ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

НАРОДНИЙ КОМІСАРІАТ ЗАКОРДОННИХ СПРАВ УСРР

  Бібліографічне посилання: Головченко В.І. НАРОДНИЙ КОМІСАРІАТ ЗАКОРДОННИХ СПРАВ УСРР [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 7: Мі-О / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2010. - 728 с.: іл. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Narodnyj_komisariat_zakordonnykh_sprav_USRR (останній перегляд: 17.12.2018)
Енциклопедія історії України ( Т. 7: Мі-О ) в електронній біблотеці

НАРОДНИЙ КОМІСАРІАТ ЗАКОРДОННИХ СПРАВ УСРР

НАРОДНИЙ КОМІСАРІАТ ЗАКОРДОННИХ СПРАВ УСРР – відомство закордонних справ Рад. України, започатковане створенням 14 грудня 1917 (ст. ст.) в Харкові з'їздом рад нар. секретаріату з міжнац. справ рад. УНР на чолі з більшовиком С.Бакинським (Л.Бернгеймом; 1886–1939). Але принципові питання міжнародного характеру мали вирішуватися безпосередньо ЦВК Рад. України й урядом, тому фактично основним завданням відомства С.Бакинського стала координація ведення бойових дій рад. Росії й УНР Народного секретаріату проти Всевеликого Війська Донського й УНР Української Центральної Ради. Від початку зовнішньополіт. активність рад. України була пов'язана із дипломатією Рад. Росії на Брестських мирних переговорах 1918. Роль представників легітимного укр. уряду мала відігравати створена 12 січня 1918 (30 грудня 1917) ЦВК Рад. України місія в складі Ю.Медвєдєва (голова) та нар. секретарів В.Затонського й В.Шахрая, що ввійшла до складу рос. делегації. Делегація, на противагу представникам УЦР, не досягла помітного дипломатичного успіху.

1 березня 1918 в Полтаві нар. секретаріат з міжнац. справ був реорганізований у нар. секретаріат закордонних справ на чолі з В.Затонським, якого 4 березня змінив М.Скрипник (водночас голова Нар. секретаріату). Спільно з Ю.Коцюбинським і М.Врублевським він очолив надзвичайне повноважне посольство ЦВК Рад. України і Нар. секретаріату до Москви, де безуспішно намагався зберегти в РСФРР укр. радянські структури управління, але уряд В.Леніна не бажав втягнення Росії у війну з Німеччиною. Тому укр. рад. структури було розпущено (за офіц. версією, вони припинили функціонувати). У складі Тимчасового робітничо-селянського уряду України, сформованого в м. Суджа (нині місто Курської обл. РФ) 28 листопада 1918, зовнішньополіт. відомство не було передбачене, лише з його реорганізацією 28 січня 1919 в Харкові в РНК УСРР було запроваджено нар. комісаріат закордонних справ (НКЗС) на чолі з головою уряду Х.Раковським. Уже на серед. 1919 він став розгалуженою установою в складі 9-ти відділів, зокрема, дипломатично-консульського, правового, іноз. агентств, дипкур'єрів, загального, інформаційного й архівного.

Однак системна розбудова апарату НКЗС УСРР розпочалася з 1920, коли було розроблено "Положення про Наркомат закордонних справ республіки", за яким на нього покладалися функції: дипломатичні зносини з іноз. д-вами за завданнями уряду; вироблення проектів міжнар. актів для затвердження їх верховною владою УСРР; кер-во діяльністю дипломатичних представництв і консульських установ; захист законних інтересів громадян УСРР за кордоном та іноземців в Україні; контакти з дипломатичним корпусом зарубіжних д-в; збір відомостей про соціально-екон., політ., культ. життя іноз. д-в; ведення зовнішньополіт. пропаганди. На чолі відомства стояли нар. комісар із закордонних справ та колегія; нарком і його заступник затверджувалися Всеукраїнським центральним виконавчим комітетом за поданням уряду. Щодо добору й розстановки дипломатичних кадрів на перший план висувалася їхня лояльність до більшовицького режиму, належність до правлячої партії; керівники підрозділів центр. апарату й закордонних установ входили до парт. номенклатури. На засіданнях політбюро ЦК КП(б)У вирішувалися питання відрядження місій за кордон, їхні штати, кадрові переміщення. Діяльність і кадри НКЗС перебували під пильним контролем органів держ. безпеки: у штаті відомства був уповноважений політ. контролю ДПУ; іноз. відділ ДПУ (зовн. розвідка) вимагав від НКЗС різнопланової інформації про іноз. представників тощо.

