ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

РІЧ ПОСПОЛИТА

  Бібліографічне посилання: Вінниченко О.О. РІЧ ПОСПОЛИТА [Електронний ресурс] // – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Rich_Pospolyta (останній перегляд: 21.11.2017)
РІЧ ПОСПОЛИТА

РІЧ ПОСПОЛИТА – ранньомодерна монархія, створена шляхом об'єднання в єдину державу Королівства Польського і Великого князівства Литовського. Існувала від 1569 до 1795, у різні періоди існування охоплювала частини території сучасних Литви, Білорусі, Польщі, України, Латвії, Росії, Молдови, Словаччини, Естонії. Межувала з Рос. д-вою на сх., землями "Священної Римської імперії германської нації" (Бранденбург, Силезія) на зх., Швед. королівством на пн., Угорщиною та Османською імперією на пд. Площа найбільшого територіального розширення 1619 становила приблизно 990 тис. км² із населенням бл. 10 млн осіб. Склад населення був строкатим; етнічне походження: поляки, русини (українці й білоруси), литовці, німці, татари, євреї та ін.; релігійна приналежність – католики, православні, греко-католики, лютерани, кальвіністи, мусульмани, іудеї. Суспільство мало традиційний для тогочасних європ. країн поділ на 3 осн. стани: шляхетський, міщанський і селянський, з-поміж яких шляхта займала домінуюче становище, зосередивши у своїх руках привілеї і владу в країні. Усупереч традиційному сприйняттю історії Р.П. ця д-ва не була суто польс. д-вою (не охоплювала всіх польс. етнічних земель, польс. землі не становили більшої частини території країни, поляки не творили більшість населення, серед монархів більшість складали неполяки). Її історія є складовою частиною польс., укр., литов. і білорус. історії.

Люблінська унія й утворення Речі Посполитої. Передумови створення Р.П. були закладені під час Кревської унії 1385, але її положення, умови наступних унійних договорів не були реалізовані (до 1569 унія між Королівством Польським і ВКЛ мала персонально-династичний характер: цими д-вами правили представники литов. династії Ягеллонів). У серед. 16 ст. збіг зовнішніх (невдала війна ВКЛ з Рос. д-вою за Прибалтику) і внутр. чинників (прагнення литов. боярства до емансипації, модернізація устрою ВКЛ, екзекуційний рух і відсутність спадкоємців у тогочасного короля польс. і вел. кн. литов. Сигізмунда II Августа) обумовив остаточне об'єднання Королівства Польського і ВКЛ в єдину д-ву.

Унія обговорювалася на коронних вальних сеймах 1550–60-х рр. На сеймі 1569, після складних переговорів, литов. делегація, виступаючи за збереження лише персональної унії, пробувала зірвати домовленості й 1 березня – 7 червня залишала вальний сейм. Остаточно до згоди вдалося дійти під тиском короля польс. і вел. кн. литов. Сигізмунда II Августа, який, керуючись нібито історико-правовими аргументами, видав привілеї про включення до складу Королівства Польського литов. провінцій – Підляшшя (5 березня), Волині (26 травня), Київщини та Брацлавщини (6 червня) – на умовах гарантування їм певної мовно-правової автономії (збереження територіального устрою, земських урядів та інституцій, суд. і адм. органів, юрид. системи на підставі Литов. статуту (див. Статути Великого князівства Литовського), використання староукр. мови в публічній і правовій сферах, право набуття місц. урядів земських лише тутешніми мешканцями). Дотримання такої відособленості Підляського воєводства, Волинського воєводства, Київського воєводства та Брацлавського воєводства і, відповідно, збереження звичного способу життя для їхніх мешканців обумовили відсутність з боку останніх якогось серйозного спротиву інкорпорації цих земель до складу Королівства Польського.

1 липня 1569 було складено присягу на Люблінську унію 1569, що означало створення Р.П. Осн. положення унії: утворення єдиної соборної д-ви із правителем (королем), якого обиратимуть спільно мешканці Королівства Польського і ВКЛ на території Королівства Польського та коронуватимуть у Кракові; повне й непорушне збереження прав і привілеїв "усіх земель і народів" та всіх станів Королівства Польського і ВКЛ; затвердження королями після обрання єдиних прав і привілеїв обох народів; ліквідація окремих виборів і коронації литовського великого князя; скасування дідичних (спадкових) прав короля на ВКЛ; збереження актуальності присяг литов. урядників та присяга новопризначених литов. урядників королю; спільні сейми й ради під зверхністю короля; скасування окремих сеймів у Королівстві Польському і ВКЛ; взаємодопомога обох народів у всіх труднощах і заборона сепаратних відносин з ін. країнами; уніфікація монети; скасування мит від власних речей для духовенства й шляхти та їхніх підданих; право вільно набувати маєтки "полякам" у Литві та "литовцям" у Польщі; непоширення екзекуції на ВКЛ і збереження його мешканцями всіх маєткових прав. Саме вміщення в акті останнього пункту суттєво посприяло укладенню Люблінської унії. Загалом такі унійні умови стали компромісним варіантом між вимогами діячів польс. екзекуційного руху, які прагнули повної інтеграції території ВКЛ до складу Королівства Польського та уніфікації її устрою за польс. зразками, і позицією литов. можновладців, котрі, намагаючись зберегти свій особливий статус у ВКЛ, старалися захистити хоча б обмежену її незалежність. Їхній поміркований характер гарантував у наступні століття, незважаючи на існування сепаратистських тенденцій у ВКЛ, дотримання умов Люблінської унії.

Люблінська унія і супутні їй події не лише спричинилися до створення Р.П., але й обумовили помітні (хоча й поступові) зміни в політичному, суспільному й економічному житті її мешканців. Для українських земель такими наслідками стали інтеграція в межах однієї д-ви, інтенсивніше поширення зх. к-ри, розпад традиційного суспільного устрою, загострення нац., реліг. і соціальних взаємовідносин між окремими групами й верствами укр. суспільства.

Адміністративно-територіальний поділ (устрій) Речі Посполитої. Територіальними одиницями у складі Р.П. були провінції, воєводства, землі і повіти (також князівства). Устрій сформувався на час створення і не зазнав принципових змін упродовж усього існування Р.П. Він був неуніфікований (у його основі – середньовічні князівства і землі, які згодом утворили Королівство Польське й ВКЛ або потрапили під їхню владу) і різнився в окремих регіонах: воєводства могли поділятися на землі й повіти або тільки на повіти, деякі землі мали статус воєводств. Площа окремих воєводств коливалася від кількох до кількохсот тисяч кілометрів квадратних. Поза адм.-тер. устроєм у Р.П. виокремлювали історико-географічні регіони, які лише частково збігалися з воєводсько-повітовим поділом. Назви одиниць утворювалися від назв їхніх адм. центрів або від назв історико-геогр. регіонів, які вони охоплювали. Існувала ієрархія воєводств і земель, яка проявлялася в порядку засідання їхніх представників у вальному сеймі, розгляді суд. справ у трибуналі, старшинстві урядів тощо.

У складі Р.П. виділялися 3 провінції: Великопольща і Малопольща (на території Королівства Польського) та Литва (на території ВКЛ). Станом на 1648 Великопольс. провінція поділялася на 12 воєводств, 2 землі й 1 князівство та, крім власне істор. Великопольщі (6 воєводств і 2 землі: Познанське, Каліське, Бжесько-Куявське, Іновроцлавське, Ленчицьке і Сєрадзьке воєводства, Вєлюнська й Добжинська землі), включала Мазовію (3 воєводства: Мазовецьке, Плоцьке, Равське) і Королівську Пруссію (3 воєводства і 1 князівство-єпископство: Мальборкське, Поморське, Хелмінське воєводства і Вармінське єпископство). Малопольська провінція поділялася на 11 воєводств та, крім власне істор. Малопольщі (3 воєводства: Краківське, Сандомирське, Люблінське), включала Підляшшя (1 воєводство: Підляське) і Русь (7 воєводств). У склад ВКЛ входили 9 воєводств (Віленське, Троцьке, Берестейське, Вітебське, Мстиславське, Новогрудське, Мінське, Полоцьке, Смоленське) і 1 земля (Жмудська). Інфлянтська земля (1598–1667 поділялася на 3 воєводства: Венденське, Дорпатське і Парнавське) вважалася спільним володінням Королівства Польського і ВКЛ й не входила до складу жодної з провінцій. Поза власне територією Р.П. влада її правителів певний час поширювалася на васально залежні країни: герцогства Пруссія і Курляндія, Сєвєрське князівство та ін.

Укр. землі, що входили до складу Р.П., перебували в межах Малопольс. провінції й творили 7 воєводств. Із них лише Руське воєводство мало ускладнений устрій і поділялося на землі й повіти, до нього входили Львівська (Львів. і Жидачівський повіти), Перемишльська (Перемишльський і Переворський повіти), Сяноцька (Сяноцький пов.), Галицька (Галицький, Коломийський і Теребовельський повіти) і Холмська (Холмський і Красноставський повіти) землі. Решта укр. воєводств поділялися на повіти, які подекуди могли називати землями (зокрема на Волині): Белзьке воєводство – Белзький, Буський, Городельський, Грабовецький, Любачівський повіти, Подільське воєводство – Кам'янецький, Летичівський, Червоногродський повіти, Волин. воєводство – Луцький, Володимирський, Кременецький повіти, Київ. воєводство – Київ., Житомир., Овруцький повіти, Брацлавське воєводство – Брацлавський, Він. повіти, Чернігівське воєводство – Черніг., Новгород-Сіверський повіти. Усі укр. воєводства вже існували на момент утворення Р.П., крім Чернігівського: його утворено 1635 із земель, що на підставі Деулінського перемир'я 1619 (1618) та Полянівського миру 1634 відійшли від Рос. д-ви до Р.П. (1618–1635 вони називалися Сіверським князівством і перебували під управлінням польс. королевича Владислава Ваза).

Така територіальна структура залишалася практично незмінною: навіть незважаючи на тимчасову (у ході воєнних дій) або сталу (у результаті укладення мирних договорів) втрату Р.П. території окремих воєводств і земель, вони де-юре продовжували перебувати в її складі (зберігалися уряднича ієрархія, шляхетський сеймик, представництво у вальному сеймі тощо). З укр. регіонів тимчасово не функціонували Брацлавське і Київ. воєводства (від 1648 і до кінця 17 ст. їхня територія переважно була підконтрольна укр. козакам); Подільське воєводство (1672–99 його територія перебувала під владою Осман. імперії); припинили своє існування Черніг. воєводство (реально 1648, формально 1667), Руське й Белзьке воєводства (1772 їхню територію опанувала Австрія); а також окремі повіти або їхні частини (Київ. воєводство 1667 втратило на користь Рос. д-ви свою лівобережну частину і м. Київ). Лише наприкінці 1793, коли внаслідок 2-го поділу Р.П. втратила значну частину своєї території, було здійснено адм.-тер. реформу: Королівство Польське поділено на 10, ВКЛ – на 8 воєводств. Укр. землі, що залишилися у складі Р.П., увійшли до складу воєводств: Волинського (Луцька, Кременецька, Поліська землі), Володимирського (Володимирська, Дубенецька, Ковельська землі) і, частково, Холмського.

Державний устрій Речі Посполитої, в основі якого лежав держ. лад Королівства Польського, визначали положення Люблінської унії 1569, його остаточне оформлення відбулося під час першого в історії Р.П. безкоролів'я 1572–73 та за правління перших монархів. В історіографії річпосполитський устрій часто трактують як "шляхетську демократію", а Р.П. – як "шляхетську республіку", що не відповідає дійсності. Ця теза, що ґрунтується на рівноправ'ї, широких політ. правах представників шляхетського стану й обмеженні королів. влади, обумовлена прагненням польс. істориків убачати в Р.П. прообраз модерних республік. Насправді Р.П. являла собою парламентську монархію ранньомодерного часу, в якій домінуюче становище (у політично-правовому відношенні) займала привілейована верства – шляхта. Ще до 1569 рицарство (шляхта) монополізувало у своїх руках політ. владу в країні, майже повністю усунувши від неї міщанський стан та позбавивши прав селянство. Участь у політ. житті країни могло брати лише катол. духовенство, яке значною мірою складалося із шляхтичів. Політ. лад Р.П. визначався взаємодією 3-х основних владних елементів: монарха (короля), парламенту (вального сейму) та місцевих шляхетських зборів (шляхетських сеймиків).

Королів. влада в значній мірі була обмежена шляхетськими привілеями, сеймовою постановою Nihil novi ("Нічого нового") 1505, за якою король не мав права приймати нових законів у країні без згоди вального сейму, і т. зв. Генриковими артикулами (див. Генрикові статті 1573) – зобов'язанням зберігати незмінним устрій Р.П., яке заприсягали новообрані королі (починаючи з Генрика Валуа, звідси назва). "Генрикові артикули" містили обов'язки короля: він не міг використовувати титул спадкового короля (короля можна було обрати лише шляхом вільної елекції); був зобов'язаний скликати вальний сейм кожні 2 роки терміном не більше, ніж на 6 тижнів; без згоди вального сейму не міг скликати шляхетське ополчення, запроваджувати нові податки й мита; при королі мала перебувати рада сенаторів (т. зв. сенатори-резиденти, яких призначав вальний сейм і четверо з яких постійно мешкали при королів. дворі, змінюючись щокварталу та звітуючи згодом перед вальним сеймом), та без її згоди король не міг приймати важливі рішення (особливо ті, що стосувалися війни та миру); король мусив забезпечувати в країні вільність віровизнання й віротерпимість (згідно з умовами Варшавської конфедерації 1573); короля зобов'язано зберігати всі привілеї, засади устрою і права Р.П., причому декларувалася залежність монарха від прав Р.П. (права вважалися вищими від короля). У випадку порушення привілеїв королем чи невиконання ним своїх зобов'язань шляхтич мав право відмовити в послуху королеві.

Поза "Генриковими артикулами" кожен новообраний монарх Р.П. підписував перед виборами короля і заприсягав під час коронації на особисті зобов'язання (т. зв. pacta conventa; див. Пакти конвенти), котрі могли містити вимоги й щодо заг. засад політ. устрою (напр., підтримувати єдність "народів" Р.П., одружуватися лише з відома і за згодою сенаторів, не вживати приватну печатку для завірення держ. актів, не тримати при королів. дворі багато іноземців і не прислухатися до їхніх порад тощо).

