ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

СТАТУТИ ВЕЛИКОГО КНЯЗІВСТВА ЛИТОВСЬКОГО 1529, 1566, 1588

  Бібліографічне посилання: Гурбик А.О. СТАТУТИ ВЕЛИКОГО КНЯЗІВСТВА ЛИТОВСЬКОГО 1529, 1566, 1588 [Електронний ресурс] . – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Statuty_V (останній перегляд: 16.02.2019)
СТАТУТИ ВЕЛИКОГО КНЯЗІВСТВА ЛИТОВСЬКОГО 1529, 1566, 1588

СТАТУТИ ВЕЛИКОГО КНЯЗІВСТВА ЛИТОВСЬКОГО 1529, 1566, 1588 — зводи законів Великого князівства Литовського, створені на основі місц. литов., білорус., укр. (у т. ч. т. зв. руського) права та відповідної останньому суд. практики. Джерелами Статутів також були положення "Руської Правди" , німецьких і польських судебників та певні норми рим. права. Найпрогресивніші й найдосконаліші зводи законів 16 ст., на відміну від судебників Європи та Росії (що узаконювали норми лише кримінального права), об’єднували воєдино осн. положення держ., цивільного, сімейного, земельного, військ., кримінального, процесуального права і проголошували чинність уніфікованих правових норм на всій території д-ви: "Усіх у Великому князівстві Литовському єдиним правом судити належить". Декларували рівні права "шляхті і всьому поспільству і їх підданим, корінним жителям земель Великого князівства Литовського, якого б стану і походження вони не були, всі їхні права і церковні привілеї, як для осіб католицького, так і православного віросповідання". Це були перші в Європі цілком світські зводи законів, які не включали канонів церк. права. Становлячи фактично феод. конституції, що обстоювали перш за все особисті, майнові і політ. права князів і шляхти, Статути, разом із тим, були і кодексами станового сусп-ва, містили прогресивні правові й політичні ідеї епохи Відродження : відповідальність судів перед законом, право особи на адвокатський захист, персональну відповідальність правопорушника (а не його родини), рівні права представників різних етносів, конфесій та соціальних станів, захист особистості та майнових прав жінок тощо.

Перший Старий Статут був укладений комісією на чолі з канцлером ВКЛ А.Гаштольдом і набув чинності 29 вересня 1529. Статут 1529 не був надрукований, а поширювався в рукописній формі. Невдовзі з’явилися переклади Статуту латиною (1530) та польс. мовою (1532). Офіційно Статут 1529 іменувався: "Права писані надані державі Великому князівству Литовскому, Руському, Жомойтському й іншим…" і включав 13 розділів, 244 артикули (згодом кількість артикулів було збільшено до 283). Три перші розділи Статуту 1529 були присвячені загальнодерж. (про урядування, оборону земську, повноваження урядовців, зраду, шляхетські вольності тощо) правовим нормам, п’ять наступних розділів (VI, VII, XI—XIII) регулювали кримінальні, суд. та кримінально-процесуальні правові відносини, два розділи (VIII, IХ) стосувалися земельного та лісового госп-ва, а також різноманітних угідь, ще два розділи (IV, V) регулювали сімейно-шлюбні відносини, спадкове та опікунське право, один розділ (Х) був присвячений цивільним правовідносинам. Статут 1529, щоб обмежити вживання різнорідних правових систем, узаконював як осн. джерело права на укр. землях та всій території ВКЛ лише затверджені великокнязівською владою норми: "судити і правувати лише тими писаними правами, які всім підданим Великого князівства дали". До сьогодні збереглося 7 примірників/списків Першого Статуту (4 — староукр./старобілорус. мовою, 2 — латиною, 1 — польською), з-поміж яких дослідники пов’язують з Україною переважно т. зв. Фірлейський список (складений у 1530-х рр., очевидно у Володимирі (нині м. Володимир-Волинський), який іменувався "Статут Старий, по-руську писаний").

