ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Том (Україна - Українці) Кн. 1
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

ЛАТВІЯ , ЛАТВІЙСЬКА РЕСПУБЛІКА

  Бібліографічне посилання: Винниченко І.І. ЛАТВІЯ , Латвійська Республіка [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 6: Ла-Мі / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2009. - 790 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Latviya_respublika (останній перегляд: 21.08.2019)
Енциклопедія історії України ( Т. 6: Ла-Мі ) в електронній біблотеці

ЛАТВІЯ , ЛАТВІЙСЬКА РЕСПУБЛІКА

ЛАТВІЯ (Latvija), Латвійська Республіка (Latvijas Republika) – д-ва в Сх. Європі. На зх. омивається Балтійським морем і Ризькою затокою. На пн. межує з Естонією, на сх. – з РФ, на пд. сх. – з Білоруссю, на пд. – з Литвою. Територія 64 589 км². Населення 2281,2 тис. осіб (2007). Адм.-тер. поділ – 26 районів (повітів) та 7 міст республіканського підпорядкування. Столиця – м. Рига (725,2 тис. мешканців). Великі міста – Даугавпілс, Лієпая, Єлгава, Вентспілс, Резекне, Юрмала. Релігія – протестанти-лютерани (бл. 50 %), православні, католики. Офіц. мова – латис. Грошова одиниця – лат. Л. – парламентська республіка. Діє конституція 1922 зі змінами 1933, 1994, 1996, 1997, 1998. Глава д-ви – президент, який обирається парламентом на 4 роки. Вищий законодавчий орган – однопалатний парламент ("саейм"), який обирається прямим таємним голосуванням на основі пропорційного представництва строком на 4 роки. Вищий виконавчий орган – уряд на чолі з прем'єр-міністром.

Землі, що є нині територією Л., від 2 тис. до н. е. населяли балтські племена (див. Балти), від яких походять представники латис. народності – курші, земгали, латгали, сели. У 10–13 ст. на цих теренах існували перші феод. князівства (Кокнесе, Ерсіка та ін.). У 13–16 ст. тут владарювали нім. завойовники (див. Лівонський орден). 1721 пн. і центр. землі, а 1795 також зх. і пд. землі приєднала до своєї території Російська імперія. Незалежність проголошено 18 листопада 1918. 17 червня 1940 Л. стала підконтрольною військам Червоної армії (див. Радянська армія); 5 серпня 1940 введена до складу СРСР як союзна республіка. Під час війни Німеччини з СРСР 1941–45 (див. Друга світова війна) окупована вермахтом, звільнена військами Червоної армії 1944. Незалежність від СРСР проголошено в травні 1990. 21 серпня 1991 країна проголосила відновлення свого суверенітету де-факто.

У вересні 1991 Л. стала членом Організації Об'єднаних Націй, 1992 – членом Всесвітнього банку і Міжнародного валютного фонду, а в 1995 – членом Ради Європи. 29 березня 2004 приєдналася до НАТО, 1 травня 2004 стала членом Європейского Союзу.

Л. – індустріально-аграрна країна. У структурі нац. доходу (наприкінці 20 ст.): пром-сть – 28 %, сільс. госп-во – 7 %, сфера послуг – 65 %. Провідні галузі пром-сті: машинобудування і металообробка. Розвинуті хімічна та нафтохімічна, легка, харчова, лісова, деревообробна й целюлозно-паперова галузі, вир-во парфюмерно-косметичної продукції. Худож. промисли: оброблення шкіри, бурштину, різьба по дереву, вишивка.

Гол. галузі сільс. госп-ва: тваринництво (молочно-м'ясне скотарство та беконне свинарство) й рослинництво (зернові, кормові, цукровий буряк, льон-довгунець). Розвинуті також картоплярство, овочівництво, бджільництво.

Мор. порти: Рига, Вентспілс, Лієпая.

Курорти: Юрмала, Лієпая, Балдоне.

Осн. статті експорту: продукція машинобудування, легкої та хімічної пром-сті. Гол. торгівельні партнери: ФРН, країни Сх. Європи, у т. ч. Білорусь, Україна, РФ.

