ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

КУБІЙОВИЧ ВОЛОДИМИР МИХАЙЛОВИЧ

  Бібліографічне посилання: Грузін Д.В. КУБІЙОВИЧ Володимир Михайлович [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 5: Кон - Кю / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2008. - 568 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Kubiyovich_V (останній перегляд: 21.02.2019)
Енциклопедія історії України ( Т. 5: Кон - Кю ) в електронній біблотеці

КУБІЙОВИЧ ВОЛОДИМИР МИХАЙЛОВИЧ

КУБІЙОВИЧ Володимир Михайлович (23.09.1900–02.11.1985) – географ, демограф, громадсько-політ. діяч, один з організаторів укр. науки на Заході в 1950–70-х рр., гол. ред. "Енциклопедії українознавства". Дійсний чл. Наукового товариства імені Шевченка (1931) та Української вільної академії наук. Проф. (1940). Н. в польському м. Новий Сонч (нині м. Нови-Сонч, Польща), однак записаний у метрикальних книгах села Матієва, яке розташов. неподалік м. Новий Сонч, але було не польс., а лемківським (окраїна Лемківщини), де був церк. прихід греко-католиків. Його батько – Михайло – походив з сел. родини з с. Корнев Городенського пов. на Покутті, по закінченні 6-ти класів г-зії в м. Стрий працював приватним домашнім учителем, а потім став дрібним службовцем податкового уряду в м. Новий Сонч. Мати – Марія (у дівоцтві – Доброволь-ська) – походила з польс. родини, яка мешкала в м. Новий Сонч (за повідомленням двоюрідного брата К. по материнській лінії – Казимира, проф. історії і соціології Краківського ун-ту, чл. Польс. АН, – їхня родина походила з євреїв, які перейшли в християн. віру). Згідно з тради-цією, що була на той час характерною для мішаних польсько-укр. подружжів, сини йшли за віросповіданням батька, а доньки – матері. Тому К. охрестили в греко-католиц. обряді як українця. Ця подія вирішальним чином вплинула на подальше нац. самовизначення К., однак процес цього самовизначення був тривалим і болісним, зокрема, в майбутньому через нац. непорозуміння зі своєю дружиною-полькою він розлучиться. Батьки К. говорили між собою польс. мовою, проте з сином батько спілкувався лише українською, хоча міг це робити не часто, оскільки цілими днями працював у конторі чи мав відрядження. У своїх споминах, які К. написав, коли йому вже було 70 років, він зізнався: "З перспективи десятків літ від нашої розлуки і від відходу мами у вічність я відчуваю, що ми обоє – моя мама і я – були найближчі і найбільше любили одне одного". Батьки багато читали і це їхнє захоплення передалося синові. 1906 К. відправили на навчання до місц. нар. школи. До переселення в Новий Сонч В.Яворського, який до цього був послом (депутатом) віденського парламенту від Бережан, а також редагував укр. квартальник нім. мовою, укр. життя в Новому Сончі було доволі кволим. Завдяки В.Яворському в місті постали філія і читальня "Просвіти" (див. Просвіти) та укр. банк "Лемківський союз". Коли К. закінчив 3-й клас нар. школи, його родина переселилася до дому, власником якого була "Просвіта". Тут він долучився до читання укр. книг. Тоді ж уперше почав писати (це були дві, за його власною характеристикою, польськомовні "повісті" на укр. тематику: про хлопчика-втікача з татарського полону та про укр. селянина, який, вимушено емігруючи до Америки, потрапив на кораблі в бурю й став Робінзоном Крузо). 1910, по закінченні 4-го класу нар. школи, успішно склав іспити з арифметики, польс. та нім. мов до польс. г-зії. По закінченні 3-х класів г-зії почав займатися репетиторством, готував дітей з укр. сімей до вступу в польс. г-зії та ліцеї. Будучи в 4-му класі г-зії, за порадою В.Яворського, почав читати і конспектувати "Історію України-Руси" М.