ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

ТОТАЛІТАРИЗМ

  Бібліографічне посилання: Кульчицький С.В. ТОТАЛІТАРИЗМ [Електронний ресурс] . – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Totalitaryzm (останній перегляд: 24.02.2019)
ТОТАЛІТАРИЗМ

ТОТАЛІТАРИЗМ — політ. система, яка прагне встановити цілковитий (тоталітарний) контроль над сусп-вом і громадянами. Термін походить від італ. totalitario — те, що охоплюється повністю. Походження терміна. Уперше термін "тоталітаризм" запровадив у обіг член італ. парламенту і журналіст Дж.Амендола 1923 з метою критичної оцінки політ. системи, яку мав намір створити в країні вождь фашист. партії Б.Муссоліні. Термін сподобався як антифашистам, так і фашистам (див. Фашизм). Б.Муссоліні використав його в червні 1925 під час виступу в парламенті, коли погрозив супротивникам "тоталітарною волею фашистів". Священик Л.Стурцо, який змушений був емігрувати, розкритикував 1925 з позицій клерикального антифашизму італ. "тоталітарну державу" (stato totalitario). В англомовній літературі термін прижився після публікації в час. "Foreign affairs" статті провідно-го теоретика партії Б.Муссоліні Дж.Джентіле "Філософія підвалин фашизму" (1928). В "Італійській енциклопедії" 1932 з’явилася написана ним і підписана Б.Муссоліні стаття "Доктрина фашизму" з такими рядками: "ніщо людське або духовне не існує й тим більше не має цінності поза державою. У цьому розумінні фашизм є тоталітарним, і фашистська держава як синтез і єдність усіх цінностей розтлумачує і розвиває все народне життя". Для фашистів абсолютна підпорядкованість людини державі була категоричним імперативом. Вони не приховували, що заради досягнення цієї мети не зупиняться перед будь-якими репресіями.

Репресивні політ. системи, що склалися після Першої світової війни спочатку в радянській Росії, потім в Італії і, нарешті, в Німеччині, мали зовн. схожість, унаслідок чого в демократ. країнах виникла ідея об’єднати їх одним узагальнюючим терміном — "тоталітаризм". Лондонська газ. "Times" із 1929 почала використовувати цей термін стосовно СРСР. У книзі Л.Троцького "Зраджена революція" ("The Revolution Betrayed", New York, 1937) рад. режим теж визначався як тоталітарний. З часом термін взяли на озброєння науковці Заходу. У листопаді 1939 Амер. філос. т-во організувало перший симпозіум, присвячений тоталітарним д-вам.

Створення теорії тоталітаризму. Амбівалентне ставлення зх. науковців до поняття Т. проявилося під час війни з нацистською Німеччиною. Видатний брит. історик Е.-Х.Карр у серії лекцій, пізніше виданих окремою книгою "Радянський вплив на західний світ" (1946), зробив висновок, що "наявність тенденції повсюдного відходу від індивідуалізму і переходу до тоталітаризму не підлягає сумніву". Він заявив, що марксизм — це найбільш успішний тип Т., як це довели індустріальне зростання СРСР і вирішальна роль Червоної армії в поразці Німеччини. Рад. політ. систему вчений розглядав як зразок реальної демократії, а соціальну політику СРСР назвав більш прогресивною, ніж західна. Натомість ін. брит. науковець, один із найвидатніших філософів 20 ст. К.-Р.Поппер у праці "Відкрите суспільство та його вороги" (1945) переконливо показав вади Т. як закритого суспільства (див. "Відкрите" та "закрите" суспільства).

Основоположником теорії Т. вважається німецький філософ Х.Арендт (із 1933 працювала у Франції, із 1941 — у США). У книзі "Джерела тоталітаризму" (1951) вона розглядала Т. як нове явище в історії людства. Об’єднуючи фашизм, нацизм і сталінізм в єдине ціле як форми Т., філософ підкреслювала, що фашизм, в якому д-ва ставилася над партією, істотно відрізнявся від нацизму і сталінізму, тобто політ. систем, де монопольно існуюча партія зосереджувала у своїх руках усі важелі управління д-вою і сусп-вом. В утвердженні тоталітарної політ. системи Х.Арендт не надавала вирішального значення ідеології. Підґрунтям такої політ. системи вважалися орг. чинники, спрямовані на попередження спроб самоорганізації сусп-ва і забезпечення цілковитої залежності громадян від владної вертикалі. Ленінський етап в історії СРСР вона не розглядала як тоталітарний. Різновидом Т. Х.Арендт вважала не комунізм як такий, а сталінізм, тобто персоналізовану форму правління.

