Бібліографічне посилання: Герасимова Г.П. КУЛІШ Микола Гурович [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 5: Кон - Кю / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2008. - 568 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Kulish_M_G (останній перегляд: 15.03.2022)
Енциклопедія історії України ( Т. 5: Кон - Кю ) в електронній біблотеці

КУЛІШ Микола Гурович (18(06). 12.1892–03.11.1937) – драматург, публіцист, громад. та культ. діяч. Н. в с. Чаплинка (нині с-ще міськ. типу Херсон. обл.) в родині селянина-бідняка. З раннього дитинства наймитував. Учився в нар. школі, з 1905 – в уч-щі м. Олешки (нині м. Цюрупинськ), з 1908 – у г-зії, де почав писати сатиричні вірші і п'єсу "На рыбной ловле" (1913). Іспити на атестат зрілості склав екстерном. З початком Першої світової війни був мобілізований до рос. армії. Закінчивши 20 лют. 1915 Одес. шк. прапорщиків, воював на передовій; отримав чин штабс-капітана, був поранений і контужений. Учасник революц. подій і громадянської війни в Україні 1917–1921: з лют. 1918 – голова Ради робітн. і солдатських депутатів в Олешках, 1919 – чл. Дніпровського політвиконкому і зав. повітнаросвітою, з черв. 1920 – нач. штабу військ Червоної армії (див. Радянська армія) Херсон. напрямку. Від 1919 – чл. КП(б)У. Від 1921 – на цивільній службі в наросвіті, з кін. 1922 – інспектор шкіл в Одесі. Після тріумфального успіху п'єси "97", поставленої Г.Юрою в Харків. театрі ім. І.Франка (1924, 2-га редакція – 1929), був запрошений О.Шумським до Харкова на посаду інспектора Наркомосу УСРР. "97" разом з наступними п'єсами "Комуна в степах" (1924, 2-га редакція – 1931) і "Прощай, село" (1923–30, опубл. під назвою "Поворот Марка" 1933) склала трилогію про життя пореволюційного села (від голоду 1921–1923 років в УСРР до колективізації сільського господарства). Переїзд до столиці спричинив справжню революцію в творчості К. Тут він зблизився з М.Хвильовим, Л.Курбасом, М.Яловим та ін. діячами укр. к-ри. Став чл. "Гарту", згодом – Вільної академії пролетарської літератури (1926–28 – її президент), Пролетарського літ. фронту – "Пролітфронту" (1929); 1926–31 – засн. і чл. Укр. т-ва драматургів і композиторів. Гострою сатирою на парт. кар'єристів та міщанських пристосуванців до рад. влади стали п'єси К. "Отак загинув Гуска" (1925, 2-га редакція – 1932), "Хулій Хурина" і "Зона" (обидві – 1926). Учасник театрального диспуту 1929, завзято боронив Л.Курбаса як свого однодумця від нападок парт. критиків. Найвищим досягненням К. стали п'єси, поставлені в театрі "Березіль" Л.Курбасом: "Народний Малахій" (1928), "Мина Мазайло" (1929) і "Маклена Граса" (1933), а також "Патетична соната" (поставлена О.Таїровим у моск. Камерному театрі 1931). 14 черв. 1934 виключений з партії як контрреволюціонер, 7 груд. 1934 – заарештований. За звинуваченням у належності до Всеукр. боротьбистського терористичного центру був засуджений до 10 років ув'язнення з суворою ізоляцією, яке відбував на Соловках. Хворий на туберкульоз, позбавлений права на прогулянки і мед. допомогу, К. був страчений в урочищі Сандормох поблизу м. Медвєж'єгорськ (Карелія, РФ) за вироком особливої трійки УНВС Ленінгр. обл. (постанова за № 83 від 9 жовт. 1937).

Реабілітований 4 серп. 1956 за відсутністю складу злочину.

Автор віршів (під псевд. "Максим Будяк"), кіносценарію "Парижком", бл. 40 статей культурно-освіт. тематики і 15 п'єс, з яких 9 були поставлені за життя драматурга і згодом заборонені, 3 – заборонені репертуарним к-том ("Зона", 1926; "Закут", 1929; "Вічний бунт", 1932). П'єси "Отак загинув Гуска" і "Зона" поставлені на сцені після реабілітації К. (відповідно, в Києві, Львові, 1962–1963, потім знову заборонені; Одеса, 1988, Ужгород, 1989), "Зона" була екранізована реж. М.Мащенком за сценарієм І.Драча на Київ. кіностудії худож. фільмів ім. О.Довженка (1988). Рукопис п'єси "Такі" був вилучений НКВС УСРР під час обшуку і зник. Залишився незавершеним розпочатий 1918 роман "Леміш" (рукопис втрачено). Майже всі п'єси К. стали українською національною класикою, а "Народний Малахій", "Патетична соната" і "Маклена Граса" ввійшли до скарбниці світової драматургії. Низка п'єс перекладена рос., латис., литов., болг., чеською, польс., англ., нім. мовами, поставлена у театрах Росії, країн Прибалтики, Польщі, Чехії, Словаччини, Болгарії, Канади і США.

К. став творцем модерної драми укр. революц. відродження, сповненої духом протесту, був сміливим експериментатором у всіх жанрах драм. мист-ва. Широко відзначено 100-річчя від дня народження К.: його творчості повністю присвячено № 6 журналу "Український театр" і № 2 ж. "Степ" (Херсон), його ім'я присвоєно Херсонському обласному музично-драм. театрові; про останні дні К. і Леся Курбаса знято документальні фільми "Пастка" і "Тягар мовчання" (сценарії Н.Кузякіної, "Київнаукфільм", 1991). Спогади про К. залишили Й.Гірняк, А.Куліш (дівоче прізвище – Невель), Н.Пилипенко, А.Гак, І.Майстренко, Н.Суровцова, Г.Костюк, Д.Нитченко (Чуб), В.Чистякова, Ю.Смолич, В.Губенко-Маслюченко, Мик.І. Терещенко та ін. Творчість К. стала об'єктом досліджень Н.Кузякіної, Н.Корнієнко, Я.Голобородька, Л.Танюка, М.Ласло-Куцюк (Румунія), М.Неврлого (Словаччина), В.Ревуцького, П.Одарченка, Ю.Шевельова та ін.