Роботу над удосконаленням Старого Статуту 1529 і створенням Нового Статуту у ВКЛ планувалося розпочати 1551. Опрацьований спец. комісією (очолюваною канцлером М.Радзивіллом Чорним) новий варіант наступного Статуту був переданий для розгляду на сеймі ВКЛ 1561. Доопрацьований варіант вказаного Другого Статуту було затверджено влітку 1564 й планувалося ввести в дію з 11 листопада 1564. Через неузгодженість позицій законодавців ВКЛ щодо окремих його положень Другий Статут набув чинності лише 1 березня 1566. Другий "Статут Великого князівства Литовського 1566 року" містив 14 розділів і 367 артикулів/статей. З огляду на політ. роль шляхти Волинської землі при його укладенні Другий Статут названо "Волинським". Так іменували і ті списки Другого Статуту, які не містили другого розділу ("Про оборону земську") та були чинними на укр. землях, що після Люблінської унії 1569 відійшли до Польщі. Загалом дослідникам відомо 58 списків Другого Статуту (п’ять із них писані латиною, а чотири десятки — польс. мовою), значна частина яких пов’язана своїм походженням з Україною. Перша друкована версія Статуту 1566 побачила світ у Москві 1855. Статут 1566 чітко визначив основні повноваження верховного правителя д-ви великого князя ("господаря") і фактично здійснив адм. реформу у ВКЛ, передбачав виокремлення суд. гілки влади через функціонування повітових судів (земських судів, гродських судів, підкоморських судів), урівняв у правах князів-магнатів і шляхту, утвердив ідею станової шляхетської д-ви, уніфікував розрізнену правову термінологію та надавав абсолютний пріоритет писаному праву.

Подальше вдосконалення Статутів ВКЛ продовжувалося в перші ж роки функціонування Другого Статуту. Вже на Гродненському (1568) та Люблінському (1569) сеймах створювалися спец. законодавчі комісії, які мали повноваження доопрацьовувати недосконалі статутові норми. Створення нової, Третьої, редакції Статуту ВКЛ було завершене 1584. Значна кодифікаційна праця найкращих правників того часу під керівництвом канцлера А.Воловича та підканцлера Л.Сапіги дала свої результати. Третій "Статут Великого князівства Литовського… 1588 року" було затверджено 28 січня 1588 королем польс. і вел. кн. литов. Сигізмундом III Ваза. Складався з 14 розділів і 488 артикулів/статей та був пронизаний ідеями гуманізму й віротерпимості до представників різних віросповідань. Унормував повноваження великокнязівської/господарської влади та ін. владних інститутів ВКЛ (законодавчих, суд., фінансово-екон. та армії). Значно розширив положення карного, кримінально-процесуального (розділи ХI—ХIV), а також цивільного, шлюбно-сімейного та земельного права (розділи V—Х), остаточно закріпив привілеї шляхти, унормував становище соціальних станів та етнічних категорій людності, а також юридично оформив закріпачення селян.

Загалом Статути 1529, 1566, 1588 стали підсумком кодифікаційних законотворчих процесів/ініціатив, які об’єднали в єдиній д-ві всі землі, у т. ч. й українські (до Люблінської унії 1569), ВКЛ, юридично закріпили основи сусп. і держ. ладу, а також правове становище станів і соціальних груп. Статути були укладені рус. мовою (частина дослідників називає мову Статутів староукраїнською мовою або старобілоруською мовою). Перші два з них не публікувалися і поширювалися в рукописах, а Третій Статут було видрукувано під наглядом канцлера ВКЛ Л.Сапіги друкарнею Мамоничів у Вільнюсі в листопаді 1588. Впродовж наступних дванадцяти років вийшло ще два наклади Статуту з тією ж датою (1588). З кінця 16 — поч. 17 ст. на укр. землях Другий і Третій Статути застосовувалися паралельно досить тривалий період часу, а згодом перевагу мав лише Статут 1588 видання редакції 1614. У подальшому в судово-правовій практиці застосовувався як опублікований Статут 1588, так і подальші переклади-редакції цього Статуту польс. мовою — 1614, 1619 (під цією датою тим же видавцем Л.Мамоничем було зроблено кілька накладів у різні роки), 1648 (Варшавська королів. друкарня). Наступні польськомовні видання Третього Статуту (1693, 1744, 1786) побачили світ у Віленській академічній друкарні, а наклад 1819 — у віленській друкарні А.Марциновського. Також відомі петерб. видання Статуту 1588 польс. і рос. мовами (1811) та моск. видання 1854.