1952 на міжнародному симпозіумі політологів у США під безсумнівним впливом Х.Арендт і К.-Р.Поппера було прийняте таке визначення Т.: "закрита і нерухома соціокультурна і політична структура, в якій будь-яка дія — від виховання дітей до виробництва й розподілу товарів — спрямовується і контролюється з єдиного центру". У визначенні фігурувала не політ. система як така, а сфери життєдіяльності сусп-ва, які вона регулювала й контролювала.

Не задовольнившись доволі абстрактними формулюваннями Т., в яких визначалися або складові частини політ. системи, або сфери життєдіяльності сусп-ва, гарвардський проф. К.Фрідріх і З.Бжезинський визначили обриси тоталітарної д-ви за 6-ма ознаками. Погоджуючись із ними, Х.Арендт та ін. фахівці, які розробляли теорію Т., збільшили сукупність ознак, причетних до структур тоталітарної д-ви і специфіки їхньої діяльності. Частіше за все в літературі фігурували такі ознаки: 1) наявність монопольно функціонуючої партії, що злилася з таємною поліцією і держ. апаратом в єдине ціле; 2) присутність у сусп-ві єдиної ідеології, що нав’язувалася засобами держ. пропаганди, освіти, літератури та мист-ва; 3) блокування небажаної інформації за допомогою органів цензури і правопорядку, таємної поліції, навч. закладів, громад. орг-цій, творчих спілок та ін.; 4) проголошення великої мети на перспективу (створення нового сусп-ва, нового порядку) і використан-ня будь-яких, у т. ч. репресивних, заходів для її досягнення; 5) державний контроль за життям сусп-ва, починаючи від сім’ї; 6) централізоване планування вир-ва і розподілу матеріальних благ; 7) підтримування в сусп-ві уявлень про зовн. небезпеку і необхідність протистояти їй шляхом нарощування оборонного потенціалу; 8) створення ілюзії цілковитої згоди населення з діями вождів.

Сукупність наведених ознак створювала пунктирний портрет СРСР. Разом із тим кожний бажаючий міг знайти в цьому переліку ознак спільні риси між СРСР і нацистською Німеччиною. Якраз таке завдання й ставили перед собою в умовах "холодної війни" теоретики Т. Однак рад. режим після смерті Й.Сталіна деякі з них (перш за все — Х.Арендт) почали називати посттоталітарним. На Заході виник термін "детоталітаризація", рівнозначний термінові "десталінізація", який вживався в СРСР під час реформ М.Хрущова і М.Горбачова.

Від 1970-х рр. серед науковців Заходу запанувала ревізіоністська течія, яка заперечує теорію Т. Зокрема, Я.Кершоу, Х.Моммзен та ін. твердять, що нацистський режим був надто дезорганізований, щоб вважати-ся тоталітарним. Ш.Фіцпатрик, Дж.-А.Гетті та ін. переконані в тому, що сталінський режим був інституційно нестійким, а чист-ки й терор підкреслювали його слабкість, а не силу. Тільки Р.-Е.Пайпс, Р.Конквест і деякі ін. історики залишилися на попередніх позиціях. Натомість у самому Рад. Союзі в роки "перебудови" поширилося уявлення про СРСР як тоталітарну д-ву. Під час похорону А.Сахарова в груд-ні 1989 Г.Попов підкреслив, що цей учений "набагато раніше від інших усвідомив необхідність розв’язання головного завдання нашого часу — зруйнування тоталітарного соціалізму". Нар. депутати СРСР, члени Міжрегіональної групи, в одній із перших своїх заяв підкреслили, що в СРСР склалася принципово нова ситуація внаслідок відмови вищого кер-ва Комуністичної партії Радянського Союзу від здійснення тоталітарного курсу. Р.Конквест із деяким подивом зауважував, що М.Горбачов і Б.Єльцин теж ототожнювали рад. режим з Т. У більшості пострад. країн, зокрема в Україні, теорія Т. як політ. системи СРСР і нацистської Німеччини є і досі поширеною.

