ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Том (Україна - Українці) Кн. 1
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

ХРЕБТОВИЧІ

  Бібліографічне посилання: Мицик Ю.А., Томазов В.В. ХРЕБТОВИЧІ [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 10: Т-Я / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2013. - 688 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Khrebtovychi_rid (останній перегляд: 26.08.2019)
Енциклопедія історії України ( Т. 10: Т-Я ) в електронній біблотеці

ХРЕБТОВИЧІ

ХРЕБТОВИЧІ (Хрептовичі, Храптовичі) — магнатський, згодом — графський рід, який, за родовою легендою, бере початок в 11— 12 ст. Однак першою документально засвідченою особою з цього роду є литовський боярин Вишгерд (Вишигерд, Візігерд) Хребтович, котрий згадується 1413 в акті Городельської унії та отримав герб "Одровонж". Х. були пов’язані родинними стосунками з відомими аристократичними родами — князями Глинськими, Гольшанськими, Сангушками, Четвертинськими, Чорторийськими, магнатами Горностаями та ін. Представники роду обіймали державні посади у Великому князівстві Литовському та мали маєтності на Волині та в Білорусі. Їм належали маєтки Мокободи (нині село Мазовецького воєводства) та Вишков (нині м. Вишкув Мазовецького воєводства; обидва в Польщі), Богурин (згодом Бугрин; нині с. Бугрин Гощанського р-ну Рівнен. обл.), Щорси (нині село Гродненської обл., Білорусь) та ін., а з 18 ст. — м. Бешковичі (нині міськ. с-ще Бешенковичі Вітебської обл.), Ковалевичі (нині село Мінської обл.) та Вишневе (маєток "Одровонж"; нині с. Вішнев Мінської обл.; усі в Білорусі).

Піднесення роду пов’язане з діяльністю братів Яна, Мартина, Василя та Федора Богдановичів Х., нащадки яких називалися ще Литовор-Хребтовичами.

Ян (Івашка) Богданович (р. н. невід. — п. 1513) — підскарбій надвірний литовський (1482—93), слонімський намісник (із 1492), маршалок дворний (1494), намісник новогрудський (із 1499), дрогичинський (із 1509), кобринський (1513), маршалок королівський (1509), посол до Королівства Польського та Великого князівства Московського.

Василь Богданович (р. н. невід. — п. 1513) — володимирський намісник (1495—1513). Від нього походить волин. гілка роду, яка називалася Хрептовичи-Богуринські (див. Хребтовичі-Богуринські).

Мартин Богданович (р. н. невід. — п. 1526) — підскарбій надвірний литовський (1502—04), конюший дворний та ловчий литовський (1505—09), маршалок королівський (із 1524); за участь у заколоті 1508 князів Глинських ув’язнений (1509—11).

Федір (Федько) Богданович (р. н. невід. — п. 1528) — підскарбій надвірний литовський (1493) та земський (1501—08), посол до Тевтонського ордену; король польс. і вел. кн. литов. Сигізмунд I 1522 віддав йому в опіку Богородицький монастир у Лаврашеві (місцевість на правому березі р. Німан) і 1526 — Пересопницький монастир на Волині; за участь у заколоті 1508 князів Глинських ув’язнений (1509—11).

До волин. гілки належав Мелентій (Мелетій) Іванович (р. н. невід. — п. 1593), правнук Василя Богдановича, архімандрит Києво-Печерської лаври (1574—93) і єпископ Володимирський та Берестейський (1588—93), відомий церк. діяч, полеміст і просвітник.

Найбільш потужною була молодша гілка, що походила від Федора Богдановича. Син Федора — Юрій (у чернецтві — Герман; р. н. невід. — п. 1558), архієпископ Полоцький, Вітебський і Мстиславський (1551—58). Правнуком архієпископа був Юрій Адамович (1586—1650), сенатор Речі Посполитої, каштелян смоленський (з 1632) і жмудський (з 1943), воєвода парнавський (1645) і новогрудський (1646—50), який уславився буд-вом катол. костьолу Святих Якова та Філіппа у Вільні (нині м. Вільнюс; 1624). У 17 ст. рід окатоличився, що відзначив М.Смотрицький у своєму "Треносі".

До цієї ж гілки належав Йоахим-Ігнаци-Юзеф (1729—1812), перший граф Литовор-Хребтович, громад., політ. і держ. діяч Речі Посполитої, поет, публіцист і перекладач, гуманіст, економіст, один із творців та багаторічний член Едукаційної комісії в Речі Посполитій (1773), міністр закордонних справ ВКЛ (1791), останній литов. канцлер (1793), засновник "Товариства друзів науки" у Варшаві. Він планував провести аграрну реформу, яка б супроводжувалася ліквідацією кріпацтва. У с. Щорси побудував розкішний палац, унійну церкву, школу, зібрав величезну б-ку (понад 10 тис. томів), куди ввійшла частина зібрання Ю.Залуського, та архів (понад 150 сеймових і сеймикових актів, королів. листів та ін.), перетворивши маєток на центр культ. й наук. життя. У щорській б-ці працювали А.Міцкевич, Й

.Лелевель та ін. видатні діячі к-ри, активно користувалися нею члени Київської археографічної комісії. 1914 внаслідок воєнних дій б-ка була вивезена до Вільно, Варшави та Києва. Найбільша її частина зберігається нині в Бібліотеці національній України імені В.Вернадського в Києві.