Літ.: Гессен С.Я. Окраинные государства: Польша, Финляндия, Эстония, Литва и Латвия. Л., 1926; Каннер Л.Ф. Латвия. Л., 1936; Мугуревич Э.С. Восточная Латвия и соседние земли в X–XIII вв. Рига, 1965; Гулян П.В. Латвия в системе народного хозяйства СССР. Рига, 1967; Латвия на грани эпох. Рига, 1990; Латвия. В кн.: Большой энциклопедический словарь. СПб.–М., 2001; Латвія. В кн.: Дубович І. Країнознавчий словник-довідник. Львів, 2002; Латвія. В кн.: Дахно І.І., Тимофієв С.М. Країни світу: Енциклопедичний довідник. К., 2005; Латвия. В кн.: Страны мира. Справочник для эрудитов и путешественников. Х., 2005.

Українці в Латвії. Контакти між населенням земель, що є нині територіями, відповідно, Л. і України, існували здавна. Зокрема, за часів Київської Русі племена та народності, які населяли тоді територію сучасної Л., підтримували активні торг., культ. й екон. зв'язки з давньорус. д-вою. Одне з тих племен – латгали – згадується в "Повісті временних літ". Рус. дружини не раз приходили на допомогу латгалам і лівам у їхній боротьбі проти швед., нім. і датських завойовників. Однак неепізодичне проникнення українців на латв. землі почалося лише в 19 ст. В той час українці потрапляли до Л. переважно як вояки царської армії, фахівці в різних царинах, а також як студенти Ризької політехніки. Так, доцентом (1864) та професором (1865–70) Ризького політех. ін-ту працював Л.Левицький. І.Малиновський 1876–84 був викладачем Балт. рос. семінарії та вчителем малювання, а також бібліотекарем у м. Кулдіга, учителем у Ризькій г-зії ім. М.Ломоносова, в Ризькій юнкерській школі. 1891 Балт. вчительську семінарію закінчив М.Башуцький (згодом вчителював у м. Єлгава), а 1904 її закінчив І.Момот, 1912 – Ф.Олєхнейко (останній до і після закінчення семінарії працював у школах міст Рига, Бауска та Лієпая).

У Ризі 1901 було створено трупу укр. театру під кер-вом Мирова-Беднюхи, вона ставила вистави в Ризі, Єлгаві та Лієпаї. Наприкінці 1905 в Ризі активну пропагандистську роботу провадив майбутній нарком освіти УСРР М.Скрипник.

За переписом 1897, на території Л. проживало бл. 1 тис. українців, здебільшого це були вояки рос. армії, а також студенти Ризького політех. ін-ту (останні стали засновниками традиції, яка посіла особливе місце в культ. та громад. житті Латвії: щороку в роковини смерті Т.Шевченка проводити службу Божу в Ризькому правосл. кафедральному соборі).

Організоване укр. життя на латв. теренах бере початок від заснованого 16 січня 1911 т-ва "Громада" (див. Громади; кер. – О.Маршинський), метою якого було "об'єднання українців на принципах взаємодопомоги та збереження своєї національної ідентичности". До Першої світової війни орг-ція проводила різноманітні заходи для піднесення нац. самосвідомості українців у Л., зокрема із вшанування пам'яті Т.Шевченка. У лютому 1914 влада заборонила т-ву проводити публічні заходи, присвячені 100-річчю від дня народження Т.Шевченка, тому святкування було перенесено до приміщення "Громади".

Найбільше видання "Dzimtenes Vestnesis" ("Вісник Батьківщини") регулярно висвітлювало діяльність т-ва "Громада", особливу увагу часопис звертав на діяльність учителя з Риги – українця Васильченка, який на конгресі нар. учителів (грудень 1913) у м. Казань (нині столиця Татарстану, РФ) на засіданні комісії різних національностей відкрито виступив проти русифікації дітей та закликав поважати рідну мову.

Летунську справу в Л. популяризував В.Слюсаренко, він разом із дружиною Л.Зверєвою-Слюсаренко влітку 1913 організував у Ризі майстерню з буд-ва та ремонту літаків й заснував першу в Л. летунську школу.

