ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Том (Україна - Українці) Кн. 1
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

ГЕРАЛЬДИКА

  Бібліографічне посилання: Савчук Ю.К. ГЕРАЛЬДИКА [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 2: Г-Д / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2004. - 688 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Geraldyka (останній перегляд: 24.08.2019)
Енциклопедія історії України ( Т. 2: Г-Д ) в електронній біблотеці

ГЕРАЛЬДИКА

ГЕРАЛЬДИКА (гербознавство) – спеціальна історична дисципліна, яка вивчає генезис гербової традиції, явища і події, пов'язані із засвоєнням та функціонуванням гербів, а також супутні документи, що стосуються причин та обставин виникнення, еволюції соціальної ролі та правового статусу гербів. Гербова традиція сформувалась і поширилась у Зх. Європі за епохи хрестових походів та рицарських турнірів 11–12 ст., під час яких закуті в броню рицарі, аби бути розпізнаними, вдавалися до фарбування своїх прапорів і щитів та розміщення на шоломах прикрас. З цією метою використовувалися різноманітні зображення, деякі з них згодом набули назви геральдичних. Найголовнішою складовою герба є щит. Найпоширенішими у світ. геральдичній практиці є кілька його форм – трикутна, напівкругла, овальна, фігурна та прямокутна із загостренням у нижній ч., за якими закріпилися назви норманський, іспанський, італ., нім., франц. Використовувалася також ромбовидна форма щита, що надавалася особам жін. статі. Згодом усталилися традиційні прикраси навколо щита, до яких належать: шолом, корона, нашоломник, намет, щитотримачі, девіз, мантія, сінь (купол мантії). Для зображення гербів послуговувалися двома металами – золотом і сріблом та п'ятьма фініфтями (емалями) – червоною, синьою, чорною, пурпуровою й зеленою (вони відтворюються на зображеннях відповідними барвами, а із серед. 17 ст., у випадку графічного репродукування, ще й за допомогою особливого штрихування). Герольди (глашатаї) – своєрідні управителі турнірами – стали першими офіц. особами, які описували та тлумачили фігури на рицарських щитах. Завдяки їм виробилися правила складання гербів, які, зрештою, стали заг.-прийнятними для всіх і яких неухильно дотримувалися. Таким чином, первісно Г. становила систему певних знань, які увібрали правила створення гербів, їх опису та використання, а також відповідні способи вирізнення та норми графічного відтворення. На відміну від зх.-європ., позначеної домінантою індивідуальних рис кожного окремого носія герба, гербова традиція деяких слов'ян. народів, напр., поляків, формувалася переважно за родоколективним або територіальним принципом, коли споріднені чи сусідні, а згодом і цілком сторонні роди групувалися довкола одного спільного знака. Витоки останніх найчастіше вбачають у рунах, госп. клеймах. Упродовж кількох сторіч геральдичні традиції набули поширення у різних сферах середньовічного сусп-ва. Окрім родових гербів, з'являються також територіальні (держ., земельні та міські), корпоративні (ремісничих цехів та купецьких гільдій), конфесійні (церк. установ чи об'єднань, служителів культу). Перші звістки про укр. геральдичний матеріал розпорошені в різноманітних європ. гербових книгах, датованих поч. 14–15 ст. Найранішим таким тв. є "Книга знання всіх королівств, країв і володінь, які є на світі, та стягів і гербів кожного краю й володіння теж і королів, і панів, які ними володіють…" ченця ордену францисканців, написана в Іспанії у 1-й пол. 14 ст. (зберігається нині у Нац. б-ці в Мадриді, Іспанія). Унікальний матеріал про Г. територіальну, зокрема подільську, київ., львів., галицьку, волин. земель, та родову Г. містять видання 15 ст. "Des Ritters Conrad Grьnenberg Wappenbuch" (1483), "Codex Bergshammar" (Держ. архів у Стокгольмі, Швеція), "Ancien armorial еquestre de la Toison d'Or" (Б-ка Арсеналу в Парижі, Франція), "Insiegnia seu Clenodia Regis et Regni Poloniae" Я.