ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

СКОРОПАДСЬКИЙ ПАВЛО ПЕТРОВИЧ

  Бібліографічне посилання: Папакін Г.В. СКОРОПАДСЬКИЙ Павло Петрович [Електронний ресурс] // – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Skoropadskyj_P (останній перегляд: 22.10.2018)
СКОРОПАДСЬКИЙ ПАВЛО ПЕТРОВИЧ

СКОРОПАДСЬКИЙ Павло Петрович (15(03).05.1873—28.04. 1945) — держ. і військ. діяч, Гетьман всієї України та військ козацьких (1918). Н. в м. Вісбаден (Німеччина). Походив зі старовинного українського старшинсько-шляхетського роду (див. Скоропадські). Син Петра Скоропадського та Марії з дому Миклашевських. Дитячі роки провів у родинному маєтку Тростянець. На формування поглядів та виховання великий вплив справив дід Іван Михайлович, колишній полтавський губернський предводитель дворянства, меценат і доброчинець, засновник Тростянецького дендропарку (див. "Тростянець"). Після смерті батька та діда навчався в Пажеському корпусі в Санкт-Петербурзі (1886—93), по закінченні якого вийшов корнетом у Кавалергардський полк. У січні 1898 одружився з Олександрою Дурново, від якої мав трьох доньок: Марію (1898—1959), Єлизавету (1899—1976), Олену (1919), та трьох синів: Петра (1900—56), Данила (див. Д.Скоропадський; 1904—57) і Павла (1916—18). Учасник російсько-японської війни 1904—1905 (ад’ютант командуючого Сх. загоном генерал-лейтенанта Ф.Келлера, командир 5-ї сотні 2-го Читинського козачого полку, ад’ютант головнокомандуючого рос. військами на Далекому Сх. генерала від інфантерії П.Ліневича). По поверненню до С.-Петербурга призначений флігель-ад’ютантом рос. імп. Миколи II в чині полковника, потім — командиром 20-го Фінляндського драгунського (1910) та лейб-гвардії Кінного (1911) полків, 1912 отримав звання генерал-майора та зарахований до імператорського почту. Водночас виявляв велику зацікавленість у збиранні пам’яток укр. старовини, відновленні істор. пам’яті про свій рід, співпрацював із П.Я.Дорошенком та В.Модзалевським. Разом з останнім започаткував архівно-археогр. проект "Архів Скоропадських" (збирання і видавання фамільних паперів). Захоплення минулим роду та України, одначе, не переросло в політ. українофільство, і він не брав участі в політ. житті, не поділяючи поглядів тогочасних "мазепинців" (див. "Мазепинство") чи "богданівців". Із початком Першої світової війни разом із полком виступив на фронт, відзначився в перших боях і отримав у жовтні 1914 орден святого Георгія 4-го ст. Згодом командував тимчасовою 1-ю гвард. кінною бригадою, 5-ю гвард. кавалерійс. д-зією, не раз тимчасово очолював увесь гвард. кавалерійс. корпус, що діяв у Прибалтиці та на сході Польщі. За військ. звитягу отримав звання генерал-лейтенанта. Із січня 1917 призначений командиром 34-го армійського корпусу, що стояв в Україні. Схвально зустрів Лютневу революцію 1917 і повалення самодержавства, із квітня 1917 почав стежити за розвитком укр. руху. В нових умовах домагався збереження боєздатності корпусу, але після провалу липневого наступу рос. військ, в якому корпус брав активну участь, під впливом розкладу старої армії дійшов думки про необхідність зміцнення дисципліни шляхом українізації і восени завершив формування боєздатного 1-го Укр. козац. корпусу у складі 2-х піх. д-зій та артилер. бригади. Ідея протиставити розкладовому впливу більшовизму здорове нац. почуття змусила його погодитися на обрання наказним отаманом Вільного козацтва (жовтень 1917).

