 Бібліографічне посилання: Жданович О.П.
СХИЗМА [Електронний ресурс] . – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Skhyzma (останній перегляд: 23.04.2019)
СХИЗМА
СХИЗМА (грец. σχίσμα — розкол, розбрат) — розкол усередині церкви або ін. церк. орг-ції. Уперше термін "схизма" використали для позначення розколу між східною (Константинопольською) і західною (Римською) церквами (484—519), що отримав назву Акакіанська С. Конфлікт спалахнув навколо виданого за правління візант. імп. Зенона "енотикона", автор якого патріарх Константинопольський Акакій не дав жодної згадки про постанови Халкідонського собору 451. Папа Римський Симпліцій засудив "енотикон", а його наступник піддав анафемі патріарха, який у відповідь викреслив ім’я папи із церк. диптихів. Наступною великою С. був конфлікт, спричинений догматичними розбіжностями та прагненням володарювати над християн. церквою Болгарії між патріархом Константинопольським Фотієм і Папою Римським Миколаєм. 863 на соборі італ. єпископів Фотія відлучили від Церкви, а на Константиноп. соборі 867 його учасники так само відлучили від Церкви Миколая. Ці події передували найбільшій С. в християнстві — розколу на православ’я і католицизм (1054). Схизматики — розкольники в християн. церкві. Схизматиками називали тих християн, хто відділився від Церкви і створив окрему церк. орг-цію, але залишився вірним догматичним нормам і канонам віровчення. Після Великої С. 1054 і розподілу християн. церкви на Православну (Східну) і Католицьку (Західну) католи- ки стали називати православних схизматиками. У катол. церкві "Великою схизмою" називають загострення конфлікту папства з деякими західноєвроп. країнами упродовж 1378—1417, у результаті чого одночасно обиралися кілька пап. |