Теорія тоталітаризму як логічний конструкт. Х.Арендт пов’язувала появу Т. з особою Й.Сталіна. Е.-Х.Карр, який певний час вбачав у Т. позитивний зміст, навіть порівнював Й.Сталіна з Т.-В.Вільсоном — засновником Ліги Націй і родоначальником нового світопорядку після попередньої світ. війни. Як тоталітарні характеризувалися насаджені за підтримки Й.Сталіна режими Мао Цзедуна в Китайс. Нар. Республіці, Енвера Ходжі в Албанії, Кім Ір Сена в Корейській Народно-Демократ. Республіці, Хо Ші Міна у В’єтнамі. Усупереч Х.Арендт, яка стверджувала, що Т. якісно відрізнявся від усіх попередніх деспотичних режимів, у літературі нерідко називають тоталітарним правління деяких істор. діячів, як правило, — засновників династій (Цінь у Китаї, Маур’я в Індії, режим доби Мейдзі в Японії та ін.).

Виходячи з усього цього, Т. слід вважати не наук. теорією, а логічним конструктом, який склався в 20 ст. під впливом ідеологічного протистояння політ. сил. Тим не менш, у цьому понятті існує об’єктивний зміст, що випливає з радикальної зміни взаємовідносин між д-вою та сусп-вом в індустріальну епоху.

Радянський лад як симбіоз держави і суспільства. В аграрну епоху, яка тривала тисячоліттями — між неолітичною та індустріальною вироб. революціями, — функціонувала д-ва традиційного типу. Як правило, вона досить легко контролювала сусп-во, яке складалося переважно з розпорошеного самими умовами вир-ва селянства. Політ. потрясіння виникали всередині привілейованих станів, з яких формувався управлінський апарат д-ви, її силові структури й реліг. інститути. Лише іноді в окремих країнах спалахували стихійні сел. війни. Та якщо вони перемагали, змінювався лише склад людей, які уособлювали д-ву, тоді як уклад життя залишався традиційним.

В індустріальну епоху, яка у провідних країнах світу тривала з кінця 18 до 2-ї пол. 20 ст., суспільно-політ. і соціально-екон. розвиток різко прискорилися. Сусп-во набуло складної соціальної структури з розвинутими орг. зв’язками, до того ж підсиленими здобутками тех. прогресу. На істор. авансцені з’явилися добре організовані класи — буржуазія і пролетаріат. Етнічні спільноти без яскраво вираженого політ. обличчя ставали модерними націями.

За допомогою бурж. революцій або еволюційним шляхом традиційні монархії перетворювалися на конституційні монархії або ставали республіками. Влада залишалася в руках д-ви як гол. структури в будь-якій політ. системі. Але відносини між д-вою та сусп-вом стали полярно протилежними, тому що влада вже не передавалася монархами-суверенами від батька до сина. Піддані монарха стали громадянами, а їх сукупність, тобто сусп-во, — носієм суверенної влади. Тепер громадяни на вільних виборах наділяли владою своїх представників, які уособлювали д-ву.

Так виглядали відносини між д-вою та сусп-вом у демократ. країнах. Проте в країнах з великою соціальною напругою ситуація могла скластися по-іншому під час воєнних або екон. криз. Так трапилося, зокрема, в Росії, Італії й Німеччині, де з нар. глибин піднялися екстремістські сили, які створили політ. системи, що відповідали ознакам теорії Т.

Встановлюючи радянський лад, В.Ленін нібито виконував рекомендації революц. марксизму. Однак К.Маркс і Ф.Енгельс у "Маніфесті Комуністичної партії" не розрізняли організованих людських спільнот з ієрархічною структурою (д-ви, партії) від спільнот без внутр. кістяка (суспільства, класи, нації). Унаслідок цього їхні рекомендації зосередити знаряддя вир-ва в руках пролетарської д-ви були абстрактними. Однак вони спрацювали, коли впали на рос. ґрунт.