Після Жовтневого перевороту в Петрограді 1917 С. рішучо став на бік Української Центральної Ради, успішно боровся з більшовиками на Південно-Західному фронті, фактично очолював укр. війська в Правобережній Україні у грудні 1917, використовував загони Вільного козацтва та ін. підрозділи для роззброєння збільшовичених частин і не допустив їх до Києва. Але недовіра з боку керівного укр. проводу, військ. політика УЦР, яка віддавала перевагу політ. авантюристам, змусили його залишити командування корпусом наприкінці грудня 1917. Намагання використати за франц. допомогою чехословац. частини, загони Вільного козацтва у протибільшовицькій боротьбі були марними. Невдачею завершилася перша спроба взяти участь у політ. житті — балотування до Всеросійських Установчих зборів за списком Союзу земельних власників. Після відновлення укр. влади в березні 1918 вдався до створення власного політ. проекту — Української народної громади, політ. партії, яка виступала за сильну одноосібну владу, здатну подолати анархію й наслідки більшовицького панування. Популярність С. серед поміркованого і консервативного політ. таборів, а також нім. й австро-угор. командування в Україні була надзвичайною, що в умовах системної політ. кризи викликало заг. підтримку держ. перевороту 29 квітня 1918 (див. Гетьманський переворот 1918), унаслідок якого на Всеукр. з’їзді хліборобів-власників був проголошений Гетьманом всієї України та військ козацьких.

Упродовж 29 квітня — 14 грудня 1918 С. намагався збудувати систему одноосібної влади, яка спиралася на істор. та нац. традиції, мала тимчасовий характер і тяжіла до авторитаризму. Створена під його проводом Українська Держава досягла значних успіхів в зовн. політиці, розбудові економіки, культ. розвиткові, але не змогла вирішити найголовніших — земельного та соціального — питань. Оскільки зовн. гарантією стабільності виступали нім. війська, які приборкали інспіровані більшовиками селянське повстання на Звенигородщині (див. Звенигородське збройне повстання 1918) та Всеукраїнський страйк залізничників 1918, то воєнна поразка Четверного союзу в листопаді 1918 призвела до вибуху протигетьман. повстання лівих і нац. партій (див. Протигетьманське повстання 1918), формальним приводом до якого стала Федеративна грамота від 14 листопада 1918 — проголошення С. курсу на федерацію з небільшовицькою Росією. На чолі повстання був Український національний союз, який 14 листопада створив Директорію з 4-х осіб. С., не бажаючи продовжувати братовбивчу боротьбу між українцями, 14 грудня 1918 підписав зречення і за допомогою німців виїхав до Берліна (Німеччина).

1919 С. з’єднався з родиною у Швейцарії, 1920 повернувся до Німеччини, де постійно мешкав у Ванзее (нині у складі м. Берлін). На еміграції остаточно позбавився федералістських ілюзій і став переконаним націоналістом. На запрошення Українського союзу хліборобів-державників, створеного В.Липинським та С.Шеметом на еміграції, 1921 повернувся в політику як репрезентант укр. трудової дідичної монархії і член Ради присяжних Укр. союзу хліборобів-державників. Гетьман. рух здобув авторитет серед різних прошарків укр. еміграції в Європі, Америці, на Далекому Сх. (Китай, Маньчжурія). 1926 заходами С. постав Український науковий інститут у Берліні, що згуртував найкращі наук. сили еміграції. Але становище символу руху не влаштовувало його: С. фактично був позбавлений права на власну політ. діяльність, до того ж не був переконаним монархістом. 1930 відбувся конфлікт між засновником руху В.Липинським та С., унаслідок чого перший залишив Укр. союз хліборобів-державників. Відтоді на чолі укр. гетьман. руху, який 1937 змінив свою назву на Союз гетьманців-державників, беззастережно стояв С. Під його впливом перебувала найбільша в Європі укр. громада Німеччини, а відділи Союзу гетьманців державників працювали практично по всій Центр.-Сх. та Зх. Європі; у США та Канаді його кер-во визнала впливова напіввійськова Січова орг-ція.

Період Другої світової війни став для С. важким випробуванням: змушений перебувати на території Німеччини та рахуватися з реаліями нацистського Райху, водночас напередодні війни зміг відправити сина і офіц. спадкоємця Данила до Великої Британії, через впливових знайомих (президента Фінляндії К.-Г.Маннергейма) шукав контактів із нейтральними д-вами та учасниками антигітлерівської коаліції. На відміну від багатьох нац. діячів ніколи не сподівався на сприяння Німеччини у відновленні укр. державності. Користувався значним авторитетом серед українців другої хвилі еміграції; 1944 домігся звільнення з нацистських концтаборів С.Бандери, Я.Стецька, А.Мельника та великої кількості військовополонених.

