ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

ЛЬВІВСЬКИЙ СОБОР 1946

  Бібліографічне посилання: Рубльова Н.С. ЛЬВІВСЬКИЙ СОБОР 1946 [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 6: Ла-Мі / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2009. - 790 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Lvivsky_sobor_1946 (останній перегляд: 24.04.2019)
Енциклопедія історії України ( Т. 6: Ла-Мі ) в електронній біблотеці

ЛЬВІВСЬКИЙ СОБОР 1946

ЛЬВІВСЬКИЙ СОБОР 1946 – зібрання представників духовенства і віруючих греко-катол. єпархій Галичини, на ньому було прийнято ухвалу про скасування Берестейської церковної унії 1596 і підпорядкування Української греко-католицької церкви юрисдикції РПЦ (див. Московський патріархат). Відбувся 8–10 березня 1946 у Львові в кафедральному соборі святого Юра. Був скликаний за вказівкою партійно-держ. кер-ва СРСР, проводився за сценарієм і під наглядом НКДБ УРСР.

Роботі собору передувала організована органами НКДБ СРСР масштабна кампанія з реалізації розробленого ще у вересні 1939 плану з ліквідації УГКЦ під виглядом повернення уніатів у лоно православ'я. Москва вважала УГКЦ "опорою Ватикану на території західноукр. областей", "чужою й шкідливою" церквою, яка виконує роль "легальної масової іноземної резидентури". Після смерті митрополита А.Шептицького (1 листопада 1944) було встановлено тотальний держ. контроль за діяльністю УГКЦ шляхом запровадження в Галичині норм рад. законодавства про культи. З метою стимулювання греко-катол. священиків до переходу у православ'я і виявлення серед них опонентів режиму в березні–квітні 1945 було здійснено реєстрацію реліг. громад і священнослужителів. До ієрархів і духовенства УГКЦ, які відхилили пропозицію "возз'єднання" з РПЦ, було застосовано репресії. Згідно з даними НКДБ УРСР за серпень 1944 – лютий 1946, "по уніатській лінії" за ґрати було кинуто 287 осіб, серед них 182 священики, 11 настоятелів монастирів, десятки ченців, слухачів Греко-католицької богословської академії у Львові. 11 квітня 1945 було арештовано весь єпископат УГКЦ, що перебував на території УРСР, – митрополита Й.Сліпого, єпископів Г.Хомишина, Н.Будку, М.Чарнецького, І.Лятишевського. Діяльність греко-катол. навч. закладів – богословської академії, семінарій, шкіл дияконів – було припинено.

Розгорнута владою пропагандистська кампанія, маючи на меті дискредитацію греко-католицизму, пов'язувала УГКЦ з Організацією українських націоналістів і Українською повстанською армією, гітлерівським окупаційним режимом (див. Друга світова війна), фашизмом, сепаратизмом, шпигунством на користь чужоземних д-в. Твердилося про зрадницьку роль і шкідливий вплив на долю України уніатства, яке, ставши на шлях боротьби з рад. владою, прагнуло відірвати українців від братніх народів СРСР і віддати в неволю капіталіст. Заходові. Сусп-ву прищеплювалося протиставлення "реакційного" греко-католицизму і "прогресивного" рос. православ'я, що здавна, мовляв, виконувало місію згуртування сх. слов'ян у єдиній д-ві і так само патріотично проявило себе в період окупації вермахтом зх. регіонів СРСР. Греко-католикам пропонувалося негайно возз'єднатися з православ'ям заради шляхетної ідеї єдності укр. народу.

Посіявши в греко-катол. середовищі страх перед репресіями, рад. органи держ. безпеки розпочали організацію руху за ліквідацію унії. У квітні – на початку травня 1945 було завершено добір кандидатів до складу "Ініціативної групи по возз'єднанню греко-католицької Церкви з православною Церквою". Сюди увійшли священики, які проголосили себе представниками духовенства і віруючих цілих єпархій – о. Г.Костельник (від Львів. єпархії), о. М.Мельник (від Перемишльської) та о. А.Пельвецький (від Станіславської). НКДБ УРСР розраховував об'єднати навколо цієї групи те духовенство УГКЦ, яке б погодилося порвати з католицизмом і підкоритися Моск. патріархату РПЦ (останній сам донедавна потерпав від переслідувань з боку властей, однак його послугами тепер вирішено було скористатися).