Попри значні обмеження влади монарха в Р.П. у правовій площині (у першу чергу законодавчій) королів. влада фактично не була слабкою: король у сеймовому законодавстві мав ініціативу і право вето; розпоряджався держ. маєтностями (королівщинами), котрі становили приблизно 1/6 частину території Р.П.; роздавав гродові й негродові староства та ін. королівщини; призначав на всі світські й найвищі духовні посади (але не міг позбавити їх); у суд. сфері за посередництвом канцлера коронного й референдарія здійснював "справедливість" (тобто був вищою суд. інстанцією) для окремих категорій населення (королів. селян і міщан, євреїв та ін.); був джерелом права для міст; надавав окремі привілеї (на практикування деяких професій, діяльність друкарень, заснування міст та ін.); мав право видавати імунітетні грамоти (т. зв. залізні листи) для підсудних або засуджених (але не міг помилувати або амністувати останніх); здійснював верховне головнокомандування збройними силами; вирішував низку питань зовн. політики (прямо або через сенат чи вальний сейм) і представляв країну на міжнар. арені, зрештою, при королів. дворі фактично знаходився центр публічного життя Р.П. (від 1595 королів. двір переважно перебував у Варшаві, що де-факто обумовило її столичний статус). Ці прерогативи давали можливість монархові тримати формальні й, особливо, неформальні важелі впливу на політ. життя країни, формувати з числа шляхтичів прокоролів. партію (регалістів).

Гол. слабкість влади монарха в Р.П. полягала в його виборності: король не міг призначати наступника на троні чи навіть агітувати на його користь, відтак Р.П. формально була позбавлена правлячої династії (хоча до 1669 наступним правителем ставала особа, пов'язана з попередніми правителями, – син, брат, родич по жін. лінії або через одруження). Ін. вразливим місцем королів. політики стала зафіксована в "Генрикових артикулах" засада непокори королеві (ius de non praestanda oboedientia): у випадку навмисного порушення королем прав і внесення суттєвих змін у держ. лад кожен шляхтич мав публічно оголосити про це та відмовитися коритися монархові (у підсумку це могло призвести до його детронізації). Саме цю засаду було застосовано у відповідь на спроби королів Р.П. реформувати її устрій (із метою посилити свою владу) і ліквідувати принцип вільної елекції, як це мало місце у випадку рокошів М.Зебжидовського і кн. Є.-С.Любомирського.

Вальний сейм Р.П. зосереджував у своїй компетенції законодавчу владу і складався з 3-х невід'ємних елементів ("станів") – монарха (від його імені видавалися всі сеймові ухвали), Сенату (див. Сенат у Речі Посполитій; вищої палати парламенту, до якої входили центр. урядники Королівства Польського і ВКЛ та всі воєводи й каштеляни) та Посольської ізби (нижчої палати, до якої кожного разу обиралися представники від шляхти всіх воєводств і земель). Хоча тематика сеймових дебатів пропонувалася королем, а остаточну редакцію ухвал розглядали на спільному засіданні сенаторів і послів, ключову роль у прийнятті сеймових конституцій (постанов; див. Конституції сеймові) відігравала Посольська ізба (її очолював маршалок сейму), у межах якої формувалися сеймові постанови. Останні приймалися на засаді одностайності, відтак незгода будь-кого з послів могла заблокувати роботу сейму (т. зв. liberum veto; див. "Ліберум вето"). Формально вальний сейм мав відбуватися раз на 2 роки і засідати 6 тижнів (т. зв. звичайний вальний сейм), проте на практиці чіткого графіку роботи вального сейму (як і чіткого регламенту) не існувало. Задля прийняття нагальних ухвал (стосовно податкових і воєнних питань) скликалися короткі, двотижневі, "надзвичайні" вальні сейми, а під час безкоролів'їв – конвокаційні (визначали порядок виборів короля і життя країни за безкоролів'я), елекційні (супроводжували обрання короля) і коронаційні (супроводжували коронацію новообраного короля).

На загальнодерж. й регіональному рівнях влада не була чітко організована і здійснювалася через систему центральних (коронних і литовських) та земських (у кожному воєводстві, землі та повіті) урядів, на які призначав (пожиттєво) король і посідати які могли виключно шляхтичі. Більшість із таких урядників були титулярними, решта виконували певні функції адміністративного (воєвода, каштелян), військового (хорунжий, войський) чи судового (підкоморій, суддя, підсудок, писар) характеру, часто поєднуючи їх (староста). Ключову роль в управлінні Р.П. відігравали особи, які займали т. зв. міністерські уряди (окремі в Королівстві Польському і ВКЛ) – канцлер і підканцлер (зовн. і внутр. політика), підскарбії (управління держ. і королів. скарбницею), гетьмани (керівництво військом), маршалки (організація королів. двору). Відсутність у Р.П. розбудованого бюрократичного апарату обумовлювала відсутність чіткої вертикалі влади і слабкість владних структур у регіонах, але, водночас, давала змогу обходитися без складної фіскальної системи: у Р.П. більшість податків мали непостійний характер, і рішення про їх збір кожного разу мусив приймати вальний сейм. Оскільки підґрунтям економіки Р.П. була фільваркова система в сільс. госп-ві, орієнтована на експорт збіжжя та ін. с.-г. продукції, податки накладалися переважно на села (ланове – від кількості орної землі, подимне – від кількості госп-в, поголовне – від кількості мешканців) і торг. операції (мита), а також на міста (шос), торгівлю алкогольними напоями (чопове) і окремі прошарки населення (єврейс. поголовне). Нерегулярність і повільність збору таких податків зумовлювали відсутність певний час постійної армії в Р.П., утримання якої було осн. статтею видатків у бюджеті країни. Початково основою збройних сил Р.П. було шляхетське (рицарське) ополчення (посполите рушення), яке збиралося за рішенням вального сейму й короля та мало низькі військ. якості (востаннє скликане 1672). Регулярними були лише підрозділи кварцяного війська (4–8 тис. вояків), створеного в 1560-х рр. для оборони укр. земель від татар. нападів. На час війни вербувалося наймане військо – згідно з компутом (реєстром), ухваленим і профінансованим вальним сеймом (т. зв. компутове військо), яке зміцнювали іррегулярними військами (вибранецька чи ланова піхота (див. Вибранці), магнатські підрозділи, запороз. козаки). Від 1652 компутове військо (переважно кавалерія) стало постійним (зменшувалося в мирний час), із 1717 зі сталою кількістю вояків – 24 тис. (18 тис. – у Королівстві Польському, 6 тис. – у ВКЛ).

Суд. систему Р.П. на рівні повітів творили місц. суди – гродський або старостинський (див. Гродський суд; кримінальний), земський суд (цивільний) і підкоморський суд (поземельний), поряд з якими також діяли спец. суд. органи для непривілейованих станів (селян, міщан) і сусп. груп (євреїв, вірмен). Функції вищих (апеляційних) суд. органів виконували королів. задворний (референдарський, асесорський) і сеймовий суди та трибунали – Коронний трибунал (із 1578) для Королівства Польського і Головний Литовський трибунал (від 1581) для ВКЛ. Мешканці укр. воєводств Р.П. брали участь у роботі малопольс. сесії Коронного трибуналу в Любліні (щороку навесні–влітку). Поява трибуналів (як, зрештою, і засади функціонування земських судів і підкоморських судів) стала проявом шляхетської емансипації та унезалежнення суд. влади від монарха.

Суттєву роль у публічному житті Р.П. відігравали земські сеймики – зібрання шляхти окремих воєводств, земель і повітів, котрі творили нижчу ланку парламентсько-представницької системи та, водночас, були органами місц. самоврядування. Сеймики обирали представників на вальний сейм, кандидатів на суд. уряди, збирачів податків, вносили пропозиції на вальний сейм, займалися різноманітними місц. справами (збір податків, підтримання громадян. спокою, вирішення екон. і соціальних питань тощо). В умовах політ. нестабільності в Р.П. та безрезультатної роботи вальних сеймів відбулося значне розширення сфер діяльності (військової і податкової) органів земського самоврядування, основними з яких були сеймики (особливо в період 1648–1717, який прийнято називати часом "сеймикових правлінь").

Політичний розвиток. Устрій Р.П. оформився під час перших двох безкоролів'їв. Перше настало після смерті 1572 бездітного Сигізмунда II Августа і показало – незважаючи на прагнення литов. можновладства до розриву унії, боротьбу між католиками і протестантами та сенаторами й сеймикуючою шляхтою – життєздатність новоутвореної д-ви. Вироблено принцип елекції "viritim", коли кожен шляхтич міг взяти особисту участь у виборах короля. Антинім. настрої серед шляхти обумовили обрання (на противагу Габсбургам) Генрика Валуа, герцога Анжуйського (брата франц. короля Карла IX Валуа). Проте його правління виявилося коротким: на поч. 1574 він прибув до Р.П., а вже в червні 1574 виїхав назад до Франції (де став королем Генріхом III Валуа). Наприкінці 1575 на престол обрано одразу герм. імп. Максиміліана II Габсбурга (сенатом) і трансильванського воєводу Іштвана Баторія (середньою шляхтою). Останній зумів швидко опанувати Краків, одружитися з Анною Ягеллонкою (сестрою Сигізмунда II Августа), коронуватися як Стефан (див. Стефан Баторій; 1576–86) і придушити опір Гданська. Лівонська війна 1558–1583, поновлена Рос. д-вою, виявилася успішною для Р.П.: після масштабного наступу рос. військ у Прибалтиці 1577 річпосполитські війська під кер-вом короля-воїна в кампаніях 1579–81 перенесли воєнні дії на територію Рос. д-ви, де їм вдалося завдати низку поразок противнику, опанувати ряд міст і фортець (Полоцьк (нині місто Вітебської обл., Білорусь), Великі Луки, Острів; нині обидва міста Псковської обл., РФ), обложити Псков (нині місто в РФ). Війна завершилася Ям-Запольським миром 1582, за яким Полоцьк, Веліж (нині місто Смоленської обл., РФ) та інфлянтські землі відійшли до Р.П. Військ. діяльність Стефана Баторія обумовила орієнтацію на потреби війни його внутр. політики: врегулювання скарбових справ, організацію вибранецької піхоти й реєстрового козацтва, підтримання реліг. спокою в країні, отримання згоди вальних сеймів на воєнні видатки коштом поступок на користь шляхетського стану (утворення 1578 Коронного трибуналу – незалежного від короля вищого апеляційного суду). Спирався на Я.Замойського – підканцлера коронного (1576), канцлера коронного (1578) і гетьмана великого коронного (1581), котрий, реалізуючи королів. політику, сформував власне політ. угруповання і став другою людиною в Р.П. після короля. Опозицію до Стефана Баторія і Я.Замойського очолили малопольські магнати Зборовські. С.Зборовського, звинуваченого в підготовці замаху на короля, було страчено без суду, що шляхетським загалом було сприйнято як прояв "тиранії" і призвело до політ. кризи наприкінці правління Стефана Баторія.Сигізмунд III Ваза (1587–1632). Під час бурхливого безкоролів'я 1587 знову було обрано двох королів: ерцгерцога Максиміліана Габсбурга, молодшого брата герм. імп. Рудольфа II Габсбурга, і швед. принца Сигізмунда Ваза, племінника Сигізмунда II Августа. Шляхта Р.П. розкололася на угруповання, які підтримували одного із претендентів на трон або займали нейтральну позицію ("нейтралісти" в Рус. воєводстві). Дійшло до збройного протистояння, Максиміліан Габсбург вторгся до Р.П. і спробував опанувати Краків, проте Я.Замойський, сталий противник Габсбургів, підтримав на противагу йому швед. принца, відстояв Краків і 24 січня 1588 розгромив війська Максиміліана Габсбурга та полонив його, змусивши через рік зректися претензій на польс. трон. Однак від самого початку між молодим королем Сигізмундом III і амбітним канцлером (той сподівався, що молодий монарх буде слухняним знаряддям у його політиці) виникла конкуренція за владу, яка найперше проявилася в різних векторах зовн. політики. Я.Замойський після масштабних татар. нападів на Галичину й Поділля в серпні 1589 прагнув до війни з Осман. імперією і розширення своїх гетьман. повноважень. Канцлер провів кампанії в Молдові (1595) і Волощині (1600), у результаті яких господарями там стали залежні від Р.П. Єремія і Симеон Могили. Прагнення жорстко контролювати козацтво українське, не даючи йому можливості нападати на осман. володіння (відтак провокувати Стамбул) та водночас використовуючи його у воєнних діях, спровокувало козац. виступи кінця 16 ст. (під проводом К.Косинського та С.Наливайка), котрі поширилися на укр. і білорус. регіони та були придушені. Натомість Сигізмунд III, який після смерті свого батька Юхана III Ваза зайняв швед. престол 1594, але через 5 років був детронізований унаслідок дій протестантської опозиції (на чолі з дядьком герцогом Карлом Судерманським), із 1600 розпочав війну проти Швеції (приводом послужило включення ним швед. Естонії до складу Р.П.). Нетолерантна реліг. політика короля по відношенню до некатоликів (усунення протестантів від урядів та утиски православних після підтриманої монархом Берестейської церковної унії 1596, протегування єзуїтам) дестабілізувала ситуацію в країні. Спроби Сигізмунда III посилити свою владу (утворення постійної армії, обмеження повноважень сеймових послів та коронація наступника) викликали критику опозицією королів. політики й закиди в порушенні шляхетських вольностей та утворення 1606 широкої антикоролів. конфедерації шляхетської. Від імені одного з її керівників подальші події отримали назву "рокош Зебжидовського" (1606–09), під час якого конструктивні пропозиції щодо реформування Р.П. було висунуто в таборі конфедератів (окрім звинувачень короля в прагненні до абсолютизму й радикальних закликів до його детронізації) та в таборі королів. прихильників (регалістів). Сигізмунд III зумів схилити на свій бік чималу частину шляхти і в липні 1607 завдати поразки рокошанам, але королів. плани не були реалізовані. Друга половина правління Сигізмунда III позначена лише зовнішньополіт. акціями: Р.П. довелося вести війни проти сусідів. Найбільш корисні для Р.П. наслідки мав сх. напрям зовн. політики. Заангажування укр. панів у похід Лжедмитрія I (до чого правлячі кола Р.П. ставилися початково неприхильно) та подальші події московської Смути обумовили війну з Москвою (1609–18). Військам Сигізмунда III 1610 вдалося завдати поразки рос. армії під Клушином (нині село Смоленської обл., РФ), опанувати Москву та полонити царя Василія Шуйського, а 1611 після дворічної облоги здобути Смоленськ. Проте Сигізмунд III не зумів посісти моск. престол (як планував), як і посадити на ньому свого старшого сина Владислава (на що погоджувалися бояри). Рос. війська повернули Москву, і 1 листопада 1612 річпосполитський гарнізон у Кремлі капітулював. Похід королевича Владислава 1617–18, в якому активну участь узяв козац. корпус під кер-вом П.Конашевича-Сагайдачного, і штурм Москви завершилися невдачею. Деулінське перемир'я 1619 (див. Деулінське перемир'я 1618) залишило за Р.П. Смоленщину й Чернігово-Сіверщину. Менш вдалими були дії на пд. напрямі зовн. політики. Після боїв 1617 з турец. армією під Яругою (нині село Могилів-Подільського р-ну Він. обл.) великий гетьман коронний С.Жолкевський уклав мирний договір у Буші (нині село Ямпільського р-ну Він. обл.), за яким Р.П. зобов'язувалася не втручатися у справи Дунайських князівств та роззброїти козаків (1615 атакували передмістя Стамбула). Невиконання цих умов Р.П., татар. напади на її територію 1618, а також дії лісовчиків і спалення козаками Варни (нині місто в Болгарії) призвели до конфронтації. Вторгнення С.Жолкевського в Молдову 1620 завершилося нищівною поразкою під Цецорою (нині с. Цуцора, Румунія), що спричинило панічні настрої в Р.П. У битві під Хотином 2 вересня – 9 жовтня 1621 об'єднана польсько-литов. армія і козац. корпус П.Конашевича-Сагайдачного зуміли зупинити наступ султанської армії на Р.П. Укладений тоді мирний договір встановлював кордон по Дністру, припинення нападів татар і козаків тощо. Нещасливі результати приніс пн. напрям зовн. політики, де тривала перманентна війна зі Швед. королівством за Прибалтику (1600–11, 1617–18, 1621–26, 1626–29). Якщо на початках річпосполитським військам вдавалося здобувати перемоги, то 1621 швед. армія, керована королем Густавом II Адольфом Ваза, опанувала Ригу (нині столиця Латвії), а 1626–29 розгорнула успішний наступ у Королів. Пруссії. За Альтмаркським перемир'ям 1629 (терміном на 6 років) шведам дісталися Інфлянтська земля (на пн. від Зх. Двіни) і Рига та майже всі прусські портові міста.

