Бібліографічне посилання: Собчук В.Д. КРЕМЕНЕЦЬКИЙ ЛІЦЕЙ [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 5: Кон - Кю / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2008. - 568 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Kremenetskii_Litsei (останній перегляд: 15.03.2022)
Енциклопедія історії України ( Т. 5: Кон - Кю ) в електронній біблотеці

КРЕМЕНЕЦЬКИЙ ЛІЦЕЙ – 1) усталена в літературі заг. назва напіввищого навч. закладу на Волині, що спочатку формально називався гімназією, а потім ліцеєм – Волин. гімназією та Волин. ліцеєм – і діяв у м. Кременець від 1805 до 1833; 2) навч. заклад у м. Кременець, що діяв від 1921 до 1939.

Волинська гімназія та Волинський ліцей. Волин. г-зія була заснована зусиллями вчених і громад. діячів Т.Чацького та Г.Коллонтая за указом рос. імп. Олександра I від 29 лип. 1805 й відкрита 1 жовт. того ж року. Діяла за окремим статутом. Входила до Віленського учбового округу й у своїй діяльності підпорядковувалася кураторові цього учбового округу (до 1824 цю посаду обіймав кн. А.Чарторийський), а також Віленському ун-тові (див. Вільнюський університет), візитаторові (інспекторові) навч. закладів Волинської губернії, Подільської губернії та Київської губернії.

Г-зія займала споруди світ-ської серед. школи, відкритої свого часу Едукаційною комісією 1773–1794 в будівлях колиш. Кременецького єзуїтського монастиря, частково перебудованих за проектом варшавського архіт. Я.Кубіцького, а 1807 додатково отримала від імп. Олександра I розташовані по сусідству з нею територію і чернечий корпус Кременецького Свято-Богоявленського монастиря, переведеного до приміщень Кременецького реформатського монастиря, монахів якого за імператорським указом переселили до ін. монастиря цього ж ордену. Структурними складовими г-зії були 2 школи – практичних механіків і землемірів, відкриті за указами імп. Олександра I (відповідно, від 17 і 27 лип. 1807).

Через 13 років діяльності, 4 груд. 1818, г-зія була перетворена у Волин. ліцей з офіційним наданням ліцеєві права присвоювати своїм випускникам учені ступені дійсного студента й кандидата наук. Проте фактично реорганізація обмежилася лише перейменуванням, оскільки не були затверджені ні новий статут, ні нова структура, так само залишився без змін і навч. план. Не були реалізовані й задуми (хоча для цього вживалися належні заходи) зі створення при ліцеєві семінарію гувернанток та 4-х шкіл – агрономічної, сільської арх-ри, садівництва, акушерства.

На чолі г-зії, а пізніше ліцею, стояв директор, який призначався кер-вом Віленського ун-ту і затверджувався міністром нар. освіти. Він відповідав за орг. справи, роботу вчителів і використання коштів, а також здійснював кер-во всіма школами Волинської, Подільської і Київської губерній (в останній – до приєднання її 1818 до Харків. учбового округу).

Засновники гімназії намагалися комплектувати її найкращими пед. кадрами. Для них виділялися спец. стипендіальні кошти на навчання та стажування за кордоном.

Навч. заклад існував на дотації уряду, які виділялися з т. зв. едукаційного фундушу, що формувався з прибутків від колиш. єзуїтських маєтків і доходів від колиш. Кременецького староства (села Дунаїв, Двірець, Малі Фільварки, нині с. Підлісне; Підлісці, Млинівці, Сапанів, Жолоби, нині усі села Кременецького р-ну Терноп. обл.), переданих г-зії за указом імп. Олександра I від 13 жовт. 1806, а також приміського с. Грабівка, подарованого кн. Я.Сангушком (див. Сангушки), і чималих коштів, пожертвуваних приватними особами. За життя Т.Чацького маєтками розпоряджався сам візитатор, а після його смерті – спец. адміністрація з 5 осіб (директор, префект, два вчителі і касир), установлена 1814 Віленським ун-том.

Навч. заклад мав велику б-ку, ботанічний сад, астрономічну обсерваторію, метеорологічну станцію, а також фізичний, зоологічний, мінералогічний і нумізматичний кабінети. 1810 при г-зії було створено друкарню (за два десятиліття її діяльності тут побачили світ понад 140 видань).

