Бібліографічне посилання: Герасимова Г.П. КРУШЕЛЬНИЦЬКИЙ Антін Владиславович [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 5: Кон - Кю / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2008. - 568 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Krushelnitskii_A_V (останній перегляд: 15.03.2022)
Енциклопедія історії України ( Т. 5: Кон - Кю ) в електронній біблотеці

КРУШЕЛЬНИЦЬКИЙ Антін Владиславович (псевдоніми і криптоніми – Антін Володиславич, Л.Журбенко, Педагог, Непедагог, Спокійненький, А.К., С-й, Кр. та ін.; 04.08.1878–03.11. 1937) – письменник, критик, редактор, видавець, перекладач, громад. та політ. діяч. Чоловік М.С.Крушельницької, батько В.Крушельницької, І.Крушельницького, Б.Крушельницького, Т.Крушельницького та О.Крушельницького. Дід Л.Крушельницької і М.Т.Крушельницької. Н. в м. Ланцут (нині місто в Польщі) в сім'ї юриста, суд. урядовця шляхетського роду. Закінчив г-зію в Перемишлі (нині м. Пшемисль, Польща). 1898 вступив на філос. ф-т Львів. ун-ту. Наступного року видав першу збірку оповідань "Пролетарі", почав писати статті на пед. теми. Познайомився з І.Франком, став активним діячем самостійницької групи "Молода Україна" (видавав однойменний журнал 1900–03) та Української радикальної партії. Друкувався в "Літературно-науковому вістнику" (1900–13) і газ. "Буковина" (1901). За політ. діяльність зазнав переслідувань властями. 1901 закінчив ун-т, у жовт. цього ж року одружився з актрисою, письменницею Марією Слободою. У наступні роки мешкав у різних містах Зх. України, працював викл. г-зій, зокрема, у Ярославі (1901), Коломиї (1902–05, 1908, 1926), Станіславі (нині м. Івано-Франківськ; 1905, 1908), Долині (1914), Ужгороді (1923), Рогатині (1925–26). Деякий час був дир. приватних г-зій: укр. в м. Городенка (1912–18, з перервами) та єврейс. в Коломиї (з осені 1926). Прагнув виховувати національно свідому молодь, боровся за вдосконалення шкільних програм і методів навчання, видавав підручники, редагував учительську газ. "Прапор". Ініціював заснування в краї осередків "Просвіти" (див. Просвіти), філій товариств "Січ" (див. "Січі") та "Сокіл", т-ва "Учительська громада" (у Коломиї). 1915 був обраний бургомістром м. Городенка. У роки української революції 1917–1921 став 1918 чл. Української національної ради ЗУНР, від квіт. 1919 очолював мін-во освіти Української Народної Республіки, з 27 жовт. 1919 був головою пед. місії УНР у Відні, заснував там вид-во "Чайка". Наприкінці 1928 повернувся до Львова. Польс. власті заборонили йому займатися пед. діяльністю, і тому 15 січ. 1929 він заснував видавничу спілку "Нові шляхи" й однойменний журнал "Нові шляхи", надав їхній діяльності прорад. характеру. 1932 журнал було закрито, а К. 28 верес. цього ж року ув'язнено в тюрмі "Бригідки". Після звільнення 1933 заснував ж. "Критика", однак і цей журнал уже після виходу 4-го номера було заборонено. На цей час К. став "своєю людиною" в рад. консульстві у Львові; його твори (романи "Рубають ліс", "Гомін Галицької землі, 1918–1919") було видано в УСРР. 8 трав. 1934, незважаючи на події, що в той період відбувалися в УСРР (див. "Спілки визволення України" справа 1929–1930, Голодомор 1932–1933 років в УСРР), разом з родиною і майном на запрошення уряду УСРР виїхав до Харкова, де на той час уже жили його донька і син Іван. Прийняв рад. громадянство, отримав посаду в редакції "Української радянської енциклопедії".

Невдовзі, після арешту його синів Тараса й Івана наприкінці цього ж року, був заарештований разом з ін. двома синами й донькою за звинуваченням у контрреволюційно-терористичній діяльності (у груд. 1937 Івана й Тараса було засуджено до смерті й страчено). Під час допитів визнав себе винним і дав свідчення, які від нього вимагали слідчі, зокрема щодо власної керівної участі та участі ін. звинувачуваних у цій справі осіб в антирад. діяльності "центру ОУН на території УСРР". Підтвердив той факт, що його син Тарас був чл. Організації українських націоналістів. 15 груд. 1934 звернувся із заявою до суду при НКВС УСРР з проханням дати йому змогу присвятити решту своїх сил "будуванню соціалізму й безкласового громадянства". 28 берез. 1935 виїзна сесія Військ. колегії Верховного суду СРСР під головуванням В.Ульріха визнала К. винним і встановила для нього міру покарання – 10 років позбавлення волі в таборах суворого режиму з конфіскацією майна.

Покарання відбував на Соловках.

Улітку 1937 особлива трійка Управління НКВС Ленінгр. обл. РРФСР засудила його (хоча на той час він був уже психічно хворим) у числі 1825 в'язнів Соловецької тюрми особливого призначення (у т. ч. двох його синів Богдана і Остапа й доньку – Володимиру) до смерті. Страчений в урочищі Сандормох (поблизу м. Медвеж'єгорськ, Карелія, РФ).

Літ. спадщина К. (десятки прозових творів і збірок, п'єс, перекладів, літературно-критичні та науково-пед. праці, публіцистика і рецензії) і саме ім'я були на довгі роки вилучені з укр. літ. процесу.

Реабілітований 19 жовт. 1957 за відсутністю складу злочину.

Архів К. зберігається в Центр. держ. істор. архіві України в м. Львів (ф. 361).