Після смерті Сигізмунда III королем практично без конкуренції обрано його старшого сина Владислава IV Ваза (1632–48), котрий користувався популярністю в різних групах річпосполитського сусп-ва. Під час безкоролів'я він, будучи релігійно толерантною людиною і прагнучи здобути підтримку протестантської й правосл. шляхти, гарантував їхні права, зокрема дав офіц. дозвіл на відновлення правосл. ієрархії в Р.П. Скориставшись безкоролів'ям, Рос. д-ва розірвала мирний договір і здійснила наступ на територію Р.П., захопивши міста Полоцьк, Орша (нині місто Вітебської обл., Білорусь), Новгород-Сіверський та ін. На укр. землях бойові дії йшли на території Чернігово-Сіверщини та були малоуспішними для Р.П.: більша частина регіону була опанована рос. силами. Гол. рос. армія під кер-вом М.Шеїна в жовтні 1632 обложила Смоленськ, але не зуміла здобути фортецю. У вересні 1633 надійшов із відсіччю Владислав IV і після важких боїв, у яких чільну роль відіграв запороз. козац. корпус, оточив і змусив до капітуляції рос. армію (25 лютого 1634). Подальший наступ на рос. територію виявився малоуспішним, і за Полянівським мирним договором (14 червня 1634) загалом підтверджено умови Деулінського перемир'я 1619. Утім нестабільною була ситуація на пд. (укр.) кордоні, де татари влітку 1632 і 1633 здійснили напади на володіння Р.П. (загалом були успішно відкинуті), а в жовтні 1633 дійшло до вторгнення армії сілістрійського паші Абази (діяв за вказівкою султана Мурада IV), яку великому гетьманові коронному С.Конецпольському (мав під своєю рукою кварцяне військо, пóчти укр. панів і козац. загони) вдалося зупинити під Кам'янцем (нині м. Кам'янець-Подільський). У квітні 1634 Осман. імперія демонструвала готовність розпочати повномасштабну війну з Р.П., але та сконцентрувала на укр. землях 35-тис. армію, і в підсумку 19 вересня 1634 було підписано мирний договір (за ним татари мали бути усунені з білгородських і буджацьких степів). Воєнні успіхи заохочували короля до подальшого ведення війн. На заплановану війну зі Швецією (як і його батько, Владислав IV був титулярним швед. королем) він 1635 отримав від вального сейму фінансову підтримку в кілька мільйонів злотих, провів ряд дипломатичних заходів (заручився підтримкою Австрії, Іспанії, Данії, Англії та Голландії), підготував військ. ескадру і сконцентрував у Пруссії армію (відсутністю військ в Україні скористався козац. гетьман І.Сулима, здобувши Кодак). Проте до війни не дійшло, і 12 вересня 1635 було підписано Штурмсдорфський мирний договір (терміном на 26 років), за яким Пруссія відходила Р.П., Інфлянти – Швеції, а Владислав IV зрікався швед. корони. Посилення під час війн Р.П. укр. козацтва, до якого Владислав IV ставився прихильно, черговий раз актуалізувало козац. питання, що вилилося в козац. повстання 1637–38, розгромлене річпосполитськими військами. Відтак від 1638 і до кінця правління Владислава IV Р.П. перебувала в мирі, що дало підстави назвати це десятиліття часом "золотого спокою". Намагання Владислава IV зміцнити свою владу всередині країни (запровадження "морського мита" і блокада Гданська 1636–37, створення прокоролів. орденської орг-ції, т. зв. Кавалерії, в 1637) виявилися марними, як і спроба в зовн. політиці переорієнтуватися з Відня на Париж, а толерантне ставлення до некатоликів призвело до конфлікту з папством (розрив дипломатичних відносин 1642–45). Хронічна нестача грошей у королів. скарбниці на утримання двору й меценатство робила Владислава IV залежним від волі вального сейму і шляхти, серед якої він втратив популярність. Вихід із ситуації він почав вбачати у вдалій війні з Осман. імперією, до чого спонукали регулярні напади татар (починаючи з 1640). Зблизившися із Папою Римським Інокентієм X, Венецією, Москвою і позичивши гроші у своєї другої дружини Марії-Людвіки Гонзага, Владислав IV розпочав підготовку до війни. 20 квітня 1646 навіть відбулася нічна аудієнція для козац. делегації (козакам обіцяно реституцію привілеїв, 20-тис. реєстр і вільну територію за Білою Церквою). Проте вальний сейм 1646, на якому стало відомо про королівські плани, зажадав припинення підготовки до війни і розпуску завербованих військ. Король пробував інспірувати війну, проте його смерть перекреслила ці плани.

На правління третього короля з династії Ваза на троні Р.П. Яна II Казимира (1648–68), якого обрано після смерті брата (майже без конкуренції), припав початок системної кризи. Козац. повстання під проводом Б.Хмельницького переросло в широкомасштабну "домашню війну", Національну революцію 1648–1676, до якої спричинилися нац., соціальні й реліг. негаразди в Р.П. Уже в кампанії 1648 козац. армія, за підтримки кримських татар, розгромила кварцяне військо й шляхетське ополчення та опанувала значну частину Р.П. (до Замостя; нині м. Замосць Люблінського воєводства, Польща), а 1649 завдала поразки королівській армії під Зборовом і змусила Яна II Казимира до підписання невигідного миру. Хоча 1651 в битві під Берестечком річпосполитська армія під кер-вом короля здобула рішучу перемогу, але ані тоді, ані під час наступних кампаній (битви під Батогом (нині с. Четвертинівка Тростянецького р-ну Він. обл.) 1652 і Жванцем (нині село Кам'янець-Подільського р-ну Хмельн. обл.) 1653) ліквідувати козац. д-ву не вдалося. Результатами Національної революції 1648–1676 стали втрата контролю над значною частиною українських володінь, військове й фінансове виснаження країни та її втягнення у збройне протистояння із сусідніми д-вами. Прийняття Україною в січні 1654 протекторату Рос. д-ви обумовило виступ останньої проти Р.П.: уже в травні 1654 рос. війська захопили Смоленськ та білорус. землі до р. Березина (прит. Дніпра). 1655 росіяни опанували Вільно (нині м. Вільнюс; рос. цар Олексій Михайлович проголосив себе великим князем литовським), а українсько-рос. армія розгромила коронне військо під Городком (нині місто Львів. обл.) і облягала Львів. Більш небезпечною стала війна зі Швецією (1655–60), у перший рік якої швед. війська швидко опанували значну частину польс. земель (у т. ч. Варшаву і Краків), чинячи численні насильства, руйнування й грабунки (ці події отримали назву "Потоп"). Ян II Казимир виїхав до австрійс. володінь, а владу швед. короля Карла X Густава визнали чимало польс. і литов. регіонів, на його бік перейшли багато річпосполитських урядників. Але вже в січні 1656 Ян II Казимир через Львів (одне з небагатьох міст, що залишалося під його владою) повернувся до Р.П., і до кінця року більшість територій, окупованих шведськими та союзними їм бранденбурзькими військами, було звільнено. Спроба шведів 1657 повернути втрачені позиції за допомогою семигородського князя Дєрдя II Ракоці, котрий здійснив похід на Варшаву (спільно з укр. корпусом А.Ждановича), завершилася невдачею. За Олівським миром 1660 Швеція зреклася будь-яких територіальних претензій до Р.П. Спроба розв'язати "козацьку проблему" укладенням Гадяцького договору 1658 з гетьманом І.Виговським і наданням автономії Україні в межах Р.П. не мала успіху, натомість активізувала війну з Рос. д-вою. Після розгрому рос. армії під Чудновом 1660 король безуспішно намагався повернути Україну під свою владу (похід на Лівобережжя 1663), але в підсумку 1667 уклав з Рос. д-вою Андрусівський договір (перемир'я) 1667, за яким до останньої відійшли Смоленська земля і Лівобережна Україна (із Києвом). Тривалі й невдалі війни супроводжувала і внутрішньопол. криза: застосовування від 1652 liberum veto робило безрезультатною роботу ряду вальних сеймів, а спроби Яна II Казимира допровадити до застосування принцип vivente rege (обрання наступного монарха за правління попереднього) та здійснити ін. держ. реформи, покликані зміцнити його владу, призвели до зіткнення з опозицією. Боротьба з лідером останньої, великим маршалком коронним і гетьманом польним коронним кн. Є.-С.Любомирським, вилилась у створення військ. конфедерації та громадян. війну 1665–66 ("рокош Любомирського"), яка поклала край реформам і призвела до занепаду політ. життя. Знеохочений поразками, Ян II Казимир 16 вересня 1668 офіційно зрікся корони Р.П., попередньо домовившись про це із франц. королем Людовіком XIV Бурбоном. Однак тому не вдалося домогтися обрання королем принца Людовіка Конде, і новим монархом усупереч волі магнатських угруповань став "шляхетський" кандидат – 29-літній кн. Міхал-Корибут Вишневецький (син кн. Я.Вишневецького, по жін. лінії – правнук Я.Замойського та кн. О.Острозького), людина непідготовлена до володарювання. Його коротке правління (1669–73) позначили гостра боротьба між прокоролівським ("регалістами") і опозиційним профранцузьким ("малькотентами") угрупованнями, безуспішні спроби повернути контроль над Україною (похід великого гетьмана коронного Я.Собеського 1671–72) та невдалий початок війни з Осман. імперією. 1672 турец. армія під кер-вом султана Мегмеда IV (100 тис. вояків) спільно з козац. загонами П.Дорошенка здобула Кам'янець і обложила Львів. За Бучацьким миром 16 жовтня 1672 (див. Бучацький мирний договір 1672) Поділля відійшло Осман. імперії, а Правобережна Україна перейшла під владу козац. гетьмана П.Дорошенка. Проте 11 листопада 1673 під Хотином турец. війська розгромила річпосполитська армія під кер-вом Я.Собеського (лідера "малькотентів"), якого після смерті Міхала-Корибута Вишневецького наступного року обрано королем – під іменем Яна III (див. Ян III Собеський; 1674–96). Його правління було орієнтоване переважно на зовнішньополіт. досягнення. Воєнні дії на території Руського, Подільського та Брацлавського воєводств завершилися підписанням 17 жовтня 1676 між Р.П. і Осман. імперією Журавненського мирного договору 1676, який в основному підтверджував положення Бучацького договору 1672. Спроба змінити напрям зовн. політики у профранц. руслі (таємний договір із Францією, укладений в Яворові 1675) та розв'язати війну проти Бранденбургу виявилися безрезультатними, і 1678 Ян III Собеський відійшов від орієнтації на Францію і повернувся до війни з Туреччиною. 1683 укладено союз між Р.П. і Австрією проти Осман. імперії, а 12 вересня Ян III Собеський, керуючи союзними військами (серед них був і козац. загін С.Палія), завдав нищівної поразки турец. армії під Віднем. Проте політ. вигод ця перемога не принесла: із 1684 Р.П. входила до складу антитурец. "Священної ліги" і впродовж наступного десятиліття вела малорезультативні воєнні дії на території Поділля, Молдови та Волощини (у рамках цих дій 1684 дійшло до відновлення – під королів. зверхністю – Війська Запорозького у складі 4-х полків). Із метою залучення до антитурец. ліги Рос. д-ви Ян III Собеський пішов на укладення з нею "Вічного миру" 1686, за умовами якого Лівобережна Україна, Київ з околицями та Смоленська земля назавжди відійшли від Р.П. до Москви, Запорозька Січ опинялася під спільним контролем обох д-в. Малоуспішна зовн. політика позначилася й на внутр. політиці Яна III Собеського, якому, всупереч його прагненням, не вдалося забезпечити трон Р.П. за одним зі своїх синів.Август II Сильний (1697–1706, 1709–33), саксонський курфюрст (із 1694 як Фрідріх-Август I) із династії Веттінів, вступив на трон Р.П. після бурхливого річного безкоролів'я і всупереч волі більшості шляхти, яка голосувала за Франциска-Людовіка Бурбона, герцога Конті. Однак Август II (під час елекції дістав понад 13 тис. голосів) випередив свого суперника: прийняв католицизм, на чолі саксонських військ швидко увійшов до Р.П. і в Кракові був коронований. Успіху Августа II сприяла підтримка противників франц. впливів у Р.П. (Австрії, Росії й Бранденбургу), а його укріпленню на троні – вдале завершення війни з Осман. імперією: за Карловицьким миром 1699 (див. Карловицький конгрес 1698–1699) Р.П. повернула територію Подільського воєводства разом із Кам'янцем. Август II пробував реформувати Р.П. у проабсолютистському дусі (що супроводжувалося "саксонізацією" країни), плануючи перетворити її на спадкову монархію. Намагаючися зміцнити свої позиції, Август II 1700 розпочав – у союзі з Данією й Росією – війну зі Швед. королівством за Інфлянти (Прибалтику). Однак його саксонські війська, що пробували здобути Ригу, були розгромлені швед. королем Карлом XII, котрий відразу вторгнувся на територію Р.П. Остання опинилася втягнутою в Північну війну 1700–1721. 1702–06 саксонські й річпосполитські війська, незважаючи на підтримку рос. допоміжних сил (серед яких були й козац. полки), зазнали кількох поразок: бойові дії в цей час поширилися й на зх. регіони України (1706 шведи здобули Львів). У підсумку швед. король Карл XII опанував більшу частину території Р.П., яка стала ареною громадян. війни між противниками (Варшавська конфедерація) і прихильниками (Сандомирська конфедерація) Августа II. 1706 під загрозою повного підкорення Саксонії Август II змушений був (за умовами Альтранштадського миру) зректися корони Р.П. на користь Станіслава I – познанського воєводи Станіслава-Богуслава Лещинського (1706–09), якого противники "саксонця" в Р.П. обрали королем ще 1704 за згоди швед. короля Карла XII. Августу II вдалося повернутися до Р.П. лише 1709, коли саксонські й рос. війська та підрозділи Сандомирської конфедерації звільнили територію Р.П. від шведів і прихильників Станіслава Лещинського. Проте спроби Августа II реформувати устрій Р.П. зустрілися з опором опозиції (Тарногродська конфедерація 1715–17), котра знайшла підтримку в рос. царя Петра I. Одноденний "німий" сейм 1717 поклав край королів. планам перетворити персональну унію між Р.П. і Саксонією на міждержавну. Завершення війни зі Швецією знаменувало падіння міжнар. впливу Р.П.: хоча її було зараховано до переможців, але жодних територіальних здобутків вона не отримала, а її землі були спустошені впродовж багатолітніх воєнних дій (це стало причиною екон. кризи). Посилилося втручання у внутр. справи Р.П. сусідніх д-в (у першу чергу Рос. імперії), котрі, підтримуючи опозиційні сили на противагу Августу II, сприяли її політ. занепаду. Публічне життя в Р.П. характеризувалося гострою боротьбою між магнатськими угрупованнями (Потоцьких і князів Чарторийських; див. Чорторийські), що зумовило безрезультатну роботу вальних сеймів і хронічну політ. кризу (протривала до кінця правління Августа II).

