ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

ГЕҐЕЛЬ ГЕОРГ ВІЛЬГЕЛЬМ ФРІДРІХ

  Бібліографічне посилання: Павленко Ю.В. ГЕҐЕЛЬ Георг Вільгельм Фрідріх [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 2: Г-Д / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2004. - 688 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Gegel_G (останній перегляд: 20.04.2019)
Енциклопедія історії України ( Т. 2: Г-Д ) в електронній біблотеці

ГЕҐЕЛЬ ГЕОРГ ВІЛЬГЕЛЬМ ФРІДРІХ

ГЕҐЕЛЬ (Hegel) Георг Вільгельм Фрідріх (27.08.1770–14.11.1831) – нім. філософ, який створив найзначнішу в історії філос. думки систему діалектичного ідеалізму. Н. в м. Штутгарт (Німеччина) в сім'ї чиновника. 1788–93 навч. в Тюбінгенському теологічному ін-ті. 1793–1801 працював викл. у Берні (Швейцарія) та Франкфурті-на-Майні (Німеччина). Від 1801 в Єні (Німеччина) займався літ. працею, 1807 редагував газету в Бамберзі. Од 1808 до 1816 – дир. г-зії в Нюрнберзі. Від 1816 – проф. філософії в ун-тах Гейдельберга (1816–18) і Берліна (з 1818). П. у м. Берлін. Г. прагнув дати "наук. зображення" того, що є в усвідомлюваному ним реліг. світогляді: 1) Бога як Творця світу, 2) природи як першого Божого творіння і 3) сусп. життя, історії як процесу самовиявлення і самоосягнення Божественного через різні формоутворення духовного життя сусп-ва. Базовим принципом, на якому ґрунтується система Г., є шеллінгівська ідея тотожності ідеального й реального, об'єктивного й суб'єктивного. Але, на відміну від Ф.-В.Шеллінга, Г. розуміє мислення, тотожне буттю, як діяльне. За такого підходу Бог стає буттям, тотожним мисленню, і мисленням, тотожним буттю, або – мисленням, що осягає своє власне буття. Г. розбудовує свою філос. систему як процес розгортання (саморозвитку) Абсолютної ідеї, що бере початок від найабстрактніших категорій – "буття" й "небуття". Трьом осн. фазам цього процесу в системі відповідають три її складові, викладені Г. в "Енциклопедії філософських наук" як: 1) "Наука логіки", 2) "Філософія природи" та 3) "Філософія духу". Остання, що розкриває саморозвиток людини й людства, у свою чергу розпадається ще на три частини: 1) "Суб'єктивний дух", 2) "Об'єктивний дух", 3) "Абсолютний дух". Розвиток історії у Г. невіддільний від розвитку моралі. Моральна субстанція проявляється, на його думку, в трьох площинах – сім'ї, громадянському суспільстві та державі. Остання проголошується вищим проявом об'єктивного духу, саморозвиток якого і є внутр. рушійною силою істор. поступу. Праця Г. "Лекції з філософії історії" була видана посмертно його учнями. Філософія історії Г. – це насамперед концепція істор. прогресу сусп.-політ. форм, розглянутих у площині самоосягнення Абсолютним духом своєї внутр. свободи як власної сутності. Дух, як лише дух, писав Г., є пустим уявленням. Дух, як дійсність, мусить мати реальність, наявне буття, мусить бути для самого себе предметним і об'єктивним. У цьому сенсі природа є зовн. покладеністю духу, тоді як в історії дух повертається до самого себе, втілюючи себе в мінливих формах об'єктивації, через що й розвивається в часі. Відповідно до філософії історії Й.-Г.Гердера та ідей романтизму дух у концепції Г. розкривається передусім через певні народи. Дух окремого народу – це обмежений дух, що входить у всесвітню історію, події якої становлять собою "діалектику окремих народних духів". Дух певного народу сам по собі є окремим індивідуумом, а всесвітня історія – виявленням божественного, абсолютного процесу саморозвитку духу, виявленням тієї послідовності щаблів, якими він доходить до самопізнання. Ці щаблі знаходять своє розкриття у "всесвітньо-історичних духах, у визначеності їхнього морального життя, їхньої конституції, їхнього мистецтва, релігії та науки". Формою ж, яка виступає повною реалізацією духу в конкретному бутті, є д-ва. Зміна держ. форм (пов'язаних із послідовною самореалізацією духів певних народів) у часі є основою виведення заг. схеми всесвітньо-істор. процесу. Первісність розглядається Г. як "доісторичний час", коли "всі несвобідні". У власне ж істор. розвитку об'єктивного духу Г. виділяє три осн. фази: сХ., антич. (греко-рим.) та герм.-християн. Сх. світ, за Г., – це деспотизм або неістинна монархія, коли свобода є лише в одного – самого деспота. Тут наявні всі об'єктивні прояви людського духу (власність, сім'я, державність тощо), але у виключно всезагальній, неіндивідуалізованій формі. Заг. свавілля дикого стану замінене індивідуальним свавіллям правителя, яке й розглядається як закон. Відповідно до діалектичної схеми "теза–антитеза–синтез" Г. виділяє 3 стадії (типи) розвитку сх. сусп-в, які уособлюють: Китай – тотальна нероздільність; Індія – "заперечення" нероздільності розчленованістю, роздрібненістю й анархією; Персія (мається на увазі д-ва Ахеменідів) – держ. єдність, що передбачає певне розмаїття нар.