ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Том (Україна - Українці) Кн. 1
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

ГРУЗІЯ (САКАРТВЕЛО)

  Бібліографічне посилання: Ясь О.В. ГРУЗІЯ (Сакартвело) [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 2: Г-Д / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2004. - 688 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Gruziya (останній перегляд: 21.08.2019)
Енциклопедія історії України ( Т. 2: Г-Д ) в електронній біблотеці

ГРУЗІЯ (САКАРТВЕЛО)

ГРУЗІЯ (Сакартвело) – держава в центр. та зх. ч. Закавказзя, яка межує на пн. з Російською Федерацією, на сх. та пд. сх. – з Азербайджаном, на пд. – з Вірменією і Туреччиною, а із зх. омивається Чорним м. Пл. 69,7 тис. км². Нас. 5,5 млн. осіб (2001). До складу Г. входять автономні республіки Абхазія і Аджарія та автономна область Пд. Осетія. Глава держави – президент. В антич. добу на землях Г. мешкали племена геннохів, колхів, мисіміан, мушків, тубалів, халібів та ін. Етнічний склад грузинів як народу формувався з трьох племінних об'єднань: картів (картлів), мегрело-чанів і сванів. На тер. Г. зі стародавніх часів існувало кілька д-в і держ. утворень. У 9–6 ст. до н. е. – Урарту (займало ч. зх. Г.), в 6 ст. до н. е. – Колхідське царство, в 4–3 ст. до н. е. – Іберія. У 3–1 ст. до н. е. Г. була тісно пов'язана з Вірменією, елліністичними д-вами – Селевкідів та Понтійським царством. У 1 ст. до н. е. Г. опинилася під владою Риму Стародавнього. В 2–6 ст. на землях зх. Г. існувало Лазьке царство (Егрісі), що певний час було у васальній залежності від Риму. У 3–4 ст. грузини прийняли християнство, яке стало держ. релігією. У 6–9 ст. за грузин. землі з перемінним успіхом змагалися іранські Сасаніди, Візант. імперія (див. Візантія) та Араб. халіфат. У 8–9 ст. на цій тер. утворилася низка князівств (Кахеті, Ереті, Тао-Кларджетське) та Абхазьке царство. Наприкінці 10 – поч. 11 ст. грузин. князівства і царства об'єдналися в єдину д-ву, яка в 2-й пол. 12 – на поч. 13 ст. за правлінь царя Георгія III та цариці Тамар досягла найбільшого розквіту. У 2-й чверті 13 ст. Г. була завойована монголо-татарами, а наприкінці 14 – поч. 15 ст. зазнала спустошливих вторгнень військ Тимура. Наприкінці 15 – поч. 16 ст. внаслідок міжусобної боротьби Г. розпалася на окремі царства та князівства (Імеретинське, Картлійське, Кахетинське, Самцхе-Саатабаго та ін.). Упродовж 16–17 ст. Г. стала ареною запеклої боротьби Ірану та Османської імперії, а з 18 ст. – Російської імперії. 1783 сх. Г. опинилася під протекцією Рос. імперії, а 1801 була введена до її складу як Грузин. губ. Впродовж 1803–64 до Рос. імперії в результаті низки рос.-перських та рос.-турец. війн були приєднані землі зх. Г. 1840 Грузин. губ. була перетворена в Грузинсько-Імеретинську, яку ліквідували 1846. Замість неї на тер. Г. того ж року створили Кутаїську та Тифліську губернії, що проіснували до 1920.

28(15) листоп. 1917 був створений Закавказ. комісаріат – спільний уряд Азербайджану, Вірменії та Г., який скликав 23(10) лют. 1918 Закавказ. сейм для правового оформлення міждерж. взаємин народів Закавказзя. Згідно з рішенням Закавказ. сейму від 22(09) квітня 1918, Г. разом з Азербайджаном і Вірменією увійшла до складу Закавказ. Демократ. Федеративної Республіки. 8 черв. (26 трав.) 1918 Грузин. нац. радою проголошена Грузин. Демократ. Республіка. Від трав. до жовт. 1918 на більшій ч. тер. Г. перебували нім., а з черв. до жовт. 1918 в Аджарії та на деяких ін. землях Г. – турец. війська. Після поразки в Першій світовій війні нім. частини були виведені з Г., а за умовами Мудроського перемир'я (30 жовт. 1918) її залишили й збройні сили Туреччини. Від груд. 1918 на тер. Г. (з верес. 1919 – тільки в м. Батумі) перебували англ. війська (у січ. 1920 Грузин. Демократ. Республіку визнала Антанта), які були виведені у лип. 1920 за умовами мирної угоди між Грузин. Демократ. Республікою та РСФРР від 5 трав. 1920. У лют. 1921 була проголошена Грузин. Соціаліст. Рад. Республіка (ГСРР). Її режим був установлений в результаті військ. вторгнення частин рад. 11-ї армії в Г.