Грушевського, що, однак, за його власним зізнанням, було для нього малоприємною справою. Після початку Першої світової війни, у зв'язку зі стрімким наступом рос. військ, сім'ю К., як сім'ю держ. чиновника, евакуювали до Відня. Там К. пробув 8 місяців, навчався в місц. польс. г-зії, часто мандрував з матір'ю і молодшим братом містом, вивчав нім. мову. На поч. липня 1915 повернувся до Нового Сонча. У черв. 1918 закінчив г-зію і записався до Краківського університету на філос. ф-т (вибір саме цього ун-ту для подальшого навчання був зумовлений тим, що в Кракові мешкав дядько К., який, однак, служив у війську, а квартира була вільною). У жовтні прибув на навчання, проте в середині листоп. цього ж року (після того, як було проголошено утворення Західноукраїнської Народної Республіки і почалася українсько-польська війна 1918–1919) перебрався на тер. ЗУНР в Коломию до своєї двоюрідної сестри по батьківській лінії Стефанії (перед тим вона деякий час жила в сім'ї К.) і добровольцем вступив до Української Галицької армії. Навч. в старшинській школі артилерії в Станіславі (нині м. Івано-Франківськ), вивчав там картографію, але через швидкоплинність воєн. подій, так і не закінчивши школи, був призначений до однієї з батарей в Бережанській бригаді, у черв. 1919 брав участь у Чортківській операції Української Галицької армії 1919. Під час відходу військ УГА за р. Збруч (прит. Дністра) захворів на тиф і був демобілізований. Повернувся додому. Вилікувавшись, наприкінці осені 1919 поновив навчання в ун-ті на філос. ф-ті. Це дало йому змогу дістати відстрочку від служби в польс. війську. В ун-ті почав відвідувати геогр. гурток, де викладав проф. Л.Савицький, який зацікавив його проблемами антропогеографії (географії людини), й відтоді він почав їх фахово розробляти. Влітку 1920 опублікував свою першу працю – звіт про мандрівку в Живецькі Бескиди. Підготував доповідь на тему географії транспорту, з якою виступив на семінарі. За рекомендацією проф. Л.Савицького матеріал доповіді був опубл. польс. та англ. мовами, а невдовзі отримав позитивні рецензії, зокрема в Німеччині. На поч. 1921 брав участь у тижневій геогр. експедиції в центр. частину укр. Карпат – Горгани. Цього ж року помер його батько і він через матеріальну скруту сім'ї змушений був залишити ун-т, почав учителювати в приватній г-зії в містечку Пшисуха на Родомщині. У вільний від роботи час займався самоосвітою. Під час відпусток 1921, а також 1922 працював у Горганах. Зібраний там матеріал про вплив природи на життя людини згодом систематизував і написав докторську дисертацію. На поч. 1923 переїхав до Кракова, знайшов там роботу в одній з польс. г-зій і почав готуватися до випускних іспитів в ун-ті. У черв. цього ж року склав іспити і захистив докторську дис. на тему: "Антропогеографія Горганів". По закінченні навчання проф. Л.Савицький запропонував йому роботу асистента, але, щоб мати більше вільного часу для власних студій, він відмовився від цієї пропозиції і продовжив працювати викладачем у г-зіях у Кракові. Водночас став секретарем Краківського відділу Польс. геогр. т-ва, чл. геогр. комісії Польс. АН. Багато часу проводив у б-ках, співпрацював з Геогр. ін-том. У черв. 1924 брав участь у 1-му Конгресі слов'ян. географів і етнографів, що відбувся в Празі (Чехословаччина). Під час роботи з'їзду познайомився зі С.Руданським. Тоді ж зацікавився антропогеографією Сх. Європи. 1927, під час роботи 2-го Конгресу слов'ян. географів і етнографів, познайомився з рад. географами, зокрема з проф. Кам'янець-Подільського ін-ту нар. освіти В.Гериновичем, а під час однієї з сесій цього ж конгресу, що відбувалася у Львові, відвідав НТШ, мав зустріч з головою НТШ К.Студинським і слухав його доповідь про поїздку до УСРР, зустрічі там з М.Грушевським і М.Скрипником. У черв. 1928 прочитав в ун-ті лекцію на тему: "Розміщення населення в європейській частині Радянського Союзу" і став доц. філос. ф-ту Краківського ун-ту, викладав географію Сх. Європи, читав курс антропогеографії Рад. України, однак не полишив і роботи в г-зіях, зокрема в приватних дівочих. У цей же час у Краківському ун-ті викладачами були українці І.Зілинський, Б.Лепкий, Ю.Панейко, С.Томашівський. К. приєднався до їхньої компанії, час від часу вони зустрічалися й обговорювали різні наук. й політ. проблеми. 