Під час подорожі до Баварії важко поранений унаслідок бомбардування залізничної ст. Плятлінг, помер від ран і похований у с. Меттен (Німеччина; згодом перепохований в Оберсдорфі; нині м. Волькерсдорф-ім-Вайнфіртель, Австрія).


Праці:
  1. Спомини. К., 1992
  2. Спогади: Кінець 1917 — грудень 1918. К.—Філадельфія, 1995
Література:
  1. Маляревський А. П.П. Скоропадський, гетьман України. К., 1918
  2. Дорошенко Д. Історія України, т. 2: Українська Держава 1918 р. Ужгород, 1930
  3. Папакін Г. Павло Скоропадський: Патріот, державотворець, людина: Історико-архівні нариси. К., 2003
  4. Реєнт О. Павло Скоропадський. К., 2003
  5. Савченко В.А. Павло Скоропадський — останній гетьман України. Х., 2008
  6. Пиріг Р. Українська гетьманська держава 1918 року: Історичні нариси. К., 2011

див. також ресурси Електронної бібліотеки “Україніка” (НБУВ)


Посилання:
  • АНТИГІТЛЕРІВСЬКА КОАЛІЦІЯ У ІІ СВІТОВІЙ ВІЙНІ
  • БАНДЕРА СТЕПАН АНДРІЙОВИЧ
  • БАВАРІЯ
  • БІЛЬШОВИКИ
  • ДОРОШЕНКО ПЕТРО ЯКОВИЧ
  • ДРУГА СВІТОВА ВІЙНА 1939–1945
  • ДИРЕКТОРІЯ, ДИРЕКТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ
  • ГЕТЬМАНСЬКИЙ ПЕРЕВОРОТ 1918
  • КИЇВ
  • ЛИПИНСЬКИЙ В'ЯЧЕСЛАВ (ВАЦЛАВ-ВІКЕНТІЙ) КАЗИМИРОВИЧ
  • ЛЮТНЕВА РЕВОЛЮЦІЯ 1917
  • МАННЕРГЕЙМ КАРЛ-ГУСТАВ-ЕМІЛЬ
  • МАЗЕПИНСТВО
  • МЕЛЬНИК АНДРІЙ АТАНАСОВИЧ
  • МОДЗАЛЕВСЬКИЙ ВАДИМ ЛЬВОВИЧ
  • МИКОЛА II
  • ПЕРША СВІТОВА ВІЙНА І УКРАЇНА. ПЕРША СВІТОВА ВІЙНА (ВЕЛИКА ВІЙНА)
  • ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ ФРОНТ
  • ПРАВОБЕРЕЖНА УКРАЇНА, ПРАВОБЕРЕЖЖЯ
  • ПРЕДВОДИТЕЛЬ ДВОРЯНСТВА
  • ПРОТИГЕТЬМАНСЬКЕ ПОВСТАННЯ 1918
  • РОСІЙСЬКО-ЯПОНСЬКА ВІЙНА 1904–1905
  • САМОДЕРЖАВСТВО
  • САНКТ-ПЕТЕРБУРГ
  • ШЕМЕТ СЕРГІЙ МИХАЙЛОВИЧ
  • СКОРОПАДСЬКІ
  • СКОРОПАДСЬКИЙ ДАНИЛО
  • СОЮЗ ГЕТЬМАНЦІВ-ДЕРЖАВНИКІВ (СГД)
  • СОЮЗ ЗЕМЕЛЬНИХ ВЛАСНИКІВ
  • СТЕЦЬКО ЯРОСЛАВ СЕМЕНОВИЧ
  • ТРОСТЯНЕЦЬ, МІСТО СУМСЬКОЇ ОБЛ.
