РЕГІМЕНТАР – у Речі Посполитій 16–17 ст. титул: воєначальника; тимчасового заступника гетьмана в період, коли гетьман внаслідок певних обставин (хвороба, полон) не міг виконувати своїх функцій; командувача військ. угруповання, який не підпорядковувався владі діючого гетьмана; командувача військ. угруповання, котрий призначався гетьманом і підлягав його владі. Після Корсунської битви 1648, коли гетьман великий коронний М.Потоцький і гетьман польний коронний М.Калиновський потрапили до татар. полону, у Польщі було обрано одразу трьох регіментарів – кн. В.-Д.Заславського, М.Остророга та О.Конецпольського і приставлено до них 32 комісарів-дорадників. Кероване ними військо зазнало поразки в Пилявецькій битві 1648. На елекційному сеймі в жовтні 1648 регіментарями були призначені кн. Я.Вишневецький та А.Фірлей, а 1649 відповідними повноваженнями були наділені С.Лянцкоронський, О.Конецпольський, а також А.Фірлей. Після повернення гетьманів із полону повноваження регіментарів були припинені, і в подальшому такі воєначальники вже не командували усім військом. 1656 польс. король Ян II Казимир Ваза, який із недовірою ставився до гетьманів, призначив Р.С.Чарнецького, причому вивів довірені йому підрозділи з-під гетьман. влади. Від 1660-х рр. і до кінця 17 ст. регіментарями були, як правило, офіцери-кавалеристи, котрих призначав сам великий коронний гетьман. Вони командували військ. угрупованнями за відсутності гетьмана. Окрім військової, вони мали ще й суд. та виконавчу владу над своїми підлеглими, однак свої дії щодо цього повинні були узгоджувати з гетьманом. Р. міг бути командувачем посполитого рушення.

Сас П.М.

1. Wimmer J. Wojsko polskie w drugiej połowie XVII wieku. Warszawa, 1965
2. Смолій В.А., Степанков В.С. Українська національна революція ХVII ст. (1648–1676 рр.). К., 1999.