Закономірним наслідком непопулярного правління Августа II стало обрання 12 вересня 1733 наступним королем Р.П. його давнього суперника Станіслава Лещинського, якого підтримував його зять, франц. король Людовік XV Бурбон. Проте Австрія й Росія, не бажаючи посилення франц. впливів, підтримали саксонського курфюрста і сина попереднього монарха Фрідріха-Августа II Веттіна (коронований як Август III; 1733–63), елекція котрого відбулася 5 жовтня 1733 під захистом рос. військ. корпусу. Розпочалася війна за польс. спадщину 1733–35, у ході якої на території Р.П. тривали бойові дії між річпосполитськими військами та саксонськими й російськими корпусами. На українських землях розгорнулися бої між коронними підрозділами під кер-вом регіментаря Ю.Потоцького, які спиралися на Кам'янецьку фортецю, та російським корпусом генерала від кавалерії Й.-Б.Вейсбаха (1734 – генерал-лейтенанта принца Людвіга-Вільгельма Гессен-Гомбурзького). Вирішальні події відбувалися під Гданськом, де переховувався Станіслав Лещинський: саксонсько-рос. війська, що облягали фортецю, розгромили франц. десант і коронні війська, котрі йшли на відсіч. Станіслав Лещинський втік з країни і зрікся трону. Правління Августа III відбувалося в мирний для Р.П. час, проте характеризувалося подальшою політ. кризою (практично всі вальні сейми завершувалися безрезультатно), падінням авторитету королів. влади (король майже весь час перебував у рідній Саксонії), перманентною боротьбою за владу між магнатськими угрупованнями – "республіканцями" (Потоцькими) і "фамілією" (князями Чарторийськими) – та втручанням сусідніх д-в (особливо Росії) у внутр. справи Р.П. (під час Семирічної війни 1756–1763 її територією вільно пересувалися рос., прусські та австрійс. війська). Усвідомлення необхідності реформування Р.П. набувало дедалі більшого поширення в магнатських і шляхетських колах, особливо серед представників "фамілії", яку очолював рус. воєвода кн. А.-О.Чарторийський. Його племінник і фаворит рос. імп. Катерини II Станіслав-Антоній Понятовський став наступним королем Р.П. під іменем Станіслава II Августа (див. Станіслав-Август Понятовський; 1764–95). Новий монарх швидко вийшов з-під впливу "фамілії" і взяв курс на проведення реформ (обмеження liberum veto, вилучення податкових питань з-під компетенцій сеймиків, створення скарбових комісій, запровадження ген. мита, реформування суд. установ тощо), але їх здійснення викликало занепокоєння Пруссії та Росії. Рос. посол кн. М.В.Рєпнін брутально втрутився у внутр. справи Р.П. (із застосуванням військ. сили) і, використавши дисидентське питання (зрівняння в правах християн-некатоликів – лютеран і православних), домігся затвердження вальним сеймом 1767–68 т. зв. кардинальних прав, що зберігали устрій Р.П. непорушним і паралізували реформи. У відповідь на рос. втручання опозиція утворила 29 лютого 1768 в укр. місті Бар конфедерацію (див. Барська конфедерація 1768), і Р.П. стала ареною бойових дій між конфедератськими загонами та коронним і російським військами (на укр. землях їх супроводжував гайдамацький рух). Громадян. війна, у ході якої конфедерати намагалися захопити й детронізувати короля, протривала до серпня 1772 і завершилася їх поразкою та зумовила загальмування держ. реформ і встановлення рос. протекторату. Безпосереднім наслідком став 1-й поділ Р.П. (див. Поділи Польщі 1772, 1793, 1795): від її території за договорами 5 серпня 1772 Рос. імперія відірвала Інфлянти і зх. частину Білорусі, Австрія – більшу частину Краківського, Сандомирського, Руського і Белзького воєводств, а також частини Подільського й Волин. воєводств, Пруссія – прусські воєводства, північні частини Великопольщі й Куявії; усього Р.П. втратила бл. 1/3 своїх земель (211 тис. км²) із населенням 4,5 млн мешканців. Під тиском іноз. військ вальний сейм 1773 мусив затвердити умови поділу. Подальші реформи Р.П., які фактично здійснювалися лише за згодою Рос. імперії, проявилися у створенні 1773 Едукаційної комісії (займалася організацією освіти), у діяльності від 1775 Постійної ради (найвищого виконавчого органу, що складався з короля, 18-ти обраних вальним сеймом послів і 18-ти сенаторів, був підзвітний вальному сеймові і поділявся на департаменти зовн. справ, "доброго порядку", війська, юстиції і скарбу), у реалізації 1775 військової (збільшення чисельності армії до 30 тис. вояків і її поділ на 6 д-зій, створення бригад нац. кавалерії) та скарбової (відновлення ген. мита і подимного податку та ін.) реформ. Натомість запропонований канцлером коронним А.Замойським проект процесуального, цивільного й кримінального кодексу вальний сейм 1780 відхилив. У 1780-х рр. в сусп-ві Р.П. дедалі рішучіше лунали голоси за проведення державно-політ. реформ, речниками яких стали С.Сташіц і Г.Коллонтай (представник волин. шляхти). Саме "патріотичне" (на противагу "старошляхетському") угруповання лобіювало реформи на Чотирьохрічному (Великому) сеймі, що тривав із 6 жовтня 1788 до 29 травня 1792, і, спираючись на прусську підтримку, спробувало усунути рос. впливи з Р.П. Чотирьохрічний сейм прийняв рішення про створення 100-тис. армії, реформував діяльність Постійної ради, запровадив постійні податки та цивільно-військ. комісії порядку в регіонах, ухвалив закони про сеймики і про міста. 3 травня 1791 "патріоти" провели конституцію, за якою в Р.П. королів. владу проголошено спадковою, скасовано liberum veto, реформовано виконавчу й суд. систему країни та підтверджено політ. монополію шляхетського стану. Рос. уряд сприйняв ухвалення Конституції Речі Посполитої Третього травня 1791 як загрозу політ. впливам Рос. імперії та інспірував створення 14 травня 1792 в укр. м-ку Торговиця (нині село Новоархангельського р-ну Кіровогр. обл.; насправді – 27 квітня в Санкт-Петербурзі) конфедерації, спрямованої проти реформ і конституції. На запрошення керівників Торговицької конфедерації до Р.П. увійшла 100-тис. рос. армія, яка в боях на території України та Білорусі розгромила річпосполитські війська, відтак конфедерати опанували Варшаву. 23 січня 1793 Пруссія і Рос. імперія здійснили 2-й поділ Р.П. (за ним Рос. імперії дісталися Київське, Брацлавське, Подільське і сх. частина Волинського воєводств). Гродненський вальний сейм 1793 (останній в історії Р.П.) підтвердив умови поділу та прийняв нову конституцію, що ґрунтувалася на "кардинальних правах". Організоване патріотичними силами повстання під проводом гене-рал-лейтенанта Т.Косцюшка (травень–листопад 1794) проти рос. підрозділів, що перебували на території Р.П., після початкових успіхів завершилося поразкою від рос. і прусських військ. Його наслідком стала остаточна ліквідація Р.П.: за 3-м поділом її територію було поділено між Рос. імперією (з укр. земель їй дісталися частини Волин. й Белзького воєводств та Холмська земля), Пруссією і Австрією, а 25 листопада 1795 Станіслав-Август Понятовський зрікся корони.

Причини падіння Р.П. історики – не завжди цілком обґрунтовано – вбачають як у недоліках її держ. устрою та магнатській (або шляхетській) сваволі, так і в сусідстві зі зміцнілими абсолютистськими д-вами, з якими Р.П. у 18 ст. не змогла успішно конкурувати. Ідею відродження Р.П. (або відновлення Польс. д-ви в кордонах Р.П.) у наступних століттях не раз використовували лідери польс. нац. руху, що спричинилося до героїзації та міфологізації історії Речі Посполитої.


Література:
  1. Wyczański A. Szlachta polska XVI wieku. Warszawa, 2001
  2. Kutrzeba S. Historia ustroju Polski w zarysie. Poznań, 2001
  3. The Polish-Lithuanian monarchy in European context c. 1500–1795. New York, 2001
  4. Stone D. The Polish-Lithuanian State, 1386–1795. Seattle, 2001
  5. Зашкільняк Л., Крикун М. Історія Польщі: Від найдавніших часів до наших днів. Львів, 2002
  6. Unia Lubelska 1569 roku w dziejach Polski i Europy. Lublin, 2004
  7. Davies N. Boże Igrzysko. Kraków, 2006
  8. Ochmann-Staniszewska S. Dynastia Wazów w Polsce. Warszawa, 2006
  9. Filipczak-Kocur A. Skarbowość Rzeczypospolizej 1587–1648. Warszawa, 2006
  10. Jasienica P. Rzeczpospolita Obojga Narodów, t. 1–3. Warszawa, 2007
  11. Augustyniak U. Historia Polski 1572–1795. Warszawa, 2008
  12. Камінський Сулима А. Історія Речі Посполитої як історія багатьох народів, 1505–1795: Громадяни, їхня держава, суспільство, культура. К., 2011.