  • УКРАЇНОФІЛЬСТВО
  • УКРАЇНСЬКА ДЕРЖАВА
  • УКРАЇНСЬКА НАРОДНА ГРОМАДА
  • УКРАЇНСЬКА ЦЕНТРАЛЬНА РАДА
  • УКРАЇНСЬКИЙ НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ В БЕРЛІНІ (1926-1945)
  • УКРАЇНСЬКИЙ СОЮЗ ХЛІБОРОБІВ-ДЕРЖАВНИКІВ
  • УКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ СОЮЗ (УНС)
  • ВІЛЬНЕ КОЗАЦТВО
  • ВСЕРОСІЙСЬКІ УСТАНОВЧІ ЗБОРИ
  • ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ СТРАЙК ЗАЛІЗНИЧНИКІВ 1918 Р.
  • ЖОВТНЕВИЙ ПЕРЕВОРОТ У ПЕТРОГРАДІ 1917
  • ЗВЕНИГОРОДСЬКЕ ЗБРОЙНЕ ПОВСТАННЯ 1918

  • Пов'язані терміни:
  • АБАЗА ВІКТОР ІВАНОВИЧ
  • АГРАРНЕ ПИТАННЯ В УКРАЇНСЬКІЙ РЕВОЛЮЦІЇ
  • АКТ ЗЛУКИ (1919)
  • АЛМАЗОВ ОЛЕКСІЙ ДМИТРОВИЧ
  • АНДРІЄВСЬКИЙ ОПАНАС МИХАЙЛОВИЧ
  • АНГЛО-УКРАЇНСЬКІ КОМІТЕТИ
  • АНТОНІЙ ХРАПОВИЦЬКИЙ
  • АНТОНОВИЧ ДМИТРО ВОЛОДИМИРОВИЧ
  • АРХИВ РУССКОЙ РЕВОЛЮЦИИ
  • АРТИЛЕРІЯ
  • АВДІЄНКО МИХАЙЛО ОВЕР'ЯНОВИЧ
  • АВСТРО-НІМЕЦЬКИХ ВІЙСЬК КОНТРОЛЬ 1918
  • АЗБУКА
  • БАНКИ
  • БЕРЕСТЕЙСЬКА ЗЕМЛЯ, БЕРЕСТЕЙЩИНА
  • БЕЗКРОВНИЙ КУЗЬМА ЯКИМОВИЧ
  • БІБЛІОТЕКА НАЦІОНАЛЬНА ІМЕНІ В. І. ВЕРНАДСЬКОГО
  • БІЛАШ ВІКТОР ФЕДОРОВИЧ
  • БІЛИЙ РУХ В УКРАЇНІ
  • БЛЮМКІН ЯКІВ ГРИГОРОВИЧ
  • БОЛБОЧАН ПЕТРО ФЕДОРОВИЧ
  • БОНАПАРТИЗМ
  • БОЖЕНКО ВАСИЛЬ НАЗАРОВИЧ
  • БРАТСТВО УКРАЇНСЬКИХ КЛАСОКРАТІВ-МОНАРХІСТІВ, ГЕТЬМАНЦІВ
  • БРУСИЛІВСЬКЕ ЗБРОЙНЕ ПОВСТАННЯ 1918 Р.