Статути ВКЛ були осн. зводами законів в Україні до 1840-х рр. Упродовж цього періоду вони були перекладені, окрім названих, також франц. та нім. мовами. Стали джерелом прусських кодифікаційних проектів (кін. 16 ст.), рос. Соборного уложення 1649, укр. "Прав, по которым судится малороссийский народ" (1744) та приватних кодифікаційних проектів України: "Поцесса краткого…" (1734), "Акцесса" (1743), "Суда и расправы…" (1750), "Книги Статуту та інших прав малоросійських" (1764). В Україні на території Київської губернії, Подільської губернії та Волинської губернії дія Статутів була припинена сенатським указом від 25 червня 1840. Згідно з двома імператорськими указами від 4 березня 1843 в Лівобережній Україні Статути були замінені Зводом законів Російської імперії (видання 1842).

Вид.: Первый или Старый Литовский статут 1529 года. В кн.: Временник императорского Московского общества истории и древностей российских, кн. 18. М., 1854; Статут Великого князьства Литовского 1588 года. Там само, кн. 19. М., 1854; Статут Великого князьства Литовского 1566 года. Там само, кн. 23. М., 1855; Статут Великого княжества Литовского 1529 г. Минск, 1960; Статут Вялікага княства Літоўского 1588: Тэксты. Даведнік. Каментарыі. Мінск, 1989; Первый Литовский Статут (тексты на старобелорусском, латинском и старопольском языках). Вильнюс, 1991; Статут Вялікага княства Літоўского 1588. Мінск, 2002 (выд. 2-ге — Мінск, 2005); Статут Вялікага княства Літоўскага 1566 года. Мінск, 2003;