1929 одружився з корінною краків'янкою, полькою, викладачкою однієї з г-зій. Активно прилучав студентів-українців до вивчення географії, організовував наук. виїзди в Карпати. За підсумками цієї роботи за його редакцією 1930 був підготовлений і опубл. "Науковий збірник Географічної секції при Українській студентській громаді в Кракові". Видання цього збірника сам К. згодом оцінював як перший вияв свого організаційно-видавничого нахилу. Цього ж року брав участь у роботі 3-го Конгресу слов'ян. географів і етнографів у Бєлграді (Югославія), а також з'їзду укр. географів-педагогів у Львові. Саме тоді почав співпрацювати з НТШ, якому, на його думку, в той час бракувало ініціативи і праці, пов'язаної з нац. потребами. 1931 став дійсним чл. НТШ у Математично-природничо-лікарській секції і очолив новостворену Геогр. комісію при цій секції. З цього часу почав активно переучувати себе мислити і писати не польс. мовою, як це було, а українською. Водночас, після того, як народилася його друга донька, яку дружина потайки від нього охрестила в костьолі, у його сім'ї почалися негаразди (1940 він розійшовся з дружиною, а 1944 оформив судову сепарацію щодо свого шлюбу). Як представник НТШ брав участь: у берез. 1932 – у роботі 2-го Укр. наук. з'їзду в Празі (познайомився там з директором Українського наукового інституту в Берліні (Німеччина) І.Мірчуком і його заст. – З.Кузелею), 1934 – у Міжнар. геогр. конгресі у Варшаві, а 1936 – у 4-му Конгресі слов'ян. географів і етнографів у Софії (Болгарія). У січ. цього ж року демонстрував на виставці в Берліні 27 великих карт масштабу 1 : 1 250 000, 70 окремих карт у масштабі 1 : 4 000 000 на 29 аркушах, 10 таблиць з діаграмами. Згуртував довкола Геогр. комісії НТШ багатьох фахівців, зокрема О.Степанів-Дашкевич, С.Пашкевич, Г.Дрогомирецького, М.Кулицького, В.Огоновського, Ю.Полянського, І.Теслю, І.Федіва. Разом з ними підготував видання "Атласу України та сумежних країв" (1937) і "Географії українських та сумежних земель" (1938). Окрім географії західноукр. земель, цікавився також, зокрема, госп. комплексом Донецького басейну. Видав нім. мовою економіко-геогр. опис Донбасу. Після публікації матеріалів, в яких він звинуватив деяких польс. учених, у т. ч. проф. Е.Ромера у Львові, у маніпулюванні стат. даними, а також поставив під сумнів дані польської урядової статистики, у газеті польс. військового відомства "Польска збройна" з'явилася стаття, в якій було поставлено запитання, чому "д-р Кубійович демонстративно використовує титул доцента Ягеллонського університету". На підставі цієї статті та ін. "повідомлень" рада філос. ф-ту Краківського (Ягеллонського) ун-ту двома третинами голосів позбавила К. права викладати в ун-ті. 16 черв. 1939 це рішення ради підтвердило Мін-во віровизнань та публічної освіти Польщі, додавши до цього також заборону на викладання в г-зіях. Після "вигнання" з ун-ту К. відвідав Львів, мав там зустріч з ректором Греко-католицької богословської академії Й.Сліпим, а потім, повернувшись до Кракова, на деякий час виїхав у підгірську місцевість Мислєніци, де працював над 2-м т. "Географії України". У цей час на його квартиру в Кракові приходили поліцейські, які мали припис його арештувати й ув'язнити в Березі Картузькій. Повернувся до Кракова після початку Другої світової війни й евакуації з міста польс. цивільної влади. Отримав від гітлерівських окупаційних властей пропозицію опрацювати довідки про українців, які проживали в Генеральній губернії (адм.-тер. одиниця, ут-ворена в окупованій німцями центр. частині Польщі, до її складу входила й частина укр. етнічних земель), зробити нац. статистику й докладні етногр. карти. Налагодив співпрацю з полк. Р.