ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

СХОДОЗНАВСТВО, ОРІЄНТАЛІСТИКА

  Бібліографічне посилання: Матвєєва Л.В. СХОДОЗНАВСТВО, орієнталістика [Електронний ресурс] . – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Skhodoznavstvo (останній перегляд: 16.02.2019)
СХОДОЗНАВСТВО, ОРІЄНТАЛІСТИКА

СХОДОЗНАВСТВО, орієнталістика — комплекс наук, що досліджують історію, мови, літератури, філософію, мист-во, пам’ятки духовної і матеріальної к-ри, економіку та соціально-політ. устрій країн Азії та Пн. Африки, а також народів сх. походження на теренах Східної і Центральної Європи. С. за традицією поділяється на два напрями: дослідження Класичного Сходу та вивчення Сучасного Сходу. Перший напрям передбачає вивчення сх. цивілізацій стародавньої та середньовічної доби, а також притаманних їм традиційних елементів, що зберегли донині свою життєздатність. Пріоритетне значення в цій галузі досліджень мають гебраїстика, арабістика, іраністика, тюркологія, індологія, китаїстика, японістика, монголістика, тибетологія, єгиптологія та ін. Представники другого напряму досліджують сучасні афро-азійські країни, вивчають трансформаційні наслідки колоніалізму та перебіг національно-визвол. рухів на теренах Сходу, роль сх. д-в у глобальних і регіональних процесах сучасності, їхні літературу та мист-во.

С. виникло як галузь знань, що допомагала втіленню практичних цілей європ. д-в щодо країн Сходу. 1312 було прийнято рішення Віденського церк. собору про заснування кафедр араб., гебрайської та сирійської мов у Парижі (Франція), Оксфорді (Англія), Болоньї (Італія), Авіньйоні (Франція) та Саламанці (Іспанія). Західноєвроп. сходознавці 14—16 ст. — це переважно семітологи, біблеїсти та ісламознавці. Поступово збільшувалася кількість сх. мов, що викладалися в ун-тах, — китайс., турец., фарсі та ін.; накопичувалися колекції сх. рукописів. Виникнення С. як спец. галузі знань припало на 16—17 ст., остаточно воно сформувалося у 18—19 ст., коли почали досліджуватися стародавні сх. мови та цивілізації. Були створені спец. сходознавчі заклади — Академія сх. мов у Відні (1754), Школа живих сх. мов у Парижі (1795), засновані т-ва — Бенгальське азійське т-во в Калькутті (Індія; 1784), Азійське т-во в Парижі (1822), Королів. азійське т-во в Лондоні (Велика Британія; 1823), Нім. сходознавче т-во в Лейпцизі (Німеччина; 1845). Почали друкуватися комплексні сходознавчі дослідження, серійні філол. видання, каталоги б-к сх. рукописів, словники сх. мов, звіти археол. розкопок сх. цивілізацій. Засновані спеціалізовані журнали, що існують і нині, — у Парижі "Journal Asiatique" (із 1822), у Лондоні "Journal of the Royal Asiatic society" (із 1834), у Нью-Хейвені (США) "Journal of the American Oriental Society" (із 1843), у Лейпцизі "Zeitschrift der Deutschen Morgenländischen Gesellschaft" (із 1847) та ін.

На сьогодні сходознавчі центри існують майже в усіх країнах Європи. Поза межами європ. континенту орієнталістика розвивається в США, а також у самих країнах Сходу. Сходознавці світу з 1873 кожні 3—4 роки збираються на міжнар. конгреси.

У Рос. імперії, до складу якої входила більша частина України, зацікавленість у вивченні сх. сусідів спочатку теж мала виключно прикладний характер. Після указів рос. царя Петра I (1700, 1702) викладання сх. мов почалося при Колегії закордонних справ в експедиції турец. та ін. сх. мов. У духовних місіях, заснованих правосл. місіонерами в Азії та Ефіопії, перекладали істор., філос. та геогр. тексти. В азійських країнах працювали науково-дипломатичні та військ. місії, які теж проводили дослідницьку роботу. В МЗС Рос. імперії з 1820 існував Азійський департамент, при якому 1823 було створено Навч. відділення сх. мов.