Длугоша, (1415–80; оригінал не зберігся, знані пізніші – Курницький та Арсенальський списки). Цінний укр. геральдичний матеріал 16 ст. зібрано в працях Бартоша Папроцького "Gniazdo cnoty" (1578), "Herby rycerstwa polskiego" (1584) та О.Гваньїні "Z kroniki Sarmacyi Europskiej" (1581). Важливим джерелом слугують також тв. 17–18 ст. Сарніцького, С.Окольського, М.Бєльського, Кояловича, К.Несецького та ін. Джерела про укр. гербову традицію дають підстави твердити, що остання, розвиваючись із власного кореня, постає як оригінальне інтегральне явище, в якому переплелися давня символіка племен та народів, які жили на наших землях у часи ще до Київської Русі, гербова практика, витворена народами Центральної та Сх. Європи, а також, згодом – впливи к-ри станових взаємин та шляхетського етикету європ. зразка. В укр. історіографії геральдичні дослідження на наук. ґрунті розгортаються на рубежі 19–20 ст. Гол. увага при цьому концентрувалася навколо генези родових гербів дворянства Лівобережної України та традиції нац. й держ. символіки (див. також Геральдичне товариство). З цього часу першим і досі єдиним монографічним дослідженням з родової Г. залишається "Малоросійський гербовник" В.Лукомського, В.Модзалевського та Г.Нарбута, видрукуваний 1914. У 80–90-х рр. 20 ст. пріоритетного розвитку набули студії з міськ. Г., які втілились у низці монографій: В.Румянцевої "Эмблемы земель и гербы городов Левобережной Украины периода феодализма" (1986), Ю.Савчука "Міська геральдика Поділля" (1995), А.Гречила "Українська міська геральдика" (1998). Багато ділянок укр. Г. на теор. рівні поки що не розроблені, зокрема це стосується дослід-жень корпоративної та церк. Г., гербів рус.-литов. бояр-шляхти. (Питання першоджерел знакової традиції бояр-шляхти – здебільшого ці першоджерела ототожнюються зі старими родовими знаками та знаками власності, що ними ще з дохристиян. часів користувалися в побуті, – та спорідненості цих знаків з польс. геральдичною системою вже понад сторіччя залишається одним із найбільш дискусійних.) Значний внесок у розвиток укр. Г. зробили вчені української діаспори. Засновані ними культ.-просвітні й наук. т-ва: Укр. родовідна установа, Українське генеалогічне і геральдичне товариство (УГГТ), а також друковані органи цих спілок – часописи "Рід та Знамено", "Записки УГГТ" і "Бюлетень УГГТ" – відіграли важливу роль у розширенні дослідницького поля укр. Г., інтеграції її у світ. науку та визнанні її авторитету. Найбільш активно у царині Г. працювали В.Січинський, М.Мілер, В.Сенютович-Бережний, Р.Климкевич та М.Битинський (останній поповнив геральдичний доробок не лише наук. студіями, а й кількома унікальними мистецькими роботами). Геральдична традиція, закарбувавши елементи світогляду, мист-ва, науки багатьох істор. епох та народів, становила й нині становить невід'ємну частку європ. та світової к-ри. У багатьох країнах світу тривалий час працюють геральдичні служби та організовано громад., наук.-просвітницькі геральдичні т-ва, об'єднані в Міжнар. конфедерацію генеалогії та геральдики. Під егідою останньої відбулися понад 20 міжнар. конгресів та низка колоквіумів з Г. та генеалогії. Від 1995 чл. Міжнар. конфедерації генеалогії та геральдики є Українське геральдичне товариство, утворене 1990 у Львові.

