ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

ТАДЖИКИСТАН, РЕСПУБЛІКА ТАДЖИКИСТАН

  Бібліографічне посилання: Дорошко М.С. ТАДЖИКИСТАН, Республіка Таджикистан [Електронний ресурс] . – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Tadzhykistan (останній перегляд: 17.02.2019)
ТАДЖИКИСТАН, РЕСПУБЛІКА ТАДЖИКИСТАН

ТАДЖИКИСТАН, Республіка Таджикистан — д-ва в Центр. Азії. На зх. і пн. зх. межує з Узбекистаном, на пн. — з Киргизстаном, на сх. — з Китаєм, на пд. — з Афганістаном (кордон проходить по річках Амудар’я і П’яндж; ліва складова Амудар’ї). Територія 143,1 тис. км2; 93 % площі — гори. Найвища точка Т. і Співдружності Незалежних Держав — пік Ісмоїлі Сомоні (колиш. пік Комунізму) — 7495 м. Населення 7,56 млн осіб (2010). Етнічний склад населення: таджики — 80 %, узбеки — 15,3, киргизи і росіяни — по 1,1, лакайці — 0,8, туркмени й татари — по 0,3, інші — 1,2 %. Релігія — мусульмани (98 %), православні (1 %). Держ. мова — таджицька. Поділяється на 2 області, Нагірно-Бадахшанську автономну область, 13 р-нів респ. підпорядкування і м. Душанбе, що має особливий статус. Столиця — м. Душанбе. Грошова одиниця — сомоні.

Т. має великі поклади руд (залізних, уранових, алюмінієвих та ін.), коштовного каміння, кам’яного вугілля. Великий Конімансур — одне з найбільших у світі родовищ срібла. Проте практично всі вони розташов. у важко доступній гористій місцевості. Т. багатий гідроенергетичними ресурсами. Економіку Т. характеризують відсталість і сировинна спрямованість (необроблена бавовна, метали тощо). ВВП (за паритетом купівельної спроможності) Т. — 6,52 млрд дол. США (2011): сільс. госп-во — 18,9 %, пром-сть — 21,9 %, сфера послуг — 52 %. Імпорт перевищує експорт у 2,2 раза. Осн. торг. партнери — Китай і РФ.

У 1-й пол. 1 тис. до н. е. територія Т. входила до складу Бактрії, у 7—4 ст. до н. е. перебувала під владою іранської династії Ахеменідів, згодом — Александра Македонського. Після смерті останнього територія Т. стала частиною імперії Селевкідів, а від 3 ст. до н. е. перебува- ла в Греко-Бактрійському, Кушанському царствах, д-ві ефталітів, Тюркському каганаті, була частиною Китайс. імперії. У 8 ст. в межиріччя Амудар’ї і Сирдар’ї (араб. Мавераннахр) прийшли араби, які принесли іслам та ісламську к-ру.

Найбільший слід в історії Т. залишила перська династія Саманідів (875—999), що об’єднала під своєю владою землі від Сирдар’ї до пд.-зх. Ірану (столицею д-ви була Бухара). Це був період розквіту к-ри, торгівлі й ремесел, зростання міст. Із кінця 10 ст. територія Т. перебувала у складі д-в Караханідів, Каракитаїв, Хорезм-шахів, а з 1220-х рр. — під владою Монгольської імперії. Завойовники знищували міста, орні землі перетворювали на пасовища; місц. населення потрапляло в рабство або витіснялося в гори. Попри це корінні жителі залишилися носіями мови й писемності, високої к-ри землеробства. Найвищого розквіту територія Т. досягла за правління Тімуридів у 14 — на поч. 16 ст. На поч. 16 ст. Т. завоювали кочові узбецькі племена, що згодом об’єдналися під владою бухарського хана. Узбеки розселилися по всій території Т. і частково запозичили традиції осілого таджицького населення.

1868, після тривалих боїв з рос. військами, Бухарський емірат і Кокандський ханат визнали протекторат Рос. імперії. Після ліквідації Кокандського ханату територія Т. була поділена між Туркестанським генерал-губернаторством (північ і Сх. Памір) та Бухарським еміратом (південний схід і Зх. Памір). Ділянки території на південь від Амудар’ї відійшли до Афганістану. 1895 відбулося остаточне розмежування Паміру між Бухарою і Афганістаном за участю Росії та Великої Британії ("Памірське розмежування").