ГСРР з берез. 1922 входила в Федеративний Союз Соціаліст. Рад. Республік Закавказзя, відомий здебільшого як Закавказька Федерація (з 25 груд. 1922 офіц. назва – Закавказька Соціаліст. Федеративна Рад. Республіка), і в її складі – до СРСР. Від 5 груд. 1936 Г. – союзна республіка в складі СРСР.

9 квіт. 1991 Г. проголошена незалежною д-вою. Президентом Г. став З.Гамсахурдіа, який в результаті збройних виступів опозиції був усунутий від влади у січ. 1992. 1992–94 на тер. Г. відбувався збройний конфлікт з приводу статусу Абхазії та Пд. Осетії. У листоп. 1995 президентом Г. став Е.Шеварднадзе. У листоп. 2003 він подав у відставку під потужним тиском опозиції, який призвів до мирної "революції троянд". Президентом Г. в січ. 2004 став лідер грузин. опозиції М.Саакашвілі.

Україно-грузинські культурні, політичні та економічні відносини. Г. від середньовіччя підтримувала відносини з давньорус. та укр. землями. В 11 – на поч. 13 ст. Г. мала торг., госп. та культ. контакти з давньорус. князівствами, зокрема з поселеннями на Пн. Кавказі (Біла Вежа (див. Саркел), Тмуторокань та ін.). Грузин. живописці брали участь у створенні мозаїки гол. церкви Києво-Печерської лаври (кін. 11 ст.). У 2-й пол. 12 ст. Г. та давньорус. князівства підтримують політ. взаємини: 1154 київ. кн. Ізяслав Мстиславич в останній рік життя вдруге одружився з дочкою грузин. царя Деметре I – Русудан. 1185 син владимиро-суздальського кн. Андрія Боголюбського Юрій одружився з грузин. царицею Тамар. Шлюб був розірваний через два роки.

У 17 ст. на укр. землі з турец. неволі втікало чимало грузинів, які вливалися до лав Війська Запорозького. В 17 – на поч. 18 ст. грузин. князі підтримували зносини з запороз. козацтвом. Ширилися й культ. взаємини. Так, грузини, що мешкали в Москві в 1-й пол. 18 ст., переклали грузин. мовою тв. П.Могили та Димитрія Ростовського. У 30–40-х рр. 18 ст. царський уряд пожалував багатьом грузин. дворянським і княжим родинам (Абашидзе, Ерістовим, Жеваховим, Кекуатовим, Орбеліані, Тумановим та ін.) маєтки на тер. Лівобережної України, де був створений Грузин. гусарський полк. Протягом 18 – поч. 19 ст. грузин. дворяни поріднилися з укр. козацькою старшиною та її нащадками. Грузини в 1-й пол. 18 ст. селилися на землях Лубенського полку, Миргородського полку, Полтавського полку, Прилуцького полку та ін. полків. Грузин. поет Д.Гурамішвілі тривалий час мешкав і працював у Миргороді.

У 19 ст. існували сталі екон. зв'язки між укр. та грузин. землями, що перебували в межах кордонів Рос. імперії. На поч. 19 ст. у сх. Г. з'являються поселення, в яких мешкали українці, звільнені з рос. армії. У 60-ті рр. 19 ст., після примусового виселення абхазів до Туреччини, на землях пн.-зх. Г. з'являються мішані рос.-укр. поселення. За Всеросійським переписом 1897, на тер. Г. мешкало понад 10 тис. українців.