Посилання:
  • АБСОЛЮТИЗМ
  • АНДРУСІВСЬКИЙ ДОГОВІР 1667
  • АВГУСТ ІІ
  • АВГУСТ ІІІ
  • БАР, М.ВІННИЦЬКОЇ ОБЛ.
  • БАРСЬКА КОНФЕДЕРАЦІЯ 1768
  • БЕЛЗЬКЕ ВОЄВОДСТВО
  • БЕРЕСТЕЧКО
  • БЕРЕСТЕЙСЬКА ЦЕРКОВНА УНІЯ 1596 Р.
  • БІЛА ЦЕРКВА
  • БРАЦЛАВСЬКЕ ВОЄВОДСТВО
  • БУЧАЦЬКИЙ МИРНИЙ ДОГОВІР 1672 Р.
  • ЧЕРНІГІВСЬКЕ ВОЄВОДСТВО
  • ЧОПОВЕ
  • ЧОРТОРИЙСЬКІ, ЧАРТОРИЙСЬКІ
  • ЧУДНІВ, СМТ ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛ.
  • ДЕРЖАВА
  • ДЕУЛІНСЬКЕ ПЕРЕМИР'Я 1618
  • ДОРОШЕНКО ПЕТРО ДОРОФІЙОВИЧ
  • ДУХОВЕНСТВО
  • ЕДУКАЦІЙНА КОМІСІЯ 1773–1794
  • ЕКЗЕКУЦІЙНИЙ РУХ
  • ЄЗУЇТИ
  • ГАДЯЦЬКИЙ ДОГОВІР 1658
  • ГАЙДАМАЦЬКИЙ РУХ
  • ГАЛИЧИНА
  • ГЕНРИКОВІ СТАТТІ 1573
  • ГЕТЬМАН ПОЛЬНИЙ КОРОННИЙ
  • ГЕТЬМАН ВЕЛИКИЙ КОРОННИЙ
  • ГОЛОВНИЙ ЛИТОВСЬКИЙ ТРИБУНАЛ
  • ГРОДСЬКИЙ СУД
  • ГАБСБУРГИ
  • ІСТОРИКО-ГЕОГРАФІЧНИЙ РЕГІОН
  • КАМ'ЯНЕЦЬ-ПОДІЛЬСЬКИЙ
  • КАНЦЛЕР КОРОННИЙ
  • КАРЛ Х ГУСТАВ
  • КАРЛ XII
  • КАРЛОВИЦЬКИЙ КОНГРЕС 1698–1699
  • КАШТЕЛЯН
  • КАТЕРИНА ІІ, КАТЕРИНА II ОЛЕКСІЇВНА ТА ЇЇ ПОЛІТИКА СТОСОВНО УКРАЇНИ
  • ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ БОГДАН
  • ХОРУНЖИЙ
  • ХОТИН, МІСТО ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛ.
  • КОДАК
  • КОЛЛОНТАЙ ГУГО
  • КОНАШЕВИЧ-САГАЙДАЧНИЙ ПЕТРО КОНОНОВИЧ
  • КОНЕЦПОЛЬСЬКИЙ СТАНІСЛАВ
  • КОНФЕДЕРАЦІЇ ШЛЯХЕТСЬКІ
  • КОНСТИТУЦІЇ СЕЙМОВІ
  • КОНСТИТУЦІЯ РЕЧІ ПОСПОЛИТОЇ ТРЕТЬОГО ТРАВНЯ 1791
  • КОРОЛЬ
  • КОРОЛІВЩИНИ
  • КОРОЛІВСТВО ПОЛЬСЬКЕ
  • КОРОННИЙ ТРИБУНАЛ
  • КОСИНСЬКИЙ КРИШТОФ
  • КОСЦЮШКО ТАДЕЙ
  • КОЗАЦТВО УКРАЇНСЬКЕ
  • КРАКІВ
  • КРЕВСЬКА УНІЯ 1385
  • КРИМСЬКІ ТАТАРИ
  • КВАРЦЯНЕ ВІЙСЬКО
  • КИЇВ
  • КИЇВСЬКЕ ВОЄВОДСТВО
  • ЛАНОВЕ
  • ЛІБЕРУМ ВЕТО
  • ЛІСОВЧИКИ
  • ЛІВОБЕРЕЖНА УКРАЇНА, ЛІВОБЕРЕЖЖЯ
  • ЛІВОНСЬКА ВІЙНА 1558–1583
  • ЛЬВІВ
  • ЛЮБЛІНСЬКА УНІЯ 1569
  • ЛЮБОМИРСЬКИЙ ЄЖИ-СЕБАСТІЯН
  • ЛЖЕДМИТРІЙ I
  • МАРШАЛОК
  • МЕГМЕД IV, МЕГМЕД (МАГОМЕД, МЕХМЕД) IV АВДЖИ МИСЛИВЕЦЬ
  • МІХАЛ-КОРИБУТ ВИШНЕВЕЦЬКИЙ, МІХАЛ-ТОМАШ-КОРИБУТ ВИШНЕВЕЦЬКИЙ
  • МІЩАНИ
  • МІСТО
  • МОНАРХІЯ
  • МОНЕТА
  • МОСКВА
  • НАЛИВАЙКО СЕМЕРІЙ
  • НАЦІОНАЛЬНА РЕВОЛЮЦІЯ 1648–1676
  • НОВГОРОД-СІВЕРСЬКИЙ
  • ОЛЕКСІЙ МИХАЙЛОВИЧ
  • ОСМАНСЬКА ІМПЕРІЯ
  • ПАКТИ КОНВЕНТИ
  • ПАЛІЙ (ГУРКО) СЕМЕН ПИЛИПОВИЧ
  • ПАНИ
  • ПЕТРО І, ПЕТРО I ОЛЕКСІЙОВИЧ, ПЕТРО ВЕЛИКИЙ
  • ПІДКОМОРІЙ
  • ПІДКОМОРСЬКИЙ СУД
  • ПІДЛЯШШЯ
  • ПІДЛЯСЬКЕ ВОЄВОДСТВО
  • ПІДСКАРБІЙ
  • ПІДСУДОК
  • ПІВНІЧНА ВІЙНА 1700–1721, ВЕЛИКА ПІВНІЧНА ВІЙНА, ТРЕТЯ ПІВНІЧНА ВІЙНА
  • ПОДІЛЛЯ
  • ПОДІЛИ ПОЛЬЩІ 1772, 1793, 1795
  • ПОДИМНЕ
  • ПОСПОЛИТЕ РУШЕННЯ
  • ПОТОЦЬКІ
  • ПОВІТ
  • ПРАВОБЕРЕЖНА УКРАЇНА, ПРАВОБЕРЕЖЖЯ
  • ПРОТЕКТОРАТ
  • ПИСАР, ПИСАРІ РУСЬКОЇ КАНЦЕЛЯРІЇ
  • РАКОЦІ ДЄРДЬ ІІ
  • РЄПНІН (РЕПНІН) МИКОЛА ВАСИЛЬОВИЧ
  • РЕСПУБЛІКА
  • РОКОШ
  • РУСЬКЕ ВОЄВОДСТВО
  • САНКТ-ПЕТЕРБУРГ
  • СЕМИРІЧНА ВІЙНА 1756–1763
  • СЕНАТ У РЕЧІ ПОСПОЛИТІЙ
  • ШЛЯХЕТСЬКІ СЕЙМИКИ
  • ШЛЯХТА, ШЛЯХЕТСТВО
  • СІВЕРСЬКЕ КНЯЗІВСТВО
  • СТАМБУЛ
  • СТАНІСЛАВ-АВГУСТ ПОНЯТОВСЬКИЙ
  • СТАНІСЛАВ-БОГУСЛАВ ЛЕЩИНСЬКИЙ
  • СТАНИ, УСТАЛЕНІ СОЦІАЛЬНІ ГРУПИ В СЕРЕДНЬОВІЧНИХ ТА РАННЬОМОДЕРНИХ СУСП-ВАХ
  • СТАРОСТВО
  • СТАТУТИ ВЕЛИКОГО КНЯЗІВСТВА ЛИТОВСЬКОГО 1529, 1566, 1588
  • СТЕФАН БАТОРІЙ
  • СУЛИМА ІВАН
  • СВЯЩЕННА ЛІГА
  • СВЯЩЕННА РИМСЬКА ІМПЕРІЯ ГЕРМАНСЬКОЇ НАЦІЇ
  • СИГІЗМУНД ІІ АВГУСТ
  • СИГІЗМУНД ІІІ ВАЗА
  • ТОРГОВИЦЬКА КОНФЕДЕРАЦІЯ
  • УРЯДИ ЗЕМСЬКІ 15–18 СТОЛІТЬ У КОРОЛІВСТВІ ПОЛЬСЬКОМУ І РЕЧІ ПОСПОЛИТІЙ
  • ВАЛЬНИЙ СЕЙМ
  • ВАРШАВА
  • ВЕЛИКЕ КНЯЗІВСТВО ЛИТОВСЬКЕ
  • ВЕЛИКИЙ КНЯЗЬ
  • ВІЧНИЙ МИР 1686 Р.
  • ВІДЕНЬ
  • ВІЛЬНЮС
  • ВЛАДИСЛАВ IV ВАЗА
  • ВОЄВОДА
  • ВОЄВОДСТВО
  • ВОЙСЬКИЙ
  • ВОЛОЩИНА
  • ВОЛИНЬ
  • ВОЛИНСЬКЕ ВОЄВОДСТВО
  • ВИБРАНЦІ
  • ВИГОВСЬКИЙ ІВАН ОСТАПОВИЧ
  • ВИШНЕВЕЦЬКИЙ ЯРЕМА (ІЄРЕМІЯ)
  • ЯГЕЛЛОНИ
  • ЯН ІІ КАЗИМИР ВАЗА
  • ЯН ІІІ СОБЄСЬКИЙ
  • ЗАМОЙСЬКИЙ ЯН
  • ЗАПОРОЗЬКА СІЧ
  • ЗБОРІВ
  • ЗБОРОВСЬКИЙ САМУЇЛ
  • ЗЕМЛЯ, ЯК ТЕРМІН
  • ЗЕМСЬКІ СУДИ
  • ЖДАНОВИЧ АНТОН МИКИТОВИЧ
  • ЖОЛКЕВСЬКИЙ СТАНІСЛАВ
  • ЖУРАВНЕНСЬКИЙ МИРНИЙ ДОГОВІР 1676
  • ЗЛОТИЙ