Сушком, який очолював у Ген. губернії Організацію українських націоналістів. У жовт. 1939 підготував для ОУН проект мережі укр. шкіл на тер. Ген. губернії і виїхав на Лемківщину для узгодження питання про відкриття там укр. шкіл з нім. адміністративною владою. Наприкінці цього ж року погодився з пропози-цією укр. політ. кіл, що була схвалена окупаційними властями, очолити Укр. нац. об'єднання, яке мало координувати в Ген. губернії діяльність укр. громадсько-культ. орг-цій (після визнання 1940 укр. допомогових к-тів нім. владою центр. орган цих к-тів отримав офіц. назву Український центральний комітет (УЦК); офіційно К. був затверджений головою УЦК на з'їзді допомогових к-тів у квіт. цього ж року). З цього часу життя К. істотно змінилося, він став провідним укр. громад. діячем. За його власними словами, його робота в УЦК призвела до того, що він "припинив зв'язки (в тому числі й суто товариські) з польським оточенням і не відновлював їх ніколи". Він не мав також змоги займатися власними наук. дослідженнями, міг лише опікуватись справами науки (вів переговори з властями про відкриття Ін-ту українознавства в Кракові та відродження НТШ, організував Наук. фонд, що надавав матеріальну допомогу науковцям, підтримував науковців гонорарами від публікації їхніх праць). 1940, однак, був звичайним професором географії Українського вільного університету в Празі. Штаб-квартира к-ту розташовувалася в Кракові, тут же в грудні к-т заснував Українське видавництво. УЦК опікувався проблемами біженців з УРСР, організовував у селах на Холмщині, Надсянні та Лемківщині школи і мистецькі групи, а також госп. кооперативи, ініціював (у листоп. 1940) створення Комісії допомоги укр. студентству в Кракові, намагався відстоювати інтереси українців перед нім. адміністрацією. Як міг, рятував від окупаційного терору людей, у т. ч. євреїв. Сприяв відновленню Української автокефальної православної церкви. Після окупації військами вермахту Західної України до Ген. губернії були приєднані землі Галичини (див. "Галичина", дистрикт) і діяльність УЦК, як гол. виразника інтересів українців перед нім. владою, поширилася також на них. Наприкінці жовт. 1941 на чолі делегації УЦК був у Києві. Не раз відвідував Берлін. Постійно роз'їжджав по селах Ген. губернії у справах налагодження там укр. життя. Після поразки військ вермахту в Сталінградській битві 1942–1943 став одним з організаторів Військ. управи й брав активну участь у створенні цією управою укр. стрілец. д-зії СС "Галичина", зокрема, 28 квіт. 1943 через газ. "Львівські вісті" звернувся з відозвою та закликом до українців поновити боротьбу з більшовизмом, добровільно "узяти в руки зброю, бо цього вимагає наша національна честь, наш національний інтерес" (мотиви своїх дій зі створення укр. військ. з'єднання, що мало, на його думку, зміцнити роль українців у Галичині, а також перебіг тогочасних подій описав, зокрема, у статті "Початки української дивізії “Галичина”", що побачила світ у Мюнхені 1954). К. домігся дозволу на набір до д-зії не тільки українців, які проживали в дистрикті "Галичина", а й з ін. дистриктів Ген. губернії. У період загострення протистояння підпільних військ. формувань українців і поляків (див. Волинська трагедія 1943) виступив із закликом про примирення. У берез. 1945 разом з генерал-хорунжим П.Шандруком, О.Семененком і П.Терещенком підписав "Декларацію Українського національного комітету", в якій ішлося про необхідність створення Укр. нац. армії, "що має відновити збройну боротьбу за українську державність" ("Український шлях", 1945, 30 берез.). Був обраний заст. голови Укр. нац. к-ту, багато зусиль доклав до справи організації частин Укр. нац. армії. За увесь період своєї діяльності в УЦК допоміг багатьом укр. утікачам з УРСР. По закінченні війни жив у Баварії (Німеччина), в амер. окупаційній зоні, деякий час переховувався в селах. Знову повернувся до наук. роботи, але набагато більше часу змушений був займатися науково-орг. справами. Співпрацював з нім. геогр. інституціями. Розробив проект "Сучасні проблеми української науки" (1946 був опублікований в Мюнхені під назвою "Питання української еміграції в Європі" за підписом "Антін Корнівський"), в ньому йшлося про відродження Наукового товариства імені Шевченка і Мазепинсько-Могилянської академії наук. Однак через обвинувачення в колабораціонізмі з боку окремих укр. орг-цій відійшов від орг. справ, поселився в селі й почав упорядковувати архів УЦК та писати книгу про історію діяльності УЦК. У лют. 1946 був арештований амер. військ. поліцією за звинуваченням у колиш. співпраці з гітлерівцями (під час ув'язнення почав активно вивчати англ. мову). Після допитів і за сприяння друзів був виправданий і через 6 тижнів звільнений. Після цього неприязне ставлення до нього деяких укр. емігрантських кіл змінилося на цілком ділове й нормальне і він замешкав у Мюнхені, вдруге одружився (його дружина – Дарія стала його секретаркою, пізніше – також вела б-ку НТШ, вона була на 8 років молодшою за нього, в юнацькі роки входила до орг-ції пластунів; див. "Пласт"). Викладав в УВУ, а як голова надвірної ради і гол. пайовик Укр. вид-ва фінансував УВУ. Знову ініціював процес відновлення НТШ. Ця ідея була підтримана і 30 берез. 