З початком I світ. війни припинилася діяльність "Громади"; багато українців були призвані на службу до батальйонів латис. стрільців на Пн.-Зх. фронті.

У Л. друкувався час. "Український голос" (ред. – С.Пилипенко). 1917 виникла ризька орг-ція Української партії соціалістів-революціонерів.

Весною 1917 у 12-й армії, штаб якої був у Ризі, було створено укр. орг-ції та обрано виконавчу раду (кер. – поручик О.Блонський). Остання 6 травня 1917 організувала в Ризі 1-й Укр. конгрес військ. делегатів 12-ї армії. На ньому ішлося про українізацію корпусу 12-ї армії, щоб, у разі потреби, вирушити на захист незалежності України. Після закриття конгресу його учасники рядами, співаючи укр. пісень, пройшли вулицями Риги. Укр. рада 12-ї армії проіснувала до січня 1918.

Після встановлення суверенітету Л. латв. уряд провадив доброзичливу політику щодо Української Народної Республіки, розраховуючи на приєднання України до союзу балт. держав. У цей період між обома д-вами існували дипломатичні й консульські відносини. 1 вересня 1919 до Риги прибув консул Н.Бендеровський, пізніше обов'язки консула в Ризі виконували Е.Флейшерс та В.Конашевський. У цей період дипломатичне представництво УНР опікувалося долею військ. біженців – українців, які різними шляхами потрапили до Латвії з початком громадян. війни в Росії.

Офіц. представництво (місія) УНР на чолі з В.Кедровським прибуло до Риги 16 січня 1920 й розмістилося в одному з помешкань на вул. Антоніяс. Згодом до місії прибуло ще декілька співробітників; навесні при ній було створене прес-бюро, яке інформувало латв. газети про воєнно-політ. події в Україні. Своєї кульмінації стосунки Л. й УНР досягли в серпні–вересні 1920, коли, здебільшого завдяки підтримці міністра закордонних справ Л. З.Меєровіцса, укр. делегація, очолювана міністром внутр. справ УНР О.Саліковським, брала участь як рівноправний партнер у конференції балт. країн у Булдурі (р-н м. Юрмала).

У 1920–30-х рр. українці, які укорінилися чи тимчасово перебували в Л., започаткували історію укр. меншини в цій країні. 8 червня 1921 в Ризі було зареєстровано К-т укр. біженців-емігрантів, які проживали на території Л. Його метою було надання різнобічної допомоги новоприбулим біженцям-емігрантам з України будь-якої національності та віросповідання. 31 грудня 1932 в Ризі зареєстровано Латвійсько-укр. т-во, яке ставило за мету створення найтісніших зв'язків між укр. та латис. народами. Його заснували місц. підприємці укр. походження: дир. АТ "Брати Камаріни" М.Світличний та інженер Подразької цементної ф-ки М.Римбаковський, торговець фруктами М.Хміль (був головою правління т-ва 1936–38), колиш. секретар місії УНР, власник торг. агентури Л.Задорожний.

Активну участь у діяльності т-ва брали торговець автомобілями О.Іваненко (громадянин Литви), власник торг. агентури Є.Базилевич-Князіковський (н. в Україні), С.Ліепиня (уродженка Харківської губернії), І.Гладкий, А.Блумс, А.Гулбе, К.Озолиня (н. в м. Херсон), Н.Заковська, І.Парамонова, Л.Яунзема. 1936 до складу т-ва входило 73 члени, 1938 – 111, з них українцями були бл. 70. Члени т-ва ставили за мету залучити до роботи якомога більше українців. Т-во мало право діяльності на всій території Л., але працювало тільки в Ризі.

На території Л. 1925 проживали 512 українців, 1930 – 1629 (у т. ч. в: Ризі – 562, Даугавпілському пов. – 166, Резекненському – 112, Лієпайському – 90), 1935 – 1844. Соціальна структура латв. українців мала свої особливості – серед них було дуже мало селян і відносно багато дрібних підприємців та чиновників. Деякі з них займали відп. посади в держ. структурах. Зокрема, уродженець Чернігова В.Романченко понад 20 років прослужив у від-ні геодезії та топографії штабу Латв. армії. А.Цибульський упродовж 1919–35 був заст. нач. 8-го поліцейського від-ня Риги.

