ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

ТЕРЛЕЦЬКИЙ ІПОЛІТ

  Бібліографічне посилання: Стеблій Ф.І. ТЕРЛЕЦЬКИЙ Іполіт [Електронний ресурс] . – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Terletskyj_I (останній перегляд: 20.04.2019)
ТЕРЛЕЦЬКИЙ ІПОЛІТ

ТЕРЛЕЦЬКИЙ Іполит (у чернецтві — Володимир; 1808—17.01. 1888) — церк. діяч. Д-р богослов’я (1843). Н. у Старокостянтинівському пов. Волин. губ. у сполонізованій шляхетській родині. Походив із давнього укр. шляхетського роду Терлецьких із Галичини. 1825 закінчив Кременецький ліцей. До 1830 вивчав медицину у Віленському ун-ті. Д-р медицини Краківського ун-ту. Брав участь у польському повстанні 1830—1831. Належав до таємної орг-ції "Співдружність польського народу" . 1836 після зайняття Кракова військами Австрії, Пруссії, Росії депортований до Австрії, а звідти — до Франції. В еміграції належав до Польс. демократ. т-ва і "Об’єднання" ("Zjednoczenie"; очолював Й.Лелевель), реліг. Т-ва об’єднаних братів. Згодом зблизився з монархічними колами польс. еміграції. Був близьким до середовища, очолюваного кн. А.Чарторийським.

1842 закінчив духовну академію в Римі (Італія), прийняв духовний сан, 1843 здобув наук. ступінь д-ра богослов’я. Розробив проект зближення сх. правосл. церкви з римо-католицькою, згідно з яким передбачалося заснування в Римі Сх. т-ва і утворення укр. або ж слов’ян. катол. патріархату. За згодою Папи Римського Пія IХ перейшов на греко-катол. обряд. 1847—48 за дорученням рим. курії здійснив місійну поїздку по Балканах та країнах Сходу, однак не знайшов підтримки сх. патріархів.

1848 нелегально побував у Львові, де намагався з’ясувати ставлення греко-катол. єпископів Галичини до планів зближення східної і західної церков та залучити польс. політ. кола до активної участі в загальнослов’ян. русі (місія виявилася безрезультатною). 1849 видав у Парижі (Франція) політ. трактат "Слово русина до всіх братів слов’янського племені про справи слов’янські". У ньому виступив палким поборником нац. незалежності українців і сформулював власну концепцію утворення в майбутньому демократ. федерації рівноправних слов’ян. народів, побудованої на християн. засадах свободи і справедливості, в основу якої був би покладений польсько-укр. союз, причому провідну роль серед слов’ян лат. обряду відігравала б Польща, а серед слов’ян грец. обряду — Русь-Україна. Істор. покликання України автор вбачав у тому, щоб через створення Київ. патріархату привести всіх правосл. слов’ян до єдності із Вселенською церквою, за повного збереження сх. церковно-реліг. традиції та забезпечення рівноправності латинського і греко-слов’ян. обрядів.

Налагодив контакти з галицькими діячами Г.Яхимовичем, Я.Головацьким, Г.Шашкевичем. 1850—55 Т. — парох першої катол. церкви сх. обряду в Парижі ім. святих Кирила і Мефодія. За його ініціативою створено Сх. т-во (був його віце-президентом) і духовну семінарію для виховання священиків-місіонерів сх. обряду (серед її вихованців був майбутній митрополит Галицький Юліян Куїловський-Сас). 1855 через численні перешкоди закрив семінарію (майно передав Народному дому у Львові), 1855—59 здійснив мандрівку по країнах Бл. Сходу, під час якої був причетний до формування козац. корпусу при франц. армії для виступу на боці союзників у Кримській війні 1853—1856.

Із 1857 проживав у Австрії, згодом переїхав на Закарпаття. 1858 вступив до чину василіан, був ігуменом Мало-Березнянського і Краснобрідського монастирів. Підтримував тісні контакти з О.Духновичем. У березні 1862 переїхав до Галичини, де під наглядом поліції перебував у Онуфріївському (Львів) і Гошівському монастирях. Став ініціатором т. зв. обрядового руху — кампанії групи греко-катол. священиків за очищення літургії й церк. звичаїв від лат. нашарувань. Польс. преса звинуватила Т. в поширенні схизми, і в липні 1863 його було депортовано до Мукачевого. Через переслідування угор. властей звернувся з листом до рос. імп. Олександра II й у вересні 1872 повернувся до Росії. Перейшов у православ’я. Жив у Київському Свято-Михайлівському Золотоверхому монастирі, згодом — у Житомирі та Одесі.

Т. — автор нарису "Угорська Русь і відродження свідомості між русинами в Угорщині" (1874), збірки перекладів поезій Б.Залеського (1861), опису другої подорожі до Палестини та Бл. Сходу (1861), перекладу твору Фоми Кемпійського "Наслідування Ісуса Христа" (1862).

П. у м. Одеса у сані архімандрита.

Посмертно вийшли друком його мемуари — "Записки архимандрита… бывшего греко-униатского миссионера 1808—1858" (1889—91).


Література:
  1. Лисяк-Рудницький І. Іполіт Володимир Терлецький. В кн.: Лисяк-Рудницький І. Історичні есе, т. 1. К., 1994
  2. Стеблій Ф. Українці-співучасники політичних планів князя Адама Чарторийського щодо Росії в 40-х рр. ХIХ ст. В кн.: Краківські українознавчі зошити, т. 5—6. Краків, 1997

Посилання:
  • ЧАРТОРИЙСЬКИЙ АДАМ-ЄЖИ
  • ДУХНОВИЧ ОЛЕКСАНДР ВАСИЛЬОВИЧ
  • ГАЛИЧИНА
  • ГОЛОВАЦЬКИЙ ЯКІВ ФЕДОРОВИЧ
  • КРАКІВ
  • КРЕМЕНЕЦЬКИЙ ЛІЦЕЙ
  • КРИМСЬКА ВІЙНА 1853–1856, СХІДНА ВІЙНА 1853–1856
  • КУЇЛОВСЬКИЙ-САС ЮЛІЯН
  • КИЇВСЬКИЙ СВЯТО-МИХАЙЛІВСЬКИЙ ЗОЛОТОВЕРХИЙ МОНАСТИР
  • ЛЕЛЕВЕЛЬ ЙОАХИМ
  • ЛЬВІВ
  • МУКАЧЕВЕ
  • НАРОДНИЙ ДІМ У ЛЬВОВІ
  • ОДЕСА
  • ОЛЕКСАНДР ІІ
  • ПОЛЬСЬКЕ ПОВСТАННЯ 1830–1831
  • ПРАВОСЛАВ'Я
  • ШАШКЕВИЧ ГРИГОРІЙ
  • СХИЗМА
  • СПІВДРУЖНІСТЬ ПОЛЬСЬКОГО НАРОДУ
  • ВАСИЛІАНИ
  • ЖИТОМИР


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)