ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

ТОЛОЧКО ПЕТРО ПЕТРОВИЧ

  Бібліографічне посилання: Івакін Г.Ю. ТОЛОЧКО Петро Петрович [Електронний ресурс] . – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Tolochko_P (останній перегляд: 19.12.2018)
ТОЛОЧКО ПЕТРО ПЕТРОВИЧ

ТОЛОЧКО Петро Петрович (н. 21.02.1938) — історик, археолог, громад. і політ. діяч. Один із провідних спеціалістів з історії Київської Русі. Д-р істор. н. (1981), професор (1982). Дійсний член АН УРСР (1990; із 1991 — АН України, із 1994 — Національна академія наук України), іноз. член РАН (2011). Н. в с. Пристроми (нині село Переяслав-Хмельницького р-ну Київ. обл.). Закінчив історико-філос. ф-т Київ. ун-ту (1960). Наук. діяльність розпочав у Держ. музеї укр. декоративного мист-ва, від 1961 пов’язав наук. долю з Ін-том археології АН УРСР (із 1994 — Інститут археології НАН України; 1961—66 — молодший наук. співробітник, 1966—70 — учений секретар ін-ту, із 1974 — зав. відділу археології Києва, із 1982 — зав. відділу давньорус. і середньовічної археології, від 1987 — директор ін-ту). 1993—98 — віце-президент АН/НАН України. Нині — член Президії НАН України. Упродовж 1998—2006 — нар. депутат України 3—4-го скликань.

1966 захистив канд. дис. на тему: "Питання історичної топографії древнього Києва", 1981 — докторську дис. на тему: "Київ і Київська земля в епоху феодальної роздробленості Русі XII— XIII ст." 1982 отримав звання професора, 1988 був обраний чл.-кор. АН УРСР, 1990 — дійсним членом АН УРСР.

Учений поєднує аналітичні й узагальнюючі наук. дослідження з експедиційною та науково-орг. роботою. Особливе місце в його студіях посідає стародавній Київ, що є важливим напрямом давньорус. історії й археології взагалі. У 1960-х рр. Т. значною мірою модифікував підхід до досліджень Києва, акцентувавши увагу на історико-топографічному аспекті цих студій, що дало можливість створити на основі літописних та археол. джерел цілісну картину істор. розвитку столиці Русі від її походження до 1240-х рр. Результатом цих досліджень стала монографія "Історична топографія стародавнього Києва" (1970).

1970 Т. створив Київську постійно діючу археол. експедицію (із 1974 — відділ археології Києва Ін-ту археології АН УРСР), до роботи в якій залучив відомих на той час києвознавців, а також групу випускників істор. ф-тів. Відтоді розпочалися систематичні та планомірні розкопки Києва, що принесли значні відкриття. Зокрема, розкопками Подолу була виявлена зрубна забудова кінця 9 — 12 ст., котра спростувала теорію напівземлянкової масової арх-ри стародавнього Києва. Нові знахідки підтвердили висновки Т. про те, що основу масової забудови давнього Києва складали зрубні будівлі.

Результати розкопок 1970-х рр. опубліковані в ґрунтовній колективній монографії "Новое в археологии Киева", під редакцією й за авторською участю Т. Вона стала основою циклу праць з історії та археології Києва, за який учений, разом зі своїм колективом, отримав Держ. премію УРСР в галузі н. і т. за 1983.

Т. належить археол. обґрунтування 1500-річного ювілею Києва, суть якого полягає у пов’язанні з початковим етапом розвитку міста слов’ян. поселень кінця 5 — поч. 6 ст. на Старокиївській горі й Замковій горі, що продовжували свій безперервний розвиток до літописних часів. Ця проблема знайшла висвітлення у фундаментальній монографії "Древний Киев" (1983), в якій автор на основі нових археол. матеріалів розглянув питання масової житлової забудови Києва 10—13 ст., показав істор. (екон. і культ.) поступальність його розвитку до 13 ст., розробив методику обчислення чисельності населення Києва у 12—13 ст. За його розрахунками, Київ у часи найвищого розвитку займав площу понад 400 га, а кількість його жителів дорівнювала 50 тис.

Історія Києва стала фундаментом для висвітлення вченим різних аспектів істор. розвитку всієї Давньої Русі. Загальнорус. питанням присвячені його монографії "Киев и Киевская земля в эпоху феодальной раздробленности ХII—ХIII вв." (1980), "Древнерусский феодальный город" (1984), "Древняя Русь" (1987), "Київська Русь" (1996). У них запропоновано нове бачення державності Русі 12—13 ст. На відміну від пануючої у вітчизн. (рос. і укр.) історіографії концепції, згідно з якою цей період вважався часом розпаду єдиної д-ви на незалежні князівства, Т. показав, що державна й адміністративна системи Русі другого етапу розвитку принципово не відрізнялися від державної й адміністративної систем першого етапу. Міжкнязівські усобиці характерні для всіх середньовічних країн Європи, але ніде вони не ототожнюються з розпадом д-в. Гарантом держ. єдності Русі 12— 13 ст., за Т., були: єдина князівська династія, єдина правосл. церква, єдина к-ра і мова, сталі міжземельні екон. зв’язки та ін. Київ як столицю Русі не зміг замінити в домонгол. добу жоден удільний центр.