1947 в Мюнхені відбулися Заг. збори т-ва, К. був обраний ген. секретарем т-ва (головою став проф. І.Раковський). 1948 з ініціативи К. було створено Ін-т заочного навчання в Мюнхені. Цього ж року до структури НТШ було введено створений 1947 Ін-т енциклопедії українознавства, який очолював З.Кузеля. Гол. редакторами "Енциклопедії українознавства" були призначені К. і З.Кузеля. К. об'єднав навколо проекту енциклопедії професорів УВУ, членів НТШ, УВАН, зокрема, О.Оглоблина, Ю.Шевельова, Н.Полонську-Василенко, Б.Кравціва, І.Кошелівця, Ю.Луцького, А.Жуковського. У черв. 1949 вийшов 1-й із 3-х загальних (т. зв. "ЕУ"-1) томів енциклопедії (3-й т. побачив світ у черв. 1952). Статті до енциклопедії опрацьовували понад 100 фахівців. 1951 Центр європ. осередку НТШ перемістився до Парижа (Франція) й розташувався в його пн. околиці – Сарселі, де на кошти конгрегації Східної церкви був придбаний і реставрований старовинний будинок (цьому сприяв апостольський адміністратор для українців у Франції владика Іван (Бучко)). Цього ж року до Сарселя переїхав з Мюнхена і там замешкав К. 23 черв. 1952 на Заг. зборах Європ. НТШ він був обраний головою НТШ в Європі. Керував усіма роботами над продовженням підготовки і видання словникової частини "Енциклопедії українознавства" (т. зв. "ЕУ"-2). Писав до неї власні матеріали. Ця справа поступово стала для нього найголовнішою. Водночас він завершив і 1953 опублікував "Етнографічну карту Південно-Західної України (Галичини)", в якій було представлено етнічну структуру нас. Галичини станом на 1 січ. 1939 у розрізі ґмін і міських поселень. Карта була побудована на основі аналізу урядової статистики Австро-Угорщини та Польщі, а також відповідного анкетування багатьох вихідців з тамтешніх сіл і містечок, які після війни жили в Зх. Європі. Групування населення було здійснено за етнічною, мовною та віросповідною ознаками, це дало змогу виокремити: власне українців, українців з польс. розмовною мовою, власне поляків і польс. колоністів, а також "латинників" (тих, хто за походженням був українцем і перейшов у римо-катол. обряд), євреїв та ін. (переважно німців). 1955 вийшов у світ 1-й т. "ЕУ"-2 (останній – 10-й – був видрукуваний 1985, уже після смерті К.). 1961 у зв'язку з початком видання в УРСР "Української радянської енциклопедії" К. разом з В.Маркусем видав книгу "Дві енциклопедії", в якій визначив характерні риси діаспорної і рад. енциклопедій. У берез. 1963 на засіданні Гол. ради НТШ в Нью-Йорку (США) президентом НТШ було обрано проф. д-ра Р.Смаль-Стоцького, а ген. секретарем – проф. д-ра Є.Вертипороха. К., залишаючись головою Європ. НТШ і директором Історично-філософічної секції, зосередився на роботі над "ЕУ"-2. Цього ж року почало друкуватися англомовне видання "ЕУ", яке не було копією україномовного. Для "Енциклопедії українознавства" К. самостійно та у співавторстві написав багато геогр. статей, зокрема, здійснив комплексно-геогр. описи Бессарабії, Буковини, Високих Бескид, Волині, Галичини, Донец. басейну, Дрогобицько-Бориславського пром. району, Закарпаття, Криворізького залізорудного басейну, Криму, Кубані, Пд. України, Підляшшя, Поділля, Покуття, Полісся, Полтавщини, Посяння, Пряшівщини, Слобідської України, Ставропільщини та Терщини (область над р. Терек, Кавказ). З метою збору коштів для енциклопедії здійснив кілька поїздок до США, Канади та Австралії. 1977 після тяжкої хвороби померла його дружина, він важко переживав цю втрату, за його власними словами, Дарія для нього була такою ж близькою людиною, як і його мати.