Значним центром С. був Казанський ун-т. 1807 там відкрили кафедру сх. мов, де почали викладати араб. та перську мови, 1837 — китайську, 1842 — санскрит, монгол. мову та ін. 1818 в Санкт-Петербурзі було засновано Азійський музей, де зберігалася колекція сх. рукописів. У Росії плідно розвивалися такі напрями, як тюркологія, кавказознавство, монголознавство, маньчжурознавство. 1854 в Петербурзькому університеті було створено ф-т сх. мов, а 1872 в Москві заснували Лазаревський ін-т сх. мов, де з 1898 викладав А.Кримський.

У цей час сходознавчі дослідження в Україні не були виділені в окремий напрям, східні мови викладалися в Києво-Могилянській академії(С.Тодорський), Київській духовній академії(І.Олесницький), Ін-ті сх. мов одеського Рішельєвського ліцею (В.Григор’єв). Із 19 ст. вивчення Сходу зосередилося на історико-філол. ф-тах ун-тів — Харків., Київ., Новоросійського. Біля витоків укр. С. стояли М.Дринов, Ф.Деларю, І.Срезневський, М.Лунін, В.Надлер, Е.Діллон, Б.Дорн, Ф.Шерцль, Ф.Кнауер, Е.Штерн, В.Бузескул, Ю.Кулаковський, Д.Овсянико-Куликовський, П.Ріттер та ін. У 18 ст. у Львів. ун-ті араб., гебрайську та халдейську мови викладали на теологічному ф-ті (А.Радкевич). Із 1818 в усіх ун-тах Австрійс. імперії, у т. ч. й у Львівському, викладання сх. мов зосередилося на теолого-філос. ф-тах.

Після 1917 в Москві та Ленінграді (нині м. С.-Петербург) продовжували функціонувати сходознавчі кафедри та ф-ти в ун-тах. 1930 Азійський музей, Колегію сходознавців, Ін-т буддійської к-ри та Тюркологічний ін-т у Ленінграді об’єднали в Ін-т сходознавства АН СРСР, який 1950 перевели до Москви, залишивши в Ленінграді сектор сх. рукописів.

У міжвоєнний період існувала потужна сходознавча школа у Львові. У цей час тут працювали А.Гавронський, В.Котвич, С.Стасяк, А.Клявек, З.Смогожевський, М.Шорр та ін. Видавався журнал Польс. орієнталістичного т-ва "Rocznik Orientalistyczny" (т. 2—14, 1919—38).

У Києві у складі Академії наук працювала Кафедра (Кабінет) арабо-іранської філології та тюркології (1918—34), яку очолював акад. А.Кримський. Кафедрі підпорядковувалися Єврейс. історико-археогр. комісія (1919—29), Комісія з вивчення візант. письменства та впливу його на Україну (1926—30), пізніше перетворена на Комісію для дослідів з історії Бл. Сходу (1930—33), Тюркологічна комісія (1929—33). У цей період активізували свою діяльність сходознавці А.Ковалівський, П.Ріттер, Б.Курц, Б.Варнеке, О.Томсон, Ф.Мищенко, Т.Грунін, Ф.Шміт та ін.

1926 в Харкові заснували громад. орг-цію —Всеукраїнську наукову асоціацію сходознавства з філіями в Києві та Одесі, яка 1926—28 видавала "Бюлетень", 1927—31 — ж. "Східний світ" (останні числа під назвою "Червоний Схід"). Відбулися Всеукр. з’їзди сходознавців — 1-й (1927) та 2-й (1929). 1930 було прийнято рішення про розпуск асоціації та заснування Укр. НДІ сходознавства, підпорядкованого Всеукраїнській асоціації марксистсько-ленінських інститутів (із 1931 — Укр. НДІ Бл. Сходу), який проіснував лише до 1933, коли був перетворений на сектор Аграрно-економічного інституту. У 1930-ті рр. багато сходознавців були репресовані. Із 1934 С. як наук. напрям припинило своє існування в УСРР.

