ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

ОЛЕЛЬКОВИЧІ

  Бібліографічне посилання: Шабульдо Ф.М. ОЛЕЛЬКОВИЧІ [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 7: Мі-О / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2010. - 728 с.: іл. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Olelkovychi_rid (останній перегляд: 16.12.2018)
Енциклопедія історії України ( Т. 7: Мі-О ) в електронній біблотеці

ОЛЕЛЬКОВИЧІ

ОЛЕЛЬКОВИЧІ – впливовий князівський рід Великого князівства Литовського герба "Погоня", представники однієї зі старших галузей Ольгердовичів, котрі як потомки Володимира Ольгердовича й удільні володарі правили 1440–70 в Києві, а потім – лише в Слуцьку та Копилі (нині обидва міста Мінської обл., Білорусь). Відігравали значну роль в тогочасному сусп. і державно-політ. житті України, Білорусі, Литви та Польщі. Не раз брали участь у внутрішньополіт. боротьбі у ВКЛ, претендували на великокнязівський трон. У 1450–70-х перебували в опозиції до уряду короля польс. і вел. кн. литов. Казимира IV Ягеллончика, дотримуючись одночасно промоск. політ. орієнтації. Київські О. за прикладом свого батька й діда Володимира Ольгердовича вживали знак-герб зі схематичним зображенням церкви, підтримували загалом правосл. церкву, обстоюючи її орг. єдність, хоча часом виявляли прихильність до унії церковної. Дбали про оборону Середньої Наддніпрянщини від спустошливих нападів ординців та кримчаків. Протегували пожвавленню культ. життя в регіоні. Найвідоміші серед О. такі.

Олександр Володимирович (Олелько, Алелько; див. Олелько Володимирович; бл. 1386 – 1454), засновник роду, син київ. кн. Володимира, онук вел. кн. литов. Ольгерда, правнук вел. кн. литов. Гедиміна. Удільний князь у Копилі й Слуцьку з 1399, а з 1440 – князь київський. Одружений 1417 з Анастасією, дочкою вел. кн. моск. Василія Дмитрійовича, внучкою вел. кн. моск. Дмитрія Донського і вел. кн. лит. Вітовта. Помер у Києві ченцем, похований у Києво-Печерському монастирі.

Семен Олелькович (1420–70), старший син Олександра Володимировича, князь київський. Після смерті його батька король польс. і вел. кн. литов. Казимир IV Ягеллончик відмовився визнати Київське князівство уділом О. і не дозволив його ділити, а надав Київ Семену на правах свого намісника, Слуцьк й Копил утримав за собою Михайло Олелькович. Рішення Казимира IV стало однією з причин участі О. в діях опозиційного щодо його влади угруповання литовсько-рус. знаті, очолюваного до 1456 впливовим литов. магнатом, тракайським воєводою Яном Гаштольдом, тестем Семена Олельковича. Литов. пани-опозиціонери двічі (1454 і 1461), але безуспішно робили спроби обрати Семена Олельковича великим князем литовським. 1456 Казимир IV призначив його брацлавським намісником, що на півтора десятка років поставило під владу київ. князя більшість території сучасної України. Підтримував тісні родинні й політ. зв'язки із правителями Москви. Разом із братом Михайлом і кн. Юрієм Гольшанським 1463 спец. декларацією визнав вел. кн. моск. Івана III Васильовича опікуном правосл. церкви у ВКЛ. Обновив Успенський собор Печерського монастиря, де й був похований. Після смерті Семена Олельковича удільний статус Київ. князівства був остаточно скасований.

Михайло Олелькович (бл. 1425 – 1481), молодший син Олександра Володимировича, князь слуцький і копильський. 1470–71 – великокнязівський намісник у Новгороді Великому. Довідавшись про смерть брата, самовільно виїхав з Великого Новгорода і зробив безуспішну спробу отримати Київ. Створив угруповання князівських і магнатських родів, яке мало за мету відсторонити від влади у ВКЛ Ягеллонів, а у випадку невдачі – відокремити сх. землі Білорусі та України з Києвом і визнати над ними владу вел. кн. моск. Івана III Васильовича. За організацію змови проти Казимира IV покараний смертю у Києві 3 вересня 1481 (див. також Змова князів 1481).

Василь Семенович (бл. 1465 – 1495), син Семена Олельковича, князь пінський. Помер, не залишивши потомства. Похований у Києво-Печерському монастирі.

Семен Михайлович (бл. 1460 – 1505), син Михайла Олельковича, князь слуцький. 1502 і 1503 на чолі власного війська відбив напад крим. чамбулів і розгромив їх у битвах біля річок Уша (нині р. Уж, прит. Прип'яті) і Прип'ять (прит. Дніпра).

Юрій Семенович (1492–1542), син Семена Михайловича, князь слуцький. Ще юнаком вдало керував (разом із матір'ю) обороною Слуцька, обложеного військом кн. Михайла Глинського (1508). Учасник Оршанської битви 1514, відзначився в розгромі крим. чамбулів у пд. Київщині, біля р. Ольшаниця 1527. За допомогою суд. позовів, купівель, успадкування значно примножив свої земельні володіння, ставши одним із найбільших землевласників у ВКЛ. Був одружений з Оленою Радзивілл. Відомий як один з опікунів Києво-Печерського монастиря.