Література:
  1. Баршевский В.Н. Краткая история Литовского статута. К., 1882
  2. Пташицкий С.Л. К вопросу об изданиях и комментариях Литовского статута: Историко-библиографическая справка. СПб., 1893
  3. Василенко М.П. Матеріали до історії українського права, т. 1. К., 1929
  4. Лаппо И.И. Литовский статут 1588, т. 1—2. Каунас, 1934—38
  5. Крапивин П.Ф., Чернецкая Ю.И. О рукописях и изданиях первого Литовского статута. В кн.: Славянский архив. М., 1959
  6. Пичета В.И. Белоруссия и Литва XV—XVI вв. М., 1961
  7. Юшков С.В. История государства и права СССР, ч. 1. М., 1961
  8. Ткач А.П. Історія кодифікації дореволюційного права України. К., 1968
  9. Лазутка С.А. I Литовский статут — феодальный кодекс Великого княжества Литовского. Вильнюс, 1974
  10. Bardach J. та ін. Historia państwa i prawa polskiego. Warszawa, 1976
  11. Raudeliūnas V. Pirmojo (1529) Lietuvos Statuto lotyniškieji nuorašai. В кн.: Teisės bruožai Lietuvoje XV—XIX: Teisės istorijos studijos, I. Wilno, 1980
  12. Первый Литовский статут 1529 года (материалы республиканской научной конференции, посвященной 450-летию Первого Статута). Вильнюс, 1982
  13. Bardach J. Statuty Litewskie w ich kręgu prawno-kulturowym. В кн.: Bardach J. O dawnej i niedawnej Litwie. Poznań, 1988
  14. Третий Литовский статут 1588 года (материалы Республиканской научной конференции, посвященной 400-летию Третьего Статута). Вильнюс, 1989
  15. Юхо И.А. Крыніцы беларуска-літоўскага права. Мінск, 1991
  16. 1566 metu Antrasis Lietuvos Statutas. Vilniaus, 1993
  17. Гуржій О.І. Право в українській козацькій державі (друга половина XVII — XVIII ст.). К., 1994
  18. Bardach J. Geneza romanizacij II Statutu Litewskiego. В кн.: Dawne prawo i myśl prawnicza. Kraków, 1995
  19. Гуржій О.І. Українська козацька держава в другій половині XVII — XVIII ст.: Кордони, населення, право. К., 1996
  20. Bardach J. та ін. Historia ustroju i prawa polskiego. Warszawa, 1998
  21. Bardach S. Statuty Litewskie a prawo rzymskie. Warszawa, 1999
  22. Гурбик А.О. Правова культура на українських землях у складі Польської держави (XIV—XVIII ст.). В кн.: Польська культура в житті України: Історія. Сьогодення (матеріали міжнародної наукової конференції). К., 2000
  23. Його ж. Правові уявлення та народна правосвідомість. В кн.: Українське суспільство на зламі середньовіччя та Нового часу: Нариси з історії ментальності та національної свідомості. К., 2001
  24. Леонтович Ф. Русская Правда и Литовский Статут. В кн.: Антологія української юридичної думки, т. 2. К., 2002
  25. Історія української культури, т. 3. К., 2003
  26. Юхо Я. Статут Вялікага княства Літоўскага 1529. В кн.: Вялікае княства Літоўскае: Энцыклапедыя, т. 2. Мінск, 2006
  27. Його ж. Статут Вялікага княства Літоўскага 1566. Там само
  28. Статут Вялікага княства Літоўскага 1588. Там само
  29. Блануца А. Земельні володіння волинської шляхти у другій половині XVI ст. К., 2007
  30. Ващук Д. «Абыхмо держали ихъ подле прав их земли» (населення Київщини та Волині і великокнязівська влада в XV—XVI ст.). К., 2009
  31. Гурбик А. Трактування «судових околиць» в громадському судочинстві на українських землях Великого князівства Литовського. В кн.: Ukraina Lithuanica: Студії з історії Великого князівства Литовського, т. 1. К., 2009

Посилання:
  • ГРОДСЬКИЙ СУД
  • ГУМАНІЗМ
  • КНЯЗЬ
  • КНИГА СТАТУТ ТА ІНШІ ПРАВА МАЛОРОСІЙСЬКІ 1764, КНИГА СТАТУТ И ПРОЧІЯ ПРАВА МАЛОРОССИЙСКІЯ И ДРУГІЕ, СЛУЖАЩІЯ К ТОМУ, ПЕРЕПИСКИ ТРУДОВ И СОБРАНІЯ ВАСИЛІЯ ПЕТРОВА СЫНА КОНДРАТЬЕВА
  • КИЇВСЬКА ГУБЕРНІЯ
  • ЛІВОБЕРЕЖНА УКРАЇНА, ЛІВОБЕРЕЖЖЯ
  • ЛЮБЛІНСЬКА УНІЯ 1569
  • МАГНАТИ
  • МАМОНИЧІ, КУЗЬМА І ЛУКАШ
  • МОСКВА
  • ПІДКОМОРСЬКИЙ СУД
  • ПОДІЛЬСЬКА ГУБЕРНІЯ
  • ПРАВА, ПО КОТОРЫМ СУДИТСЯ МАЛОРОССИЙСКИЙ НАРОД
  • РУСЬКА ПРАВДА
  • ШЛЯХТА, ШЛЯХЕТСТВО
  • СОБОРНЕ УЛОЖЕННЯ 1649
  • СТАРОБІЛОРУСЬКА МОВА
  • СТАРОУКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРНА МОВА
  • СВОД ЗАКОНОВ РОССИЙСКОЙ ИМПЕРИИ
  • СИГІЗМУНД ІІІ ВАЗА
  • ВЕЛИКЕ КНЯЗІВСТВО ЛИТОВСЬКЕ
  • ВЕЛИКІ КНЯЗІ
  • ВІДРОДЖЕННЯ
  • ВІЛЬНЮС
  • ВОЛОДИМИР-ВОЛИНСЬКИЙ
  • ВОЛИНСЬКА ГУБЕРНІЯ
  • ВОЛИНСЬКА ЗЕМЛЯ
  • ЗЕМСЬКІ СУДИ