В Україні в 1950—60-х рр. дослідженням Сходу займалися тільки поодинокі науковці — А.Ковалівський, Т.Кезма, В.Бейліс, Б.Зданевич. 1970 в Ін-ті історії АН УРСР було засновано відділ історії країн зарубіжного Сходу, який 1978 було переведено до Ін-ту соціальних та екон. проблем зарубіжних країн, де відділ країн, що розвиваються, очолив тюрколог І.Черніков. В Ін-ті мовознавства АН УРСР в 1970-ті рр. брали участь в укладанні етимологічного словника тюрколог О.Гаркавець, арабіст В.Рибалкін. У Львові працювали Я.Дашкевич, Я.Полотнюк. Наприкінці 1980-х рр. було відновлено Українську асоціацію сходознавства та африканістики (Ю.Кочубей), засновано Укр. відділення Всесоюзної асоціації китаєзнавців (В.Седнєв).

У 1960—80-ті рр. спроби запровадити вивчення сх. мов у Львів. ун-ті робив Я.Полотнюк. У Київ. ун-ті на поч. 1970-х рр. почали викладати як другу мову арабську (М.Волков), японську (В.Резаненко), китайську (І.Чирко); 1989 було відкрито кафедру теорії і практики перекладу сх. мов (В.Рибалкін) та набрано групи китайс., араб., перської, япон. мов як першої іноземної. Поступово виникли сходознавчі кафедри та відділення в ун-тах України.

У відродженні сучасного укр. сходознавства провідна роль належить учню А.Кримського, іноз. члену НАН України О.Пріцаку. Завдяки його зусиллям 1991 створено Інститут сходознавства імені А.Кримського НАН України (у 1998—2012 директор — Л.Матвєєва). 1993 відновлено випуск ж. "Східний світ", 1998 — "Сходознавство". Засновано серію "Наукова спадщина сходознавців", де публікуються дослідження попередників та сучасників. Із 1992 працює Крим. відділення в Сімферополі (О.Айбабін), яке видає журнали "Материалы по археологии, истории и этнографии Таврии" та "Боспорские исследования". Сходознавчі центри існують у Харкові та Львові. Укр. сходознавці беруть участь у міжнар. конгресах.

Офіц. веб-сайт Інституту сходознавства імені А.Кримського НАН України: http://oriental-studies.org.ua.


Література:
  1. Крачковский И.Ю. Очерки по истории русской арабистики. М.—Л., 1950
  2. Ковалівський А.П. Вивчення Сходу в Харківському університеті та Харкові у ХVIII—ХХ віках. В кн.: Антологія літератур Сходу. Х., 1961
  3. Фалькович И.М. К истории советского востоковедения на Украине. «Народы Азии и Африки», 1966, № 4
  4. Никифоров В.Н. Восток и всемирная история. М., 1975
  5. Культурное наследие Востока: Проблемы, поиски, суждения. Л., 1985
  6. Кочубей Ю.Н. Востоковедение на Украине. В кн.: Востоковедческие центры в СССР, вып. 1. М., 1988
  7. Черніков І.Ф. Всеукраїнська наукова асоціація сходознавства. «УІЖ», 1991, № 2
  8. Пріцак О. Без сходознавства неможливо зрозуміти історію й культуру України. «Східний світ», 1993, № 1
  9. Полотнюк Я.Є. Сходознавство у Львівському університеті. Там само, 1993, № 2
  10. Урсу Д.П. З історії сходознавства на Півдні України. Там само, 1994, № 1—2
  11. Ковалівський А.П. Зв’язки зі Сходом та сходознавство у Києві й Наддніпрянщині. Там само, 1995, № 2 — 1996, № 1
  12. Милибанд С.Д. Биобиблиографический словарь отечественных востоковедов, кн. 1—2. М., 1995
  13. Кочубей Ю.М. Україна і Схід: Культурні взаємозв’язки України з народами Близького і Середнього Сходу (1917—1992): Підручний бібліографічний покажчик. К., 1998
  14. Саїд Е.В. Орієнталізм. К., 2001
  15. Циганкова Е.Г. Сходознавчі установи в Україні: Радянський період. К., 2007
  16. Матвєєва Л.В. Інститут сходознавства імені А.Ю. Кримського: Сьогодення. «Східний світ», 2008, № 3
  17. Сходознавство і візантологія в Україні в іменах: Біобібліографічний словник. К., 2011