У Л. працювали також укр. митці. Найвідомішим з них був уродженець м-ка Нова Ушиця правник, маляр, скульп. В.Степанов, він 1939–40 працював на фаянсово-порцеляновій ф-ці Кузнєцова. Знаною була й малярка Н.Лаже (Тополя).

Більшість українців були громадянами Л., деяка частина – "нансенистами" (див. Ф.Нансен) – особами без будь-якого громадянства.

Наприкінці 1930-х рр. мін-во громад. справ Л. почало провадити політику щодо зменшення – шляхом об'єднання – числа орг-цій з подібними, як в Латвійсько-укр. т-ві, цілями та характером діяльності. 1940 Латвійсько-укр. т-ву було запропоновано об'єднатися з Т-вом культ. зближення з народами СРСР. Після анексії території Л. СРСР т-во було назване владою "буржуазним" і припинило існування. Репресії, розпочаті рад. владою, не обійшли й місц. українців. 6 серпня 1940 було заарештовано колиш. кандидата в члени правління К-ту укр. політ. біженців-емігрантів М.Дідковського, звинуваченого в тому, що він служив в Армії Української Народної Республіки та репрезентував інтереси незалежної України в балт. д-вах. Колиш. голова правління К-ту укр. політ. біженців-емігрантів, відомий кінопідприємець, власник престижних кінотеатрів "Palladium" та "Splendid Palace" у Ризі, а також власник кінопідприємств у Таллінні (Естонія) й Каунасі (Литва) В.Ємельянов був заарештований 14 червня 1941 і невдовзі засуджений на 10 років, помер 1949 в Солікамському таборі.

У роки війни Німеччини з СРСР 1941–45 кількість українців у Латвії зросла. У лютому 1943 перепис населення засвідчив, що в Л. мешкало 11 339 осіб укр. походження. Серед них було чимало тих, кого привезли сюди з України окупаційні власті, а також військовополонених Червоної армії, зайнятих на с.-г. роботах. Багато українців – громадян Л. – 1943–45 були мобілізовані до Латв. легіону. Чимало військовополонених-українців, які працювали в селі, у березні 1943 примусово (формально – "добровільно") забрали на службу до нім. армії. Водночас частина українців брала участь у рад. підпільному русі на теренах Л. Наприкінці II світ. війни багато латв. українців разом з ін. біженцями виїхали на Захід.

1959 у Л. мешкало 29,9 тис. українців (1,4 % населення), 1970 – 53,4 тис. (2,3 %), 1979 – 66,7 тис. (2,7 %).

За переписом 1989, в Л. проживало 92,1 тис. українців (3,5 % населення); майже половина латишів укр. походження мешкала в столиці (43,6 тис. осіб або 4,8 % населення Риги), у м. Лієпая – 8,6 тис., у м. Даугавпілс – 3,9 тис., у м. Вентспілс – 3,2 тис., у м. Єлгава – 2,8 тис., у м. Юрмала – 2,1 тис., у м. Резекне – 0,7 тис., у районах: у Ризькому – 4,6 тис., Бауському – 1,7 тис., Добельському – 1,6 тис., Огрському – 1,5 тис., Лієпайському – 1,4 тис., Єкабпілському – 1,3 тис.

Серед українців, які на поч. 1990-х рр. мешкали на теренах Л., 60,5 тис. народилися в Україні, бл. 18 тис. – у цій республіці. Після відновлення суверенітету Л. укр. діаспору не було визнано нац. меншиною, оскільки, на відміну від росіян, білорусів, циган та ін нац. меншин Л., українці не змогли підтвердити своє істор. коріння в Л. Наслідком цього стало те, що українці Л. були позбавлені тих прав, які належали визнаним нац. меншинам. Громадянство Л. отримали лише 14,5 тис. українців.