  • Пов'язані терміни:
  • АКТИ ЗЕМСЬКІ ТА ГРОДСЬКІ
  • БІБІКОВ ДМИТРО ГАВРИЛОВИЧ
  • БОЯРИ-ШЛЯХТА
  • БОРТНИЦТВО
  • ЧЕРНІГІВСЬКЕ ВОЄВОДСТВО
  • ЕКЗЕКУТОР
  • ЄВРЕЇ В УКРАЇНІ
  • ФЕОДАЛІЗМ В УКРАЇНІ
  • ГОЛОВНИЙ ЛИТОВСЬКИЙ ТРИБУНАЛ
  • ГОСТИНЕЦЬ
  • КАМАНІН ІВАН МИХАЙЛОВИЧ
  • КАНЦЛЕР ЛИТОВСЬКИЙ
  • КНИГА СТАТУТ ТА ІНШІ ПРАВА МАЛОРОСІЙСЬКІ 1764, КНИГА СТАТУТ И ПРОЧІЯ ПРАВА МАЛОРОССИЙСКІЯ И ДРУГІЕ, СЛУЖАЩІЯ К ТОМУ, ПЕРЕПИСКИ ТРУДОВ И СОБРАНІЯ ВАСИЛІЯ ПЕТРОВА СЫНА КОНДРАТЬЕВА
  • КНИГОЗБІРНІ ВИКЛАДАЧІВ ТА ВИПУСКНИКІВ КИЇВСЬКОЇ АКАДЕМІЇ
  • КОДИФІКАЦІЙНІ РОБОТИ В УКРАЇНІ 18–19 СТ.
  • КОМІСІЯ ВУАН ДЛЯ ВИУЧУВАННЯ ІСТОРІЇ ЗАХІДНОРУСЬКОГО ТА УКРАЇНСЬКОГО ПРАВА
  • КОМІСІЯ ВУАН ДЛЯ ВИУЧУВАННЯ ЗВИЧАЄВОГО ПРАВА УКРАЇНИ, КОМІСІЯ ДЛЯ ВИУЧУВАННЯ НАРОДНОГО (ЗВИЧАЄВОГО) ПРАВА УКРАЇНИ (З 1921), КОМІСІЯ ДЛЯ ВИУЧУВАННЯ ЗВИЧАЄВОГО (НАРОДНОГО)ПРАВА УКРАЇНИ (З 1925), КОМІСІЯ ІСТОРІЇ ЗВИЧАЄВОГО ПРАВА (З 1931)
  • КОНСТИТУЦІЙНИЙ ВИМІР УКРАЇНСЬКОЇ ІСТОРІЇ (ДО ПОЧАТКУ 1990-Х РОКІВ)
  • КОРОННИЙ ТРИБУНАЛ
  • КОЗАЦЬКІ СУДИ ТА ПОРЯДОК РОЗГЛЯДУ СПРАВ У СУДОВО-АДМІНІСТРАТИВНИХ ОРГАНАХ ГЕТЬМАНЩИНИ
  • КРІПАЦТВО, КРІПОСНЕ ПРАВО
  • КУЛЬТУРА В РОЗМАЇТОСТІ ПОНЯТЬ, ЯВИЩ І СХЕМ ПОСТУПУ
  • КУПЕЦТВО
  • ЛАППО ІВАН ІВАНОВИЧ
  • ЛАЩЕНКО РОСТИСЛАВ МИТРОФАНОВИЧ
  • ЛАВА
  • ЛІНДЕ (LINDE) САМУЇЛ (САМУЄЛЬ, SAMUEL) ГОТЛІБ (БОГУМИЛ, ФЕОФІЛ, BOGUMI) ІВАНОВИЧ
  • ЛИТОВСЬКІ СТАТУТИ
  • ЛУЦЬКИЙ ТРИБУНАЛ 1578-1589
  • ЛЮБЛІНСЬКА УНІЯ 1569
  • МАГДЕБУРЗЬКЕ ПРАВО