У різні роки написав спогади "Мені – 70" (1970), "Українці в Генеральній губернії 1939–41" (1975) і "Мені – 85" (1985), а також багато праць з історії укр. еміграції та діаспори в Пн. Америці, Сибіру, Серед. Азії.

1981 став першим лауреатом Канад. фундації укр. студій. 28 верес. 1985 у Нью-Йорку на його честь та у зв'язку з його 85-річчям було проведено ювілейну конференцію Заг. зборів Історично-філософічної секції НТШ.

П. у м. Париж (Франція); похований у склепі НТШ в Сар-селі (поблизу Парижа).

Одразу ж по його смерті його іменем було названо Ін-т енциклопедії НТШ.

Після утвердження суверенної Укр. д-ви 1995 в Тернополі, а 2000 у Львові були проведені наук. конференції, присвячені, відповідно, 95-ти та 100-річчю від дня народження К.

У Львові в одному з нових районів на його честь названо вулицю, а на будинку по вул. Листопадового чину встановлено меморіальну дошку.

За: В.Кубійович "Мені – 85" (Мюнхен, 1985).

дата публікації: 2008 р.

Праці:
  1. Коротка бібліографія творів В.Кубійовича і літератури про нього.
  2. Коротка бібліографія творів В.Кубійовича і літератури про нього.Пастушство Буковини. "Праці географічної комісії НТШ" (Львів), 1935, вип. 1
  3. Атлас України і суміжних земель. Львів, 1937
  4. Географія України і суміжних земель. Львів, 1938; Краків–Львів, 1943
  5. Із актуальних антропогеографічних проблем Закарпаття. "Сьогочасне й минуле" (Львів), 1939, № 1
  6. Територія й людність українських земель. Краків–Львів, 1943
  7. Сучасні проблеми української науки. "Сьогочасне й минуле" (Мюнхен), 1948, № 1
  8. Географія України. Мюнхен, 1949
  9. З демографічних проблем української еміграції. Мюнхен, 1949
  10. Хроніка НТШ. За час 25.VI 1939 – 15.III 1949. Мюнхен, 1949
  11. Етнографічна мапа. Етнічні групи Південно-Західної України (Галичини). Лондон–Мюнхен–Нью-Йорк–Париж, 1953
  12. Зміни в стані населення совєтської України в рр. 1927–1958. "Український збірник" (Мюнхен), 1959, кн. 16
  13. Дві українські енциклопедії. Мюнхен, 1961 (у співавт.)
  14. Національний склад населення Радянської України в світлі совєтських переписів з 17.12.1926 і 15.01.1959. "ЗНТШ" (Париж–Нью-Йорк–Мюнхен–Торонто–Сідней), 1962, т. 169
  15. Мені – 70. Париж–Мюнхен, 1970
  16. Зміни в стані населення Української РСР у 1959–1969 рр. Мюнхен, 1972
  17. Наукове Товариство ім. Шевченка у 1939–1952 рр. "Український історик", 1973, № 1/2
  18. Українці в Генеральній губернії 1939–1941. Історія Українського центрального комітету. Чикаго, 1975
  19. Міграційні процеси в Українській ССР. В кн.: Збірник на пошану проф. д-ра Олександра Оглоблина. Нью-Йорк, 1977
  20. Україна: карта України. Мюнхен–Париж, 1978 (у співавт.)
  21. Зауваження до доповіді проф. Омеляна Пріцака [До стодесятьліття НТШ. 1873–1983. Роль Наукового товариства імені Шевченка (НТШ) в історії України]. "Вісті із Сарселю: Неперіодичний бюлетень Акції-С" (Париж–Мюнхен), 1983/1984, число 25
  22. Мені – 85. Мюнхен, 1985
  23. Мої візити у Митрополита Андрея Шептицького. "Український історик", 1989, № 1/3
  24. Нарис історії Наукового товариства ім. Шевченка (1873–1949). Львів, 1991
  25. Наукові праці, т. 1–2. Львів, 1996–2000.
Література:
  1. Наукові праці проф. д-ра Володимира Кубійовича. "Українська книга" (Краків–Львів), 1943, № 5
  2. Kleine slavistische Biographie. Wiesbaden, 1958
  3. Біографічні нотки авторів: Кубійович Володимир. "ЗНТШ" (Париж–Нью-Йорк–Мюнхен–Торонто–Сідней), 1962, т. 169
  4. Святочна промова на закінчення ювілею 70-ліття проф. д-ра Володимира Кубійовича. "Вісті із Сарселю", 1971 (квіт.); 1972 (трав.), № 14
  5. Кошелівець І. Володимиру Кубійовичу – 75. Мюнхен, 1975
  6. Добрянський М. Володимир Кубійович: Некролог. "Віднова" (Мюнхен), 1986, № 5
  7. Шаблій О. Володимир Кубійович: Енциклопедія життя і творення. Париж–Львів, 1996
  8. Світова та вітчизняна етнодержавницька думка: (У персоналіях). К.–Донецьк, 1997
  9. Будівничі НТШ й ЕУД: Володимир Кубійович (1900–1985), Атанас Фіголь (1908–1993): Науковий збірник. К.–Нью-Йорк, 1998
  10. Шаблій О. Володимир Кубійович і НТШ. "Київська старовина", 1999, № 2
  11. Мельник І. Україна понад усе!: До 100 річчя Володимира Кубійовича. "Поступ", 2000, 23–24 верес.
  12. Пащенко В. Реабілітована географія. "Дзеркало тижня", 2006, № 37 (616), 30 верес. – 6 жовт.