У Верховній Раді Латвії на поч. 1990-х рр. було 7 українців (В.Затуливітер, А.Жук, І.Цупрунс, В.Стефанович, Ю.Лялін, Г.Морозлі, О.Провиденко), Департамент у справах національностей очолював В.Стешенко, посади ген. директорів обіймали В.Ільяхова (трикотажне об-ня "Мара"), Т.Ткаченко (спільне латвійсько-франц. підпр-во "Ірес"), М.Герула (Нац. вироб. об-ня "Латек") та ін.

Попри культурно-громад. активність українці Л. не намагалися консолідуватися – на майже 60 тис. осіб припадало 20 громад. орг-цій.

Так, у вересні 1988 постало культурно-просвітнє т-во "Дніпро" (перший голова – В.Прудіус). Метою діяльності т-ва була популяризація українцями своєї нац. к-ри, мови, традицій. Частина членів "Дніпра" в лютому 1989 заснувала Укр. молодіжний клуб при Ризькому к-ті Ленінської комуніст. спілки молоді Латвії (керівники клубу – О.Царук, Н.Скудра). Майже всі члени клубу були тоді членами Нар. фронту Латвії. Гол. метою орг-ції, яка проіснувала близько двох років, було об'єднання укр. молоді, допомога молодим українцям Л. в піднесенні нац. самосвідомості та ідентичності. Одним із важливих заходів, який ініціював клуб, стало проведення в м. Юрмала конференції Укр. демократ. руху з метою консолідації представників неформальних укр. рухів і груп.

При т-ві "Дніпро" був ств. фольклорний ансамбль з однойменною назвою, він виступав у великих містах Л., а також в Україні (Київ, Чернігів), Білорусі (Мінськ, Молодечно), Естонії (Таллінн), брав участь у святкуванні "Днів слов'янської культури" на кордоні Л., Росії та Білорусі в Краславському районі. Значною мірою завдяки ініціативі т-ва було створено (1991) першу на пострад. теренах держ. Ризьку укр. загальноосвіт. школу (дир. – Л.Кравченко).

Т-во співпрацювало зі Світовим конгресом вільних українців, Європейським конгресом українців, Держ. к-том України у справах національностей та релігій, громад. орг-ціями українців Л., Литви, Естонії; було членом Асоціації національно-культ. т-в Латвії.

Укр. культурно-екон. центр (УКЕЦ) у Л. (статут зареєстровано 1 серпня 1991) постав завдяки групі членів т-ва "Дніпро" та їхніх колег з України. Осн. досягненням УКЕЦ стало оформлення за дорученням МЗС України оренди будинку для майбутнього укр. посольства. На кошти, зібрані членами центру (майже 500 тис. рублів), було обстежено стан будинку в центрі Риги (на бульварі Калпака, 3) та проведено косметичний ремонт приміщень і обладнання їх меблями. Це дало можливість працівникам Посольства України розпочати роботу на другий день після їх приїзду до Латвії. Після створення 1996 Спілки українців Латвії потреба в УКЕЦ відпала і він припинив свою діяльність.

Представники укр. громади спільно з т-вом "Дніпро" створили фонд "Діаспора" (1994). Директором фонду стала К.Стразда. Осн. завданнями фонду стали аналіз соціально-екон. проблем і правових ситуацій українців Л.; розвиток ділових ініціатив; співробітництво в галузях освіти, інформації, к-ри; співробітництво з держ. інституціями України та Л., підприємцями й громадянами в реалізації програми допомоги у соціальній та гуманітарній сферах.

Культ. центр "Латвія–Україна" був ств. у Ризі 24 серпня 1995 за участю відомого латис. поета та перекладача, у т. ч. з укр. мови, К.Скуєнієкса. Очолювали центр – почергово – О.Мисько, учитель укр. школи, пізніше – викладач кафедри слов'ян. мов Латв. ун-ту, поет і перекладач Ю.Садловський, В.Іваницький. Метою діяльності орг-ції є духовний розвиток і гуманізація сусп-ва, взаємне збагачення нац. к-ри, розвиток нац. ідентичності. Центр провадить семінари, присвячені латвійсько-укр. стосункам; у травні 2001 організував конференцію "Нова латиська та українська література між двома тисячоліттями". Ю.Садловський підготував і видав латисько-укр. словник, кілька чисел ж. "Стоки", опублікував вірші, переклади латв. поетів.