Розвиток названих ідей отримав подальше обґрунтування в наступних монографіях Т.: "Кочевые народы степей и Киевская Русь" (1999), "Власть в Древней Руси Х—ХIII вв." (2011), "Династические браки на Руси в ХII—ХIII вв." (2013).

Низка праць Т. присвячена проблемі етнічного розвитку в часи Київ. Русі. Авторські ідеї, погляди та концепції узагальнено в монографії "Древнерусская народность: воображаемая или реальная", що витримала два видання (2005, 2010). Проаналізувавши всі осн. складові, пов’язані з етнічним розвитком, а саме — державність, віросповідальність і церкву, територіальні, екон. і культ. зв’язки, мову, — Т. дійшов висновку, що на Русі впродовж 10—13 ст. склалася відносно єдина етнокульт. і етнополіт. спільність, котра, на думку автора, цілком відповідає термінові "народність" (див. також Давньоруська етнокультурна спільність).

Наскрізною темою у творчій біографії Т. є давньорус. літописання. Результатом його пошуків стала велика монографія "Давньоруські літописи і літописці Х—ХIII ст." (2005), в якій автор подав широку картину складання літописних зводів у Києві й ін. центрах Русі, показав, що на відміну від поземельного літописання, зосередженого, переважно, на власних подіях, київське і в 12—13 ст. зберігало свій загальнорус. характер.

Низку монографічних досліджень Т. присвятив провідним держ. діячам Русі. У праці "Ярослав Мудрий" (2011) автор доводить безпідставність звинувачень київ. кн. Ярослава Мудрого та його книжників у фальсифікації літописів та ін. писемних джерел з метою принизити роль київ. кн. Володимира Святославича і все сподіяне ним віддати Ярославу Мудрому, у т. ч. і побудову Софійського собору в Києві, Золотих воріт, ін. споруд Верхнього Києва. На думку автора, жодних підстав для перегляду свідчень літопису, а також "Слова про Закон і Благодать" київ. митрополита Іларіона немає.

Дослідження в галузі історії Київ. Русі лягли в основу написання окремих розділів багатьох фундаментальних академічних видань: "Історії Української РСР", "Археології Української РСР", "Давньої історії України", "Історії Києва", "Зводу пам’яток історії та культури України: Київ", "Очерков истории Украины" (2010) та ін. Етапною працею в розвиткові укр. археол. науки стала 3-томна "Давня історія України", за створення якої авторський колектив на чолі з Т. удостоєний Держ. премії України в галузі н. і т. (2002).

Серед праць Т. останніх років — книга "Археология и древняя история: в защиту исторического марксизма" (2007), в якій автор намагається знайти компроміс між рад. методологією археол. науки та сучасними теор. підходами до пізнання історичного, доводячи безпідставність відмови істориків пострад. доби від марксистської формаційної періодизації історії (див. Формаційна теорія). На думку автора, з точки зору історико-археологічної вона цілком коректно корелюється з археологічною періодизацією; популярна ж нині цивілізаційна періодизація може слугувати лише доповненням до формаційної.

Наук. доробок Т. отримав високу оцінку вітчизн. і зарубіжних фахівців, окремі його праці опубліковані в РФ, ФРН, Франції, США, Польщі, ін. країнах. Т. — член ряду іноз. академій і спілок, зокрема РАН, Академії Європи (Лондон; Велика Британія), Всеугор. т-ва археології і мист-ва, Центр. Нім. ін-ту археології. Він є президентом Укр. нац. к-ту Міжнар. спілки візантиністів, головою Укр. нац. к-ту Міжнар. унії слов’ян. археології. Від 1989 очолює Українське товариство охорони пам’яток історії та культури. Одним із результатів його діяльності у Верховній Раді України стало прийняття Закону України "Про охорону археологічної спадщини" (2004).

Т. створив укр. школу археологів-русистів, до якої належить ціла плеяда його учнів. Серед них — члени-кореспонденти НАН України, д-ри істор. н. Г.Івакін та О.Моця; кандидати істор. н. В.Зоценко, В.Якубовський, Б.Звіздецький, В.Коваленко, С.Кілієвич, І.Мовчан, М.Сагайдак, П.Пеняк, О.Колибенко, О.Супруненко та ін.

Заг. наук. доробок Т. становить бл. 500 друкованих праць, з яких понад 30 монографічних. За редакцією Т. вийшло чимало фундаментальних видань, монографій, наук. збірок, присвячених важливим проблемам історії та археології України. Гол. редактор часописів "Археологія" і "Київська старовина".

Лауреат Держ. премії УРСР в газузі н. і т. (1983), премії ім. М.Грушевського АН України (1992), Держ. премії України в галузі н. і т. (2002).

Нагороджений орденами "Знак пошани" (1982), Ярослава Мудрого 5-го (1998), 4-го (2002), 3-го (2013) ступенів.