Реальна міжнар. діяльність уряду УСРР почалася після підписання Ризького мирного договору між РСФРР і УСРР та Польщею 1921, юрид. підставою для неї був Договір про військовий і господарський союз між Російською СФРР та Українською СРР 1920, у преамбулі якого підкреслювалися незалежність і суверенність обох республік. Вже 14 лютого 1921 Ф.Кон і Ю.Коцюбинський підписали в Москві перший Договір мирний між Українською СРР і Литовською Демократичною Республікою. Тоді стався справжній "прорив" у справі міжнар. визнання УСРР та налагодження міждерж. відносин, передусім із д-вами, що виникли на теренах колиш. Російської імперії: договори з Грузією (31 січня 1921), Латвією (3 серпня 1921) та Естонією (25 листопада 1921). Поступово до кола країн, що підписали з УСРР міждерж. угоди, потрапили помітні європ. й азійські д-ви – Тимчасова угода між Австрією і РСФРР та УСРР 1921, Договір про дружбу і братерство між Українською СРР і Туреччиною 1922, Договір про поширення Раппальського договору 1922 на союзні з Російською СФРР республіки 1922 та ін. В цілому за станом на 1 травня 1923 урядом УСРР було підписано 45 міждерж. угод, 4 резолюції загальноєвроп. конференції в Генуї та 7 угод з міжнар. орг-ціями. Тоді ж засновано низку дипломатичних представництв УСРР (повпредств), організація роботи яких була покладена на НКЗС: місія при РНК РСФРР (12 січня 1921), у Чехословаччині (травень 1921), Німеччині (вересень 1921), Польщі (жовтень 1921), Австрії (грудень 1921), хоча інколи представниками України за сумісництвом виступали голови дипмісій РСФРР.

На поч. 1922 УСРР підтримувала якщо не де-юре, то де-факто відносини з більш як 10-ма країнами; у штатах зарубіжних повноважних представництв УСРР, затверджених колегією НКЗС, налічувалось 82 співробітники, зокрема: у Польщі – 36 (повпред О.Шумський), у Німеччині – 17 (повпред В.Ауссем), у Чехословаччині – 12 (повпред Михайло Левицький), в Австрії – 9 (повпред Ю.Коцюбинський), у Прибалтиці – 8 (повпред Є.Терлецький). У Великій Британії УСРР представляв за сумісництвом повпред РСФРР А.Красін, а в Італії – В.Воровський. У штаті центр. апарату НКЗС у Харкові, включаючи тех. персонал, працювало на той час 305 осіб, крім того, наркомат мав у Києві й Одесі своїх уповноважених з необхідним штатом, на які покладалося "забезпечення розв'язання на місцях питань, що виникали при застосуванні законів щодо іноземців, а також при виконанні обов'язків за міжнародними договорами".

Історія існування НКЗС, як і дипломатії УСРР, виявилася досить короткою. 18 жовтня 1922 ЦК КП(б)У ухвалив постанову "Про згортання апарату НКЗС" і доручив заступникові глави НКЗС УСРР В.Яковлєву розпочати переговори з НКЗС РСФРР про об'єднання відповідних наркоматів. Закордонні представництва УСРР передбачалося тимчасово, на кілька місяців, залишити – Х.Раковський надіявся змінити ситуацію. 23 березня 1923 ЦК КП(б)У по його доповіді прийняв рішення просити політбюро ЦК РКП(б) переглянути питання про злиття НКЗС. Але на нараді з відп. працівниками нац. рад. республік і автономних областей у Москві 9–12 червня 1923 Х.Раковський і М.Скрипник зазнали поразки. Ще в серпні консулати і дипслужби УСРР були злиті з апаратом союзного НКЗС, апарат же республіканського НКЗС остаточно перестав існувати 20 вересня 1923. Натомість створювалося Управління уповноваженого НКЗС СРСР в Україні (при уряді УСРР), яке очолив О.Шліхтер. Для забезпечення ж інтересів УСРР її представник вводився до колегії НКЗС СРСР.