28 травня 1945 до РНК УРСР було подано заяву членів ініціативної групи з проханням санкціонувати їх участь у возз'єднавчому процесі з РПЦ. У позитивній відповіді, отриманій 18 червня 1945 від уповноваженого Ради в справах РПЦ при РНК УРСР, повідомлялося, що влада визнає ініціативну групу єдиним тимчасовим церковно-адм. органом, "якому надається право керувати в повному обсязі існуючими греко-католицькими парафіями в західних областях України і проводити справу возз'єднання означених парафій з Руською православною церквою". При цьому на членів ініціативної групи покладався обов'язок подавати списки тих священиків, які відмовлялися підлягати її юрисдикції.

За сприяння властей з'явилося друком датоване 28 травня 1945 звернення членів ініціативної групи "До всечесного греко-католицького духовенства в західних областях України", яке поштою було доставлене до всіх парафій УГКЦ, а серед населення поширювалося у вигляді листівки. Називаючи унію засобом латинізації й полонізації, "символом упадку нашого народу, чужинецького поневолення", "історичним пережитком", автори звернення закликали своїх колег-священиків порвати з "найбільшим ворогом Русі" – Римом – і возз'єднатися з правосл. церквою. Їм пропонувалося не зважати на позицію заарештованих ієрархів УГКЦ, оскільки "єпископи не зорієнтувались ні в політичній, ні в церковній нововитвореній ситуації", тому були покарані – "хвиля життя перейшла їм понад голови". Проголосивши себе єдиним легітимним органом управління УГКЦ, який буде визнаватися державою, а шлях, на який ступили, – "єдиним розумним і правильним", оо. Г.Костельник, М.Мельник і А.Пельвецький довели до відома священнослужителів, що дозвіл на продовження духовної діяльності отримають лише ті з них, хто приєднається до ініціативної групи.Духовенство УГКЦ не підтримало почин ініціативної групи. 1 липня 1945 з'явилося "Звернення українських греко-католиків до уряду СРСР", його підписали 300 священиків, вони запевняли владу у своїй лояльності до неї, засуджували діяльність о. Г.Костельника, застерігали від розпалювання реліг. протистояння і наполягали на звільненні заарештованих єпископів. Водночас до 1-го заст. голови РНК СРСР В.Молотова був направлений колективний лист за підписом 61 священика і настоятелів усіх греко-катол. монастирів Львів. єпархії на чолі з архімандритом К.Шептицьким, у ньому висувалася вимога припинити переслідування греко-католиків і навернення їх у православ'я.

Для того, щоб усунути від кер-ва місц. структурами УГКЦ противників "возз'єднання", ініціативна група, під приводом пристосування до запровадженого рад. властями нового адм.-тер. поділу західноукр. земель, реорганізувала деканати, поставивши на чолі новостворених структур священиків, які погодилися перейти під юрисдикцію РПЦ.

25 січня 1946 НКДБ СРСР скерував до НКДБ УРСР "Вказівки про скликання собору греко-католицької уніатської церкви західних областей України для ліквідації її шляхом возз'єднання з РПЦ". План заходів на виконання цих директив було затверджено наркомом держ. безпеки УРСР С.Савченком 6 лютого 1946. Його заступник генерал-лейтенант П.Дроздецький очолив спец. оперативну групу, яка виїхала до Львова для організації виконання цього плану.

