ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

ТАБОРИ ДЛЯ ЦИВІЛЬНОГО НАСЕЛЕННЯ НА ОКУПОВАНІЙ ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ 1941–1944

  Бібліографічне посилання: Дубик М.Г. ТАБОРИ ДЛЯ ЦИВІЛЬНОГО НАСЕЛЕННЯ НА ОКУПОВАНІЙ ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ 1941–1944 [Електронний ресурс] . – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Tabory (останній перегляд: 16.02.2019)
ТАБОРИ ДЛЯ ЦИВІЛЬНОГО НАСЕЛЕННЯ НА ОКУПОВАНІЙ ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ 1941–1944

ТАБОРИ ДЛЯ ЦИВІЛЬНОГО НАСЕЛЕННЯ НА ОКУПОВАНІЙ ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ 1941—1944 — табори, створені окупаційними органами влади для примусового утримання цивільного населення під вартою з різних причин. Розрізняють кілька типів таборів: концентраційні табори; виправно-трудові табори; табори примусової праці для євреїв; трудові табори; пересильні табори.

Концентраційні табори — це місця превентивного ув’язнення людей з мотивів політ., нац. та реліг. характеру за рішенням таємної держ. поліції (гестапо), без встановлення терміну, з особливо жорстоким режимом утримання, і з метою поступового знищення в’язнів непосильною каторжною працею, голодом, екзекуціями, тортурами, вбивствами і стратами, підпорядковані інспекції концтаборів Третього райху. За класичною моделлю до концентраційних таборів на окупованій території України відносяться два табори: Сирецький концентраційний табір та Янівський концентраційний табір. Подібними концентраційним за сукупністю характерних ознак можна вважати ще 4 табори: у Дніпропетровську, Красному Лучі (Луган. обл.), Макіївці та Сімферополі.

Виправно-трудові табори (Arbeitserziehungslager) — місця ув’язнення громадян на визначений термін (від 21 до 56 днів, з можливістю продовження) за ухиляння від трудової повинності, трудові порушення, з подальшим направленням на попереднє місце роботи або до концтабору, підпорядковувалися комендатурі СД (SD; нім. Sicherheitsdienst des Reichsführers-SS — служба безпеки райхсфюрера СС) та поліції безпеки (табори з особливо жорстоким режимом утримання). Зафіксоване існування виправно-трудових таборів у Бердичеві, Кам’янці-Подільському, Костянтинівці (нині місто Донец. обл.), Львові, Марганці (Дніпроп. обл.), Людвиполі (нині м. Соснове Березнівського р-ну Рівнен. обл.), Шепетівці. Насправді таких таборів було набагато більше, що опосередковано підтверджують розпорядження місц. окупаційних органів влади про застосування ув’язнення на короткий строк за типовими для таких таборів причинами. За режимом утримання вони вважаються навіть більш жорстокими, ніж концентраційні.

Табори примусової праці для євреїв (Zwangsarbeitslager für Juden) — це місця ув’язнення осіб єврейс. походження з метою їхнього використання на тяжких роботах, перетворені з гетто або новостворені з вивезенням працездатних євреїв із гетто, підпорядковувалися кер-ву поліції та СС (SS; нім. Schutzstaffel — охоронні загони), були запроваджені в Україні розпорядженням райхсміністра окупованих сх. областей А.Розенберга про введення примусової праці для єврейс. населення від 16 серпня 1941. Такий табір знаходився, як правило, поряд з гетто або взагалі на його території, у ньому утримувалися працездатні євреї. Ці табори продовжували існувати до кінця окупації; тільки на її завершальному етапі в’язні були знищені. Функціонування таких таборів, передусім у зх. регіонах України, підтверджене не тільки свідченнями, а й нім. документами. Поки мало документальних підтверджень існування таких таборів у сх. та пд. регіонах, але подібність розташування, функцій та організації функціонування дає змогу припустити існування подібних таборів у кожному гетто. Документально зафіксовано існування 78-ми таких таборів на окупованій території України.

Ін. формою таборів примусової праці були т. зв. трудові табори (Arbeitslager). Хоча, на відміну від попередніх, у назві не відображений примусовий характер використання в’язнів, але фактично їх можна вважати такими: їх створювали, як правило, на великих пром. об’єктах — шахтах, залізниці, буд-ві, робітників направляли туди переважно не добровільно, а за направленням біржі праці, відомі випадки, коли люди вважали, що їх відправляють до Німеччини, а згодом вони потрапляли до таборів на території України. З урахуванням поганого харчового забезпечення та низької заробітної плати не можна вважати, що їхнє становище чимось відрізнялося від становища остарбайтерів у Третьому райху, навпаки, у багатьох випадках воно було навіть гіршим. У довіднику про табори зафіксовано 15 таких таборів, але очевидно, що таких таборів було набагато більше. Для повного встановлення їхньої кількості потрібно залучити свідчення про існування таких таборів від постраждалих або свідків подій.

Пересильні табори — збірні пункти для тимчасового утримання тих, кого направляли на примусові роботи до Третього райху. З архів. документів відомі 23 такі табори, насправді їх було набагато більше. Наявні свідчення про ще 67 таборів на окупованій території України, в яких утримувалося цивільне населення, але їхній тип не можна визначити за браком детального опису.


Література:
  1. Das nationalsozialistische Lagersystem (CCP). Frankfurt am Main, 1998
  2. Довідник про табори, тюрми та гетто на окупованій території України (1941—1944). К., 2000

Посилання:
  • БЕРДИЧІВ
  • ДНІПРОПЕТРОВСЬК
  • ГЕСТАПО
  • КАМ'ЯНЕЦЬ-ПОДІЛЬСЬКИЙ
  • КОНЦЕНТРАЦІЙНІ ТАБОРИ БІЛЬШОВИЦЬКОГО ТА НАЦИСТСЬКОГО ТОТАЛІТАРНИХ РЕЖИМІВ НА ТЕРИТОРІЇ УСРР–УРСР
  • ЛЬВІВ
  • МАКІЇВКА
  • ОСТАРБАЙТЕРИ
  • РОЗЕНБЕРГ АЛЬФРЕД
  • ШЕПЕТІВКА, МІСТО ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛ.
  • СІМФЕРОПОЛЬ
  • СИРЕЦЬКИЙ КОНЦЕНТРАЦІЙНИЙ ТАБІР
  • ЯНІВСЬКИЙ КОНЦЕНТРАЦІЙНИЙ ТАБІР


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)