дата публікації: 2010 р.

Література:
  1. Українська РСР на міжнародній арені: Збірник документів (1917–1923 рр.). К., 1966
  2. Кульчицький С. Комунізм в Україні: перше десятиріччя (1919–1928). К., 1996
  3. Матвієнко В., Головченко В. Історія української дипломатії ХХ століття у постаттях. К., 2001
  4. Ведєнєєв Д. Нігілізм тут недоречний: Історія дипломатичної служби Радянської України 1917–1923 років. "Політика і час", 2001, № 6.

Посилання:
  • АУССЕМ ВОЛОДИМИР ХРИСТИЯНОВИЧ
  • ЧЕХОСЛОВАЧЧИНА
  • ДОГОВІР ПРО ПОШИРЕННЯ РАПАЛЛЬСЬКОГО ДОГОВОРУ 1922 НА СОЮЗНІ З РОСІЙСЬКОЮ СФРР РЕСПУБЛІКИ 1922
  • ДОГОВІР МИРНИЙ МІЖ УКРАЇНСЬКОЮ СРР І ЛИТОВСЬКОЮ ДЕМОКРАТИЧНОЮ РЕСПУБЛІКОЮ 1921
  • ДОГОВІР ПРО ДРУЖБУ І БРАТЕРСТВО МІЖ УКРАЇНСЬКОЮ СРР І ТУРЕЧЧИНОЮ 1922
  • ДОГОВІР ПРО ВІЙСЬКОВИЙ І ГОСПОДАРСЬКИЙ СОЮЗ МІЖ РОСІЙСЬКОЮ СФРР ТА УКРАЇНСЬКОЮ СРР 1920
  • ХАРКІВ
  • КОН ФЕЛІКС ЯНОВИЧ
  • КОЦЮБИНСЬКИЙ ЮРІЙ МИХАЙЛОВИЧ
  • КИЇВ
  • ЛЕВИЦЬКИЙ МИХАЇЛ (МИХАЙЛО)
  • МЕДВЕДЄВ ЮХИМ ГРИГОРОВИЧ
  • МОСКВА
  • НАРОДНИЙ СЕКРЕТАРІАТ
  • ОДЕСА
  • ПОЛТАВА
  • РАКОВСЬКИЙ ХРИСТИЯН ГЕОРГІЙОВИЧ
  • РОСІЙСЬКА ІМПЕРІЯ
  • РИЗЬКИЙ МИРНИЙ ДОГОВІР МІЖ РСФРР І УСРР ТА ПОЛЬЩЕЮ 1921, РИЗЬКИЙ МИРНИЙ ДОГОВІР МІЖ РСФРР, БІЛОРУСЬКОЮ СРР І УСРР ТА ПОЛЬЩЕЮ 1921
  • ШАХРАЙ ВАСИЛЬ МАТВІЙОВИЧ
  • ШЛІХТЕР ОЛЕКСАНДР ГРИГОРОВИЧ
  • ШУМСЬКИЙ ОЛЕКСАНДР ЯКОВИЧ
  • СКРИПНИК МИКОЛА ОЛЕКСІЙОВИЧ
  • ТЕРЛЕЦЬКИЙ ЄВГЕН ПЕТРОВИЧ
  • ТИМЧАСОВИЙ РОБІТНИЧО-СЕЛЯНСЬКИЙ УРЯД УКРАЇНИ
  • УКРАЇНСЬКА ЦЕНТРАЛЬНА РАДА
  • ВОРОВСЬКИЙ ВАЦЛАВ ВАЦЛАВОВИЧ
  • ВРУБЛЕВСЬКИЙ МИКОЛА ЄВТИХІЙОВИЧ
  • ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ ЦЕНТРАЛЬНИЙ ВИКОНАВЧИЙ КОМІТЕТ (ВУЦВК)
  • ВСЕВЕЛИКЕ ВІЙСЬКО ДОНСЬКЕ
  • ЗАТОНСЬКИЙ ВОЛОДИМИР ПЕТРОВИЧ


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)