 Бібліографічне посилання: Заболотна Т.В.
СТЕПОВИЙ ФРОНТ, 1943 [Електронний ресурс] . – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Stepovyj_front (останній перегляд: 15.03.2022)
СТЕПОВИЙ ФРОНТ, 1943
СТЕПОВИЙ ФРОНТ утворений 9 липня 1943 (у результаті перейменування Степового військ. округу). До його складу спочатку входили 4-та гвардійська, 27-ма, 52-га, 53-тя, 47-ма армії, 5-та повітряна армія, потім у різний час — 5-та і 7-ма гвардійські, 69-та, 57-ма, 37-ма і 46-та армії, 5-та гвард. танк. армія. Війська С.ф. розгорталися на курському напрямку за Центральним фронтом і Воронезьким фронтом як резерв Ставки Верховного головнокомандування на випадок прориву оборони противником. Перед військами ставилося завдання зупинити наступ гітлерівців на захопленому рубежі, а при відступі противника розвинути наступ. Особливо важливу роль зіграло використання резервів у бою під Прохоровкою (нині с-ще міськ. типу Бєлгородської обл., РФ). Війська С.ф. вводилися в бій уроздріб, що послабило контрнаступ. В обстановці, коли противник намагався пробитися до Курська (нині місто в РФ) з пд. сх. і просунувся на глибину до 35 км, таке використання резервів виявилося найбільш доцільним. Війська С.ф. збільшували глибину оборони в стратегічному масштабі і взяли активну участь в оборонному бою й у контрнаступі. Вперше у Великій вітчизн. війні Рад. Союзу 1941—45 заг. глибина фронту в обороні досягала 50—70 км. За 15 діб Курської операції (9—23 липня 1943) війська С.ф. втратили 70058 осіб, з них безповоротні втрати становили 27452, санітарні — 42606, середньодобові — 4670. У ніч на 19 липня війська С.ф. наказом Ставки Верховного головнокомандування були задіяні на бєлгородсько-харків. напрямку і, перейшовши до переслідування відступаючого противника, разом із Воронезьким фронтом до 23 липня відкинули німецькі війська на висхідні позиції, звідки вони почали наступ на Курськ. У серпні 1943 С.ф. у взаємодії з Воронезьким фронтом та Південно-Західним фронтом брав участь у Бєлгородсько-Харківській наступальній операції 1943. Його війська прорвали багатолінійну оборону противника, 5 серпня звільнили Бєлгород (нині місто в РФ), 23 серпня — Харків. Перемога під Харковом створила сприятливі умови для визволення всієї Лівобережної України. На початок операції у складі фронту налічувалося 404,6 тис. солдатів та офіцерів. За 21 добу операції (3—23 серпня 1943) війська С.ф. втратили 98237 осіб, із них безповоротні втрати становили 23272 особи, санітарні — 75001, середньодобові — 4680. Наприкінці серпня — у вересні 1943 війська фронту розгорнули наступ у Лівобереж. Україні та взяли участь у битві за Дніпро 1943. Завдаючи удари в напрямках на Полтаву, Кременчук, Красноград і Верхньодніпровськ, вони розгромили з’єднання 8-ї і 1-ї танкової армій противника і до кінця вересня вийшли до Дніпра. Війська С.ф. при форсуванні Дніпра 29 вересня штурмом звільнили Кременчук. У ніч на 25 вересня його передові підрозділи, широко використовуючи підручні переправні засоби, подолали ріку і захопили невеликі плацдарми. До ранку переправилися осн. сили стрілец. полків і частина артилерії. Відбиваючи запеклі контратаки, війська 37-ї армії впродовж 5-ти днів розширили зайняті плацдарми в один загальний, що досяг 25 км по фронту і 15 км у глибину. До 30 вересня Дніпро перетнули ін. армії. За 36 діб операції (26 серпня — 30 вересня 1943) війська С.ф. втратили 109047 осіб, з них безповоротні втрати становили 23141 особу, санітарні — 85906, середньодобові — 3029. У 1-й пол. жовтня 1943 війська фронту вели запеклі бої за утримання й розширення плацдармів, поступово об’єднавши їх в один заг. плацдарм на пд. від Кременчука, а 15 жовтня перейшли в наступ. Ударом у напрямку П’ятихаток (місто Дніпроп. обл.), Кривого Рогу війська фронту прорвали оборону противника на правому березі Дніпра і, взаємодіючи з ін. фронтами, розбили його оборонний рубіж — "Східний вал". 20 жовтня 1943 наказом Ставки Верховного головнокомандування від 16 жовтня 1943 С.ф. перейменовано на Другий Український фронт. Командування С.ф.: командуючий — генерал-полковник, з кінця серпня 1943 — генерал армії І.Конєв, член Військ. ради — генерал-лейтенант танк. військ І.Сусайков, нач. штабу — генерал-лейтенант М.Захаров. |