До одного з найважливіших завдань спецслужб належав контроль за відбором кандидатів у делегати собору, для участі в якому було передбачено відрядити з кожного району по одному декану і священикові. Складання списків кандидатів було доручено о. Г.Костельникові – по Львівській, о. М.Мельникові – по Самбірсько-Дрогобицькій і о. А.Пельвецькому – по Станіславській єпархії. На райвідділи НКДБ УРСР було покладено обов'язок здійснити негласну перевірку делегатів на лояльність до рад. влади й РПЦ і підготувати тексти їх виступів на соборі. Планом НКДБ УРСР передбачалися виступи 32 священиків і 10 мирян. За зміст виступу делегата персонально відповідав начальник райвідділу НКДБ УРСР. Гол. мотивами майбутніх промов мали стати осуд Ватикану, заклики порвати з католицизмом і возз'єднатися з правосл. церквою, а також висловлювання вдячності Й.Сталіну і Червоній армії (див. Радянська армія) за визволення і об'єднання укр. земель. Органи НКДБ УРСР повинні були організувати масове надходження на адресу собору заяв від віруючих із проханням возз'єднатися з православною церквою.

Відбір кандидатів у делегати собору завершився в лютому 1946. На засіданні ініціативної групи було затверджено список з 225 делегатів від духовенства, у т. ч. 116 деканів із 3-х греко-катол. єпархій, однак кілька кандидатур, які не витримали перевірку на лояльність, на вимогу органів НКДБ УРСР згодом було відхилено. Усім затвердженим делегатам було розіслано виготовлені друкарським способом запрошення. Управління НКДБ УРСР по Львів., Дрогобицькій (нині у складі Львів. обл.) і Станіславській (нині Івано-Франківська) областях також повинні були забезпечити присутність на соборі гостей – мирян, які схвально ставилися до возз'єднання УГКЦ з РПЦ.

На виконання плану підготовки Львів. собору 23 лютого 1946 було влаштовано обряд возз'єднання з РПЦ членів ініціативної групи та представників (по 3 особи) 3-х греко-катол. єпархій, він відбувся у Хресто-Воздвиженському храмі Києво-Печерської лаври. Заради надання майбутньому собору правомочності та канонічності 24 і 25 лютого 1946 в Київ. кафедральному соборі св. Володимира (див. Володимирський собор) було висвячено на правосл. єпископів М.Мельника та А.Пельвецького.

Після цих урочистостей НКДБ УРСР визначив порядок денний собору, о. Г.Костельнику було доручено розробити проекти гол. доповідей і ухвал. Дозвіл на скликання собору ініціативна група отримала за підписом кер-ва Львів. облвиконкому.

1 березня 1946 було реалізовано ще один пункт плану НКДБ УРСР – у пресі з'явилося повідомлення прокуратури УРСР про закінчення слідства і передачу до суду справи митрополита Й.Сліпого та єпископів УГКЦ.

Станом на 1 березня 1946 письмове зобов'язання про перехід у православ'я було отримано від 98 деканів, 922 священиків, 17 дияконів, 195 дяків і 5 ченців (на початку діяльності ініціативної групи УГКЦ налічувала 1206 священиків, 209 дияконів, 684 дяки, 707 ченців і черниць).

6 березня 1946 ініціативна група провела передсоборну нараду, на неї було запрошено 14 осіб з числа делегатів від усіх єпархій. Вони одностайно узгодили проекти порядку денного, регламенту собору і всіх документів, що їх мали схвалити делегати, розглянули питання про статус запрошених на це зібрання правосл. ієрархів.

Остаточно до списку делегатів собору було включено 216 священиків (68 – зі Львівської, 47 – Станіславської, 40 – Тернопільської, 61 – Дрогобицької областей) та 19 мирян. 7 березня 1946 їх від імені ініціативної групи організовано доставили до Львова, зареєстрували, видали делегатські мандати й розмістили в готелях.

Собор було відкрито о 10 год 30 хв 8 березня 1946 коротким богослужінням у гол. храмі УГКЦ – соборі св. Юра. Гол. доповідь "Про мотиви возз'єднання Греко-католицької церкви з Руською православною церквою" виголосив о. Г.Костельник, у ній мовилося про історію і догматику католицизму та унії, а завершувалася вона висновками про фальшивість і неспроможність зх. християнства, а також закликом до єднання з православ'ям. Голову ініціативної групи підтримали 13 делегатів, які виступили після нього.