Посилання:
  • БЕЙЛІС ВОЛЬФ МЕНДЕЛЕВИЧ
  • БУЗЕСКУЛ ВЛАДИСЛАВ ПЕТРОВИЧ
  • ДАШКЕВИЧ ЯРОСЛАВ РОМАНОВИЧ
  • ІНСТИТУТ СХОДОЗНАВСТВА ІМЕНІ А.КРИМСЬКОГО НАН УКРАЇНИ
  • ХАРКІВ
  • КОВАЛІВСЬКИЙ АНДРІЙ ПЕТРОВИЧ
  • КРИМСЬКИЙ АГАТАНГЕЛ ЮХИМОВИЧ
  • КУЛАКОВСЬКИЙ ЮЛІАН АНДРІЙОВИЧ
  • КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ (КМА), КИЇВСЬКА БРАТСЬКА ШКОЛА, КИЇВСЬКИЙ КОЛЕГІУМ, КИЇВСЬКА АКАДЕМІЯ, КИЇВСЬКА ДУХОВНА АКАДЕМІЯ, НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ
  • КИЇВ
  • КИЇВСЬКА ДУХОВНА АКАДЕМІЯ 1819–1919
  • ЛУНІН МИХАЙЛО МИХАЙЛОВИЧ
  • ЛЬВІВ
  • МАТВЄЄВА ЛЕСЯ ВАСИЛІВНА
  • МОСКВА
  • НАДЛЕР ВАСИЛЬ КАРЛОВИЧ
  • ОДЕСА
  • ОВСЯНИКО-КУЛИКОВСЬКИЙ ДМИТРО МИКОЛАЙОВИЧ
  • ПЕТЕРБУРЗЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ
  • ПЕТРО І, ПЕТРО I ОЛЕКСІЙОВИЧ, ПЕТРО ВЕЛИКИЙ
  • ПРІЦАК ОМЕЛЯН ЙОСИПОВИЧ
  • РІШЕЛЬЄВСЬКИЙ ЛІЦЕЙ
  • САНКТ-ПЕТЕРБУРГ
  • ШМІТ ФЕДІР ІВАНОВИЧ
  • ШОРР МОЙЖЕШ
  • ШТЕРН ЕРНСТ ФОН
  • СІМФЕРОПОЛЬ
  • СХІДНИЙ СВІТ, ЖУРНАЛ
  • СРЕЗНЕВСЬКИЙ ІЗМАЇЛ ІВАНОВИЧ
  • ЦИВІЛІЗАЦІЯ
  • ВАРНЕКЕ БОРИС ВАСИЛЬОВИЧ
  • ВІДЕНЬ
  • ВСЕУКРАЇНСЬКА АСОЦІАЦІЯ МАРКСИСТСЬКО-ЛЕНІНСЬКИХ ІНСТИТУТІВ (ВУАМЛІН)
  • ВСЕУКРАЇНСЬКА НАУКОВА АСОЦІАЦІЯ СХОДОЗНАВЦІВ

  • Пов'язані терміни:
  • СХІДНИЙ СВІТ, ЖУРНАЛ


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)