  • Пов'язані терміни:
  • АБАЗИН (АБАЗИНЕЦЬ) АНДРІЙ
  • АБСОЛЮТИЗМ
  • АДІЛ-ГІРЕЙ
  • АДМІНІСТРАТИВНО-ТЕРИТОРІАЛЬНИЙ УСТРІЙ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ
  • АДРІАНОПОЛЬСЬКИЙ МИРНИЙ ДОГОВІР 1713
  • АЛЕБАРДА
  • АНДРІЄВИЧ КАЛЕНИК
  • АНДРУСІВСЬКИЙ ДОГОВІР 1667
  • АНТИСЕМІТИЗМ В УКРАЇНІ
  • АПОКРИСИС XVI СТ.
  • АРХІВ ГЕНЕРАЛЬНИЙ
  • АРИСТОКРАТІЯ
  • АВГУСТ ІІ
  • АВГУСТ ІІІ
  • БАХЧИСАРАЙСЬКИЙ ДОГОВІР 1648 Р.
  • БАХЧИСАРАЙСЬКИЙ МИР 1681 Р.
  • БАКОВЕЦЬКИЙ-МОКОСІЙ ЙОСИП
  • БАЛИКА БОГДАН
  • БАР, М.ВІННИЦЬКОЇ ОБЛ.
  • БАРСЬКА КОНФЕДЕРАЦІЯ 1768
  • БАТОЗЬКА БИТВА 1652 Р.
  • БАТУРИН
  • БЕНЕДИКТИНЦІ
  • БЕНЕВСЬКИЙ СТАНІСЛАВ КАЗИМІР
  • БЕРЕСТЕЙСЬКА ЦЕРКОВНА УНІЯ 1596 Р.
  • БЕРЕСТЕЙСЬКЕ ВОЄВОДСТВО
  • БЕРЕСТЕЦЬКА БИТВА 1651 Р.
  • БЕРЕЖИЦЬКИЙ ПРОКІП
  • БЕРЕЗНЕВІ СТАТТІ 1654 Р.
  • БЕРНАРДИНЦІ
  • БІЛА ЦЕРКВА
  • БІЛГОРОДСЬКА ОРДА
  • БІЛОГОРОДСЬКИЙ ШЛЯХ
  • БІЛОРУСЬКА КАМПАНІЯ УКРАЇНСЬКОЇ АРМІЇ 1654-1655 Р.
  • БІЛОРУСЬКИЙ ПОЛК
  • БІЛОЦЕРКІВСЬКЕ ПОВСТАННЯ КОЗАКІВ 1651 Р.
  • БІЛОЦЕРКІВСЬКИЙ ДОГОВІР 1651 Р.
  • БІСКУП
  • БОБОЛИНСЬКИЙ ЛЕОНТІЙ
  • БОГУНА ПОВСТАННЯ 1659 Р.
  • БОГУСЛАВ
  • БОРЕЦЬКИЙ ІОВ
  • БОРОДАВКА ЯКІВ
  • БОРЗНЯНСЬКИЙ ПОЛК
  • БОТЕРО ДЖОВАННІ
  • БРАНИЦЬКИЙ ФРАНЦИСК-КСАВЕРІЙ
  • БРАТКОВСЬКИЙ ДАНИЛО БОГДАНОВИЧ
  • БРАЦЛАВ
  • БРОНЕВСЬКИЙ МАРТИН
  • БРИГЕН ОЛЕКСАНДР ФЕДОРОВИЧ ФОН ДЕР
  • БУЧАЦЬКИЙ МИРНИЙ ДОГОВІР 1672 Р.
  • БУЛГАРІ ЄВГЕНІЙ
  • БУЛИГА МАКСИМ
  • БУНТ ЯК ОДИНИЦЯ ЛІЧБИ РІЗНИХ ТОВАРІВ
  • БУШІ ОБОРОНА 1654
  • БУСКЕВИЧА ЛУКАША ДИПЛОМАТИЧНА МІСІЯ ДО ТУРЕЧЧИНИ 1668
  • ЧАЛИЙ САВА
  • ЧАПЛИЧІ, РІД
  • ЧАРНЕЦЬКИЙ СТЕФАН
  • ЧАРТОРИЙСЬКИЙ АДАМ-ЄЖИ
  • ЧЕЧЕЛЬНИК, СМТ ВІННИЦЬКОЇ ОБЛ.
  • ЧЕРКАСЬКА ОБЛАСТЬ
  • ЧЕРКАСИ, ЕКЗОНІМ У РОС. МОВІ 15–18 СТ. ДЛЯ УКР. КОЗАКІВ
  • ЧЕРКАСИ, ОБЛАСНИЙ ЦЕНТР
  • ЧЕРНЬ
  • ЧЕРНІГІВСЬКЕ ВЕЛИКЕ КНЯЖІННЯ
  • ЧЕРНІГІВ, ОБЛАСНИЙ ЦЕНТР
  • ЧЕРНІГІВСЬКА ОБЛАСТЬ
  • ЧЕРНІГІВСЬКЕ КНЯЗІВСТВО
  • ЧЕРНІГІВСЬКЕ ВОЄВОДСТВО
  • ЧЕРНІГІВСЬКИЙ КОЛЕГІУМ
  • ЧЕРВОНОГРАД, МІСТО ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛ.
  • ЧЕТВЕРТИНСЬКІ
  • ЧОЛОВСЬКИЙ-САС ОЛЕКСАНДЕР
  • ЧОРНА РАДА 1663
  • ЧОРНА РУСЬ
  • ЧОРНОБИЛЬ, МІСТО КИЇВСЬКОЇ ОБЛ.
  • ЧОРНОТА ІВАН
  • ЧОРНИЙ ОСТРІВ, СМТ ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛ.
  • ЧОРТКІВ, МІСТО ТЕРНОПОЛЬСЬКОЇ ОБЛ.
  • ЧОРТОМЛИЦЬКА СІЧ
  • ЧОРТОРИЙСЬКІ, ЧАРТОРИЙСЬКІ
  • ЧИГИРИНСЬКИЙ ЗАМОК
  • ЧИГИРИН, МІСТО ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛ.
  • ЧИГИРИНСЬКИЙ ПОЛК
  • ЧИНШОВІ СЕЛЯНИ
  • ДЕМКІВСЬКА ОБОРОНА 1655
  • ДЕМОКРАТИЧНЕ ТОВАРИСТВО ПОЛЬСЬКЕ
  • ДЕМИТРОВИЧ ПАВЛО
  • ДЕНАРІЙ
  • ДЕРЖАВЕЦЬ
  • ДЕРЖАВНІ ЗЕМЛІ
  • ДЕУЛІНСЬКЕ ПЕРЕМИР'Я 1618
  • ДОБРОМИЛЬСЬКИЙ ЛІТОПИС
  • ДОГОВІР МИРНИЙ МІЖ УКРАЇНСЬКОЮ СРР І ЛИТОВСЬКОЮ ДЕМОКРАТИЧНОЮ РЕСПУБЛІКОЮ 1921
  • ДОЛИНСЬКІ
  • ДОРОШЕНКО ГРИГОРІЙ ДОРОФІЙОВИЧ
  • ДОРОШЕНКО ПЕТРО ДОРОФІЙОВИЧ
  • ДРАГУНИ
  • ДРЕВИНСЬКИЙ ЛАВРЕНТІЙ
  • ДРУЦЬКІ
  • ДУДКА
  • ДУКА ГЕОРГЕ
  • ДУХОВЕНСТВО
  • ДУНАЇВЦІ
  • ДИПЛОМАТИЧНА СЛУЖБА БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО
  • ДИСКРИМІНАЦІЯ РЕЛІГІЙНА
  • ЕДУКАЦІЙНА КОМІСІЯ 1773–1794
  • ЕКЗЕКУЦІЙНИЙ РУХ
  • ЕЛЕКЦІЯ ВІЛЬНА ПОГОЛОВНА
  • ЄПИСКОПСТВА ІНСТИТУТ У КАТОЛИЦЬКІЙ ЦЕРКВІ
  • ЄРЛИЧ ЯКИМ
  • ЄВРЕЇ В УКРАЇНІ
  • ЄВРОАТЛАНТИЧНА ЦИВІЛІЗАЦІЯ
  • ЕЙЯЛЕТ
  • ЄЗУЇТСЬКІ ШКОЛИ
  • ЄЗУЇТИ
  • ФАМІЛЬНІ АРХІВИ
  • ФАСТІВ, МІСТО КИЇВСЬКОЇ ОБЛ.
  • ФАСТІВСЬКИЙ ПОЛК
  • ФЕДІР ОЛЕКСІЙОВИЧ
  • ФЕДОРОВИЧА ПОВСТАННЯ 1630
  • ФЕОФАНА III МІСІЯ В УКРАЇНІ 1620
  • ФІЛІГРАНОЛОГІЯ, ФІЛІГРАНОЗНАВСТВО
  • ФІНКЕЛЬ ЛЮДВІК
  • ФРАНЦІЯ, ФРАНЦУЗЬКА РЕСПУБЛІКА
  • ФРЕДРО АНДЖЕЙ-МАКСИМІЛІАН
  • ФУНДУШЕВІ МАЄТНОСТІ
  • ФУНТ
  • ГАДЯЦЬКИЙ ДОГОВІР 1658
  • ГАЙДАМАЦЬКИЙ РУХ
  • ГАЛИЦЬКИЙ ПОХІД ТАТАРСЬКО-НОГАЙСЬКОГО ВІЙСЬКА 1695
  • ГАНГЕБЛОВ (ГАНГЕБЛІДЗЕ) СЕМЕН ГЕОРГІЙОВИЧ
  • ГАННІБАЛ ІВАН АБРАМОВИЧ
  • ГАРАБУРДА МИХАЇЛ
  • ГАРКУША (ГОРКУША, ОРКУША) ФИЛОН
  • ГАЗІ-ГІРЕЙ II
  • ГЕЙДЕНШТЕЙН РЕЙНГОЛЬД
  • ГЕНРИКОВІ СТАТТІ 1573
  • ГЕТЬМАН
  • ГЕТЬМАНЩИНА
  • ГЕТЬМАНСЬКІ УНІВЕРСАЛИ
  • ГЛУХ ЙОСИП
  • ГОЛІЦИН ВАСИЛЬ ВАСИЛЬОВИЧ
  • ГОЛІНСЬКИЙ МАРЦІН
  • ГОЛОТА ІЛЛЯ
  • ГОНДІУС ВІЛЬГЕЛЬМ
  • ГОНТА ІВАН
  • ГОРЕЦЬКИЙ ЛЕОНАРД
  • ГРАБОВСЬКИЙ ПЕТРО
  • ГРАМОТИ
  • ГРОМИКА МИХАЙЛО
  • ГРОНДСЬКИЙ САМУЇЛ
  • ГРОШОВИЙ ОБІГ В УКРАЇНІ 14–19 СТОЛІТЬ
  • ГРИБОВСЬКИЙ АНДРІЯН МУСІЙОВИЧ
  • ГРИШКО
  • ГУЛЕВИЧІ
  • ГУЛЯНИЦЬКИЙ ГРИГОРІЙ
  • ГУНАШЕВСЬКИЙ МИХАЙЛО ГНАТОВИЧ
  • ГУРКА ОЛЬГЕРД
  • ГВАНЬЇНІ ОЛЕКСАНДР ТА ЙОГО ХРОНІКА ЄВРОПЕЙСЬКОЇ САРМАТІЇ
  • ІДЕНТИЧНІСТЬ НАЦІОНАЛЬНА
  • ІМПЕРАТОР
  • ІМПЕРІЯ
  • ІНОЗЕМНИЙ КАПІТАЛ В УКРАЇНІ В 18 – НА ПОЧАТКУ 20 СТОЛІТЬ
  • ІНТЕРРЕКС
  • ІСКРА ІВАН ЯКОВИЧ
  • ІСКРА ЗАХАР ЮРІЙОВИЧ
  • ІСТОРИЧНА НАУКА В УКРАЇНІ ТА В УКРАЇНСЬКІЙ ДІАСПОРІ
  • ИСТОРИЧЕСКИЙ ВЕСТНИК
  • ІСТОРІЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА УКРАЇНИ ЯК НАУКОВА ДИСЦИПЛІНА
  • ІУДАЇЗМ В УКРАЇНІ
  • КАГАЛ
  • КАЛИНОВСЬКІ
  • КАЛИНОВСЬКИЙ МАРТИН
  • КАМ'ЯНЕЦЬ-ПОДІЛЬСЬКИЙ
  • КАМ'ЯНЕЦЬКИЙ ДОГОВІР 1653
  • КАМ'ЯНЕЦЬКИЙ ЕЙЯЛЕТ
  • КАПТУРОВІ СУДИ
  • КАРАЇМОВИЧ ІЛЛЯШ
  • КАРЛ Х ГУСТАВ
  • КАРЛ XII
  • КАТОЛИЦЬКА ЦЕРКВА
  • КАТОЛИЦЬКІ ЧЕРНЕЧІ ОРДЕНИ
  • КЕРСТЕН АДАМ
  • ХАЛЕЦЬКІ, БОЯРСЬКИЙ РІД
  • ХАНЕНКО МИХАЙЛО СТЕПАНОВИЧ
  • ХАНЕНКИ
  • ХАРКІВСЬКА ОБЛАСТЬ
  • ХАСИДИЗМ
  • ХЕЛМІНСЬКЕ ПРАВО, КУЛЬМСЬКЕ, АБО КУЛЬМЕНСЬКЕ ПРАВО
  • ХМЕЛЬНИЦЬКА ОБЛАСТЬ
  • ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ БОГДАН
  • ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ МИХАЙЛО
  • ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ, ОБЛАСНИЙ ЦЕНТР
  • ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ ЮРІЙ
  • ХМІЛЬНИК, МІСТО ВІННИЦЬКОЇ ОБЛ.
  • ХОДКЕВИЧ ЯН-КАРОЛЬ
  • ХОЛМ - СТОЛИЦЯ ДАНИЛА ГАЛИЦЬКОГО
  • ХОЛМСЬКА ЗЕМЛЯ
  • ХОРСТКІВ, МІСТО ТЕРНОПОЛЬСЬКОЇ ОБЛ.
  • ХОТИН, МІСТО ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛ.
  • ХОТИНСЬКА БИТВА 1673
  • ХОТИНСЬКА ФОРТЕЦЯ
  • ХОТИНСЬКА ВІЙНА 1621
  • ХОТИНСЬКИЙ МИРНИЙ ДОГОВІР 1621
  • ХРЕБТОВИЧІ-БОГУРИНСЬКІ
  • ХРЕБТОВИЧІ
  • ХРОНІКА ЮЗЕФОВИЧА
  • ХУСТ, МІСТО ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛ.
  • ХИРІВ, МІСТО ЛЬВОВСЬКОЇ ОБЛ.
  • КІТОВИЧ АНЖЕЙ
  • КЛЕВАНЬ
  • КНЯЖАТА
  • КНИГА СТАТУТ ТА ІНШІ ПРАВА МАЛОРОСІЙСЬКІ 1764, КНИГА СТАТУТ И ПРОЧІЯ ПРАВА МАЛОРОССИЙСКІЯ И ДРУГІЕ, СЛУЖАЩІЯ К ТОМУ, ПЕРЕПИСКИ ТРУДОВ И СОБРАНІЯ ВАСИЛІЯ ПЕТРОВА СЫНА КОНДРАТЬЕВА
  • КОДАЦЬКА ОБЛОГА 1648
  • КОДНЯ
  • КОЛІЇВЩИНА
  • КОЛЛОНТАЙ ГУГО
  • КОМОРНИК
  • КОНАРСЬКИЙ ШИМОН
  • КОНАШЕВИЧ-САГАЙДАЧНИЙ ПЕТРО КОНОНОВИЧ
  • КОНДРАТЬЄВ (КІНДРАТОВИЧ) ГЕРАСИМ КІНДРАТОВИЧ
  • КОНЕЦПОЛЬСЬКИЙ ОЛЕКСАНДР
  • КОНЕЦПОЛЬСЬКИЙ СТАНІСЛАВ
  • КОНФЕДЕРАЦІЇ ШЛЯХЕТСЬКІ
  • КОНФЕДЕРАЦІЯ
  • КОНИСЬКИЙ ГЕОРГІЙ
  • КОНОНОВИЧ САВА
  • КОНОВНІЦИН ПЕТРО ПЕТРОВИЧ
  • КОНСТАНТИНОПОЛЬСЬКИЙ ДОГОВІР 1720
  • КОНСТАНТИНОПОЛЬСЬКИЙ МИРНИЙ ДОГОВІР 1700
  • КОНСТАНТИНОПОЛЬСЬКИЙ МИРНИЙ ДОГОВІР 1712
  • КОНСТИТУЦІЇ СЕЙМОВІ
  • КОНСТИТУЦІЯ РЕЧІ ПОСПОЛИТОЇ ТРЕТЬОГО ТРАВНЯ 1791
