Бібліографічне посилання: Маркова О.Є. ГУБЕРНІЯ [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 2: Г-Д / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2004. - 688 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Guberniya (останній перегляд: 24.04.2019)
Енциклопедія історії України ( Т. 2: Г-Д ) в електронній біблотеці

ГУБЕРНІЯ – вища адм.-тер. одиниця держ., місц., поліцейського і фінансового управління Російської імперії. (Після сусп.-політ. трансформацій теренів колишньої Російської імперії поділ тер. України на Г. проіснував до 1925. За указом Петра I від 18 груд. 1708 Рос. д-ва вперше була поділена на 8 Г.: Інгерманландську (С.-Петерб. від 1710), Московську, Київську губернію, Смоленську, Архангельську, Казанську, Азовську губернію, Сибірську. 1719 кількість Г. збільшено до 11 і здійснено їх поділ на провінції. Азов. губ. поділялася на пров.: Воронезьку, Єлецьку, Тамбовську, Шацьку, Бахмутську; Київ. – на Білгородську, Севську, Орловську, Київську. Згідно з "Установленням для управління губерній" 1775 (див. Губернська реформа 1775) було створено спочатку 41, а потім 50 Г. Було введено 4 одиниці адм. поділу – Г., повіт, місто і волость. В одній Г. проживало 300–400 тис. душ нас., у пов. – 20–30 тис. За указом "Про новий поділ держави на губернії 1796" на Лівобережній Україні було утворено Малоросійську губернію, на Слобідській Україні – Слобідсько-Українську губернію (від 1835 – Харківська губернія), на Правобережній Україні – Волинську губернію, Київ. губ. і Подільську губернію, а на пд. України і в Криму – Новоросійську губернію. 1802 Малорос. Г. ліквідовано і замість неї створено Чернігівську губернію і Полтавську губернію, Новорос. губ. було поділено на Миколаївську губернію (від 1803 – Херсонська губернія), Катеринославську губернію і Таврійську губернію.

Правителем Г. був губернатор – вищий держ. чиновник, який призначався імператором, йому підпорядковувалося губернське управління (див. Губернське правління). Останнє розвивалося в напрямку розширення адм.-поліцейських прав чиновників, і перш за все губернаторів, і надання їм надзвичайних повноважень у боротьбі проти революц. рухів. У Г., які входили до складу генерал-губернаторств (див. Генерал-губернаторства в Україні), губернатори підпорядковувалися генерал-губернаторам. На 1 січ. 1917 у Рос. імперії існували 79 Г. і 22 обл., в т. ч. в Україні 9 Г. – Київ., Харків., Черніг., Полтав., Волин., Подільська, Катериносл., Херсон. й Таврійська.

1921 Україна поділялася на 12 Г.: Волин., Донецьку губернію, Запорізьку губернію, Катериносл., Київ., Кременчуцьку губернію, Миколаїв., Одеську губернію, Подільську, Полтав., Харків. і Черніг. губернії. Потім Кременчуцька й Запоріз. Г. були ліквідовані, а Одес. й Миколаїв. об'єднані в Одес. Г. Згідно з адміністративно-територіальною реформою 1925, в Україні поділ на Г. було ліквідовано.