайвиконкому "Про практичне проведення українізації" від 20 берез. 1931 передбачалося в 6 р-нах Далекосх. краю з найбільш високою часткою укр. нас. до 1 жовт. 1931 перевести на укр. мову все офіц. діловодство, а також роботу культ.-освіт. установ у цих р-нах. Ще 7 р-нів були названі р-нами часткової українізації, тут для обслуговування укр. нас. рідною мовою створювалися спец. бюро для перекладу при відповідних райвиконкомах та госп. орг-ціях.

Постановою президії Далькрайвиконкому від 10 черв. 1931 було затверджено план українізації культ.-освіт. установ Далекосх. краю, який передбачав українізацію в 13 р-нах 809 шкіл 1-го ст., які охоплювали 86,2 % укр. дітей шкільного віку; 6 груп фабрично-заводських семирічок, 42 групи денних шкіл колг. молоді та 24 вечірніх, 309 дошкільних установ, 209 хат-читалень та 26 б-к. Мало організуватися укр. від-ня при Благовєщенському агро-педінституті. Зважаючи на брак укр. кадрів та укр. літ., президія Далькрайвиконкому звернулася до ВУЦВК з проханням організувати шефство над районами Далекосх. краю. 10 серп. 1931 Секретаріат ВУЦВК із метою "заснувати систематичні зв'язки з українською трудящою людністю Далекого Сходу й допомогти далекосхідним організаціям в обслуговуванні її українською мовою" ухвалив взяти над 9-ма укр. р-нами ДС культ. шефство. 1931 було створено крайовий Укр. держ. пересувний театр, який працював у місцях найкомпактнішого проживання укр. нас. – від м. Свободний на Амурщині до м. Нікольськ-Уссурійський на Приморщині. Українізація Далекосх. краю суттєво активізувалася 1932, коли головою Далькрайвиконкому був призначений П.Буценко, колиш. секретар ВУЦВК. Він особисто очолив Крайову комісію з українізації, яка керувала цією роботою в краї.

Від берез. 1932 у Хабаровську почала виходити крайова україномовна газ. "Соціалістична перебудова". Від 1 трав. 1932 укр. мовою мали перекладатися районні газети Спаського ("Приханкайська правда"), Черніговського ("Черніговський колгоспник"), Завітінського ("Колгоспна праця"), Калінінського ("Боротьба"), Александровського ("Смичка") та Шмаковського ("Штурм"); від 1 лип. 1932 – Ханкайського ("Ханкайський ударник"), Яковлєвського та Івановського ("Колгоспник Примор'я") р-нів. Однак вказаних термінів перекладу цих газет укр. мовою не завжди дотримувалися, і тому лише деякі матеріали виходили друком українською. Терміни остаточного переходу на обслуговування укр. р-нів укр. мовою постійно змінювалися. Постановою президії Далькрайвиконкому від 9 серп. 1932 було затверджено рішення крайової комісії з українізації від 13 лют. 1932 про переведення з 1 лип. 1932 на повну українізацію 3-х р-нів часткової українізації на Приморщині, де українці становили більшість населення. Крім того, суттєві зміни мали статися в галузі освіти. Однак цим планам не судилося збутися. Згідно з постановою ЦК ВКП(б) від 14 груд. 1932, усі укр. культ.-освіт. установи на терені РСФРР були ліквідовані.