  • БИЧ ЛУКА ЛАВРЕНТІЙОВИЧ
  • ЧЕРНІГІВСЬКА ГУБЕРНСЬКА ВЧЕНА АРХІВНА КОМІСІЯ
  • ДАШКЕВИЧ-ГОРБАЦЬКИЙ ВЛАДИСЛАВ ВОЛОДИМИРОВИЧ
  • ДЕКЛАРАЦІЯ ДИРЕКТОРІЇ УНР 1918
  • ДЕМЧЕНКО ВСЕВОЛОД ЯКОВИЧ
  • ДЕПОРТАЦІЇ В РЕТРОСПЕКТИВІ УКРАЇНСЬКОЇ ІСТОРІЇ
  • ДЕРЖАВНІ НАГОРОДИ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ
  • ДЕРЖАВНИЙ СЕКРЕТАР
  • ДЕРЖАВНИЙ СЕНАТ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ 1918
  • ДЕРЖАВНА ВАРТА УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ 1918
  • ДОРОШЕНКО ПЕТРО ЯКОВИЧ
  • ДРУГА УКРАЇНСЬКА РАДЯНСЬКА ДИВІЗІЯ
  • ДИПЛОМАТИЧНІ ПРЕДСТАВНИЦТВА, МІСІЇ ТА КОНСУЛЬСЬКІ УСТАНОВИ УКРАЇНСЬКИХ УРЯДІВ 1917–1920
  • ДИРЕКТОРІЯ, ДИРЕКТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ
  • ЄМЕЦЬ ВАСИЛЬ КОСТЯНТИНОВИЧ
  • ФІЛАТЕЛІЯ
  • ФІНЛЯНДІЯ
  • ФРАНКФУРТ СОЛОМОН ЛЬВОВИЧ
  • ҐАЛАҐАН МИКОЛА МИХАЙЛОВИЧ
  • ГАЗЕТА
  • ГЕ (ҐЕ) МИКОЛА МИКОЛАЙОВИЧ
  • ГЕТЬМАН
  • ГЕТЬМАНЩИНА
  • ГЕТЬМАНСЬКІ ГРАМОТИ П.СКОРОПАДСЬКОГО
  • ГЕТЬМАНСЬКИЙ ПЕРЕВОРОТ 1918
  • ГОЛОС КИЕВА
  • ГРЕНЕР ВІЛЬГЕЛЬМ
  • ГРОМАДЯНСЬКА ВІЙНА В УКРАЇНІ 1917–1921
  • ГРУДНИЦЬКИЙ ОЛЕКСАНДР ГРИГОРОВИЧ
  • ГРУШЕВСЬКИЙ МИХАЙЛО СЕРГІЙОВИЧ
  • ГРУЗІЯ (САКАРТВЕЛО)
  • ГРИВНЯ
  • ІНСТИТУТ УКРАЇНСЬКОЇ АРХЕОГРАФІЇ ТА ДЖЕРЕЛОЗНАВСТВА ІМЕНІ М.ГРУШЕВСЬКОГО НАН УКРАЇНИ
  • ІСТОРИЧНА НАУКА В УКРАЇНІ ТА В УКРАЇНСЬКІЙ ДІАСПОРІ
  • ІСТОРІЯ ПРЕСИ В УКРАЇНІ
  • ІЗЮМСЬКЕ ЗБРОЙНЕ ПОВСТАННЯ 1918
  • КАПУСТЯНСЬКИЙ МИКОЛА ОЛЕКСАНДРОВИЧ
  • КОНСТИТУЦІЙНО-ДЕМОКРАТИЧНА ПАРТІЯ (КАДЕТИ)
  • ХОЛОДНИЙ ПЕТРО ІВАНОВИЧ
  • ХРИСТЮК ПАВЛО ОНИКІЙОВИЧ
  • КІСТЯКІВСЬКИЙ БОГДАН ОЛЕКСАНДРОВИЧ
  • КЛОЧКОВСЬКИЙ В'ЯЧЕСЛАВ ЄВГЕНОВИЧ
  • КОЛГОСПИ
  • КОЛОНІСТИ ІНОЗЕМНІ В УКРАЇНІ
  • КОМУНІЗАЦІЯ УКРАЇНСЬКОГО СЕЛА 1919
  • КОНОВАЛЕЦЬ ЄВГЕН
  • КОНСТИТУЦІЙНИЙ ВИМІР УКРАЇНСЬКОЇ ІСТОРІЇ (ДО ПОЧАТКУ 1990-Х РОКІВ)