Г-зія і ліцей мали 2-ступеневу орг. структуру – 1-річні "класи" (за роками навчання їх було 4) і 2-річні "курси" (за роками навчання їх було 3). Закінчення "класів" відповідало рівневі отримання освіти в повітових школах, а "курсів" – рівневі, що був проміжним між середньою школою та ун-том. Повний курс навчання тривав 10 років. Програма мала загальноосвіт. енциклопедичний характер і передбачала паралельне вивчення всіма віковими групами різних предметів, останні поділялися на обов'язкові та факультативні. У "класах" вивчалися: польс., лат., франц., нім. та рос. мови, загальна географія, арифметика та наука моралі. На 1-му "курсі" вивчали елементарну математику, логіку, історію та географію, на 2-му – фізику і право, на 3-му – натуральну історію, хімію та літературу. Здібна молодь мала можливість поглибити знання із граматики слов'ян. мов, грец. мови, бібліографії, вищої математики, астрономії, практичної механіки, гідравліки, практичної гідростатики, фізичних наук, садівництва, с. госп-ва, анатомії та фізіології, хірургії, акушерства, ветеринарії, малювання. Рос. мова та історія Росії викладалися російською, а решта предметів – польс. мовою.

Навч. заклад був розрахований переважно на дітей польс. та полонізованої укр. шляхти, але тут навчалися також діти міщан, духовенства, деякі вихідці з єврейс. родин. Першого навч. року в гімназії налічувалося 280 учнів, пізніше заг. річна чисельність учнів досягала майже 700 осіб.

1809 при гімназії відкрили 2 конвікти (гуртожитки). В одному з них, т. зв. фундушевому, проживали понад 100 учнів, вони утримувалися на кошти д-ви і пожертвування приватних осіб, а в другому, т. зв. вільному, налічувалося бл. 40 учнів, за їх проживання гроші платили їхні батьки чи родичі. Інші вихованці проживали групами по 8–10 осіб у приватних будинках мешканців міста, з якими префект укладав відповідні договори. Усі учні перебували під опікою т. зв. репетиторів або директорів – спеціальних наглядачів із курсантів-відмінників, які отримували за свою роботу безплатне проживання там, де проживали їхні підопічні, та невеличку платню.

Навчання в г-зії, а пізніше ліцеї, було безплатним. Виняток становили тільки т. зв. таланти –предмети, що входили до циклу фізичного та естетичного виховання (верхова їзда, танці, фехтування, музика, малювання тощо). У навч. закладі був спец. стипендіальний фонд, заснований 8 груд. 1808 лікарем Яном-Непомуком Лернетом і підтверджений указом імп. Олександра I від 6 берез. 1809. Він становив банківський депозит у 30 тис. рублів сріблом, відсотки з нього призначалися для оплати навчання (у Кременці, в університетах Російської імперії і за кордоном) та на облаштування після завершення освіти 4-х здібних учнів із бідних сімей родом із Волині.

У г-зії та ліцеї діяло кілька учнівських орг-цій, одним із завдань яких було відвертати молодь від участі в конспіративній діяльності. Так, від 1809 діяло Т-во молоді Волин. г-зії, покликане сприяти вдосконаленню знань в учнів польс. мови; 1815 воно перетворилося в елітарний Письменницький клуб, члени якого займалися аналізом своєї літ. творчості (1818–20 колишні члени Письменницького клубу, – Т.Заборовський, Ю.Коженьовський, К.Сенкевич, Т.Сероцинський, А.Чарноцький – видавали у Варшаві літературно-мистецький журнал, спочатку, від 1818, він виходив під назвою Ćwiczenia naukowe", а пізніше, з 1819, – "Pamiętnik Naukowy"). 1818 виникло Т-во учнів Волин. ліцею, які вдосконалюються в правильному мовленні та письмі (1823 закрите адміністрацією у зв'язку з арештами серед студентів Віленського ун-ту).

У січ. 1831 ліцей був виведений з Віленського учбового округу і введений до Харків. учбового округу. У берез. цього ж року у зв'язку з епідемією холери за розпорядженням тимчасового подільського і волин. військ. генерал-губернатора В.Левашова ліцей тимчасово припинив навч. діяльність, і тільки в жовт. 1831 куратор Харків. учбового округу В.Філатьєв дозволив відновити заняття. Проте не надовго. Після придушення польського повстання 1830–1831 рос. уряд 26 верес. 1831 створив таємний К-т західних губерній, який на своєму засіданні 30 груд. цього ж року прийняв рішення про закриття Віленського ун-ту й Волин. ліцею. З метою ліквідації ліцею як провідного осередку збереження польс. ідентичності в Правобережній Україні у груд. 1832 його перепідпорядкували Київ. учбовому округові, а 12 квіт. 1832 вирішили перевести в Київ.

Улітку 1833 план з переведення ліцею до Києва почав реалізовуватися, а 8 листоп. цього ж року імп. Микола І видав указ про створення на базі ліцею Ун-ту св. Володимира, одним із завдань якого мала стати русифікація краю.

