СУЛТАН — титул суверенного правителя в ісламському світі. Походить з араб. слова, що є запозиченням із сирійського "шултана" — влада; у цьому значенні воно вживається в Корані. Значення титулу суверена слово набуло в 10 ст. Із прийняттям його в ролі офіц. титулу Тогріл-бегом, засновником д-ви Великих Сельджуків, 1051, він набув широкої популярності, витіснивши ін. араб. титул "малік" (володар), і перетворився на стандартний титул ісламських правителів, що був поширений від Магрибу до Пд.-Сх. Азії. Хоча засновник шиїтської династії Сефевідів шах Ізмаїл початково користувався титулом С., через протистояння із суннітською династією Османів він уникав його вживання. Його приклад наслідували й ін. шиїтські правителі.

Титул С. є аналогічним за статусом європ. титулу король і поступається титулам імперських правителів, таким як хакан/каган (турец.), падішаг (перська), худавендіґяр/хункяр (перська), визнаним серед мусульман, або як імператор в європ. країнах. Вважається вищим за статусом від ін. араб. титулу "емір" (правитель), що відповідав титулу князя, несуверенного господаря.

В Османській імперії С. був осн. титулом правителя, але він вживався паралельно з титулами імператорського достоїнства хакан, падішаг та хункяр. Уперше він зустрічається на монетах, карбованих в ім’я другого правителя Орхана, але літописи визнають цей титул за Османами лише від Баєзіда I. Титул ставився перед власним іменем правителя. Від поч. 16 ст. титул С. носили також жін. представники Осман. династії. У цьому випадку титул ставився після імені (напр., Хюррем Султан, Гадідже Турхан Султан) або вживався як другий компонент складного титулу (хассекі-султан, валіде-султан).

У Кримському ханаті С. був титулом принців правлячої династії Ґереїв (див. Гіреї). Він ставився після імені та родового імені Ґерей (напр. перекопський бей Сагіб Ґерей Султан) або після осн. титулу: калга-султан, нуреддін-султан.