1916 в Худжанді спалахнуло повстання, спричинене мобілізацією мусульман до рос. армії на тилові роботи. Повстання, що перекинулося на ін. міста й райони, було жорстоко придушене рос. владою. Після падіння самодержавства в березні 1917 деякий час у регіоні фактично не існувало реальної влади, розпочалася боротьба за вплив між лідерами племінних угруповань. Протягом 1918—25 Туркестан у цілому і територія сучасного Т. зокрема перетворилися на арену бойових дій між Червоною армією, військами білогвардійців, рухом басмачів, а також брит. експедиційними силами. Збройна боротьба тривала до 1925, а подекуди — навіть до кінця 1920-х рр. Деякі таджики підтримували більшовиків, інші — антибільшовицький рух басмачів, центром якого стали землі Сх. Бухари. Частина таджиків виявилася мимоволі втягнутою у збройну боротьбу протилежних сторін. Тисячі селян-землеробів і кочовиків тікали зі Сх. Бухари в Афганістан, рятуючись від кровопролиття й голоду.

У серед. 1920-х рр. уряд СРСР почав розподіл Середньої Азії на кілька республік за етнічними ознаками. 1924 створено Таджицьку Автономну СРР у складі Узбецької СРР. 1929 автономія була перетворена на Таджицьку СРР. Перші десятиріччя рад. влади в Т. принесли помітні соціальні й екон. зміни. У серед. 1920-х рр. розпочалася кампанія з ліквідації неграмотності, наприкінці того ж десятиріччя проводились антиреліг. кампанія і примусова колективізація селян. У ході колективізації колгоспи були зорієнтовані на вирощування бавовни й буд-во зрошувальних систем. У 1930-ті рр. і під час Другої світової війни в країні проводилася планова індустріалізація, яка супроводжувалася перебудовою нац. економіки, припливом кваліфікованої робочої сили з ін. республік СРСР, а також репресіями щодо невдоволених сталінським курсом.

У повоєнний період продовжувалася "радянізація" Т. Незважаючи на зусилля рад. влади підірвати позиції ісламу в Т., для більшості таджиків він залишався вагомим чинником при визначенні системи цінностей і впливав на їхню поведінку й к-ру. Представники таджицької інтелігенції проводили компромісну політику лояльності до ідей рад. влади і в той же час прагнули зберегти віру, культивувати нац. самосвідомість і традиції.

Початок сучасного етапу в історії Т. пов’язаний із процесом розпаду СРСР, порушенням балансу сил, що склався в республіці за рад. часів. Першими ознаками кризи влади стали виступи світських націонал-демократів із руху "Растохез" ("Відродження"), що відбулися в Душанбе в лютому 1990 і призвели до початку виїзду зі столиці та країни рос. і російськомовного населення, у т. ч. українців. Республіка висловилася за збереження СРСР на референдумі 1991, але згодом Комуніст. партія Таджикистану вийшла з КПРС.

Т., проголошений незалежною д-вою 9 вересня 1991, пережив, на відміну від своїх сусідів у центральноазіат. регіоні, громадян. війну, що розпочалася 1992. Серед її причин — екон. і політ. диспропорції в розвиткові Півночі й Півдня та непопулярність колиш. компарт. номенклатури на чолі з тодішнім президентом країни Р.Набієвим. Відсутність балансу сил у владному політикумі призвела до загострення політ. протистояння в країні, а згодом, після трагічних подій на площі Шихадон у Душанбе, — і до громадян. війни. Країну охопило безвладдя. 7 вересня 1992 під загрозою застосування зброї Р.Набієв підписав заяву про відставку з посади президента. У Т. почалася боротьба за владу, що переросла у громадян. війну. 10 грудня 1992 проурядові сили захопили Душанбе та обрали головою ВР Таджикистану Е.Рахмона. 1994 було підготовлено нову конституцію, яка відновлювала пост президента. У листопаді 1994 внаслідок одночасно проведених референдуму і президентських виборів конституцію було схвалено, а Е.Рахмона обрано президентом Т.

Громадян. війну, що тривала до 1997, вдалося зупинити лише із втручанням міжнар. миротворчих сил Орг-ції договору про колективну безпеку (ОДКБ) і за сприяння СНД і Організації Об’єднаних Націй. 1994—97 відбулися 7 раундів переговорів між урядом і опозицією. 27 червня 1997 в Москві президент Т. Е.Рахмон і лідер Об’єднаної таджицької опозиції С.Нурі підписали спільну угоду про встановлення миру і нац. злагоди, що офіційно поклала кінець 5-річній громадян. війні, яка, за приблизними оцінками, забрала 157 тис. життів, залишила 55 тис. дітей сиротами, 25 тис. жінок удовами, зробила біженцями бл. 1 млн осіб.