Праці:
  1. Історична топографія стародавнього Києва. К., 1970
  2. Киев и Киевская земля в эпоху феодальной раздробленности ХII—ХIII вв. К., 1980
  3. Новое в археологии Киева. К., 1981
  4. Древний Киев. К., 1983
  5. Древняя Русь (очерки социально-политической истории). К., 1987
  6. Древнерусский феодальный город. К., 1989
  7. Київська Русь. К., 1996
  8. Давньоруські літописи і літописці Х—ХIII ст. К., 2005
  9. Древнерусская народность: воображаемая или реальная. СПб., 2005 (2-ге вид. — К., 2010)
  10. Археология и древняя история: в защиту исторического марксизма. К., 2007
  11. Власть в Древней Руси в Х—ХIII вв. СПб., 2011
  12. Ярослав Мудрий. К., 2011
  13. Династические браки на Руси в ХII— ХIII вв. СПб., 2013
Література:
  1. До 60-річчя П.П. Толочка. «Археологічний літопис Лівобережної України» (Полтава), 1998, № 1/2
  2. Київ: Історико-біографічний енциклопедичний довідник. К., 2007
  3. Днѣслово: Збірка праць на пошану дійсного члена Національної академії наук України Петра Петровича Толочка з нагоди його 70-річчя. К., 2008
  4. До ювілею П.П. Толочка. «Археологія», 2008, № 1
  5. Чернецов А.В. Петру Петровичу Толочко — 70 лет. «Российская археология», 2008, № 3
  6. Петро Петрович Толочко — вчений і громадянин. «Археологія», 2013, № 1
  7. Слово про ювіляра. В кн.: Слов’яни і Русь: археологія та історія: Збірка праць на пошану діючого члена Національної академії наук України Петра Петровича Толочка з нагоди його 75-річчя. К., 2013

Посилання:
  • АРХЕОЛОГІЧНА ПЕРІОДИЗАЦІЯ
  • АРХЕОЛОГІЯ УКРАЇНСЬКОЇ РСР
  • ДАВНЬОРУСЬКА ЕТНОКУЛЬТУРНА СПІЛЬНІСТЬ
  • ФОРМАЦІЙНА ТЕОРІЯ
  • ІЛАРІОН
  • ІНСТИТУТ АРХЕОЛОГІЇ НАН УКРАЇНИ
  • ІСТОРІЯ КИЄВА
  • ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ РСР
  • ІВАКІН ГЛІБ ЮРІЙОВИЧ
  • КИЇВ
  • КИЇВСЬКА РУСЬ, СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК ЯДРА ДЕРЖАВИ
  • КИЇВСЬКА СТАРОВИНА
  • МОЦЯ ОЛЕКСАНДР ПЕТРОВИЧ
  • НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
  • ПІЗНАННЯ ІСТОРИЧНЕ, ГНОСЕОЛОГІЯ ІСТОРИЧНА, ЕПІСТЕМОЛОГІЯ ІСТОРИЧНА
  • ПОДІЛ
  • СЛОВО ПРО ЗАКОН І БЛАГОДАТЬ
  • СОФІЙСЬКИЙ СОБОР У КИЄВІ
  • СТАРОКИЇВСЬКА ГОРА
  • УКРАЇНСЬКЕ ТОВАРИСТВО ОХОРОНИ ПАМ'ЯТОК ІСТОРІЇ ТА КУЛЬТУРИ (1966)
  • ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ
  • ВОЛОДИМИР СВЯТОСЛАВИЧ СВЯТИЙ
  • ЯРОСЛАВ МУДРИЙ, ЯРОСЛАВ-ГЕОРГІЙ ВОЛОДИМИРОВИЧ
  • ЗАМКОВА ГОРА
  • ЗОЛОТІ ВОРОТА В КИЄВІ

  • Пов'язані терміни:
  • АРХЕОЛОГІЯ
  • БЕРЕСТОВЕ
  • ДАВНЬОРУСЬКОЇ НАРОДНОСТІ КОНЦЕПЦІЯ
  • ДЕМОГРАФІЯ ІСТОРИЧНА
  • ГЕНЕАЛОГІЯ ІСТОРИЧНА
  • ІНСТИТУТ АРХЕОЛОГІЇ НАН УКРАЇНИ
  • ІСТОРИЧНА НАУКА В УКРАЇНІ ТА В УКРАЇНСЬКІЙ ДІАСПОРІ
  • КЛОВ
  • КИЇВСЬКА СТАРОВИНА
  • МІСТО ЯРОСЛАВА
  • МІЖНАРОДНА РАДА З ПИТАНЬ ОХОРОНИ ПАМ'ЯТОК І ВИЗНАЧНИХ МІСЦЬ
  • НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
  • ПАЛЕОДЕМОГРАФІЯ
  • ПАМ'ЯТКИ УКРАЇНИ: ІСТОРІЯ ТА КУЛЬТУРА
  • РОДЕНЬ, РОДНЯ
  • СТАРОКИЇВСЬКЕ ГОРОДИЩЕ
  • ВІЗАНТІЯ
  • ЗБРОЄЗНАВСТВО


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)