Протягом 19 – поч. 20 ст. чимало грузинів здобули освіту в Київ. духовній акад., Київ. ун-ті та навч. закладах в Одесі, Харкові та ін. містах. Серед випускників-грузинів вищих шкіл в Україні 19 – поч. 20 ст. було багато визначних громад. і культ. діячів, учених, у т. ч. Я.Гогебашвілі, Н.Ломоурі, П.Мелікішвілі, В.Петріашвілі, Ш.Читадзе та ін. Тоді ж встановилися й грузин.-укр. літ. зв'язки (М.Гурієлі, Н.Ломоурі, Д.Томашвілі, С.Хундадзе, А.Церетелі, С.Шаніашвілі та ін.). У 2-й пол. 19 ст. грузинською мовою перекладалися тв. Г.Квітки-Основ'яненка, І.Котляревського, І.Франка, Т.Шевченка та ін. У 80–90-х рр. 19 ст. в Г. гастролювали трупи М.Кропивницького та М.Старицького. На поч. 20 ст. у Тифлісі (нині м. Тбілісі) існувала постійна укр. трупа на чолі з М.Біляєвою. Наприкінці 19 – поч. 20 ст. з'явилися укр. переклади грузин. літ. тв., виконані П.Грабовським, О.Лотоцьким та ін. 1910–13 Леся Українка проживала в Г., що розширило укр.-грузин. культ. взаємини.

1917 у Тифлісі відбувся Укр. військ. з'їзд Закавказзя, на якому була заснована Закавказ. крайова укр. рада. Вона видавала газ. "Вісті", пізніше "Українські вісті Закавказзя".

Спроби встановити дипломатичні стосунки Г. з Україною розпочалися на поч. 1918. Перше дипломатичне представництво Г. в Україні в квіт. 1918 очолював Н.Брегвадзе, його заст. був Д.Вачеїшвілі, а секретарем – Н.Бокугава. 6 черв. 1918 грузин. міністр закордонних справ А.Чхенкелі звернувся з нотою про визнання Г. Україною. В лип. 1918 з'явилися укр. консульства в Тифлісі та Батумі, а пізніше – в Гаграх. Ген. консульство Української Держави в Тифлісі, яке опікувалося справами Пн. Кавказу та Закавказзя, очолював І.Красковський. Консульством 1-го розряду в Тифлісі керував Л.Лісняк. У Батумі консульським агентом 1-го класу був Є.Засядько. 5 груд. 1918 д-ва П.Скоропадського встановила офіц. дипломатичні відносини з Грузин. Демократ. Республікою. В Києві інтереси Г. репрезентувала дипломатична місія, яку очолювали В.Тевзайя та його заст. Д.Вачеїшвілі.

Після укладення 28 груд. 1920 союзного договору між УСРР і РСФРР, який дав рад. Україні юрид. право на встановлення дипломатичних зносин із зовн. світом, голова уряду УСРР Х.Раковський 31 груд. того самого року уклав у Москві першу угоду про мирне співробітництво з демократ. Г.

Під час Другої світової війни більшість грузинів воювали на тер. України в лавах Червоної армії (див. Радянська армія), а також невелика кількість – у складі Української повстанської армії та "Російської визвольної армії" ген. А.Власова.

За рад. доби Г. і Україна підтримували сталі екон., культ., освіт., наук. зв'язки як союзні республіки в складі СРСР. Протягом 30–50-х рр. 20 ст. у Г. зростає кількість українців унаслідок залучення кваліфікованих спеціалістів для праці на місц. пром. підпр-вах. У 60–70-ті рр. 20 ст. чисельність українців у Г. дещо скорочується. За даними перепису нас., проведеного в СРСР 1989, в Г. мешкало понад 52 тис. українців.

Чимало грузин. політ. і громад. діячів, учених, митців здобули освіту у вищих навч. закладах України, серед них – президент М.Саакашвілі, який навч. в Київ. ун-ті.

На еміграції грузини та українці співпрацювали в деяких політ. і громад. об'єднаннях, здебільшого антирад. спрямування, зокрема в Антибільшовицькому блоці народів, Лізі визволення народів СРСР, Прометеївському русі та ін.