В одній із промов – пониковецького декана о. В.Лесюка – прозвучала пропозиція, яка була відхилена делегатами, – вважати собор лише підготовчим етапом на шляху до возз'єднання з РПЦ, а не остаточним вирішенням цього питання. Натомість був одностайно підтриманий текст ухвали, внесеної о. Г.Костельником, про скасування Берестейської церковної унії 1596, розрив з Ватиканом і засудження його діяльності, спрямованої проти православ'я, та повернення до віри предків шляхом возз'єднання з РПЦ.

9 березня 1946 собор продовжився урочистим богослужінням у храмі св. Юра, його проводили 4 правосл. єпископи, у т. ч. нововисвячені владики Михаїл (Мельник) та Антоній (Пельвецький). Тоді ж було здійснено обряд возз'єднання делегатів з РПЦ. Для цього після прочитання спец. молитви єпископом Львів. і Тернопільським Макарієм (Оксіюком) кожен делегат від духовенства сповідався і вже в статусі правосл. священика отримував благословення від владики.

На завершення цього обряду до храму св. Юра прибув патріарший екзарх всієї України митрополит Іоанн (Соколов), до нього з вітальною промовою звернувся о. Г.Костельник, також було зачитано вітання від Станіславської єпархії. Екзарх, зайнявши в президії місце голови собору, виголосив невелику промову і зачитав привітальну грамоту патріарха Московського і всієї Русі Алексія I.

Уранці 10 березня 1946 на паперті храму св. Юра відбулася церемонія вручення для президії собору ікони Божої Матері Києво-Печерської лаври, це мало символізувати возз'єднання УГКЦ з РПЦ. Приймаючи цей дар з рук екзарха України, о. Г.Костельник промовив: "Ікона на століття буде живим свідком того, що наше возз'єднання з православ'ям є найбільшим торжеством не тільки України, але і всієї Русі після возз'єднання усіх наших земель завдяки героїчним перемогам Радянського Союзу". Під час богослужіння в храмі св. Юра, яке здійснив митрополит Іоанн (Соколов), із проповіддю, присвяченою возз'єднанню церков, виступив владика Макарій (Оксіюк). Завершуючи собор, правосл. ієрархи благословляли віруючих з балкона митрополичих палат.

Рішення Л.с. 1946 стали формальною підставою для переслідування греко-католиків, які відмовилися перейти у православ'я. До кінця 1940-х рр. у Галичині, Закарпатській Україні й за межами СРСР – у Польщі, Румунії, Чехословаччині – було ліквідовано 5 єпархій, 2 апостольські адміністратури-візитатури, заарештовано 10 єпископів, бл. 1400 священиків і 800 ченців Греко-катол. церкви. Легальна структура УГКЦ була повністю зруйнована. Греко-катол. громади, які не погодилися прийняти православних священиків, було знято з державного реєстру. В підпорядкування РПЦ було переведено бл. 3 тис. парафій ліквідованої УГКЦ, до яких належало понад 3 млн віруючих. Число священиків, які перейшли у православ'я, остаточно не з'ясоване. Згідно з даними РПЦ, рішення Львівського собору підтримали 48 % від заг. кількості греко-катол. духовенства. Натомість з деяких катол. джерел відомо, що з-поміж 3 тис. 783 греко-катол. священиків 2 тис. 682 (70,9 %) відмовилися поставити свій підпис під ухвалою про скасування Берестейської унії.

Упродовж кількох десятиліть УГКЦ діяла в підпіллі. Від кінця 1940-х рр. в Україні таємно виконували пастирські обов'язки понад 100 представників духовенства УГКЦ. У 1955–1970 у підпіллі було висвячено бл. 300 греко-катол. священиків. Боротьба віруючих за легалізацію УГКЦ розгорнулася з 2-ї пол. 1950-х рр. У 1984 постала громад. орг-ція "Комітет захисту Української Католицької Церкви", яку очолив правозахисник І.Гель. У 1988 УГКЦ мала 8 таємних єпископів і 1200 священиків, які надавали пастирські послуги для 4 млн віруючих. "Катакомбний" період завершився 1 грудня 1989 офіц. визнанням права на діяльність греко-катол. громад в УРСР.