-політ. форм (власне Персія, семітичні Месопотамія та Сірія, Єгипет тощо). Античність у Г. виступає як грец. світ "чарівної індивідуальності" та рим. світ держ.-громадян. упорядкованості, що при взаємодії з реліг. духом Бл. Сходу (іудаїзмом) породжує християнство. Природним для антич. сусп-ва Г. (який, подібно до багатьох своїх сучасників, значно завищував кількість рабів в антич. світі) вважає демократ. або аристократичний устрій, коли вільними є лише окремі люди, а більшість цього блага позбавлена. В античності ще зберігається субстанційний характер моралі, але свобода тут визначається вже не за одним, а за кількома (в аристократіях) та за багатьма (у демократіях). Лише в християнстві, що виникає в надрах антич. світу, особа в царині реліг. буття знаходить саму себе і свою духовну свободу. Людина є конкретна особа і водночас образ Божий; вона має в божественній сфері власне духовне джерело; вона є самоціль і самоцінність; вона призначена для вічності. Це – абсолютна релігія, яка є релігією істини та свободи. Але, на думку Г., християн. дух не міг знайти адекватного держ. виявлення в умовах Рим. імперії (див. Рим Стародавній). Це стало можливим лише завдяки нашестю германців. Лише в середньовічному герм.-християн. світі субстанція моралі вперше цілком і неподільно поєднується з суб'єктом як таким, а свобода усвідомлюється як надбання всіх. Цей дух свободи, долаючи середньовічні форми, з доби Реформації породжує протестантський світ. Новоєвроп. державність, за Г., як поступове здійснення свободи всіх (у їх єдності) має бути монархією, тому що в особі володаря єдність цілого виступає як жива й уособлена сила. Таке єдиновладдя доповнюється (але не обмежується) участю окремих лідерів в управ-лінні та представництвом усіх у станових зборах та судах присяжних. У сучасній Г. нім. державності, зокрема в Пруссії, дух адекватно об'єктивується як дійсність. У світ. філософії історії геґелівська концепція є найлогічнішою й найстрункішою. В ній послідовно витримані базові принципи тотожності й діалектики саморозвитку духу-розуму і наявного буття в їх проекції на історію. Але реалізація цього грандіозного задуму наочно виявила неспроможність логіцистського пояснення істор. процесу. Безумовною вадою геґелівської філософії історії, на що вказували її критики (В.С. Соловйов, О.Шпенглер, Б.Рассел та ін.), є свідомий добір фактичного матеріалу на догоду логічній конструкції, без "зворотного зв'язку" теорії та емпірії. Вона ігнорує діахронність, паралельність, полілінійність розвитку людства. Водночас варто визнати, що гегелівська філософія історії в чомусь є конкретнішою, ніж аналогічні побудови його попередників і сучасників. У межах заг. схеми спірального поступу людства він бачить окремі соціальні утворення – нац.-держ. організми із внутр. змістом і "механікою" саморозвитку. Хибним тут є уявлення (що органічно випливає з усієї його системи) про те, що ці утворення є лише моментами фігур діалектичної логіки і розвиваються не паралельно, несучи й розкриваючи власні можливості пліч-о-пліч одне з одним у просторі й часі, а лише послідовно, через механізм "заперечення заперечення". В цьому плані філософія історії Й.-Г.Гердера, висвітлюючи полілінійність розвитку людства, значно адекватніша реальній картині істор. процесу. Проте саме Г. належать вироблення "процесового" поняття історії, систематизоване розкриття її з боку заг. закономірностей, розробка проблеми співвідношення необхідності, випадковості та свободи, ідей громадян. сусп-ва та правової д-ви. Без цих досягнень неможливо уявити подальший розвиток світ. філос.-істор. думки. Геґелівська філософія історії мала величезний вплив на розвиток європ., особливо нім., сусп. думки, зокрема на формування марксистського розуміння істор. процесу (див. Марксизм в історичній науці), а отже, і на подальший зх. марксизм та рад. істор. матеріалізм. Важливу роль вона відіграла в становленні й розвитку рос. філос.-істор. думки від поч. 19 ст. (О.Галич), через "західників" і "слов'янофілів" середини цього століття, Б.Чичеріна та частково В.Соловйова у 2-й пол. цього століття, до поч. 20 ст. (П.Новгородцев, І.Ільїн).