Спілка українців Латвії (СУЛ) була заснована в травні 1996 на Вселатв. зборах українців, зареєстрована 12 серпня того ж року. Першими співголовами СУЛ були обрані В.Ільяхова та В.Строй.

Т-во "Водограй" було ств. в лютому 1997 (зареєстроване 27 серпня 1997) за ініціативою Г.Білинської, Л.Бєлінцевої, В.Губенко й М.Мазуренко. Осн. мета т-ва – збереження та популяризація к-ри, мови й традицій укр. народу, підтримка нац. освіти серед укр. молоді. Від 1997 діє Укр. недільна школа, в якій навчаються діти та дорослі.

Укр. культурно-просвітнє товариство "Кобзар" (голова – В.Пошкурлат) у м. Вентспілс було зареєстроване 25 червня 1997. Т-во займалося культ. та освітянською діяльністю.

Ансамбль т-ва під однойменною назвою був створений 1999 (худож. кер. – Т.Расчосова). Ансамбль та створена пізніше капела "Два кольори" брали участь у багатьох культ. заходах у містах Вангажі, Вентспілс, Єкабпілс, Лудза, Презлі, Рига, а також Таллінн.

Укр. т-во "Світанок" у м. Лієпая було створене 15 березня 2001. Головами т-ва були – почергово – О.Ніколаєва, Г.Протченко, Л.Давиденко. Гол. завдання орг-ції: збереження рідної мови й нац. к-ри, відродження укр. традицій, обрядів і ремесел, інтеграція місц. українців у латвійське сусп-во. Майже у той же час було організовано фольклорний ансамбль "Барвінок" (худож. кер. – Н.Заліська), який виступав у різних містах Л., Естонії, України.

Т-во "Україна–Латвія" зареєстроване в Ризі 8 січня 2002. Його від початку очолює укр. історик К.Гупало. Мета діяльності т-ва – консолідація та активізація т-в Л. й України для встановлення й розширення всебічних зв'язків. 2003–04 члени т-ва брали участь у проекті зі створення web-сайту "Вся Україна. Географія. Історія. Культура". Спільно із СУЛ та Латв. академічною б-кою т-во брало участь в організації і проведенні науково-практичних конференцій "Українці Балтії".

У м. Даугавпілс 12 квітня 2003 відбулись установчі збори культурно-просвітнього т-ва "Мрія" (зареєстроване 26 травня 2003; перший голова – Н.Стаховська). Осн. завдання т-ва: нац. відродження українців; збереження й розвиток мови, к-ри, духу та моралі, істор. пам'яті українців Л. тощо.

Значною мірою завдяки ініціативі СУЛ при Латв. академічній б-ці в Ризі 2004 було створено Укр. інформаційний центр.

Об-ня українок Латвії постало 15 березня 2004. Його засн. стали жінки-члени СУЛ та т-ва "Дніпро". Головою об'єднання обрали Н.Квітницьку. Ін. активістками організації були: Л.Белінцева, В.Ільяхова, Н.Лебедєва, А.Рейтупе, Л.Стельмах, Н.Недашківська, Л.Кулінченко та ін. Осн. мета орг-ції – об'єднання зусиль українок для подолання дискримінації жінок в усіх галузях громад. життя, збереження й розвиток укр. мови, к-ри, нар. традицій, співпраця зі спорідненими укр. та ін. орг-ціями в Л. і в Україні. Об-ня українок Латвії співпрацює з СУЛ, Союзом жінок України, держ. та громад. установами Л. й України.

Культурно-просвітнє т-во "Явір" засноване з ініціативи українців у м. Єкабпілс й зареєстроване 7 травня 2004. Першим головою правління т-ва став В.Щербина. Однойменний ансамбль т-ва брав участь у днях к-ри "Українські традиції в Латвії" та в святі українців Латвії "Червона калина".