8 березня 1834 куратор Київ. учбового округу Є. фон Брадке (1796–1861) затвердив учителів ліцею викладачами нового навч. закладу. Ун-т (нині це Київський національний університет імені Тараса Шевченка) успадкував усі пожертви шляхти Правобереж. України на гімназію і ліцей у Кременці, колишнє Кременецьке староство, кошти, виручені за продаж споруд, які залишилися в Кременці, кабінети, лабораторії, б-ку. Остання на кінець існування Волинського ліцею налічувала 24 379 праць у 34 378 томах. Її основу становила книгозбірня польс. короля Станіслава-Августа Понятовського, придбана Т.Чацьким для г-зії ще до її відкриття. У її фондах були також книги, подаровані ліцеєві князями Ю.Понятовським та М.Кутузовим, а також б-ка померлого проф. Ф.Шейда, ін. численні збірки, у т. ч. твори укр. полемістів і Острозька Біблія, передана ліцеєві митрополитом Київським і Галицьким Серапіоном (Александровським; нині всі ці видання є частиною фондів Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського). До Києва перевезли з Кременця також частину насаджень ботанічного саду. Нумізматичну колекцію Волинського ліцею, яка налічувала 17 352 одиниці, ще 1828 за розпорядженням імп. Миколи I відправили для упорядкування та опису у Віленський ун-т, а вже звідти наприкінці 1833 на вимогу Є. фон Брадке передали в Київ. Колишні викладачі Волин. ліцею очолили переважну більшість університетських кафедр.

За час існування навч. закладу посаду його директора займали: Юзеф Чех (1805–10), Ян-Непомук Лернет (1811), Міхал Сциборський (1812–19), Алоїз Фелінський (1819–20), Анджей-Юстин Левицький (1823–30) та Юзеф Бокщанин (1830–33). Заступником директора з навчально-виховної роботи був префект. Цю посаду займали: Антоній Ярковський (1805–24), Юзеф Бокщанин (1825–31), Стефан Вижевський (1830–33 з перервою) та Ян Княгницький (1831–32).

Із вихованців г-зії та ліцею найбільше відомі: скульптор Томаш-Оскар Сосновський, польс. письменники Юзеф Коженьовський, Антоній Мальчевський, Тимко Падура, Кароль Сенкевич, Тимон Заборовський, Томаш Олізаровський, Станіслав-Габріель Ворцель (частина з них була причетною до т. зв. української школи в польській літературі). Протягом року тут навчався також Ю.Словацький.

Кременецький ліцей 1921–1939. У 1920–30-х рр. під назвою Кременецький ліцей на Волині, що в той час була в складі Польщі, діяв крупний навч., культурно-просвітницький та госп. осередок комплексного характеру, який становив собою окремий шкільний округ і безпосередньо підпорядковувався міністерству віровизнань і публічної освіти. Заснований за указом К.Пілсудського від 27 трав. 1920 з метою сприяти інтеграції Волині в складі Польщі. Трактувався польс. властями і громадськістю як спадкоємець традицій Волин. г-зії і ліцею 1-ї третини 19 ст., у зв'язку з цим польс. уряд після підписання Ризького мирного договору між РСФРР і УСРР та Польщею 1921 деякий час вів дипломатичну роботу з приводу повернення К.л. спадщини Волин. ліцею, що була перевезена 1833 в Київ.

Керівник ліцею спочатку називався візитатором, а з 1934 – куратором. До К.л. входили: учительська семінарія (1921–32), педагогіум (середній спеціальний навч. заклад, який давав пед. освіту, 1935–39), г-зія, навч. заклади сільськогосподарського і ремісничо-промислового характеру, кілька дошкільних дитячих закладів, три т. зв. нар. ун-ти для дітей місц. селян. 1937 тут відкрився Музей кременецької землі ім. д-ра Віллібальда Бессера, покликаний вивчати й пропагувати природу та істор. і культ. спадщину м. Кременець і його околиць (нині Кременецький краєзнавчий музей). 1938 при ліцеї виник Волин. наук. ін-т, завдання якого полягало у всебічному дослідженні регіону. У навч. закладі працювали: польс. художник В.Галімський, фотохудожники С.Схейбаль і Г.Германович. У 1930-х рр. при К.л. постійно діяли літні курси вчителів малювання і музики та сільс. активістів. Видавалися журнали "Życie Liceum Krzemienieckiego", "Życie Krzemienieckie", "Sprawy Pedagogiczne", "Nasz Widnokrąg". Усі видатки покривалися прибутками від госп. діяльності. Для забезпечення виконання своїх завдань К.л. отримав від держави земельні ділянки і споруди в м. Кременець, які в минулому належали Волин. ліцею, т. зв. фундушеві маєтки в селах Лідихів і Білокриниця, (обидва села нині Кременецького р-ну Терноп. обл.), лісові масиви заг. площею бл. 38 тис. га. У госп-во входили 8 фільварків у селах Кременецького і Дубенського повітів Волинського воєводства, низка підпр-в деревообробної, будівельної і харчової пром-сті, електростанція, майстерні тощо. Восени 1939 після приєднання Західної України до УРСР (див. _Возз'єднання українських земель в єдиній державі) К.л. припинив існування, а в квітні наступного року в корпусах, які залишилися після нього, рад. власті відкрили вчительський ін-т, на його базі 1952 був створений Кременецький пед. ін-т, який 1969 перевели до м. Тернопіль.