див. також ресурси Електронної бібліотеки “Україніка” (НБУВ)


Посилання:
  • АВСТРО-УГОРЩИНА
  • БАВАРІЯ
  • БЕРЕЗА КАРТУЗЬКА
  • БЕРЕЖАНИ
  • БЕССАРАБІЯ
  • БІЛЬШОВИЗМ
  • БУЧКО ІВАН
  • БУКОВИНА
  • ЧЕХОСЛОВАЧЧИНА
  • ЧОРТКІВСЬКА ОПЕРАЦІЯ (1914)
  • ДРУГА СВІТОВА ВІЙНА 1939–1945
  • ЕНЦИКЛОПЕДІЯ УКРАЇНОЗНАВСТВА (ЕУ)
  • ГАЛИЧИНА
  • ГЕНЕРАЛЬНА ГУБЕРНІЯ
  • ГЕРИНОВИЧ ВОЛОДИМИР ОЛЕКСАНДРОВИЧ
  • ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКА БОГОСЛОВСЬКА АКАДЕМІЯ У ЛЬВОВІ
  • ГРУШЕВСЬКИЙ МИХАЙЛО СЕРГІЙОВИЧ
  • ІВАНО-ФРАНКІВСЬК
  • ХОЛМЩИНА
  • КОЛАБОРАЦІОНІЗМ, ПОНЯТТЯ
  • КОЛОМИЯ
  • КОШЕЛІВЕЦЬ ІВАН МАКСИМОВИЧ
  • КРАКІВ
  • КРАКІВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ
  • КРАВЦІВ БОГДАН-ЮРІЙ МИКОЛАЙОВИЧ
  • КРИМ, ПЕРЕБІГ ОСНОВНИХ ДОІСТОРИЧНИХ ТА ІСТОРИЧНИХ ПОДІЙ НА ПІВОСТРОВІ КРИМ
  • КРИВОРІЗЬКИЙ ЗАЛІЗОРУДНИЙ БАСЕЙН
  • КУБАНЬ
  • КУЗЕЛЯ ЗЕНОН
  • КИЇВ
  • ЛЕМКІВЩИНА
  • ЛЕПКИЙ БОГДАН СИЛЬВЕСТРОВИЧ
  • ЛЬВІВ
  • МАРКУСЬ ВАСИЛЬ ВАСИЛЬОВИЧ
  • МІРЧУК ІВАН
  • НАДСЯННЯ
  • НАУКОВЕ ТОВАРИСТВО ІМ. ШЕВЧЕНКА У ЛЬВОВІ
  • ОГЛОБЛИН ОЛЕКСАНДР ПЕТРОВИЧ
  • ОГОНОВСЬКИЙ ВОЛОДИМИР ПЕТРОВИЧ
  • ОРГАНІЗАЦІЯ УКРАЇНСЬКИХ НАЦІОНАЛІСТІВ
  • ПЕРША СВІТОВА ВІЙНА І УКРАЇНА. ПЕРША СВІТОВА ВІЙНА (ВЕЛИКА ВІЙНА)
  • ПІДЛЯШШЯ
  • ПЛАСТ, УКРАЇНСЬКИЙ ПЛАСТОВИЙ УЛАД
  • ПОДІЛЬСЬКА ЗЕМЛЯ
  • ПОКУТТЯ, ПОКУТЄ
  • ПОЛІССЯ, ПРИП'ЯТСЬКЕ ПОЛІССЯ
  • ПОЛОНСЬКА-ВАСИЛЕНКО НАТАЛІЯ ДМИТРІВНА
  • ПРЯШІВЩИНА
  • ПРОСВІТА, ВСЕУКРАЇНСЬКЕ ТОВАРИСТВО ПРОСВІТА ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
  • ШАНДРУК ПАВЛО ФЕОФАНОВИЧ
  • ШЕВЕЛЬОВ ЮРІЙ ВОЛОДИМИРОВИЧ
  • СКРИПНИК МИКОЛА ОЛЕКСІЙОВИЧ
  • СЛІПИЙ ЙОСИП ІВАНОВИЧ
  • СЛОБІДСЬКА УКРАЇНА
  • СМАЛЬ-СТОЦЬКИЙ РОМАН СТЕПАНОВИЧ
  • СТАЛІНГРАДСЬКА БИТВА 1942–1943
  • СТЕПАНІВ-ДАШКЕВИЧ ОЛЕНА
  • СТРИЙ, МІСТО ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛ.
  • СТУДИНСЬКИЙ КИРИЛО ЙОСИПОВИЧ
  • СУШКО РОМАН
  • ТЕРНОПІЛЬ
  • ТЕСЛЯ ІВАН
  • ТОМАШІВСЬКИЙ СТЕПАН ТЕОДОРОВИЧ
  • УКРАЇНСЬКА АВТОКЕФАЛЬНА ПРАВОСЛАВНА ЦЕРКВА (УАПУ)
  • УКРАЇНСЬКА ГАЛИЦЬКА АРМІЯ (УГА)
  • УКРАЇНСЬКА РАДЯНСЬКА ЕНЦИКЛОПЕДІЯ
  • УКРАЇНСЬКА ВІЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК (США)
  • УКРАЇНСЬКЕ ВИДАВНИЦТВО (КРАКІВ - ЛЬВІВ)
  • УКРАЇНСЬКО-ПОЛЬСЬКА ВІЙНА (1918-1919)
  • УКРАЇНСЬКИЙ НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ В БЕРЛІНІ (1926-1945)
  • УКРАЇНСЬКИЙ ЦЕНТРАЛЬНИЙ КОМІТЕТ
  • УКРАЇНСЬКИЙ ВІЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ У ПРАЗІ (У МЮНХЕНІ)
  • ВАРШАВА
  • ВЕРМАХТ
  • ВІДЕНЬ
  • ВОЛИНЬ
  • ВОЛИНСЬКА ТРАГЕДІЯ 1943 Р.
  • ЮГОСЛАВІЯ
  • ЗАХІДНА УКРАЇНА, ЯК ТЕРМІН
  • ЖУКОВСЬКИЙ АРКАДІЙ ІЛАРІОНОВИЧ
  • ЗІЛИНСЬКИЙ ІВАН
  • ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКА НАРОДНА РЕСПУБЛІКА (ЗУНР)

