ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

ЕМІГРАЦІЯ УКРАЇНСЬКОГО НАСЕЛЕННЯ

  Бібліографічне посилання: Ясь О.В. ЕМІГРАЦІЯ УКРАЇНСЬКОГО НАСЕЛЕННЯ [Електронний ресурс] . – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Emigraciya_ukr_naselennya (останній перегляд: 18.02.2019)
ЕМІГРАЦІЯ УКРАЇНСЬКОГО НАСЕЛЕННЯ

ЕМІГРАЦІЯ УКРАЇНСЬКОГО НАСЕЛЕННЯ. Традиційно тему укр. еміграції розпочинають з еміграції політ. Першу хвилю такої еміграції в Україні склали представники вищих верств козацької старшини поч. 18 ст., прибічники гетьмана І.Мазепи (див. Мазепинська еміграція). Після поразки швед. армії Карла XII у Полтавській битві 1709 ч. мазепинців (А.Войнаровський, Г.Герцик ,І.Ломиковський, І. та Ф. Мировичі (див. Мировичі), П.Орлик,Г.Орлик та ін.) емігрувала до Польщі, Туреччини, Франції, Швеції, де проводила активну антирос. політ. діяльність.

Початок трудової Е.у.н. дослідники, як правило, відносять до 1-ї пол. 18 ст., це було, зокрема, переселення українців із пд.-сх. Пряшівщини та ін. західноукр. земель на тер. Австрії, між Тисою (прит. Дунаю) та Дунаєм (тер. сучасної Воєводини в складі Сербії). В 2-й пол. 18 – на поч. 19 ст. укр. трудові емігранти переселялися до Баната (нині в складі Румунії та Сербії), Срема та Славонії (сучасна Хорватія).

В останній чв. 18 ст., після руйнації Нової Січі рос. військами (1775), політ. емігрантами стали запороз. козаки, які з дозволу турец. влади заснували в гирлі Дунаю Задунайську Січ, що існувала до 1828.

У 70-х рр. 19 ст. з укр. земель, що перебували в складі Російської імперії, до Центр. та Зх. Європи виїхала нечисленна група емігрантів (Ф.Вовк, М.Драгоманов, М.Зібер, С.Подолинський та ін.), діяльність якої, однак, мала значний вплив на формування нац. свідомості та становлення політичного українства.

У 60–70-х рр. 19 ст. нас. малорос. губерній переселялося на вільні землі Оренбурзької, Самарської, Саратовської, Уфимської та ін. губерній європ. ч. Рос. імперії. У 70–90-х рр. 19 – на поч. 20 ст. спостерігалася масова, здебільшого стихійна, Е.у.н. в межах Рос. імперії, зокрема до Серед. Азії та Сибіру, з Катериносл., Київ., Полтав., Черніг., Харків., Херсон. та ін. губерній. Найбільші переселенські хвилі українців до Азії та Сибіру були пов'язані з буд-вом Транссибірської магістралі (90-ті рр. 19 ст.) та столипінською аграрною реформою. Заг. кількість емігрантів-переселенців з укр. земель наприкінці 19 – поч. 20 ст. сягнула кількох мільйонів осіб; вони компактно розселилися в Пд.-Зх. Сибіру та Пн. Казахстані (Сірий Клин), на Далекому Сході, зокрема в Приморському краї, Амурській обл., Хабаровському краї (Зелений Клин) та ін. регіонах (див. також Далекосхідні поселення українців).

Українці з Галичини та Буковини в 2-й пол. 18 ст. переселялися до Боснії і Герцеговини, а також до Рос. імперії. У 70-х рр. 19 – на поч. 20 ст. з укр. земель у складі Австро-Угорщини (Галичина, Буковина Північна, Закарпатська Україна) відбувалася масова трансатлантична (заокеанська) еміграція до Пн. Америки, яка сягнула найвищої інтенсивності напередодні Першої світової війни. Вона здебільшого була зумовлена екон. причинами (аграрне перенаселення, масове зубожіння укр. нас., сповільнені темпи розвитку економіки, низький життєвий рівень, висока смертність та ін.). Перші укр. емігранти з'явилися в США у 1860-х рр., Канаді – у 1890-х рр. У США вони осіли на тер. штатів Коннектикут, Нью-Джерсі, Нью-Йорк, Огайо, Пенсильванія та ін., а в Канаді – на землях провінцій Альберта, Манітоба, Саскачеван та ін.