  • КОНТРРЕФОРМАЦІЯ
  • КОПЕНГАГЕНСЬКИЙ СОЮЗНИЙ ДОГОВІР 1709 МІЖ РОСІЙСЬКОЮ ДЕРЖАВОЮ І ДАТСЬКИМ КОРОЛІВСТВОМ
  • КОПИНСЬКИЙ, ЧЕРНЕЧЕ ІМ'Я ІСАЙЯ
  • КОРЕЦЬ, МІРА МІСТКОСТІ
  • КОРЕЦЬКІ
  • КОРОЛІВЩИНИ
  • КОРОЛІВСЬКИЙ ТРАКТ
  • КОРОЛІВСТВО ПОЛЬСЬКЕ
  • КОРОНА ПОЛЬСЬКА, ПОНЯТТЯ ТА НАЗВА ДЕРЖАВИ
  • КОРОННИЙ ТРИБУНАЛ
  • КОРОП
  • КОРОТКИЙ ОПИС МАЛОРОСІЇ
  • КОРОТКИЙ ВИВІД ПРИЧИН, ЯКИМИ УКРАЇНА З ВІЙСЬКОМ ЗАПОРОЗЬКИМ ПОБУДЖЕНА АБО ВЛАСТИВО ЗМУШЕНА БУЛА ВИЙТИ З МОСКОВСЬКОЇ ПРОТЕКЦІЇ 1709
  • КОРСАК РАФАЇЛ, СВІТСЬКЕ ІМ'Я – МИКОЛА
  • КОРСУНСЬКА РАДА 1632
  • КОРСУНСЬКА РАДА 1657
  • КОРСУНСЬКИЙ ПОЛК
  • КОСИНСЬКОГО ПОВСТАННЯ 1591–1593
  • КОСТІН МИРОН
  • КОСЦЮШКО ТАДЕЙ
  • КОВАЛЕВСЬКИЙ (КОВАЛІВСЬКИЙ) ІВАН
  • КОЯЛОВИЧ АЛЬБЕРТ, ВІЮК-КОЯЛОВИЧ АЛЬБЕРТ
  • КОЗАЧИНСЬКИЙ МАНУЇЛ ОЛЕКСАНДРОВИЧ
  • КОЗАЦЬКА СТАРШИНА
  • КОЗАЦЬКЕ ЗВИЧАЄВЕ ПРАВО В УКРАЇНІ 16–18 СТ.
  • КОЗАЦЬКІ ЛІТОПИСИ
  • КОЗАЦЬКІ ВІЙСЬКА
  • КОЗАЦТВО І ФОЛЬКЛОР
  • КОЗАЦТВО УКРАЇНСЬКЕ
  • КРАШЕВСЬКИЙ (KRASZEWSKI) ЮЗЕФ-ІГНАЦИ
  • КРАСІНСЬКИЙ ЯН-АНДЖЕЙ
  • КРАСНЕНСЬКА ОБОРОНА 1651
  • КРАСНОВ ІВАН КУЗЬМИЧ
  • КРЕМЕНЧУК
  • КРИМСЬКА ВІЙНА 1853–1856, СХІДНА ВІЙНА 1853–1856
  • КРИМСЬКІ ПОХОДИ 1687 І 1689
  • КРИМСЬКИЙ ХАНАТ
  • КРІПАЦТВО, КРІПОСНЕ ПРАВО
  • КРИВОНІС МАКСИМ
  • КРИЖАНІВСЬКИЙ ПЛАТОН
  • КРИЖАНОВСЬКИЙ СЕВЕРИН ТАДЕЙОВИЧ
  • КРОПИВНИЦЬКИЙ МИХАЙЛО СЕВЕРИНОВИЧ
  • КУБАЛЯ ЛЮДВІК
  • КУНИЦЬКИЙ СТЕФАН
  • КУПЕЦТВО
  • КУЦЕВИЧ-МИНЬКІВСЬКИЙ ІВАН
  • КУТУЗОВ МИХАЙЛО ІЛАРІОНОВИЧ
  • КВАРЦЯНЕ ВІЙСЬКО
  • КИЄВО-ХОЛМСЬКИЙ ШЛЯХ
  • КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ (КМА), КИЇВСЬКА БРАТСЬКА ШКОЛА, КИЇВСЬКИЙ КОЛЕГІУМ, КИЇВСЬКА АКАДЕМІЯ, КИЇВСЬКА ДУХОВНА АКАДЕМІЯ, НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ
  • КИЇВ
  • КИЇВСЬКА УНІЙНА МИТРОПОЛІЯ
  • КИЇВСЬКА ОБЛАСТЬ
  • КИЇВСЬКА ПРИКОРДОННА КОМІСІЯ
  • КИЇВСЬКЕ ВОЄВОДСТВО
  • КИСІЛЬ АДАМ ГРИГОРОВИЧ
  • КИЗИМ БОГДАН
  • ЛАМБЕРТ КАРЛ ЙОСИФОВИЧ (ЙОСИПОВИЧ), ДЕ
  • ЛАН
  • ЛАНОВЕ
  • ЛАППО ІВАН ІВАНОВИЧ
  • ЛАУДИ СIЙМИКОВІ
  • ЛАЗАРЕНКО АНТОН
  • ЛЕНУНГИ
  • ЛЕСНИЦЬКИЙ ГРИГОРІЙ
  • ЛЕТИЧІВСЬКИЙ ДОМІНІКАНСЬКИЙ МОНАСТИР УСПІННЯ ПРЕСВЯТОЇ ДІВИ МАРІЇ
  • ЛЕЖА
  • ЛЕЗЮР ШАРЛЬ-ЛУЇ
  • ЛІБЕРУМ ВЕТО
  • ЛІБРА
  • ЛІКОТЬ
  • ЛІЛІЄКРОНА (ЛІЛЬЄКРОНА; LILIENCRONA) ГУСТАВ
  • ЛІНДЕ (LINDE) САМУЇЛ (САМУЄЛЬ, SAMUEL) ГОТЛІБ (БОГУМИЛ, ФЕОФІЛ, BOGUMI) ІВАНОВИЧ
  • ЛИСЯНСЬКА ОБОРОНА 1664
  • ЛІТОПИС САМОВИДЦЯ
  • ЛІТОПИСЕЦЬ АБО ХРОНІЧКА ЙОАХИМА ЄРЛИЧА
  • ЛІТРА
  • ЛИТВА, ЛИТОВСЬКА РЕСПУБЛІКА
  • ЛІВОНСЬКА ВІЙНА 1558–1583
  • ЛІВОНСЬКИЙ ОРДЕН
  • ЛОБАНОВ-РОСТОВСЬКИЙ ДМИТРО ІВАНОВИЧ
  • ЛОКАЦІЯ
  • ЛУЦЬК
  • ЛУЦЬКИЙ ТРИБУНАЛ 1578-1589
  • ЛЬВІВ
  • ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ, ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА
  • ЛЯНЦКОРОНСЬКИЙ (БЖЕЗЄ) СТАНІСЛАВ
  • ЛЮБЕНСЬКИЙ СТАНІСЛАВ
  • ЛЮБЛІНСЬКА УНІЯ 1569
  • ЛЮБОМИРСЬКИЙ ЄЖИ-СЕБАСТІЯН
  • ЛЮСТРАЦІЯ
  • ЛЖЕДМИТРІЙ II
  • МАГДЕБУРЗЬКЕ ПРАВО
  • МАГНАТИ
  • МАКРОХРИСТИЯНСЬКИЙ ЦИВІЛІЗАЦІЙНИЙ СВІТ
  • МАЛИНСЬКИЙ (ЄЛО-МАЛИНСЬКИЙ) ДАНИЛО МАТВІЙОВИЧ
  • МАНІФЕСТ ДО ЄВРОПЕЙСЬКИХ УРЯДІВ 1712
  • МАРКС КАРЛ ТА УКРАЇНА
  • МАРШАЛОК
  • МАТВІЙ З МЕХОВА
  • МАЙОРАТНЕ ПРАВО
  • МАЗЕПА ІВАН СТЕПАНОВИЧ
  • МАЗЕПИНСЬКА ЕМІГРАЦІЯ
  • МЕЧНИК
  • МЕДЖИБІЖ
  • МЕГМЕД IV, МЕГМЕД (МАГОМЕД, МЕХМЕД) IV АВДЖИ МИСЛИВЕЦЬ
  • МЕЛЬНИЦЯ-ПОДІЛЬСЬКА
  • МЕНА
  • МЕНШИКОВ ОЛЕКСАНДР ДАНИЛОВИЧ
  • СМУГА ОСІЛОСТІ, СМУГА ПОСТІЙНОЇ ЄВРЕЙСЬКОЇ ОСІЛОСТІ
  • МІФ ІСТОРИЧНИЙ
  • МІХАЛ-КОРИБУТ ВИШНЕВЕЦЬКИЙ, МІХАЛ-ТОМАШ-КОРИБУТ ВИШНЕВЕЦЬКИЙ
  • МІЩАНИ
  • МІЖНАРОДНІ КОНГРЕСИ ІСТОРИКІВ
  • МОГИЛА (МОГИЛЕНКО, МИГУЛА) АНДРІЙ
  • МОГИЛА ПЕТРО СИМЕОНОВИЧ
  • МОГИЛІВ-ПОДІЛЬСЬКИЙ
  • МОГИЛІВСЬКИЙ ПОЛК
  • МОЛДОВСЬКІ ПОХОДИ Б.ХМЕЛЬНИЦЬКОГО І Т.ХМЕЛЬНИЦЬКОГО 1650, 1653
  • МОЛДОВА
  • МОНАСТИРИСЬКА
  • МОЩЕНСЬКИЙ АДАМ
  • МОСКВА
  • МОТОВИЛИ
  • МИХАЙ I ХОРОБРИЙ
  • МИХАЙЛО ФЕДОРОВИЧ
  • МИЛЕЦЬКИЙ СВЯТО-МИКОЛАЇВСЬКИЙ МОНАСТИР
  • МИЛЯ
  • МИРОВИЧІ
  • МИШКИ-ВАРКОВСЬКІ ТА МИШКИ-ХОЛОНЕВСЬКІ
  • МИТНА КОМОРА
  • МИТНА СЛУЖБА УКРАЇНИ
  • МИТНА СИСТЕМА
  • МИТНИЙ ТАРИФ
  • МИТО ГОЛОВНЕ
  • НАДВІРНА КОРОГВА
  • НАДВІРНА
  • НАДВІРНЕ ВІЙСЬКО
  • НАДВІРНІ КОЗАКИ
  • НАЇЗД
  • НАХИМОВСЬКИЙ ФЕДІР
  • НАЛИВАЙКА ПОВСТАННЯ (1594-1596)
  • НАМІСНИЦТВО
  • НАРВСЬКИЙ ДОГОВІР 1704
  • НАЦІОНАЛЬНА РЕВОЛЮЦІЯ 1648–1676
  • НАЦІОНАЛЬНІ МЕНШИНИ УКРАЇНИ
  • НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНА ВІЙНА УГОРСЬКОГО НАРОДУ 1703-1711
  • НАЦІОНАЛЬНИЙ МУЗЕЙ ІМ. КОРОЛЯ ЯНА ІІІ У ЛЬВОВІ
  • НАВЧАЛЬНІ ОКРУГИ
  • НЕБАБА МАРТИН
  • НЕМИРІВ, МІСТО ВІННИЦЬКОЇ ОБЛ.
  • НЕМИРИЧ ЮРІЙ
  • НЕМИРИЧІ
  • НЕРЕЄСТРОВІ КОЗАКИ
  • НОБІЛІТАЦІЯ
  • НОБІЛІТЕТ
  • НОСІВКА
  • НОВГОРОД-СІВЕРСЬКИЙ
  • НОВГОРОД-СІВЕРСЬКИЙ ЛІТОПИС
  • НОВОГРАД-ВОЛИНСЬКИЙ
  • ОБУХІВ
  • ОЧАКІВСЬКО-СІЛІСТРІЙСЬКИЙ ЕЙЯЛЕТ
  • ОХМАТІВСЬКА БИТВА 1655
  • ОХТИРКА
  • ОКСЕНОВИЧ-СТАРУШИЧ ІГНАТІЙ
  • ОЛЕКСІЙ МИХАЙЛОВИЧ
  • ОЛЕВЧЕНКО
  • ОЛІЗАРИ, ОЛІЗАРИ-ВОЛЧКОВИЧІ
  • ОЛИКА
  • ОПАРА СТЕПАН
  • ОПРИШКИ
  • ОРАТІВ
  • ОРДІН-НАЩОКІН АФАНАСІЙ ЛАВРЕНТІЙОВИЧ
  • ОРДИНАЦІЇ
  • ОРДИНАЦІЯ ВІЙСЬКА ЗАПОРОЗЬКОГО 1638
  • ОРЕНДАРЕНКО ТИМОФІЙ МИХАЙЛОВИЧ
  • ОРЛИК ПИЛИП
  • ОРТ
  • ОСМАНСЬКА ІМПЕРІЯ
  • ОССОЛІНСЬКИЙ ЄЖИ
  • ОСТЕН-САКЕН ФАБІАН-ГОТЛІБ
  • ОСТРОГ
  • ОСТРОЗЬКА ОРДИНАЦІЯ
  • ОСТРОЗЬКИЙ ВАСИЛЬ-КОСТЯНТИН КОСТЯНТИНОВИЧ
  • ОСВІЧЕНИЙ АБСОЛЮТИЗМ
  • ОВРУЧ
  • ПАДУАНСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ
  • ПАКТИ ТА КОНСТИТУЦІЇ ЗАКОНІВ І ВОЛЬНОСТЕЙ ВІЙСЬКА ЗАПОРОЗЬКОГО 1710
  • ПАКТИ КОНВЕНТИ
  • ПАЛАТИ ДЕРЖАВНИХ МАЄТНОСТЕЙ
  • ПАЛІЙ (ГУРКО) СЕМЕН ПИЛИПОВИЧ
  • ПАРЧЕВИЧ ПЕТРО
  • ПАСТОРІЙ ЙОАХИМ
  • ПАТЕРИК КИЄВО-ПЕЧЕРСЬКИЙ
  • ПАВЛО І ПЕТРОВИЧ
  • ПЕРДЕНІЯ ЯН
  • ПЕРЕЯСЛАВСЬКА РАДА 1654
  • ПЕРЕЯСЛАВСЬКА УГОДА 1649
  • ПЕРЕЯСЛАВСЬКОГО ПОЛКУ ПОВСТАННЯ 1666
  • ПЕРЕМИШЛЬ
  • ПЕРЕМИСЬКА ЄПАРХІЯ
  • ПЕТРАЖИЦЬКИЙ-КУЛАГА ІВАН
  • ПЕТРО СКАРГА
  • ПЯСЕЦЬКИЙ ПАВЛО
  • ПІДГАЄЦЬКИЙ ДОГОВІР УКРАЇНИ З ПОЛЬЩЕЮ 1667
  • ПІДГАЙЦІ
  • ПІДКАНЦЛЕР КОРОННИЙ
  • ПІДКОВА ІВАН
  • ПІДЛЯШШЯ
  • ПІДЛЯСЬКЕ ВОЄВОДСТВО
  • ПІДВОЛОЧИСЬК
  • ПІЛСУДСЬКИЙ ЮЗЕФ-КЛЕМЕНС
  • ПІНСЬК
  • ПІВНІЧНА ВІЙНА 1700–1721, ВЕЛИКА ПІВНІЧНА ВІЙНА, ТРЕТЯ ПІВНІЧНА ВІЙНА
  • ПІВТОРАК
  • ПОДІЛЬСЬКА ГУБЕРНІЯ
  • ПОДІЛЬСЬКЕ ВОЄВОДСТВО
  • ПОДІЛИ ПОЛЬЩІ 1772, 1793, 1795
  • ПОДОЛЯКИ
  • ПОГОНЯ
  • ПОГРЕБИЩЕ
  • ПОХИЛЕВИЧ ДМИТРО ЛЕОНІДОВИЧ
  • ПОКОЗАЧЕННЯ
  • ПОЛЕМІЧНА ЛІТЕРАТУРА
  • ПОЛЯНІВСЬКИЙ МИР 1634
  • ПОЛІССЯ, ПРИП'ЯТСЬКЕ ПОЛІССЯ
  • ПОЛЯКИ В УКРАЇНІ
  • ПОЛК
  • ПОЛОНІЗАЦІЯ
  • ПОЛОВЕЦЬ СЕМЕН
  • ПОЛЬЩА
  • ПОЛЬСЬКЕ ПОВСТАННЯ 1863 –1864
  • ПОЛЬСЬКО-РОСІЙСЬКА ВІЙНА 1632–1634
  • ПОЛЬСЬКО-МОСКОВСЬКА ВІЙНА 1617–1618
  • ПОМІЩИКИ
  • ПОНЯТОВСЬКИЙ ЮЗЕФ-АНТОНІ
  • ПОСАД
  • ПОСПОЛИТЕ РУШЕННЯ
  • ПОТІЙ ІПАТІЙ
  • ПОТОЦЬКИЙ СТАНІСЛАВ-ФЕЛІКС, СТАНІСЛАВ-ЩЕНСНИ
  • ПОТОЦЬКА СОФІЯ КОСТЯНТИНІВНА
  • ПОТОЦЬКІ
  • ПОТОЦЬКИЙ МИКОЛА
  • ПОВІТ
  • ПРАВОБЕРЕЖНА УКРАЇНА, ПРАВОБЕРЕЖЖЯ
  • ПРАВОБЕРЕЖНЕ ПОВСТАННЯ 1664–1665
  • ПРОПІНАЦІЯ