Культ. центр "Джерело" заснований у м. Єлгава 16 листопада 2004. До співпраці в ньому залучено інженерів, учителів, продавців, лікарів, пенсіонерів. Керує центром Г.Юрчонок. У грудні 2004 "Джерело" увійшло до складу Асоціації нац. меншин м. Єлгава. 2005 центром було розроблено проект "Будьмо знайомі: ми – українці", заходами якого стало проведення виставок нар. вжиткового мист-ва та укр. гривні, у листопаді 2005 проведено виставку "Пам'яті голодомору в Україні в 1932–1933 роках".

2005, відповідно до нового закону Л., змінилася структура кер-ва СУЛ. Головою правління обрано В.Стефанович. Затверджено новий статут СУЛ. Осн. завданнями спілки були: сприяння консолідації українців Л. та збереженню їхньої нац. ідентичності, мови, к-ри, нар. традицій; аналіз заг. проблем українців Л.; сприяння інтеграції українців у латв. сусп-во та в європ. спільноту; підвищення духовного й культурно-освіт. рівня українців Л.; сприяння конструктивному діалогові між держ. та громад. структурами Л. й України тощо. Член ради СУЛ проф. В.Павленко входив до складу Консультативної ради при президентові Латвії з проблем інтеграції сусп-ва. СУЛ співпрацює зі Світ. конгресом українців, Європ. конгресом українців, Українською всесвітньою координаційною радою, ін. укр. т-вами та культ. або просвітніми інституціями й громад. орг-ціями Л., України, ін. д-в. Спілка є колективним членом об'єднання громад. орг-цій нац. меншин Латвії "Співдружність".

Т-во "Ятрань" у м. Вангажі (голова правління – І.Омельчук) зареєстроване 11 березня 2005. Мета т-ва – єднання українців міста, збереження й популяризація к-ри, традицій українців Л., інтеграція українців в м. Вангажі в сусп-во Л. Ансамбль укр. пісні "Веселка" (худож. кер. – В.Литвинюк), який діяв при т-ві, успішно виступав на численних святах українців в Л. та Естонії. Особливо відзначився він під час проведення Днів к-ри "Українські народні традиції в Латвії" та Свята українців Латвії "Червона калина".

Т-во "Родина" зареєстроване в м. Лієпая 14 березня 2005. Головою правління обрано А.Васейко. Важливим напрямом роботи т-ва стала виховна й просвітня робота з дітьми. У цій царині першим кроком було створення другої працюючої в Л. укр. недільної школи "Незабудка". Чимало уваги приділяється в т-ві збереженню і розвиткові укр. мови, к-ри, традицій, правосл. обрядів.

Укр. центр соціальних досліджень "Етнікос" зареєстровано 18 липня 2005. Його кер. стала професійний соціолог Н.Лисогорова. Мета діяльності центру, до роботи в якому залучено бл. 30 осіб, – міжнац. діалог, збереження нац. ідентичності й к-ри, інтеграція в сусп-во Л. "Етнікос" був одним із організаторів першої міжнар. науково-практичної конференції "Україна–Латвія: історія, культура, економіка" (Рига, листопад 2007).

Молодіжне т-во "Вектор у Європу" (голова – Д.Семенов) було зареєстроване 7 жовтня 2005. Мета т-ва: разом із молоддю Л. та ін. нац. меншинами всіляко демонструвати нац. і культ. різнобарв'я тощо.

У різний час у Л. також діяли: фонд підтримки повернення українців на Батьківщину "Повернення" (1993–2007), т-во "Українська родина" (1994–2007), Фонд розвитку Ризької укр. школи "Барвінок" (1997), Фонд ім. Н.Махна з підтримки повернення на Батьківщину українців (1996–2007), Латв. українсько-білорус. асоціація (організована 2004), Юрмальське т-во "Трембіта" (зареєстроване 2006).

До складу Об-ня укр. т-в Латвії (створене 28 березня 2006; голова – В.Луговський) на поч. 2008 входило більше половини діючих укр. орг-цій.

Згідно з класифікацією адаптації етнічних груп в іноетнічних середовищах українці в Л. на поч. 21 ст. перебували на грані асиміляції–інтеграції, але вони дотримувалися своїх звичаїв і традицій, брали активну участь у громад. житті, популяризували та пропаґували духовні надбання укр. народу, спільно з ін. нац. меншинами збагачуючи латв. культуру.