Старший син Йоахима — граф Адам (1768—1844), візитатор шкіл Віленського навч. округу, меценат, бібліофіл і просвітитель, учасник повстання Т.Косцюшка, а молодший — граф Іринеюш-Міхал (Іриній Юхимович; 1775—1850), дійсний таємний радник (1835), гофмаршал рос. імператорського двору (1809—35). Графський титул "Священної Римської імперії германської нації", наданий 1752 їхньому батькові, був 1843 визнаний у Рос. імперії. Єдиний син Іринія Юхимовича — граф Міхал-Йоахим (Михайло Іринійович; 1809—92), рос. дипломат і держ. діяч, таємний радник (1854), надзвичайний посланник і повноважний міністр у Королівстві обох Сицилій (1847—53), Бельгії (1853—56), Великій Британії (1856—58), обер-гофмейстер (1862) та обер-камергер (1873) рос. імператорського двору, член Держ. ради Рос. імперії (1877), зять канцлера графа К.Нессельроде. Михайло Іринійович нащадків не залишив. А тому імператорським указом від 9 червня 1893 Михайлу Аполлінарійовичу Бутеньову (1844—97), надзвичайному посланнику та повноважному міністру в Баварії та Саксен-Кобурзі (1895—97), камергеру імператорського двору (1883), сину графині Марії Іриніївни з Хрептовичів (1811—90) та дійсного таємного радника і члена Держ. ради Аполлінарія Петровича Бутеньова (1787—1866), було дозволено приєднати прізвище і титул свого дядька Михайла Іринійовича з правом успадкування лише старшим у роді. 1899, після смерті графа Михайла Аполлінарійовича Хрептовича-Бутеньова, титул та прізвище успадкував його рідний брат, колезький асесор Костянтин Аполлінарійович Бутеньов (1848—1933). Ця гілка роду існує і сьогодні.

дата публікації: 2013 р.

Література:
  1. Niesiecki K. Korona Polska, t. 2. Lwów, 1738
  2. Лобанов-Ростовский А.Б. Русская родословная книга, т. 1—2. СПб., 1895
  3. Boniecki A. Herbarz Polski, cz. 1, t. 3. Warszawa, 1900
  4. Грезин И.И., Шумков А.А. Бутеневы и графы Хрептовичи-Бутеневы. «Дворянский календарь» (СПб.), 1997, тетрадь 3
  5. Голобуцький П.В. Українсько-білоруський рід Хрептовичів (Хребтовичів) в історичних подіях XV — початку XVIII ст. «Рукописна та книжкова спадщина України: археографічні дослідження унікальних архівних та бібліотечних фондів», 1998, вип. 4
  6. Його ж. Бібліотека Хрептовичів: люди, події, книги. Там само, 2000, вип. 5
  7. Бутенев М.А. История старой русской дворянской семьи: хроника семьи Бутеневых. М., 2002
  8. Ryżewski G. Ród Chreptowiczów herbu Odrowąż. Kraków, 2006

Посилання:
  • БІБЛІОТЕКА НАЦІОНАЛЬНА ІМЕНІ В. І. ВЕРНАДСЬКОГО
  • ЧЕТВЕРТИНСЬКІ
  • ЧОРТОРИЙСЬКІ, ЧАРТОРИЙСЬКІ
  • ЕДУКАЦІЙНА КОМІСІЯ 1773–1794
  • ГЛИНСЬКІ
  • ГОЛЬШАНСЬКІ (ДУБРОВИЦЬКІ)
  • ХРЕБТОВИЧІ
  • КОРОЛІВСТВО ПОЛЬСЬКЕ
  • КОСЦЮШКО ТАДЕЙ
  • КРІПАЦТВО, КРІПОСНЕ ПРАВО
  • КИЄВО-ПЕЧЕРСЬКА ЛАВРА
  • КИЇВ
  • КИЇВСЬКА АРХЕОГРАФІЧНА КОМІСІЯ
  • МІЦКЕВИЧ АДАМ
  • РІЧ ПОСПОЛИТА
  • САНГУШКИ
  • СМОТРИЦЬКИЙ МЕЛЕТІЙ ГЕРАСИМОВИЧ
  • СВЯЩЕННА РИМСЬКА ІМПЕРІЯ ГЕРМАНСЬКОЇ НАЦІЇ
  • СИГІЗМУНД I СТАРИЙ
  • ТЕВТОНСЬКИЙ ОРДЕН
  • ТРЕНОС. АБО ПЛАЧ СХІДНОЇ ЦЕРКВИ
  • ВАРШАВА
  • ВЕЛИКЕ КНЯЗІВСТВО ЛИТОВСЬКЕ
  • ВЕЛИКЕ КНЯЗІВСТВО МОСКОВСЬКЕ
  • ВІЛЬНЮС
  • ВОЄВОДА
  • ВОЛИНЬ

  • Пов'язані терміни:
  • ХРЕБТОВИЧІ


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)