ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Том (Україна - Українці) Кн. 1
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

ПЕТРАЖИЦЬКИЙ ЛЕВ ЙОСИПОВИЧ

  Бібліографічне посилання: Супрун Н.А. ПЕТРАЖИЦЬКИЙ Лев Йосипович [Електронний ресурс] . – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Petrazhytskyj_L (останній перегляд: 18.06.2019)
ПЕТРАЖИЦЬКИЙ ЛЕВ ЙОСИПОВИЧ

ПЕТРАЖИЦЬКИЙ Лев Йосипович (1867–1931) – теоретик права, економіст, соціолог, філософ, громадський діяч. Вважається одним із фундаторів наукового напрямку – соціологія права. Відомий як засновник психологічної школи права. Н. 13 (25) квітня 1867 р. в сім'ї польс. дворян у родовому маєтку Коллонтаєво Вітебської губернії. Закінчив юридичний факультет Імператорського університету св. Володимира в Києві (1890). По закінченні університету відряджений у Німеччину для підготовки до професорського звання. 1890–92 стажувався у рос. семінарії, заснованій при Берлінському університеті з метою підготовки професорів римського права для Російської імперії. 1896 захистив магістерську дисертацію "Распределение дотальных плодов по римскому праву"; 1897 докторську дисертацію на тему: "Права добросовестного владельца на доходы с точек зрения догмы и политики гражданского права". В цій праці вчений вперше у вітчизняній науці висуває ідею необхідності створення науки політики права, метою якої повинно стати свідоме цілеспрямоване регулювання соціальних відносин через психологічний вплив права на людську свідомість. Із 1897 посів посаду професора кафедри енциклопедії та історії філософії права юридичного факультету Петербурзького університету. Впродовж 20 років (1898–1918) очолював названу кафедру.

Здійснював наук. кер-во популярним науковим гуртком філософії права в Петерб. ун-ті (1897–1918), слухачами якого в різні роки були відомі вчені П.Сорокін, Г.Гурвіч, М.Кондратьєв та ін. Саме в межах роботи даного наукового гуртка вченим було обґрунтовано необхідність створення спеціального наукового напрямку – соціології права.

Видатні вчені минулого (А.О.Ісаєв, М.І.Кондратьєв, Є.Є.Слуцький, М.І.Туган-Барановський та ін.) відзначали, що наукові ідеї Л. Петражицького справили значний вплив на формування концептуальних засад світової юридичної, економічної та соціологічної науки початку 20 ст. Запропоновані ним методологічні підходи стали підґрунтям для розвитку різних наукових напрямів вітчизняній та світовій науці, зокрема, таких як "американський та скандинавський правовий реалізм". Ідеї вченого стали теоретичною основою концепції "революційної підсвідомості", що представлена працями М.І. Рейснера. Засновник "інтегральної теорії соціальних систем" П.О.Сорокін (1889–1968) вказував, що його правові погляди ґрунтуються на концепції "феноменологічної соціології" Петражицького. Саме завдяки популяризаторській діяльності П. Сорокіна, який вважав себе учнем та послідовником Петражицького, та публікації ним праць вченого "Теория права и государства в связи с теорией нравственности" та "Введение в изучение права и нравственности" (1955) в США ідеї вченого отримали світове визнання.

Одним із найбільш визнаних наукових підходів, запропонованих П. вважається теорія "емоційної психології", згідно якої основу економічної взаємодії та правових відносин у суспільстві формують різні типи емоційної поведінки людей. Відповідно, дослідження закономірностей соціально-економічного розвитку повинно грунтуватися на з'ясуванні психологічних аспектів та особливостей суспільної поведінки.

Акцентуючи увагу на домінантному значенні психологічних чинників у процесах акціонерної акумуляції капіталів, учений висунув тезу про необхідність свідомого регулювання та обмеження ажіотажних тенденцій суспільного попиту на ринку цінних паперів, які призводять до порушення загальноекономічної рівноваги та стають каталізатором кризових явищ в економіці. Важливим чинником еволюції корпоративних відносин П. називав перетворення інституту індивідуально-одноособової свідомості економічних суб'єктів на корпоративну суспільну, яка може бути реалізована лише у формі колективної господарської взаємодії. Запропоновані П. теоретико-методологічні підходи щодо вивчення процесів акціонерного нагромадження створили можливість для визначення різних за своєю природою чинників розгортання кризових явищ у розвитку фондового ринку та ринкового середовища загалом, справедливість яких була підтверджена подальшим розвитком корпоративного середовища.

Значним авторитетом користувався П. не лише в наукових, а й в урядових та політичних колах. Будучи одним із ідеологів та керівників кадетської партії (членом її Центрального Комітету) та депутатом 1-ї Держ. Думи Російської імперії, брав активну участь у суспільно-політичному житті країни.

Після Лютневої революції 1917 емігрував до Польщі. До кінця життя очолював кафедру соціології Варшавського ун-ту.

П. у м. Варшава.


Праці:
  1. Деление дотальных плодов по римскому праву. СПб., 1896
  2. Акционерная компания. Экономическое исследование Л. Петражицкого. СПб., 1898
  3. Очерки философии права. СПб., 1900
  4. Права добросовестного владельца на доходы. СПб., 1903
  5. О мотивации человеческих поступков, в особенности об этических мотивах и их разновидностях. СПб., 1904
  6. Введение в изучение права и нравственности: Основы эмоциональной психологии. СПб., 1908
  7. Теория права и государства в связи с теорией нравственности, т. 1–2. СПб., 1909–10
  8. Акции, биржевая игра и теория экономических кризисов. СПб., 1911.
Література:
  1. Рейснер М.А. Теория Л.И. Петражицкого: Марксизм и социальная идеология. СПб., 1908
  2. Исаев А.А. Профессор Л.И. Петражицкий как основатель политической экономии. СПб., 1912
  3. Кистяковский Б.А. Социальные науки и право: Очерки по методологии социальных наук и общей теории права. М., 1916
  4. Социологическая мысль в России. Л., 1978.

Посилання:
  • БЕРЛІНСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ
  • КОНДРАТЬЄВ МИКОЛА ДМИТРОВИЧ
  • ЛЮТНЕВА РЕВОЛЮЦІЯ 1917
  • ПЕТЕРБУРЗЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ
  • СОРОКІН ПИТИРИМ ОЛЕКСАНДРОВИЧ


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)