дата публікації: 2004 р.

Праці:
  1. Энциклопедия философских наук, т. 1–3. М., 1975–77
  2. Лекции по философии истории. СПб., 2000.
Література:
  1. Фишер К. Гегель, его жизнь, сочинения и учение. Полутом 1–2. СПб., 1902
  2. Яковенко Б.В. История гегельянства в России. Прага, 1940
  3. Гегель и философия в России. М., 1974
  4. Нарский И.С. Западноевропейская философия XIX в. М., 1976
  5. Рассел Б. История западной философии, т. 2. М., 1993
  6. Реале Дж., Антисери Д. Западная философия от истоков до наших дней, т. 4. СПб., 1997
  7. Павленко Ю.В. Історія світової цивілізації: Соціокультурний розвиток людства. К., 2000
  8. Бойченко І.В. Філософія історії. К., 2000.

Посилання:
  • АНТИЧНІСТЬ
  • ДЕРЖАВА
  • ГЕРДЕР ЙОГАН-ГОТФРІД
  • ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО
  • ХРИСТИЯНСТВО НАРОДНЕ
  • МАРКСИЗМ В ІСТОРИЧНІЙ НАУЦІ
  • РЕФОРМАЦІЯ
  • РОМАНТИЗМ
  • РИМ СТАРОДАВНІЙ
  • ШПЕНГЛЕР ОСВАЛЬД

  • Пов'язані терміни:
  • ЧИЖЕВСЬКИЙ ДМИТРО ІВАНОВИЧ
  • ДЕРЖАВА ЯК ЦИВІЛІЗАЦІЙНИЙ ФЕНОМЕН
  • ДРОЙЗЕН ЙОГАН ГУСТАВ БЕРНГАРД
  • ЕТАТИЗМ
  • ФЕЙЄРБАХ ЛЮДВІГ-АНДРЕАС
  • ГЕРЦЕН ОЛЕКСАНДР ІВАНОВИЧ
  • ГОГОЦЬКИЙ СИЛЬВЕСТР СИЛЬВЕСТРОВИЧ
  • ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО
  • ІСТОРІОСОФІЯ, ІСТОРІОСОФСЬКІ КОНЦЕПЦІЇ
  • КОНТ ОГЮСТ
  • КОПНІН ПАВЛО ВАСИЛЬОВИЧ
  • КРЕАЦІОНІЗМ
  • КРОЧЕ БЕНЕДЕТТО
  • КРОХМАЛЬ НАХМАН
  • ЛИПИНСЬКИЙ В'ЯЧЕСЛАВ (ВАЦЛАВ-ВІКЕНТІЙ) КАЗИМИРОВИЧ
  • ЛУНІН МИХАЙЛО МИХАЙЛОВИЧ
  • МАРКСИЗМ ЯК ІДЕОЛОГІЧНА ТЕЧІЯ
  • МАСОНСТВО, ФРАНКМАСОНСТВО
  • МАТЕРІАЛІЗМ ІСТОРИЧНИЙ, МАТЕРІАЛІСТИЧНЕ РОЗУМІННЯ ІСТОРІЇ
  • МЕТОДОЛОГІЯ ІСТОРІЇ, МЕТОДОЛОГІЯ ІСТОРИЧНОЇ НАУКИ
  • МІШЛЕ (MICHELET) ЖЮЛЬ
  • ОРГАНІЦИЗМ
  • ПАЛАЦЬКИЙ ФРАНТІШЕК
  • ПЕРІОДИЗАЦІЯ В ІСТОРІЇ
  • ПІЗНАННЯ ІСТОРИЧНЕ, ГНОСЕОЛОГІЯ ІСТОРИЧНА, ЕПІСТЕМОЛОГІЯ ІСТОРИЧНА
  • ПОППЕР КАРЛ-РАЙМУНД
  • ПОСТУПУ ТЕОРІЇ
  • РАНКЕ ЛЕОПОЛЬД
  • ШИНКАРУК ВОЛОДИМИР ІЛАРІОНОВИЧ
  • СЛОВ’ЯНОФІЛЬСТВО, СЛОВ’ЯНОЛЮБСТВО
  • ТРАДИЦІЯ ІСТОРИЧНА
  • ЗАГАЛЬНА ІСТОРІЯ, ЯК ТЕРМІН
  • ЗАХІДНИКИ


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)