Одночасно відбувалося спорадичне переселення підавстрійс. українців до Лат. Америки, гол. чин. до Бразилії та Аргентини. Вирізняють два піки Е.у.н. до Бразилії: серед. 1890-х рр. та 1908–10. На тер. цієї країни українці розселилися в штатах Парана, Санта-Катарина, Ріу-Гранді-ду-Сул, Сан-Паулу, де займалися переважно с. госп-вом, у т. ч. вир-вом кави. В Аргентині укр. переселенці здебільшого компактно мешкали в пров. Місьйонес та Буенос-Айрес.

Поряд із незворотною (постійною) трудовою трансатлантичною Е.у.н. наприкінці 19 – поч. 20 ст. досить широких масштабів набула сезонна заробітчанська еміграція зі Східної Галичини, Пн. Буковини та Закарп. України до Великої Британії, Данії, Німеччини, Португалії, Румунії, Франції, Швеції, Швейцарії та ін. європ. країн. Українці-заробітчани працювали як у с. госп-ві, так і на з-дах, ф-ках та копальнях.

На поч. 20 ст. чимало укр. політ. і громад. діячів (Д.Антонович, В.Винниченко, С.Петлюра, М.Порш, М.Русов, О.Скоропис-Йолтуховський, Б.Ярошевський та ін.) емігрували із Наддніпрянської України до Галичини, а згодом до Центр. та Зх. Європи. Революція 1905–1907 та подальші репресії царських властей призвели до нової хвилі політ. еміграції до Центр. та Зх. Європи (Д.Донцов, В.Дорошенко, А.Жук, М.К.Залізняк, В.Козловський, Ф.Королів, Л.Юркевич та ін.), представники якої створили низку політ. орг-цій на еміграції.Перша світова війна та поразка української революції 1917–1921 спричинили масову військ. (див. Еміграція військовиків) та політ. Е.у.н., яку в наук. літ. часто називають 1-ю хвилею або міжвоєн. еміграцією. Емігрантами стали колиш. військові, урядовці й чиновники адміністрації Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки, які репрезентували найрізноманітніші прошарки й верстви укр. сусп-ва. Зокрема, на тер. Чехословаччини були інтерновані вояки Української Галицької армії, а в Польщі та Румунії – військ. частини Армії Української Народної Республіки. Міжвоєн. емігранти розселилися в країнах Центр. та Пд. (Австрія, Німеччина, Польща, Румунія, Чехословаччина, Югославія), а пізніше – й Зх. Європи (Бельгія, Франція). Концентрація великої кількості укр. емігрантів у країнах Центр. Європи в міжвоєн. період (1919–39) привела до активізації там укр. політ., громад., наук. та культ.-освіт. життя, розбудови низки академічних осередків, громад. і просвітницьких орг-цій у Берліні (Німеччина), Варшаві, Відні, Подєбрадах, Празі (останні два – Чехословаччина) та ін. містах (див. Український вільний університет, Український науковий інститут у Берліні, Український науковий інститут у Варшаві, Український високий педагогічний інститут, Українська господарська академія). Зокрема, заходами Українського академічного комітету були проведені два наук. з'їзди в Празі 1926 та 1932. Наприкінці 1920–поч. 1930-х рр. відбулося поступове розпорошення центрально- та східноєв-роп. укр. еміграції: одні повернулися до УСРР (див. "Західноукраїнська еміграція" в УСРР 1920–1930), ін. переїхали до Зх. Європи та до країн Пн. та Лат. Америки.