  • ПРОТЕКТОРАТ
  • ПРОТЕСТАНТИЗМ
  • ПРИКОРДОННА СЛУЖБА УКРАЇНИ
  • ПРИЛУКИ
  • ПУД
  • ПУНКТИ ДЛЯ ЗАСПОКОЄННЯ РУСЬКОГО НАРОДУ
  • ПУШКІН ОЛЕКСАНДР СЕРГІЙОВИЧ
  • ПУСТОМИТИ
  • ПУТИВЛЬ
  • ПУЗИНИ
  • ПИЛЯВЕЦЬКА БИТВА 1648
  • ПИЛИПОНИ
  • ПИНТЯ
  • ПИСАР, ПИСАРІ РУСЬКОЇ КАНЦЕЛЯРІЇ
  • РАДА ГЕНЕРАЛЬНОЇ СТАРШИНИ
  • РАДКЕВИЧА-ПОРТЯНКИ ДИПЛОМАТИЧНА МІСІЯ 1669
  • РАДОМИШЛЬ
  • РАДИВИЛІВ
  • РАДЗИВІЛЛ БОГУСЛАВ
  • РАДЗИВІЛЛ КРИШТОФ
  • РАДЗИВІЛЛ КРИШТОФ, КРИШТОФ РАДЗИВІЛЛ ПЕРУН
  • РАДЗИВІЛЛ АЛЬБРЕХТ-СТАНІСЛАВ
  • РАНГИ ЗНАЧНОГО ВІЙСЬКОВОГО ТОВАРИСТВА
  • РАТНЕ
  • РАВА-РУСЬКА
  • РЕФЕРЕНДАРСЬКИЙ СУД
  • РЕФОРМАЦІЯ
  • РЕФОРМАТСЬКІ ЦЕРКВИ
  • РЕГІМЕНТ
  • РЕГІМЕНТАР
  • РЕЄСТРОВІ КОЗАКИ
  • РЕЄСТРИ КОЗАЦЬКІ
  • РЕЙТАРИ
  • РЄПНІН (РЕПНІН) МИКОЛА ВАСИЛЬОВИЧ
  • РЕВОЛЮЦІЇ
  • РІШИТЕЛЬНІ ПУНКТИ 1728
  • РОКОШ
  • РОКСОЛАНИ
  • РОМОДАНОВСЬКИЙ ГРИГОРІЙ ГРИГОРОВИЧ
  • РОСІЯ
  • РОСІЯНИ В УКРАЇНІ
  • РОСІЙСЬКО-ТУРЕЦЬКА ВІЙНА 1710–1711
  • РОСІЙСЬКО-ПОЛЬСЬКА ВІЙНА 1654–1667
  • РОСІЙСЬКО-ПОЛЬСЬКІ ПЕРЕГОВОРИ 1664–1667
  • РОСІЙСЬКО-ТУРЕЦЬКА ВІЙНА 1686–1700
  • РОСІЙСЬКО-ТУРЕЦЬКА ВІЙНА 1768–1774
  • РОССИЙСКИЙ МАГАЗИН
  • РОЖИЩЕ
  • РУДАВСЬКИЙ ВАВЖИНЕЦЬ-ЯН
  • РУДОМИЧ ВАСИЛЬ
  • РУСЬ
  • РУСЬКА МЕТРИКА, ВОЛИНСЬКА МЕТРИКА
  • РУСЬКА ПРАВДА П.ПЕСТЕЛЯ, РУССКАЯ ПРАВДА, ИЛИ ЗАПОВЕДНАЯ ГОСУДАРСТВЕННАЯ ГРАМОТА, СЛУЖАЩАЯ ЗАВЕТОМ ДЛЯ УСОВЕРШЕНСТВОВАНИЯ РОССИИ И СОДЕРЖАЩАЯ ВЕРНЫЙ НАКАЗ КАК ДЛЯ НАРОДА, ТАК И ДЛЯ ВРЕМЕННОГО ВЕРХОВНОГО ПРАВЛЕНИЯ
  • РУСЬКЕ ВОЄВОДСТВО
  • РУСИНИ
  • РУЖИНСЬКІ
  • РЖИЩІВ
  • САКОВИЧ КАСІЯН
  • САМУСЬ (САМІЙЛО ІВАНОВИЧ)
  • САНГУШКО ЄВСТАФІЙ ЕРАЗМ
  • САНГУШКИ
  • САНКТ-ПЕТЕРБУРЗЬКІ КОНВЕНЦІЇ 1772–1797
  • САРМАТИЗМ
  • САВИЧ ОЛЕКСАНДР АНТОНОВИЧ
  • СЕДНІВ, СМТ ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛ.
  • СЕЙМИКИ
  • СЕКУЛЯРИЗАЦІЯ
  • СЕЛЯНСЬКА ВІЙНА
  • СЕМИРІЧНА ВІЙНА 1756–1763
  • СЕНАЇ МЕХМЕД ГАДЖІ
  • СЕНАТ У РЕЧІ ПОСПОЛИТІЙ
  • СЕНАТ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ, ПРАВИТЕЛЬСТВУЮЧИЙ СЕНАТ
  • СЕНЮТИ-ЛЯХОВЕЦЬКІ
  • СЕРБИНИ ПРІЗВИЩЕ
  • СІРКО ІВАН
  • СІВЕРСЬКЕ КНЯЗІВСТВО
  • СКВИРА , МІСТО КИЇВСЬКОЇ ОБЛ.
  • СЛОВ’ЯНОЗНАВСТВО
  • СМІЛА , МІСТО ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛ.
  • СМОЛЬКА ФРАНЦІШЕК
  • СМОТРИЦЬКІ ДРІБНОШЛЯХЕТСЬКИЙ РІД
  • СНЯТИН, МІСТО ІВАНО-ФРАНКОВСЬКОЇ ОБЛ.
  • СОБЕСЬКИЙ ЯКІВ
  • СОФІЯ ОЛЕКСІЇВНА
  • СОЮЗ ДРУЗІВ НАРОДУ
  • СОХАНЕВИЧ СТЕФАН
  • СОЛІКОВСЬКИЙ ЯН-ДИМІТР
  • СОЛТИС, СІЛЬС. СТАРОСТА
  • СОМКО ЯКИМ СЕМЕНОВИЧ
  • СОСНИЦЯ, СМТ ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛ.
  • СОТНИК
  • СОЦИНІАНСТВО, АНТИТРИНІТАРИЗМ
  • СПІВДРУЖНІСТЬ ПОЛЬСЬКОГО НАРОДУ
  • СТАНІСЛАВ-АВГУСТ ПОНЯТОВСЬКИЙ
  • СТАНІСЛАВ-БОГУСЛАВ ЛЕЩИНСЬКИЙ
  • СТАРА СИНЯВА , СМТ ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛ.
  • СТАРА ВИЖІВКА, СМТ ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛ.
  • СТАРОДУБ, МІСТО БРЯНСЬКОЇ ОБЛ.
  • СТАРОДУБЩИНА
  • СТАРОСТВО
  • СТАРОСТИНСЬКІ МАЄТНОСТІ
  • СТАРОСТИНСЬКІ СЕЛЯНИ
  • СТАРОВОЛЬСЬКИЙ ШИМОН
  • СТАТУТИ ЦЕРКОВНІ
  • СТАВИЩАНСЬКА ОБОРОНА 1664
  • СТЕБЛІВ, СМТ ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛ.
  • СТЕФАН БАТОРІЙ
  • СТРІЛЬЦІ
  • СТРИЙ, МІСТО ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛ.
  • СУБОТІВ, СЕЛО
  • СУЧАВСЬКА ОБОРОНА 1653
  • СУДОВІ ПАЛАТИ
  • СУХА ДІБРОВА
  • СУХОВІЄНКО ПЕТРО
  • СУЛИМА ІВАН
  • СУЛИМА, СУЛИМИ
  • СУМСЬКА ОБЛАСТЬ
  • СУВОРОВ ОЛЕКСАНДР ВАСИЛЬОВИЧ
  • СИГІЗМУНД ІІ АВГУСТ
  • СИГІЗМУНД ІІІ ВАЗА
  • ТАБІР ВІЙСЬКОВИЙ
  • ТАЛЕР, ТАЛЯР
  • ТАЛЬНЕ, МІСТО ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛ.
  • ТАРАЩА , МІСТО КИЇВСЬКОЇ ОБЛ.
  • ТАТАРИ СЛУЖИВІ
  • ТАТАРИ В УКРАЇНІ
  • ТАВРІЙСЬКА ОБЛАСТЬ
  • ТЕРЕБОВЛЯНСЬКА ОБОРОНА 1675
  • ТЕРНОПІЛЬСЬКА ОБЛАСТЬ
  • ТЕТЕРЯ ПАВЛО ІВАНОВИЧ
  • ТЯЧІВ, МІСТО ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛ.
  • ТОМКЕВИЧ ВЛАДИСЛАВ
  • ТОМИЛЕНКО ВАСИЛЬ
  • ТОРЧИНСЬКИЙ МАНІФСТ
  • ТОРГОВИЦЬКА КОНФЕДЕРАЦІЯ
  • ТОВСТЕ, СМТ ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛ.
  • ТРАХТЕМИРІВ, СЕЛО
  • ТРАНСИЛЬВАНСЬКЕ КНЯЗІВСТВО
  • ТРУБЧЕВСЬК
  • ТРУСКАВЕЦЬ, МІСТО ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛ.
  • ТРИЗНА ЙОСИФ
  • ЦЕНТРАЛЬНИЙ ДЕРЖАВНИЙ ІСТОРИЧНИЙ АРХІВ УКРАЇНИ У ЛЬВОВІ
  • ЦЕРКОВНІ СЕЛЯНИ
  • ЦЕЦОРСЬКА БИТВА (1620)
  • ЦУМАНЬ, СМТ ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛ.
  • ЦИГАНИ В УКРАЇНІ
  • ЦИЦЮРА ТИМОФІЙ
  • ТУГАЙ-БЕЙ
  • ТУЛЬЧИН, МІСТО ВІННИЦЬКОЇ ОБЛ.
  • ТУРІЙСЬК, МІСТО ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛ.
  • ТУРКА, МІСТО ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛ.
  • ТВАРДОВСЬКИЙ САМУЕЛЬ
  • ТИМФ, МОНЕТА
  • ТИСАРОВСЬКИЙ ЄРЕМІЯ
  • ТИШКЕВИЧІ
  • УГНІВ, МІСТО ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛ.
  • УМАНЬ, МІСТО ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛ.
  • УМАНСЬКИЙ ПОЛК
  • УНКОВСЬКОГО ГРИГОРІЯ ДИПЛОМАТЧНА МІСІЯ 1649
  • УРЕКЕ ГРИГОРІЙ
  • УРЯДНИК
  • УРЯДНИКИ КОРОНИ ПОЛЬСЬКОЇ, ВЕЛИКОГО КНЯЗІВСТВА ЛИТОВСЬКОГО ТА РЕЧІ ПОСПОЛИТОЇ
  • УСТИЛУГ, МІСТО ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛ.
  • ВАЛЬНИЙ СЕЙМ
  • ВАЛОВИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПРОДУКТ
  • ВАР
  • ВАРШАВА
  • ВАРШАВСЬКА ІСТОРИЧНА ШКОЛА
  • ВАРШАВСЬКЕ КНЯЗІВСТВО
  • ВАРШАВСЬКИЙ ДОГОВІР 1768 Р.
  • ВАТИКАН
  • ВАЗА
  • ВЕЙС ГОДОФРЕД
  • ВЕЛИКЕ КНЯЗІВСТВО ЛИТОВСЬКЕ
  • ВЕЛИКЕ КНЯЗІВСТВО РУСЬКЕ
  • ВЕРСТА
  • ВЕРЖБОВСЬКИЙ СТАНІСЛАВ
  • ВЕСТНИК ЮГО-ЗАПАДНОЙ И ЗАПАДНОЙ РОССИИ
  • ВІЧНИЙ МИР 1686 Р.
  • ВІДЕНСЬКА БИТВА 1683 Р.
  • ВІЙСЬКО КРИМСЬКО-ТАТАРСЬКЕ
  • ВІЙСЬКО ЗАПОРОЗЬКЕ
  • ВІЛЕНСЬКЕ ПЕРЕМІР\'Я 1656 Р.
  • ВІЛЬНІ ВІЙСЬКОВІ МАЄТНОСТІ
  • ВІЛЬНЮС
  • ВІЛЬШАНСЬКА УГОДА 1617 Р.
  • ВІТЧИЗНА
  • ВІТТ ІВАН ЙОСИПОВИЧ
  • ВОЄВОДА
  • ВОЄВОДСТВО
  • ВОЙСЬКИЙ
  • ВОЛЬНОСТІ ВІЙСЬКА ЗАПОРОЗЬКОГО НИЗОВОГО
  • ВОЛИНЬ
  • ВОЛИНСЬКА ОБЛАСТЬ
  • ВОЛИНСЬКА ТРИВОГА 1789 Р.
  • ВОЛИНСЬКЕ ВОЄВОДСТВО
  • ВОЗОВЕ
  • ВИБОРИ
  • ВИБРАНЦІ
  • ВИГОВСЬКІ
  • ВИГОВСЬКИЙ ІВАН ОСТАПОВИЧ
  • ВИШНЕВЕЦЬКІ
  • ВИШНІВЧАНСЬКА КАТАСТРОФА ТРАНСІЛЬВАНСЬКОЇ АРМІЇ 1657 Р.
  • ЗАГОРОВСЬКИЙ ВАСИЛЬ ПЕТРОВИЧ
  • ЗАХІДНИЙ ПОХІД УКРАЇНСЬКОГО ТА РОСІЙСЬКОГО ВІЙСЬК 1655
  • ЗАМОСТСЬКЕ ПЕРЕМИР'Я 1648
  • ЗАМОЙСЬКА АКАДЕМІЯ
  • ЗАПОРОЗЬКА СІЧ
  • ЗАПОРОЗЬКО–КРИМСЬКИЙ ДОГОВІР 1624
  • ЗАПОРОЗЬКИХ КОЗАКІВ ПОЛІТИЧНА КУЛЬТУРА
  • ЗАПОРОЗЬКИХ КОЗАКІВ СИСТЕМА ЦІННОСТЕЙ
  • ЗАСЛАВСЬКИЙ ВЛАДИСЛАВ–ДОМІНІК
  • ЗАВИСНА
  • ЗБОРІВСЬКИЙ ДОГОВІР КРИМУ З ПОЛЬЩЕЮ 1649
  • ЗБРУЧ
  • ЗЕМЕЛЬНА ВЛАСНІСТЬ
  • ЗЕМЛЕВОЛОДІННЯ
  • ЗЕМЛЯ, ЯК ТЕРМІН
  • ЗЕМСЬКОГО СОБОРУ РІШЕННЯ 1653
  • ЗЕМСЬКИЙ СОБОР
  • ЖАБОКРИЦЬКИЙ ДІОНІСІЙ
  • ЖОЛКЕВСЬКИЙ СТАНІСЛАВ
  • ЖУКОВИЧ ПЛАТОН МИКОЛАЙОВИЧ
  • ЖУРАВНЕНСЬКИЙ МИРНИЙ ДОГОВІР 1676
  • ЖУРАВНО
  • ЖИТОМИР
  • ЖИТОМИРСЬКОЇ КОМІСІЇ ОРДИНАЦІЯ 1614
  • ЗОЛОТА ГРАМОТА КАТЕРИНИ II
  • ЗОРКА САМІЙЛО
  • ЗВЕНИГОРОДКА


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)