2007 у Л. проживало 57,8 тис. українців.

дата публікації: 2009 р.

Література:
  1. Березовський П. Україна і Латвія (З історії культурних взаємозв'язків). "Народна творчість та етнографія", 1976, № 4
  2. Винниченко І. Українці в державах колишнього СРСР: історико-географічний нарис. Житомир, 1992
  3. Этноситуация в Латвии (факты и комментарии). Рига, 1992
  4. Давиденко Е.та ін. Українці в Латвії: деякі аспекти етнокультурного розвитку. В кн.: Етнічні меншини Східної та Центральної Європи: компаративний аналіз становища й перспектив розвитку. К., 1994
  5. Dribins L. Ukraiņi Latvijā. Rīga, 1995
  6. Лісний В., Строй В. Українці Латвії: проблеми і тенденції. "Українське слово", 1995, 29 червня
  7. Українці в Латвії: статистика. "Наша Україна", 1996, № 11
  8. Трощинський В.П., Шевченко А.А. Українці в світі. В кн.: Україна крізь віки, т. 15. К., 1999
  9. Культурна спадщина українців країн Балтії в контексті громадської інтеграції: Збірник доповідей III-ої міжнародної науково-практичної конференції (8–9 грудня 2006, Рига). Рига, 2006
  10. Українці Латвії (люди згадують, документи свідчать...). Рига, 2006
  11. Україна–Латвія: історія, культура, економіка. К., 2007.

Посилання:
  • АРМІЯ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ
  • АСИМІЛЯЦІЯ
  • БАЛТИ
  • ЧЕРНІГІВ, ОБЛАСНИЙ ЦЕНТР
  • ДРУГА СВІТОВА ВІЙНА 1939–1945
  • ДРУЖИНА
  • ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СОЮЗ, ЄС
  • ГРОМАДИ
  • ГРОМАДЯНСТВО
  • ГРИВНЯ
  • КЕДРОВСЬКИЙ ВОЛОДИМИР ІВАНОВИЧ
  • ХАРКІВСЬКА ГУБЕРНІЯ
  • ХЕРСОН, ОБЛАСНИЙ ЦЕНТР
  • КИЇВСЬКА РУСЬ, СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК ЯДРА ДЕРЖАВИ
  • ЛІВОНСЬКИЙ ОРДЕН
  • МАЛИНОВСЬКИЙ ІОАННИКІЙ ОЛЕКСІЙОВИЧ
  • МІЖНАРОДНИЙ ВАЛЮТНИЙ ФОНД (МВФ)
  • НАНСЕН ФРІТЬОФ
  • НАТО
  • НОВА УШИЦЯ
  • ОРГАНІЗАЦІЯ ОБ'ЄДНАНИХ НАЦІЙ
  • ПЕРША СВІТОВА ВІЙНА І УКРАЇНА. ПЕРША СВІТОВА ВІЙНА (ВЕЛИКА ВІЙНА)
  • ПОВІСТЬ ВРЕМЕННИХ ЛІТ
  • РАДА ЄВРОПИ
  • РАДЯНСЬКА АРМІЯ
  • РОСІЙСЬКА ІМПЕРІЯ
  • РУБЛЬ
  • РУСИФІКАЦІЯ В УКРАЇНСЬКОМУ КОНТЕКСТІ
  • САЛІКОВСЬКИЙ ОЛЕКСАНДР ХОМИЧ
  • ШЕВЧЕНКО ТАРАС ГРИГОРОВИЧ
  • СКРИПНИК МИКОЛА ОЛЕКСІЙОВИЧ
  • СРСР, РАДЯНСЬКИЙ СОЮЗ
  • СВІТОВИЙ КОНГРЕС УКРАЇНЦІВ
  • УКРАЇНСЬКА НАРОДНА РЕСПУБЛІКА
  • УКРАЇНСЬКА ПАРТІЯ СОЦІАЛІСТІВ-РЕВОЛЮЦІОНЕРІВ (УПСР)
  • УКРАЇНСЬКА ВСЕСВІТНЯ КООРДИНАЦІЙНА РАДА (УВКР)
  • ВЕРМАХТ


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)