21 лип. 1992 були встановлені дипломатичні відносини між Україною та Г. У 1990-х рр. відновлюється укр. культ.-освіт. життя в Г. У черв. 1992 створюється Асоц. українців – жителів Грузії (АУЖГ). Президент – М.Борис. У серед. 1990-х рр. вона об'єднувала понад 7 тис. осіб. У Тбілісі виникло також т-во укр. біженців з Абхазії – "Відродження". Укр. громад. та просвітницькі орг-ції існують і в ін. містах Г.: Кутаїсі – "Дружба", Сухумі – культ.-просвітницьке т-во українців Абхазії, Цхінвалі – культ.-просвітницьке т-во українців Пд. Осетії "Вишня". Крім того, осередки укр. орг-цій функціонують у Батумі, Зугдіді, Руставі, Поті, Телаві та ін. містах Г. На поч. 1995, за неофіц. даними АУЖГ, кількість українців, що мешкали в Г., складала бл. 41 тис. осіб. У зв'язку зі складною політ. та соціально-екон. ситуацією чисельність українців, що проживають у Г., протягом 2-ї пол. 1990 – поч. 2000-х рр. істотно скоротилася. Натомість кількість грузинів, що мешкають в Україні, зросла (див. Грузини в Україні).

дата публікації: 2004 р.

Література:
  1. Иоселиани П.И. Описание древностей города Тифлиса. Тифлис, 1866
  2. Бакрадзе Д. Кавказ в древних памятниках христианства. Тифлис, [1875]
  3. Кобяков Д.А. Тифлис по однодневной переписи 25-го марта 1876 г. Тифлис, 1880
  4. Федоровский П. Страничка из жизни грузин-переселенцев в Малороссию. Тифлис, 1888
  5. Плохинский М.М. Поселение грузин в Малороссии в XVIII в. "Сборник Харьковского историко-филологического общества", 1893, т. 5, вып. 1
  6. Джавахов И.А. Государственный строй древней Грузии и древней Армении, т. 1. СПб., 1905
  7. Плохинский М.М. Иностранцы в старой Малороссии, ч. 1. М., 1905
  8. Україна–Грузія (Співпраця республік). "Радянська Україна", 1944, 15 берез.
  9. Бакрадзе Г.К. Возникновение и развитие капиталистической промышленности Грузии в XIX в. Тбилиси, 1958
  10. Чеишвили Н.И. Из истории Грузии XIX столетия. Батуми, 1960
  11. Харадзе Р.Л. Грузинская семейная община, ч. 1–2. Тбилиси, 1960–1961
  12. Сидамонидзе У. К истории Закавказской федерации советских республик. "История СССР", 1961, № 1
  13. Народы Кавказа, т. 2. М., 1962
  14. История Грузии, т. 1–3. Тбилиси, 1962–73
  15. Исаевич Я.Д. Малоизвестный источник начала XVI в. о Грузии и грузинах. В кн.: Объединенная научная сессия по истории грузинско-украинских взаимоотношений. Тбилиси, 1967
  16. Стуруа Н.И. Советская Грузия к 50-летию Октября. Тбилиси, 1967
  17. Котляр М.Ф., Панібудьласка В.Ф. Питання українсько-грузинських історичних зв'язків в українській радянській історіографії. "УІЖ", 1967, № 3
  18. История индустриализации Грузинской ССР (1926–1941 гг.): Документы и материалы. Тбилиси, 1968
  19. Луценко І.А. Українсько-грузинські літературні зв'язки в їх історичному розвитку. Дніпропетровськ, 1968
  20. Из истории украинско-грузинских связей. Тбилиси, 1968
  21. Джаошвілі В.Ш. Розселення українців на території Грузинської РСР. "УІЖ", 1970, № 1
  22. Из истории украинско-грузинских связей. К., 1971
  23. Из истории украинско-грузинских связей. Тбилиси, 1975
  24. Сванидзе М.Х. Грузия, страны Причерноморья и восточная Европа в первой половине XVII в. В кн.: Россия, Польша и Причерноморье в XV–XVIII в. М., 1979
  25. Барабан Л.І. Україна і Грузія: культурні зв'язки. "Народна творчість та етнографія", 1982, № 4
  26. Баканідзе О.А. Грузинсько-українські літературно-мистецькі взаємини. К., 1984
  27. Россоха Л. К истории грузинской колонии на Украине: вторая половина XVIII–XIX вв. "Литературная Грузия", 1984, № 7–8
  28. Грузинская Демократическая Республика и Советская Россия [Публикация документов 1920–1921 гг.]. "Коммунист Грузии", 1990, № 2
  29. Сандодзе Д.А. Культурные взаимоотношения между Грузией и Украиной в 1921–1940 годах: Автореф. дис. … к. и. н.: 07.00.06 / АН Грузинской ССР. Ин-т истории, археологии и этнографии им. И.А. Джавахишвили. Тбилиси, 1990
  30. Лашко О. Україна–Грузія, стратегічне партнерство: Геополітичні пріоритети з позиції національних інтересів. "Розбудова держави", 1995, № 2
  31. Бежуашвілі А. Від Дніпра до Кури: Україна і Грузія, дипломатичні відносини 1918–1920 рр. "Голос України", 1996, 24 трав.
  32. Трощинський В.П., Шевченко А.А. Українці в світі. К., 1999.