дата публікації: 2004 р.

Література:
  1. Лукомский В. Герб как исторический источник. "Краткие сообщения Института истории материальной культуры АН СССР", 1947, вып. 17
  2. Сенютович-Бережний В. Про західноєвропейське, українське та польське знаменництво. "Записки Українського науково-дослідного інституту родознавства та Знаменнознавства", 1949, т. 1
  3. Січинський В. Український тризуб і прапор. Вінніпеґ, 1953
  4. Савчук Ю. Українська родова геральдика: стан та перспективи розвитку. В кн.: Історія українського середньовіччя: Козацька доба. Збірник наукових праць, ч. 2. К., 1995.

див. також ресурси Електронної бібліотеки “Україніка” (НБУВ)


Посилання:
  • БОЯРИ-ШЛЯХТА
  • БИТИНСЬКИЙ МИКОЛА
  • ДЛУГОШ ЯН
  • ФРАНЦИСКАНЦІ
  • ГЕРАЛЬДИЧНЕ ТОВАРИСТВО У ЛЬВОВІ
  • ГЕРБ
  • ГВАНЬЇНІ ОЛЕКСАНДР ТА ЙОГО ХРОНІКА ЄВРОПЕЙСЬКОЇ САРМАТІЇ
  • ІСТОРІОГРАФІЯ, ЯК ТЕРМІН
  • ХРЕСТОВІ ПОХОДИ
  • КЛИМКЕВИЧ РОМАН
  • КИЇВСЬКА РУСЬ, СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК ЯДРА ДЕРЖАВИ
  • ЛЬВІВ
  • МІЛЛЕР МИХАЙЛО ОЛЕКСАНДРОВИЧ
  • ОКОЛЬСЬКИЙ СИМЕОН
  • РОД
  • СЕНЮТОВИЧ-БЕРЕЖНИЙ ВЯЧЕСЛАВ ЮРІЙОВИЧ
  • СПЕЦІАЛЬНІ ІСТОРИЧНІ ДИСЦИПЛІНИ (СІД)
  • ЦЕХИ
  • УКРАЇНСЬКА ДІАСПОРА
  • УКРАЇНСЬКЕ ГЕНЕАЛОГІЧНЕ І ГЕРАЛЬДИЧНЕ ТОВАРИСТВО
  • УКРАЇНСЬКЕ ГЕРАЛЬДИЧНЕ ТОВАРИСТВО

  • Пов'язані терміни:
  • АБДАНК
  • АМБОДИК-МАКСИМОВИЧ НЕСТОР МАКСИМОВИЧ
  • АНДРУСЯК МИКОЛА ГРИГОРОВИЧ
  • АРХІВНІ ВИДАННЯ В УКРАЇНІ
  • АРХИПЕНКО ЄВГЕН ПОРФИРОВИЧ
  • АТРИБУТИКА
  • БІОГРАФІСТИКА
  • БОЛСУНОВСЬКИЙ КАРЛ ВАСИЛЬОВИЧ
  • БЮЛЕТЕНЬ УКРАЇНСЬКОГО ГЕНЕАЛОГІЧНОГО І ГЕРАЛЬДИЧНОГО ТОВАРИСТВА
  • ДЕВІЗ
  • ДЖЕРЕЛОЗНАВСТВО ІСТОРИЧНЕ
  • ЕМБЛЕМАТИКА
  • ЕНІГМАТИЧНІ ЗОБРАЖЕННЯ
  • ФІЛОКАРТІЯ ІСТОРИЧНА
  • ГЕРАЛЬДИЧНЕ ТОВАРИСТВО У ЛЬВОВІ
  • ГЕРБ
  • ІКОНОГРАФІЯ ЯК СПЕЦІАЛЬНА ІСТОРИЧНА ДИСЦИПЛІНА
  • КЛИМКЕВИЧ РОМАН
  • РІД ТА ЗНАМЕНО
  • СФРАГІСТИКА
  • СПЕЦІАЛЬНІ ІСТОРИЧНІ ДИСЦИПЛІНИ (СІД)
  • СОХАНЕВИЧ СТЕФАН
  • СПЕЦІАЛЬНІ ІСТОРИЧНІ ДИСЦИПЛІНИ: ПИТАННЯ ТЕОРІЇ ТА МЕТОДИКИ
  • ВЕКСИЛОЛОГІЯ
  • ЗАМЛИНСЬКИЙ ВОЛОДИМИР ОЛЕКСАНДРОВИЧ
  • ЗНАК
  • ЗУБРИЦЬКИЙ ДЕНИС ІВАНОВИЧ


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)