У цей час істотно зростає й заробітчанська (трудова) еміграція з Галичини, Волині, Полісся та ін. земель, що перебували в складі Польщі, Румунії, Чехословаччини, до Канади, США, Аргентини, Парагваю, Уругваю, Перу, Франції, Німеччини, Бельгії та Латвії. Масового характеру вона набуває в 2-й пол. 1920-х рр. і зростає аж до початку світ. екон. кризи 1929–33. Протягом 1930-х рр. трудова еміграція помітно сповільнюється.

Значних масштабів набула Е.у.н. в межах СРСР упродовж 1920–30-х рр., зокрема до Сибіру, Далекого Сходу, Серед. Азії та на Кавказ, яка зумовлювалася низкою причин, у т. ч. колективізацією сільського господарства та голодомором 1932–1933 років в УСРР, втечею від репресій каральних органів, переїздом фахівців на новобудови п'ятирічок (див. П'ятирічні плани) тощо. Крім того, значна кількість українців перебувала в концтаборах Сибіру та Далекого Сходу, а ч. ув'язнених, побоюючись нових репресій, після звільнення залишалася та осідала у віддалених від України регіонах.

Під час Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941–1945 велику кількість українців евакуювали до Серед. Азії та Сибіру, звідти по війні на Батьківщину повернулася лише незначна частка евакуйованих.Друга світова війна спричинила нову хвилю Е.у.н., що отримала назву 2-ї хвилі або повоєн. еміграції. Емігрантами ставали переважно переміщені особи, які перебували у таборах для ДП у зх. окупаційних зонах Німеччини, Австрії та в Італії. Таборовий період (1945–51) укр. еміграції в Зх. Європі традиційно іменується в наук. літ. добою Ді-Пі (від англ. DP – displaced persons – переміщені особи). Наприкінці 1940–поч. 1950-х рр. українці, які перебували в тимчасових таборах, перебралися на постійне місце проживання до США, Канади, Австралії, Аргентини, Бельгії, Великої Британії, Венесуели, Нової Зеландії, Франції та ін. країн. Ч. емігрантів протягом 1950-х рр. переїхала з Європи до Пн. Америки. Водночас значна ч. українців, репатрійованих до СРСР із Німеччини та Австрії, потрапила до концтаборів Сибіру та Далекого Сходу.

У повоєн. час Е.у.н. в СРСР була також значною. Зокрема, українці переселялися до Казахстану під час цілинних земель освоєння (1950–60-ті рр.), виїжджали на зведення новобудов до Сибіру, Далекого Сходу, Серед. Азії, Кавказу та ін. регіонів СРСР (1950–70-ті рр.). Поширена була й сезонна еміграція українців, які працювали вахтовими бригадами у віддалених місцях Сибіру й Далекого Сходу, оборонній пром-сті, на розробці газових і нафтових родовищ та ін. Окрім того, українці складали певну ч. політ. емігрантів із СРСР після встановлення "залізної завіси" (з 1946; див "Холодна війна"): "невозвращенцев" (особи, які відмовилися від репатріації до СРСР або залишилися за кордоном під час тимчасового перебування), дисидентів (див. Дисидентські (опозиційні) рухи 1960–1980-х років в Україні) та ін.

З проголошенням держ. незалежності України в 1-й пол. 1990-х рр. поширилася еміграція переважно із західноукр. земель на постійне місце мешкання до Канади, США, Австралії, Німеччини та ін. країн. Протягом 1990–2000-х рр. унаслідок складної екон. ситуації, що склалася після розпаду СРСР, великих масштабів набула сезонна еміграція з України до Греції, Іспанії, Італії, Німеччини, Польщі, Португалії, Словаччини, Угорщини, Чехії та ін. країн, а також до РФ, Литви, Латвії, Естонії. За різними підрахунками, щорічна кількість сезонних емігрантів з України сягає кількох мільйонів осіб. Водночас збільшується й кількість трудових емігрантів, т. зв. білих та синіх комірців, у т. ч. науковців і висококваліфікованих спеціалістів (ця еміграція відома в наук. літ. та публіцистиці як "відплив інтелекту"), на постійне мешкання до країн Зх. й Центр. Європи та Пн. Америки, а також до Австралії, деяких країн Лат. Америки та ін. (див. також Українська діаспора).