Початок нового етапу відродження укр. сусп.-культ. життя на ДС датується поч. 1990-х рр. Перші укр. організації на ДС того періоду виникли в м. Спаськ-Дальній та м. Владивосток і формувалися незалежно одна від одної. Станом на 1994 на ДС діяло 11 укр. т-в. Т-ва відродили традицію щорічного проведення Шевченківських свят, відзначають укр. реліг. та громад.-політ. (День злуки, День незалежності тощо) свята. Пік діяльності т-в припав на 1992–93. У цей період відновила свою діяльність газ. "Українець на Зеленому Клині" (вийшло 5 чисел), працювали недільні укр. школи, створено більшість хорових колективів; у берез. 1993 у Владивостоці за участю представників укр. т-в із Приморського, Хабаровського країв і Сахалінської обл. пройшов 5-й Далекосх. з'їзд українців. Од листоп. 2000 виходить газ. "Батьківщина. Україна, моя Україна" (засн. – Нац.-культ. автономія українців Камчатки). Представники укр. т-в ДС брали участь у роботі 1-го Конгресу українців колиш. СРСР та 3-х Всесвітніх форумів українців. 1992–94 на ДС працювали офіц. представники т-ва "Україна" (А.Попок – 1992–93; Н.Фоміна – 1993–94). Нині діяльність українських орг-цій регіону полягає переважно у виступах хорових колективів.

дата публікації: 2004 р.

Література:
  1. Кабузан В. Переселення українців у Далекосхідний край в 1850–1916 рр. "УІЖ", 1971, № 2
  2. Морозова Т. Экономическая география России. М., 1999
  3. Попок А.А. Українські поселення на Далекому Сході: Історико-соціологічний нарис. К., 2001
  4. Малицький О. Українські й тематично українські періодичні й серійні видання в Росії і в її дотеперішніх колоніях, у цьому й у ще досі нею окупованих частинах України (пробна версія). Калгарі, 2002
  5. Попок А.А. Українці на Далекому Сході: організації, події, персоналії. К., 2004.

Посилання:
  • АНДРУЩЕНКО КОСТЬ
  • АНТАНТА
  • БУЦЕНКО ПАНАС ІВАНОВИЧ
  • ДОБРОВІЛЬНИЙ ФЛОТ
  • ГЕРУЦЬКИЙ ЄВДОКИМ
  • ГЛУШКО ЮРІЙ
  • ГОЛОД 1921–1923 РОКІВ В УСРР
  • ГОЛОДОМОР 1932–1933 РОКІВ В УСРР
  • ГОРОВИЙ ПЕТРО ІВАНОВИЧ
  • КОЛЕКТИВІЗАЦІЯ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА В УСРР/ УРСР
  • ОДЕСА
  • РАДЯНСЬКА АРМІЯ
  • РОСІЙСЬКА ІМПЕРІЯ
  • ШЛЕНДИК ІВАН
  • СРСР, РАДЯНСЬКИЙ СОЮЗ
  • ТВАРДОВСЬКИЙ ПЕТРО
  • УКРАЇНЕЦЬ НА ЗЕЛЕНОМУ КЛИНІ
  • УКРАЇНІЗАЦІЇ ПОЛІТИКА
  • УКРАЇНСЬКА ДЕРЖАВА
  • ВСЕСВІТНІ ФОРУМИ УКРАЇНЦІВ
  • ЗАСІВ
  • ЗЕЛЕНИЙ КЛИН

  • Пов'язані терміни:
  • ЕМІГРАЦІЯ УКРАЇНСЬКОГО НАСЕЛЕННЯ
  • ЕТНІЧНІ УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ
  • ГАДЗАМАН ІВАН
  • ГЛАДКИЙ ПАВЛО
  • ГОРОВИЙ ПЕТРО ІВАНОВИЧ
  • ГРОМАДСЬКА ДУМКА
  • КУКУРУЗА СТЕПАН
  • КУЛЯБКО-КОРЕЦЬКИЙ ВІКТОР
  • МАРЧИШИН ПЕТРО
  • МИГУЛИН ВАСИЛЬ
  • МИКОЛА II
  • ПАСЛАВСЬКИЙ ІВАН
  • РОСІЯ
  • ЗАСІВ
  • ЗАВОЙКО (ЗАВОЙКА) ВАСИЛЬ СТЕПАНОВИЧ
  • ЗЕЛЕНИЙ КЛИН


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)