  • КОРДОНИ ДЕРЖАВНІ УКРАЇНИ, ПРИНЦИПИ ТА ІСТОРИЧНА ПРАКТИКА ЇХ ВИЗНАЧЕНЬ
  • КОРНІЛОВ ЛАВР ГЕОРГІЙОВИЧ
  • КОРОСТОВЕЦЬ ВОЛОДИМИР КОСТЯНТИНОВИЧ
  • КОСИНСЬКИЙ ВОЛОДИМИР АНДРІЙОВИЧ
  • КОЗАЦТВО УКРАЇНСЬКЕ
  • КОЗУБОВСЬКИЙ ФЕДІР АНДРІЙОВИЧ
  • КРАСНОВ ПЕТРО МИКОЛАЙОВИЧ
  • КРИЧЕВСЬКИЙ ВАСИЛЬ ГРИГОРОВИЧ
  • КРИЖАНІВСЬКИЙ ВСЕВОЛОД ЙОСИПОВИЧ
  • КУБАНСЬКЕ КОЗАЦЬКЕ ВІЙСЬКО (ККВ)
  • КУЧАБСЬКИЙ ВАСИЛЬ ВАСИЛЬОВИЧ
  • КУЛЬТУРНО-НАЦІОНАЛЬНА АВТОНОМІЯ
  • КУПЛЕВАСЬКИЙ МИКОЛА ЙОСИПОВИЧ
  • КУЩ ВІКТОР МАКСИМОВИЧ
  • КУЩИНСЬКИЙ АНТІН
  • КИЇВ
  • КИЇВСЬКА ДУХОВНА АКАДЕМІЯ 1819–1919
  • КИЇВСЬКЕ ТОВАРИСТВО ПРОСВІТА ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
  • ЛАЩЕНКО РОСТИСЛАВ МИТРОФАНОВИЧ
  • ЛАЗАРЕВСЬКИЙ БОРИС ОЛЕКСАНДРОВИЧ
  • ЛАЗАРЕВСЬКИЙ ГЛІБ ОЛЕКСАНДРОВИЧ
  • ЛЕБЕДИНЕЦЬ МИХАЙЛО МУСІЙОВИЧ
  • ЛЕБЕДИН
  • ЛЕНІН ВОЛОДИМИР ІЛЛІЧ
  • ЛЕОНТОВИЧ ВОЛОДИМИР МИХАЙЛОВИЧ
  • ЛЕВИЦЬКИЙ ДМИТРО ПАВЛОВИЧ
  • ЛЕВИТСЬКИЙ МИКОЛА ГРИГОРОВИЧ
  • ЛИННИЧЕНКО ПЛАТОН КОСТЯНТИНОВИЧ
  • ЛИПА ІВАН ЛЬВОВИЧ
  • ЛИПИНСЬКИЙ В'ЯЧЕСЛАВ (ВАЦЛАВ-ВІКЕНТІЙ) КАЗИМИРОВИЧ
  • ЛИСТОПАДОВА НАЦІОНАЛЬНО-ДЕМОКРАТИЧНА РЕВОЛЮЦІЯ В ГАЛИЧИНІ 1918.
  • ЛІВИЦЬКИЙ (ЛЕВИЦЬКИЙ) АНДРІЙ МИКОЛАЙОВИЧ
  • ЛИЗОГУБ ФЕДІР АНДРІЙОВИЧ
  • ЛУКОМСЬКИЙ ОЛЕКСАНДР СЕРГІЙОВИЧ
  • ЛИСЯК-РУДНИЦЬКИЙ ІВАН ПАВЛОВИЧ
  • ЛЮДЕНДОРФ (LUDENDORFF) ЕРІХ
  • МАХНО (МІХНЕНКО) НЕСТОР ІВАНОВИЧ
  • МАКСИМЕЙКО МИКОЛА ОЛЕКСІЙОВИЧ
  • МАНДРИКИ
  • МАНЖУЛА СТЕПАН ФЕДОРОВИЧ
  • МАСОНСТВО, ФРАНКМАСОНСТВО
  • МАТЯШ КОСТЬ ОЛЕКСІЙОВИЧ
  • МЕМУАРИ
  • МЕМУАРИСТИКА
  • МІХНОВСЬКИЙ МИКОЛА ІВАНОВИЧ
  • МОГИЛЯНСЬКИЙ МИКОЛА МИХАЙЛОВИЧ
  • МОЛДОВА
  • МОНАРХІЯ
  • МУЗЕЙ ГЕТЬМАНСТВА
  • МИКЛАШЕВСЬКІ
  • МИЛОРАДОВИЧ ЄЛИЗАВЕТА ІВАНІВНА
  • МИТНА СЛУЖБА УКРАЇНИ
  • МИТНА СИСТЕМА
  • НАША КУЛЬТУРА
  • НАЦІОНАЛІЗАЦІЯ
  • НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
  • НАЦІОНАЛЬНІ МЕНШИНИ УКРАЇНИ
  • НАЦІОНАЛЬНО-ПЕРСОНАЛЬНА АВТОНОМІЯ
  • НАЦІОНАЛЬНИЙ БОТАНІЧНИЙ САД ІМЕНІ М. ГРИШКА НАН УКРАЇНИ
  • ОДРИНА ДМИТРО АНТОНОВИЧ
  • ОГІЄВСЬКІ
  • ОГІЙ ЯКІВ РОДІОНОВИЧ
  • ОСАДЧУК БОГДАН ІВАНОВИЧ
  • ПЕЛЕНСЬКИЙ ЯРОСЛАВ БОГДАНОВИЧ
  • ПЕРІОДИЗАЦІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ
  • ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ КОРПУС
  • ПЕТЛЮРА СИМОН ВАСИЛЬОВИЧ
  • ПІДЛЯШШЯ
  • ПІДПРИЄМНИЦТВО В УКРАЇНІ
  • ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ ФРОНТ
  • ПОЛЬСЬКА ВІЙСЬКОВА ОРГАНІЗАЦІЯ
  • ПОЛТАВЕЦЬ-ОСТРЯНИЦЯ ІВАН ВАСИЛЬОВИЧ
  • ПОМІЩИКИ
  • ПОНЯТЕНКО ПРОКІП ДМИТРОВИЧ
  • ПОРШ МИКОЛА ВОЛОДИМИРОВИЧ
  • ПРАПОР ДЕРЖАВНИЙ УКРАЇНИ
  • ПРОТИГЕТЬМАНСЬКЕ ПОВСТАННЯ 1918
  • ПРИКОРДОННА СЛУЖБА УКРАЇНИ
  • РАДА МІНІСТРІВ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ
  • РАДА З'ЇЗДУ ГІРНИЧОПРОМИСЛОВЦІВ ПІВДНЯ РОСІЇ
  • РАДЗИМОВСЬКА ВАЛЕНТИНА ВАСИЛІВНА
  • РАКОВСЬКИЙ ХРИСТИЯН ГЕОРГІЙОВИЧ
  • РАНГОВО-ПОСАДОВА СИСТЕМА
  • РЕЙНБОТ ВІКТОР ЄВГЕНОВИЧ
  • РЕСТИТУЦІЯ КУЛЬТУРНИХ ЦІННОСТЕЙ
  • РОГОЗА ОЛЕКСАНДР ФРАНЦЕВИЧ
  • РОМАНОВ ОЛЕКСІЙ ФЕДОРОВИЧ
  • РЖЕПЕЦЬКИЙ АНТОН КАРЛОВИЧ
  • РЖЕПЕЦЬКИЙ БОРИС
  • САФОНІВ ЯКІВ
  • САХНО-УСТИМОВИЧІ
  • САНКТ-ПЕТЕРБУРГ
  • ШЕМЕТ СЕРГІЙ МИХАЙЛОВИЧ
  • ШТЕЙНГЕЛЬ ФЕДІР РУДОЛЬФОВИЧ
  • ШУМСЬКИЙ ОЛЕКСАНДР ЯКОВИЧ
  • СІЧОВІ СТРІЛЬЦІ
  • СІМПСОН ДЖОРДЖ-ВІЛФРІД
  • СХІДНОЄВРОПЕЙСЬКИЙ ДОСЛІДНИЙ ІНСТИТУТ, СХІДНОЄВРОПЕЙСЬКИХ ДОСЛІДЖЕНЬ ІНСТИТУТ ІМЕНІ В. ЛИПИНСЬКОГО
  • СКОРОПАДСЬКІ
  • СКОРОПАДСЬКИЙ ДАНИЛО
  • СКОРОПИС-ЙОЛТУХОВСЬКИЙ ОЛЕКСАНДР ФІЛАРЕТОВИЧ
  • СОЮЗ ГЕТЬМАНЦІВ-ДЕРЖАВНИКІВ (СГД)
  • СОЮЗ ЗЕМЕЛЬНИХ ВЛАСНИКІВ
  • СПЕЦІАЛЬНІ СЛУЖБИ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ
  • СУКОВКІН МИХАЙЛО АКІНФІЙОВИЧ
  • СИМВОЛІКА
  • ТОКАРЖЕВСЬКИЙ-КАРАШЕВИЧ ЯН
  • ТРУТЕНКО ВАЛЕНТИН МАКСИМОВИЧ
  • ЦЕНТРАЛЬНИЙ ДЕРЖАВНИЙ ІСТОРИЧНИЙ АРХІВ УКРАЇНИ У ЛЬВОВІ
  • ЦЕНТРАЛЬНИЙ КОМІТЕТ ОХОРОНИ ПАМ’ЯТОК СТАРОВИНИ І МИСТЕЦТВА НА УКРАЇНІ (ЦКОПСІМУ)
  • ЦЕНТРАЛЬНИЙ ДЕРЖАВНИЙ АРХІВ ВИЩИХ ОРГАНІВ ВЛАДИ І УПРАВЛІННЯ УКРАНИ
  • ЦЕНЗУРА В УКРАЇНІ
  • ТВАРДОВСЬКИЙ ПЕТРО
  • ВАНЬКОВИЧ СТАНІСЛАВ
  • ВАСИЛЬЧЕНКО ГНАТ МИХАЙЛОВИЧ
  • ВАСИЛЕНКО МИКОЛА ПРОКОПОВИЧ
  • ВІЙНИ РАДЯНСЬКОЇ УКРАЇНИ ПРОТИ УНР 1917-1918 РР.
  • ВІЙСЬКОВІ ЗВАННЯ
  • ВІЙСЬКОВИЙ ОКРУГ
  • ВІЙСЬКОВІ ВІДЗНАКИ РАНГОВІ В ЗБРОЙНИХ ФОРМУВАННЯХ УКРАЇНИ
  • ВІЛЬГЕЛЬМ ІІ
  • ВІЛЬНЕ КОЗАЦТВО
  • ВОЛИНЕЦЬ АНАНІЙ ГАВРИЛОВИЧ
  • ВРАНГЕЛЬ ПЕТРО МИКОЛАЙОВИЧ
  • ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ СТРАЙК ЗАЛІЗНИЧНИКІВ 1918 Р.
  • ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ ЦЕНТРАЛЬНИЙ ВІЙСЬКОВО-РЕВОЛЮЦІЙНИЙ КОМІТЕТ (ВЦВРК)
  • ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ З'ЇЗД ВІЛЬНОГО КОЗАЦТВА У ЧИГИРИНІ 1917 Р.
  • ВИННИЧЕНКО ВОЛОДИМИР КИРИЛОВИЧ
  • ВИЩА ОСВІТА В УКРАЇНІ
  • ЗАКОНОДАВЧА ПРОЦЕДУРА ТА ЗАКОНОДАВЧІ ІНСТИТУЦІЇ В УКРАЇНСЬКІЙ ДЕРЖАВІ
  • ЗАКОНОДАВЧІ АКТИ ТИМЧАСОВОГО УРЯДУ РОСІЇ, УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ, УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ ТА ДИРЕКТОРІЇ УНР ПРО ВИЛУЧЕННЯ В СЕЛЯН ХЛІБА Й ІНШИХ ВИДІВ ПРОДОВОЛЬСТВА
  • ЗАКОНИ ПРО ТИМЧАСОВИЙ ДЕРЖАВНИЙ УСТРІЙ УКРАЇНИ
  • ЗБРОЙНІ СИЛИ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ 1918
  • ЗЕМЕЛЬНА ВЛАСНІСТЬ
  • ЗЕМЕЛЬНІ КОМІТЕТИ
  • ЗЕМЕЛЬНІ РЕФОРМИ П.СКОРОПАДСЬКОГО
  • ЗЕМСТВА
  • ЗОЛОТОНІСЬКЕ ЗБРОЙНЕ ПОВСТАННЯ 1918
  • ЗВЕНИГОРОДСЬКЕ ЗБРОЙНЕ ПОВСТАННЯ 1918
  • ЗИБЛІКЕВИЧ ЄВГЕН


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)