Література:
  1. Кузеля З. Причинки до студій над нашою еміграцією. "ЗНТШ", 1911, т. 101, т. 105; 1912, т. 107
  2. Дейч Л. М.П. Драгоманов в изгнании. "Вестник Европы", 1913, № 10
  3. Мицюк О. Переселение на Дальний Восток. К., 1913
  4. Терлецький О. Українці в Німеччині, 1915–1918, т. 1. К.–Лейпциг, 1919
  5. Любченко М. Чотири роки української еміграції. "Червоний шлях", 1923, № 2
  6. Шимонович І. Зелений Клин – Нова Україна. Львів, 1924
  7. Зленко П. Бібліографічний покажчик наукових праць української еміґрації 1920–1931. Прага, 1932
  8. Юркевич В. Еміграція на схід і залюднення Слобожанщини за Б.Хмельницького. К., 1932
  9. Halich W. Economic Aspects of Ukrainian Activities in the United States. "University of Iowa Studies: Abstract in History" (Iowa City), 1934, vol. 1, N 3
  10. Його ж. Ukrainians in the United States. Chicago, 1937
  11. Крупницький Б. З життя першої української еміграції. Прага, 1941
  12. Наріжний С. Українська еміґрація: Культурна праця української еміграції між двома світовими війнами, ч. 1. Прага, 1942
  13. Те саме, ч. 2. К., 1999
  14. Олексіюк Т. Сіра Україна. Женева, 1947
  15. Зашківський М. Дві українські еміграції. "Сьогочасне й минуле" (Мюнхен), 1949, № 1/2
  16. Мудрий В. Нова українська еміґрація та організація таборового життя. Там само
  17. Світ І. Зелена Україна: Короткий історичний нарис українського політичного і громадського життя. Нью-Йорк–Шанхай, 1949
  18. Стахів М. Наше минуле й майбутнє в Америці. З історії іміґрації в З'єднаних Державах Америки та її організаційних змагань. Скрентон, 1950
  19. Білецький Л. Українські піонери в Канаді 1891–1951. Вінніпеґ, 1951
  20. Волинець С. Українці третьої імміграції на тлі двох перших імміграцій. В кн.: Ювілейний Альманах для відмічення 50-ліття праці "Українського Голосу", 1910–1960. Вінніпеґ, 1960
  21. Кульчицький О. Проблематика "оперативної схеми" у вивченні української еміграції. В кн.: Збірник на пошану Зенона Кузелі. Париж–Нью-Йорк–Мюнхен–Торонто–Сідней, 1962
  22. Ільницький Р. Призначення українців в Америці. Нью-Йорк, 1965
  23. Марунчак М. Історія українців Канади. Вінніпеґ. 1968, 1974
  24. Його ж. Українці в Румунії, Чехо-Словаччині, Польщі, Югославії. Вінніпеґ, 1969
  25. Бібліографії зарубіжних видань з історії Української РСР: Бібліографічний покажчик. К., 1971
  26. Маруняк В. Українська гімназія в Чехії. 1925–1945. Мюнхен, 1975
  27. Цибрівський Р., Тесля І. Українці в ЗСА й Канаді: Ідентифіковані переписи населення. Нью-Йорк, 1975
  28. Українці в американському та канадському суспільствах: Соціологічний збірник. Джерзі-Сіті, 1976
  29. Куропась М. Історія української іміґрації в Америці: Збереження культурної спадщини. Нью-Йорк, 1984
  30. Маруняк В. Українська еміграція в Німеччині і Австрії по другій світовій війні, т. 1. Роки 1945–1951. Мюнхен, 1985; т. 2. Роки 1952–1975. К., 1998
  31. Бойко М. Українська бібліографія Материка і діаспори: Матеріали. Bloomington, 1988
  32. Зарубіжні українці: Довідник. К., 1991
  33. Земсков В.Н. Рождение "Второй эмиграции" (1944–1952). "Социологические исследования", 1991, № 4
  34. Українці в зарубіжному світі. К., 1991
  35. Винниченко І.І. Українці в державах колишнього СРСР: історико-географічний нарис. Житомир, 1992
  36. Зберігаючи українську самобутність. К., 1992
  37. The Refugee Exрerience: Ukrainian Displaced Persons after World War II. Edmonton, 1992
  38. Євтух В.Б., Ковальчук О.О. Українці в Канаді. К., 1993
  39. Віднянський С.В. Культурно-освітня і наукова діяльність української еміграції в Чехо-Словаччині: Український вільний університет (1921–1945 рр.). К., 1994
  40. Життєвий досвід українців у Канаді: рефлексії. Вінніпеґ, 1994
  41. Трощинський В. Міжвоєнна українська еміграція в Європі як історичне і соціально-політичне явище. К., 1994
  42. Українська діаспора: Бібліографічний покажчик літератури (1989 – січень 1994 р.). К., 1994
  43. Бачинський Ю. Українська імміграція в Сполучених Штатах Америки. К., 1995
  44. "Інформаційний бюлетень Міністерства України у справах національностей, міграції та культів", 1995, № 1
  45. Енциклопедія Української Діаспори, т. 4. (Австралія–Азія–Африка). К.–Нью-Йорк–Чикаґо–Мельбурн, 1995
  46. Козлитин В.Д. Русская и украинская эмиграция в Югославии 1919–1945 гг. Х., 1996
  47. Історія української еміграції. К., 1997
  48. Пагиря В. Закарпатці у діаспорі: Нариси про закарпатських емігрантів. Ужгород, 1997
  49. Зубалій О.Д. та ін. Історія української діаспори. К., 1998
  50. Трощинський В.П., Шевченко А.А. Українці в світі. К., 1999
  51. Грановський Б. Джерела альтернативного українознавства (Європа 1940–1945 рр.): Бібліографічний довідник. К., 2002.