  • Пов'язані терміни:
  • БЕРЛІНСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ
  • ДЕМОГРАФІЧНІ ВТРАТИ УКРАЇНИ В ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ 20 СТ.
  • ДЕМОГРАФІЯ ІСТОРИЧНА
  • ДЖЕРЕЛОЗНАВСТВО ІСТОРИЧНЕ
  • ЕНЦИКЛОПЕДІЯ УКРАЇНОЗНАВСТВА (ЕУ)
  • ІСТОРИЧНА НАУКА В УКРАЇНІ ТА В УКРАЇНСЬКІЙ ДІАСПОРІ
  • ІСТОРИКО-ГЕОГРАФІЧНИЙ РЕГІОН
  • ХОЛМЩИНА
  • КОНСТИТУЦІЇ ДРУГОЇ РЕЧІПОСПОЛИТОЇ ПОЛЬСЬКОЇ 1921 ТА 1935
  • КОРДОНИ ДЕРЖАВНІ УКРАЇНИ, ПРИНЦИПИ ТА ІСТОРИЧНА ПРАКТИКА ЇХ ВИЗНАЧЕНЬ
  • КОШЕЛІВЕЦЬ ІВАН МАКСИМОВИЧ
  • КРАКІВ
  • КРАКІВСЬКІ ВІСТІ
  • КРАКІВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ
  • КУЗЕЛЯ ЗЕНОН
  • ЛЕМКІВЩИНА
  • МЕМУАРИСТИКА
  • НАШІ ДНІ
  • НАУКОВЕ ТОВАРИСТВО ІМ. ШЕВЧЕНКА У ЛЬВОВІ
  • НІМЕЧЧИНА
  • ПРЯШІВЩИНА
  • СТУДЕНТСЬКИЙ ПРАПОР, ЖУРНАЛ 1943-1944
  • СУЧАСНІСТЬ, ЧАСОПИС
  • ВЕХТЕР ОТТО


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)