Т. — президентська республіка. Згідно з Конституцією Т. від 6 листопада 1994 глава д-ви — президент (із 1994 — Е.Рахмон). Він є верховним головнокомандувачем і має низку повноважень у законодавчій і суд. сферах. 1999 за результатами всенар. референдуму термін президентських повноважень збільшено до 7-ми років. Вищим законодавчим органом Т. із 2000 є двопалатний парламент — Маджлісі олі, до складу якого входять 96 депутатів, обраних за змішаною виборчою системою на 5-річний термін.

Осн. політ. партії: Народно-демократ. партія Таджикистану, Комуніст. партія Таджикистану, Ісламська партія відродження Таджикистану, Соціал- демократ. партія Таджикистану.

Т. являє собою унікальний приклад постконфліктного суспільства в Центр. Азії, де сильна президентська влада базується на перемозі, здобутій у громадян. війні. Попри те, що з цієї війни Т. вийшов, зберігши територіальну цілісність, структура політ. й екон. влади в країні суттєво змінилася. Влада перейшла від Худжандського клану до Кулябського і від старшого покоління, що звикло до комфортабельного життя вищого прошарку номенклатури компартійно-радянської, до молодшого покоління, яке знає, що таке громадян. війна.

Ген. угода про мир і нац. злагоду, підписана в червні 1997, певним чином забезпечувала поділ влади, зокрема, вона передбачала демобілізацію збройних загонів Об’єднаної таджицької опозиції і встановлювала термі- ни їхньої реінтеграції до урядових структур (30 % посад на всіх рівнях адм. управління були зарезервовані за Об’єднаною таджицькою опозицією). Однак згодом Е.Рахмон зумів сконцентрувати владу в своїх руках і обмежив свободу дій опозиційних політ. угруповань.

Перші після внесення змін до конституції (2003) президентські вибори відбулися 2006. Президент Е.Рахмон отримав можливість балотуватися на вищу держ. посаду ще на два 7-літніх терміни.

Т. є членом СНД (1991), ООН, ОБСЄ і ОДКБ (1992), Шанхайської орг-ції співробітництва, Світової організації торгівлі (2012).

Дипломатичні відносини Т. з Україною встановлено 24 квітня 1992. Заг. кількість підписаних договірно-правових документів між Україною і Т. — 78. 2001 підписано Договір про дружбу і співробітництво між Україною і Республікою Таджикистан.

Інтереси Т. в Україні до грудня 2010 представляло Посольство Таджикистану в Росії, у Києві функціонувала Торговельно-екон. місія Республіки Таджикистан. Із грудня 2010 почало роботу Посольство Республіки Таджикистан в Україні з резиденцією в Києві.


Література:
  1. Дорошко М.С. Країнознавство: країни СНД і Балтії: Навчальний посібник. Чернівці, 2008

Посилання:
  • БІЛЬШОВИКИ
  • ДРУГА СВІТОВА ВІЙНА 1939–1945
  • ІНДУСТРІАЛІЗАЦІЯ У ВЕЛИКІЙ БРИТАНІЇ, РОСІЙСЬКІЙ ІМПЕРІЇ, СРСР, ЛІВОБЕРЕЖНІЙ ТА ПІВДЕННІЙ УКРАЇНІ, УРСР
  • ІСЛАМ
  • КОЛГОСПИ
  • КИЇВ
  • МОНГОЛЬСКА ІМПЕРІЯ
  • МОСКВА
  • НОМЕНКЛАТУРА КОМПАРТІЙНО-РАДЯНСЬКА
  • ОРГАНІЗАЦІЯ ОБ'ЄДНАНИХ НАЦІЙ
  • ПРОТЕКТОРАТ
  • САМОДЕРЖАВСТВО
  • СПІВДРУЖНІСТЬ НЕЗАЛЕЖНИХ ДЕРЖАВ (СНД)
  • СРСР, РАДЯНСЬКИЙ СОЮЗ
  • СВІТОВА ОРГАНІЗАЦІЯ ТОРГІВЛІ (СОТ)
  • ТЮРКСЬКИЙ КАГАНАТ


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)