Посилання:
  • АНТОНОВИЧ ДМИТРО ВОЛОДИМИРОВИЧ
  • АРМІЯ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ
  • АВСТРО-УГОРЩИНА
  • БУКОВИНА
  • БУКОВИНА ПІВНІЧНА
  • ЧЕХОСЛОВАЧЧИНА
  • ДАЛЕКОСХІДНІ ПОСЕЛЕННЯ УКРАЇНЦІВ
  • ДОНЦОВ ДМИТРО ІВАНОВИЧ
  • ДОРОШЕНКО ВОЛОДИМИР ВІКТОРОВИЧ
  • ДРАГОМАНОВ МИХАЙЛО ПЕТРОВИЧ
  • ДРУГА СВІТОВА ВІЙНА 1939–1945
  • ДИСИДЕНТСЬКІ (ОПОЗИЦІЙНІ) РУХИ 1960–1980-Х РОКІВ В УКРАЇНІ
  • ЕМІГРАЦІЯ
  • ЕМІГРАЦІЯ ВІЙСЬКОВИКІВ АРМІЇ УНР ТА УГА
  • ГАЛИЧИНА
  • ГОЛОДОМОР 1932–1933 РОКІВ В УСРР
  • КАРЛ XII
  • ХОЛОДНА ВІЙНА
  • КОЛЕКТИВІЗАЦІЯ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА В УСРР/ УРСР
  • КОЗАЦЬКА СТАРШИНА
  • КОЗАК, СЛОВО
  • ЛОМИКОВСЬКИЙ ІВАН ВАСИЛЬОВИЧ
  • МАЗЕПА ІВАН СТЕПАНОВИЧ
  • МАЗЕПИНСЬКА ЕМІГРАЦІЯ
  • МИРОВИЧІ
  • НАДДНІПРЯНСЬКА УКРАЇНА, НАДДНІПРЯНЩИНА, ПРИДНІПРОВ'Я, ПОДНІПРОВ'Я
  • НОВА СІЧ
  • ОРЛИК ГРИГОРІЙ
  • ОРЛИК ПИЛИП
  • ПЕРША СВІТОВА ВІЙНА І УКРАЇНА. ПЕРША СВІТОВА ВІЙНА (ВЕЛИКА ВІЙНА)
  • ПЕТЛЮРА СИМОН ВАСИЛЬОВИЧ
  • П'ЯТИРІЧКИ, П'ЯТИРІЧНІ ПЛАНИ
  • ПОДОЛИНСЬКИЙ СЕРГІЙ АНДРІЙОВИЧ
  • ПОЛІССЯ, ПРИП'ЯТСЬКЕ ПОЛІССЯ
  • ПОЛТАВСЬКА БИТВА 1709
  • ПОРШ МИКОЛА ВОЛОДИМИРОВИЧ
  • ПРЯШІВЩИНА
  • РЕВОЛЮЦІЯ 1905–1907 В УКРАЇНІ
  • РОСІЙСЬКА ІМПЕРІЯ
  • РУСОВ МИХАЙЛО ОЛЕКСАНДРОВИЧ
  • СІРИЙ КЛИН, СІРА УКРАЇНА
  • СХІДНА ГАЛИЧИНА
  • СКОРОПИС-ЙОЛТУХОВСЬКИЙ ОЛЕКСАНДР ФІЛАРЕТОВИЧ
  • СРСР, РАДЯНСЬКИЙ СОЮЗ