Дж.: Діяння Собору греко-католицької Церкви у Львові 8–10 березня 1946. Львів, 1946; Львівський церковний собор: Документи і матеріали: 1946–1981. Львів, 1984; Ліквідація УГКЦ (1939–1946): Документи радянських органів державної безпеки, т. 1–2. К., 2006.

дата публікації: 2009 р.

Література:
  1. Rood W. Rom und Moskau: Der heilige Stuhl und Rußland bzw. die Sowjetunion von der Oktoberrevolution 1917 bis zum 1.Dezember 1989. Altenberge, 1993 (рос. пер. – Львів, 1995)
  2. Коструба Т. Як Москва нищила Українську Церкву. Львів, 1995
  3. Сапеляк А. Київська церква на Слов'янському Сході: Канонічно-екуменічний аспект. Буенос-Айрес–Львів, 1999
  4. Боцюрків Б. Українська Греко-Католицька Церква і Радянська держава, 1939–1950. Львів, 2005.

Посилання:
  • АЛЕКСІЙ І
  • БЕРЕСТЕЙСЬКА ЦЕРКОВНА УНІЯ 1596 Р.
  • ЧЕХОСЛОВАЧЧИНА
  • ДЕРЖАВА
  • ДРУГА СВІТОВА ВІЙНА 1939–1945
  • ДУХОВЕНСТВО
  • ДЯК
  • ФАШИЗМ
  • ГАЛИЧИНА
  • ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКА БОГОСЛОВСЬКА АКАДЕМІЯ У ЛЬВОВІ
  • КОСТЕЛЬНИК ГАВРИЇЛ ТЕОДОРОВИЧ
  • КИЄВО-ПЕЧЕРСЬКА ЛАВРА
  • ЛЬВІВ
  • МОЛОТОВ (СКРЯБІН) В'ЯЧЕСЛАВ МИХАЙЛОВИЧ
  • МОСКОВСЬКИЙ ПАТРІАРХАТ
  • ОРГАНІЗАЦІЯ УКРАЇНСЬКИХ НАЦІОНАЛІСТІВ
  • ПАРАФІЯ
  • ПОЛОНІЗАЦІЯ
  • ПРАВОСЛАВ'Я
  • РАДЯНСЬКА АРМІЯ
  • РАЙОН
  • ШЕПТИЦЬКИЙ АНДРЕЙ
  • СЛІПИЙ ЙОСИП ІВАНОВИЧ
  • СОБОР СВЯТОГО ЮРА У ЛЬВОВІ
  • СРСР, РАДЯНСЬКИЙ СОЮЗ
  • СТАЛІН ЙОСИФ ВІССАРІОНОВИЧ
  • УКРАЇНСЬКА ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКА ЦЕРКВА
  • УКРАЇНСЬКА ПОВСТАНСЬКА АРМІЯ (УПА)
  • ВАТИКАН
  • ВЕРМАХТ
  • ВОЛОДИМИРСЬКИЙ СОБОР У КИЄВІ
  • ЗАКАРПАТСЬКА УКРАЇНА, ЗАКАРПАТТЯ

  • Пов'язані терміни:
  • ДУХОВЕНСТВО
  • ДИСИДЕНТСЬКІ (ОПОЗИЦІЙНІ) РУХИ 1960–1980-Х РОКІВ В УКРАЇНІ
  • ІКОНОТВОРЧІСТЬ ТА УКРАЇНСЬКЕ ІКОНОМАЛЯРСТВО
  • КАТОЛИЦЬКА ЦЕРКВА
  • КАТОЛИЦЬКА ЦЕРКВА В УКРАЇНІ
  • КОСТЕЛЬНИК ГАВРИЇЛ ТЕОДОРОВИЧ
  • ЛЮБАЧІВСЬКИЙ МИРОСЛАВ-ІВАН
  • МОСКОВСЬКИЙ ПАТРІАРХАТ
  • ВАСИЛІАНИ


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)