Юрій Юрійович (бл. 1531 – 1578), син Юрія Семеновича, князь слуцький. У складі військ ВКЛ й на чолі власної корогви брав участь у Лівонській війні 1558–1583. Був одним із кредиторів великих князів литовських і патроном відомого поета й історика М.Стрийковського, який користувався його гостинністю та б-кою під час написання славнозвісної "Хроніки польської, литовської, жмудської та всієї Русі". Похований у Києво-Печерському монастирі.

Юрій Юрійович (1559–86), син Юрія Юрійовича, князь слуцький, останній з роду О. по чол. лінії. За його часів князівський двір у Слуцьку залишався значним культ. центром. Після смерті його дочки Софії Слуцьке і Копильське князівства перейшли у власність Радзивіллів, з одним з яких, Яном, вона була у шлюбі.

дата публікації: 2010 р.

Література:
  1. Stadnicki K. Bracia Wladyslawa Jagielly. Lwów, 1867
  2. Його ж. Dodatki i poprawki do dziala "Bracia Wladyslawa Jagielly" i "Olgierd i Kiejstut". Lwów, 1873
  3. Антонович В.Б. Киев, его судьба и значение с ХIV по ХVI столетие (1362–1569). В кн.: Антонович В.Б. Монографии по истории Юго-Западной России. К., 1885
  4. Wolff J. Kniazowie Litewsko-ruscy od końca czternastego wieku. Warszawa, 1895
  5. Грушевський М. До питання про правно-державне становище київських князів XIV–XV ст. "ЗНТШ", 1899, т. 31–32
  6. Його ж. Історія України-Руси, т. 4–5. К.–Львів, 1907 (перевид. – К., 1993–94)
  7. Клепатский П.Г. Очерки по истории Киевской земли, т. 1. Одесса, 1912
  8. Войтович Л.В. Генеалогія династії Рюриковичів і Гедиміновичів. К., 1992
  9. Козубовський Г. Знак-герб київських князів ХIV–ХV ст. В кн.: Третя наукова геральдична конференція: Львів, 4–5 листопада 1993 р. Львів, 1993
  10. Шабульдо Ф. Київське князівство Ольгердовичів в контексті української державності. "Старожитності", 1994, число 1–2 (60–61)
  11. Войтович Л. Удільні князівства Рюриковичів і Гедиміновичів. Львів, 1996
  12. Івакін Г.Ю. Історичний розвиток Києва ХIII – середини ХVI ст. К., 1996
  13. Терещенко Ю.І. Україна і європейський світ: Нарис історії від утворення Старокиївської держави до кінця ХVI ст. К., 1996
  14. Енциклопедія історії Бєларусі, т. 4. Мінск, 1997
  15. Tęgowski J. Pierwsze pokolenie Giedyminowiczów. Poznań–Wrocław, 1999.

Посилання:
  • ДМИТРІЙ ДОНСЬКОЙ
  • ГЕДИМІН, ГЕДИМІНАС
  • ГЕРБ
  • ГЛИНСЬКИЙ МИХАЙЛО ЛЬВОВИЧ
  • ІВАН III, ІВАН III ВАСИЛЬОВИЧ
  • КАЗИМИР ІV ЯГЕЛЛОНЧИК
  • КОРОГВА
  • КИЇВСЬКЕ КНЯЗІВСТВО
  • КИЇВ
  • ЛІВОНСЬКА ВІЙНА 1558–1583
  • МОСКВА
  • НОВГОРОД ВЕЛИКИЙ
  • ОЛЕЛЬКО ВОЛОДИМИРОВИЧ
  • ОЛЬГЕРД
  • ОЛЬГЕРДОВИЧІ
  • ОРШАНСЬКА БИТВА 1514
  • СТРИЙКОВСЬКИЙ МАЦЕЙ
  • УНІЯ ЦЕРКОВНА
  • УСПЕНСЬКИЙ СОБОР, СВЯТО-УСПЕНСЬКИЙ СОБОР КИЄВО-ПЕЧЕРСЬКОЇ ЛАВРИ
  • ВЕЛИКЕ КНЯЗІВСТВО ЛИТОВСЬКЕ
  • ВІТОВТ (ВІТАУТАС)
  • ВОЄВОДА
  • ВОЛОДИМИР ОЛЬГЕРДОВИЧ
  • ЯГЕЛЛОНИ
  • ЗМОВА КНЯЗІВ 1481

  • Пов'язані терміни:
  • БОЯРИ-СЛУГИ
  • ГЕДИМІНОВИЧІ
  • ОЛЬГЕРДОВИЧІ
  • ПОГОНЯ
  • СЕМЕН ОЛЕЛЬКОВИЧ
  • СЛУЦЬКІ


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)