Посилання:
  • АНДРІЙ БОГОЛЮБСЬКИЙ
  • АНТАНТА
  • АНТИБІЛЬШОВИСТСЬКИЙ БЛОК НАРОДІВ (АБН)
  • ДРУГА СВІТОВА ВІЙНА 1939–1945
  • ДИМИТРІЙ РОСТОВСЬКИЙ
  • ФРАНКО ІВАН ЯКОВИЧ
  • ГРАБОВСЬКИЙ ПАВЛО АРСЕНОВИЧ
  • ГРУЗИНИ В УКРАЇНІ
  • ІЗЯСЛАВ МСТИСЛАВИЧ
  • ХАРКІВ
  • ХРИСТИЯНСТВО НАРОДНЕ
  • КОТЛЯРЕВСЬКИЙ ІВАН ПЕТРОВИЧ
  • КОЗАЦЬКА СТАРШИНА
  • КРАСКОВСЬКИЙ ІВАН ГНАТОВИЧ
  • КРОПИВНИЦЬКИЙ МАРКО ЛУКИЧ
  • КВІТКА-ОСНОВ'ЯНЕНКО ГРИГОРІЙ ФЕДОРОВИЧ
  • КИЄВО-ПЕЧЕРСЬКА ЛАВРА
  • КИЇВ
  • ЛЕСЯ УКРАЇНКА
  • ЛІВОБЕРЕЖНА УКРАЇНА, ЛІВОБЕРЕЖЖЯ
  • ЛОТОЦЬКИЙ ОЛЕКСАНДР ГНАТОВИЧ
  • ЛУБЕНСЬКИЙ ПОЛК
  • МОГИЛА ПЕТРО СИМЕОНОВИЧ
  • МОСКВА
  • МИРГОРОД
  • МИРГОРОДСЬКИЙ ПОЛК
  • ОДЕСА
  • ОСМАНСЬКА ІМПЕРІЯ
  • ПЕРША СВІТОВА ВІЙНА І УКРАЇНА. ПЕРША СВІТОВА ВІЙНА (ВЕЛИКА ВІЙНА)
  • ПОЛТАВСЬКИЙ ПОЛК
  • ПОНТІЙСЬКЕ ЦАРСТВО
  • ПРИЛУЦЬКИЙ ПОЛК
  • РАДЯНСЬКА АРМІЯ
  • РАКОВСЬКИЙ ХРИСТИЯН ГЕОРГІЙОВИЧ
  • РОСІЙСЬКА ІМПЕРІЯ
  • РИМ СТАРОДАВНІЙ
  • САРКЕЛ
  • ШЕВЧЕНКО ТАРАС ГРИГОРОВИЧ
  • СКОРОПАДСЬКИЙ ПАВЛО ПЕТРОВИЧ
  • СРСР, РАДЯНСЬКИЙ СОЮЗ
  • СТАРИЦЬКИЙ МИХАЙЛО ПЕТРОВИЧ
  • ТМУТОРОКАНЬ
  • УКРАЇНСЬКА ДЕРЖАВА
  • УКРАЇНСЬКА ПОВСТАНСЬКА АРМІЯ (УПА)
  • ВІЙСЬКО ЗАПОРОЗЬКЕ
  • ВІЗАНТІЯ


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)