Бібліографічне посилання: Баранник М.В., Голобуцький П.В. КРЕАЦІОНІЗМ [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 5: Кон - Кю / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2008. - 568 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Kreatsionizm (останній перегляд: 15.03.2022)
Енциклопедія історії України ( Т. 5: Кон - Кю ) в електронній біблотеці

КРЕАЦІОНІЗМ (від лат. creatio – творення) – теологічна доктрина, що ґрунтується на постулаті про існування особливого – надприродного, тобто такого, що пов'язаний з Творцем, а не з природою самою по собі, чинника процесів становлення, еволюції, розвитку. Цей чинник не є складовою самостановлення, самоеволюції, саморозвитку, а є зовнішнім щодо них чи щодо їх виникнення діянням (або діяннями). Витоки К. сягають найдавніших часів і безпосередньо пов'язані з міфологічними уявленнями та відповідними типами мислення. Ідея неприродного творення тривалий час була характерною і для раціоналістичного й навіть для наукового світогляду. Вона стала стрижневою і для традиції історіописання Стародавнього часу. Свідченням цього є, зокрема, думка "батька історії" Геродота про вирішальну роль невмолимої долі (Немезиди) в житті людей, а також пояснення становлення нового в "Теогонії" давньогрец. історика Гесіода, в "Історичних записках" ("Ши цзи") китайс. історіографа Сима Цяня. З набуттям панівного становища в сусп. свідомості монотеїстичних віро-вчень з їх фундаментальним положенням про акт Божественного творення світу з нічого К. став домінуючим принципом пізнання, у т. ч. й у сфері істор. досліджень. В епоху середньовіччя він був посилений провіденціалізмом – уявленням про істор. події як результати втручання небесних сил і твердженням про визначення ходу історії Божественною волею. В Новий час креаціоністське уявлення в історії продовжувало розвиватись, зокрема в культурологічних дослідженнях італ. вченого Д.Віко. В історіософії нім. філософа Г.-В.Геґеля істор. події пояснюються як процес втілення абсолютної ідеї.

Від серед. 19 ст. бурхливий розвиток природознавства й техніки привів до широкого утвердження принципу еволюціонізму, визнання поступового чи стрибкоподібного, прогресивного чи регресивного саморозвитку природи. Це спричинило витіснення ідей К. з методології природничих наук. Проте в гуманітарних науках вони, по суті, зберегли свої позиції, оскільки ці науки мають справу з пізнанням того, що є результатом не лише розвитку досліджуваних явищ і процесів як таких, а й впливів на цей розвиток і на сам процес його пізнання вільної творчості людини.

У 20 ст. поступ наук. досліджень, результати яких не відповідали креаціоністським поглядам, змусив учених-теологів здійснити неодноразові спроби поєднання принципів К. і еволюціонізму у формуванні сучасної картини світу. Прикладом цього є концепція теїстичного еволюціонізму франц. теолога і палеонтолога П.Тейяра де Шардена, згідно з якою Бог є рушієм процесу косміч. еволюції. Однак такі ідеї не стали базисними для подальшого поступу природознавства й техніки.

Наприкінці 20 ст. пожвавлення інтересу громадськості до позаземного світу, загадкових артефактів стародавніх цивілізацій, істор. пророцтв, парапсихології, астрології тощо сприяли посиленню ідей К. в сусп. думці. Ці ідеї також розробляють у теологічних центрах т. зв. наукового креаціонізму в США, зокрема в Т-ві дослідження проблем творення (м. Анн-Арбор, штат Мічиган) та Ін-ті креаціоністських досліджень при Коледжі християн. спадщини (м. Сан-Дієго, штат Каліфорнія).