  • СТОЛИПІНСЬКА АГРАРНА РЕФОРМА
  • ЦІЛИННИХ ЗЕМЕЛЬ ОСВОЄННЯ
  • УКРАЇНСЬКА ДІАСПОРА
  • УКРАЇНСЬКА ГАЛИЦЬКА АРМІЯ (УГА)
  • УКРАЇНСЬКА ГОСПОДАРСЬКА АКАДЕМІЯ У ПОДЕБРАДАХ
  • УКРАЇНСЬКА НАРОДНА РЕСПУБЛІКА
  • УКРАЇНСЬКА РЕВОЛЮЦІЯ (1917-1920)
  • УКРАЇНСЬКИЙ АКАДЕМІЧНИЙ КОМІТЕТ
  • УКРАЇНСЬКИЙ НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ В БЕРЛІНІ (1926-1945)
  • УКРАЇНСЬКИЙ ВИСОКИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ ІНСТИТУТ ІМ. М. ДРАГОМАНОВА В ПРАЗІ
  • УКРАЇНСЬКИЙ НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ В ВАРШАВІ
  • УКРАЇНСЬКИЙ ВІЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ У ПРАЗІ (У МЮНХЕНІ)
  • ВАРШАВА
  • ВЕЛИКА ВІТЧИЗНЯНА ВІЙНА РАДЯНСЬКОГО СОЮЗУ 1941-1945 РР.
  • ВІДЕНЬ
  • ВОЙНАРОВСЬКИЙ АНДРІЙ
  • ВОЛИНЬ
  • ВОВК (ВОЛКОВ) ФЕДІР КІНДРАТОВИЧ
  • ВИННИЧЕНКО ВОЛОДИМИР КИРИЛОВИЧ
  • ЯРОШЕВСЬКИЙ Б.
  • ЮГОСЛАВІЯ
  • ЮРКЕВИЧ ЛЕВ ЙОСИПОВИЧ
  • ЗАДУНАЙСЬКА СІЧ
  • ЗАКАРПАТСЬКА УКРАЇНА, ЗАКАРПАТТЯ
  • ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКА ЕМІГРАЦІЯ В УСРР 1920–1930-Х РОКІВ
  • ЗАЛІЗНЯК МИКОЛА КІНДРАТОВИЧ
  • ЗЕЛЕНИЙ КЛИН
  • ЖУК АНДРІЙ ІЛЛІЧ
  • ЗІБЕР МИКОЛА ІВАНОВИЧ
  • ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКА НАРОДНА РЕСПУБЛІКА (ЗУНР)

  • Пов'язані терміни:
  • ІНТЕЛІГЕНЦІЯ УКРАЇНСЬКА
  • КАНАДА


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)