  • МАЛИНСЬКИЙ (ЄЛО-МАЛИНСЬКИЙ) ДАНИЛО МАТВІЙОВИЧ
  • МАМОНИЧІ, КУЗЬМА І ЛУКАШ
  • МІЩАНИ
  • НАЇЗД
  • НЕПОХОЖІ СЕЛЯНИ
  • НІЖИНСЬКА СПРАВА
  • ПАВЛО І ПЕТРОВИЧ
  • ПІДКОМОРСЬКИЙ СУД
  • ПОСПОЛИТЕ РУШЕННЯ
  • ПРАВА, ПО КОТОРЫМ СУДИТСЯ МАЛОРОССИЙСКИЙ НАРОД
  • ПИСАР, ПИСАРІ РУСЬКОЇ КАНЦЕЛЯРІЇ
  • РАБСТВО В УКРАЇНІ
  • РІЧ ПОСПОЛИТА
  • РОК, РОЧКИ
  • РОТУНДУС АВГУСТИН
  • РУКОПИСНА КНИГА
  • РУСЬКА МЕТРИКА, ВОЛИНСЬКА МЕТРИКА
  • РУСЬКА МОВА
  • РУСЬКЕ ПРАВО
  • РУСИФІКАЦІЯ В УКРАЇНСЬКОМУ КОНТЕКСТІ
  • САПІГИ
  • СФРАГІСТИКА
  • СЯБРИ (СПІВВЛАСНИКИ, СПІВУЧАСНИКИ, ПАЙОВИКИ, ПРИЯТЕЛІ)
  • СІВЕРСЬКЕ КНЯЗІВСТВО
  • СОБОРНЕ УЛОЖЕННЯ 1649
  • СТАРОБІЛОРУСЬКА МОВА
  • СТЕФАНОВИЧ ВАСИЛЬ
  • СУД ПОЛЮБОВНИЙ У РЕЧІ ПОСПОЛИТІЙ
  • СУД І РОЗПРАВА В ПРАВАХ МАЛОРОСІЙСЬКИХ, ПАМ'ЯТКА ПРАВА
  • СУДЕБНИК КАЗИМИРА IV 1468
  • СУДОВА РЕФОРМА В ГЕТЬМАНЩИНІ
  • СИГІЗМУНД I СТАРИЙ
  • СИГІЗМУНД ІІ АВГУСТ
  • ЦЕРКОВНІ СЕЛЯНИ
  • ЦИГАНИ В УКРАЇНІ
  • ТИВУН
  • УРЯДНИКИ КОРОНИ ПОЛЬСЬКОЇ, ВЕЛИКОГО КНЯЗІВСТВА ЛИТОВСЬКОГО ТА РЕЧІ ПОСПОЛИТОЇ
  • ВЕЛИКЕ КНЯЗІВСТВО ЛИТОВСЬКЕ
  • ВІЛЬНЮСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ
  • ВІНО
  • ВИХІД СЕЛЯНСЬКИЙ
  • ВИНА
  • ВИСЛУГА
  • ЗЕМЕЛЬНІ КОНТРАКТИ
  • ЗЕМЛЕВОЛОДІННЯ
  • ЗЕМСЬКІ СУДИ
  • ЗЕМСЬКІ УСТАВНІ ГРАМОТИ
  • ЗІБРАННЯ МАЛОРОСІЙСЬКИХ ПРАВ 1807
  • ЗВІД МІСЦЕВИХ ЗАКОНІВ ЗАХІДНИХ ГУБЕРНІЙ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ 1837
  • ЗВИЧАЄВЕ ПРАВО


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)