У Рос. імперії напружені відносини між д-вою і сусп-вом, селянами і поміщиками, пролетаріатом і буржуазією до краю загострилися внаслідок світ. війни. Мільйони територіально і політично розпорошених селян були мобілізовані в армію, тобто перетворені на добре організовану та озброєну силу, здатну протиставити себе самодержавно-поміщицькій д-ві. Використовуючи як точку опори ради солдатських і робітн. депутатів, які з’явилися в ході Лютневої революції 1917 і за тиждень знищили середньовічний самодерж. лад, В.Ленін спромігся впродовж одного року повернути велетенську країну, яка не розуміла, що з нею роблять, на шлях комуніст. буд-ва.

Створену ним партію більшовиків В.Ленін називав "партією нового типу". Це був інструмент влади, який завдяки закладеному в її орг. структуру принципу "демократичного централізму" (див. Демократичного централізму принцип) перебував під цілковитим контролем вождів. Повернувшися з еміграції в революц. Петроград (нині м. Санкт-Петербург), вождь більшовиків кинув гасло "Вся влада — Радам!" Більшовики повинні були витіснити з рад конкурентні соціаліст. партії і поповнити їх членами власної партії та співчуваючими їм депутатами. Унаслідок цього партія більшовиків починала існувати у двох різних іпостасях: як політ. партія, що здійснювала під ідеологічним прикриттям диктатури пролетаріату диктатуру своїх вождів, і як ради, що здобули після Жовтневого перевороту в Петрограді 1917 держ. функції. Диктатура вождів спиралася на міцну владу, яка проростала з нар. товщі, але була незалежна від народу. Левова частка управлінської роботи покладалася на виконавчі к-ти рад. Можливі непорозуміння між партійним і радянським апаратами попереджувалися заміщенням відповідних посад у рад. установах тільки більшовиками. Компартійно-рад. тандем під назвою "радянська влада" (див. Компартійно-радянська система державної влади в СРСР) наділив мільйони громадян реальними, хоча й обмеженими, управлінськими або контрольними функціями, у результаті чого виникла ілюзія народовладдя.

Створена більшовиками політ. система уособлювала владу парт. олігархії, якою були члени ЦК РКП(б). Із 1919 цю владу фактично узурпували нечисленні члени політбюро ЦК. Обидві владні вертикалі — сама партія та її клон у вигляді рад — наскрізь прошивали всю товщу сусп-ва, створюючи в ньому залежні від себе вертикальні структури й руйнуючи горизонтальні структури, які мали тенденцію виникати шляхом самоорганізації. Потрапляючи в павутиння вертикальних зв’язків, людина позбавлялася права на недозволене центром спілкування.

Аналіз рад. держави-комуни, яка сплелася із сусп-вом у єдине ціле, підводить до висновку, що комуніст. д-ви слід вивести за рамки Т. правого типу. Традиційні, демократичні й такі тоталітарні д-ви, як Німеччина або Італія, були функціонально відділені від своїх сусп-в і мали одну спільну рису: в них існувала приватна власність підданих (у монархіях) або громадян (у республіках), на якій від першопочат-ків трималася людська цивілізація. Комуністичний СРСР випадав із цього ряду. Відносини власності не піддавалися ліквідації урядовим декретом, і приватна власність на засоби вир-ва в ньому не зникла, а зосередилася на вершині піраміди влади. Це було рівнозначне експропріації вже не окремих власників, а всього сусп-ва. Політ. диктатура вождів після кампаній націоналізації великих власників і усуспільнення дрібних власників доповнилася диктатурою економічною. Держава-комуна знищила горизонтальні зв’язки між людьми і перетворила свої вертикально побудовані структури на внутр. кістяк сусп-ва.

Слова і справи більшовиків не завжди узгоджувалися між собою, але визначення рад. влади як влади робітничо-селянської відповідало дійсності. Та В.Ленін реалізував на практиці таку систему нар. влади, яка робила громадян недієздатними. Оскільки всі структури своєрідного державосуспільства будувалися за принципом "демократично-го централізму", олігархічна за своєю природою рад. влада могла перетворюватися на одноосібну владу верховного вождя. Тобто в залежність від вождя потрапляли як сусп-во, так і д-ва. Ця залежність була убивчою, оскільки Й.Сталін міг використовувати не тільки в державних, але і в особистих цілях всі засоби впливу на сусп-во, включно з геноцидом.

Декларативні рад. конституції спочатку зовсім ігнорували присутність держ. партії, а з 1936 формулювали її роль у д-ві у виразах, позбавлених правового змісту. Тому передача верховної влади від одного вождя до іншого здійснювалася або в боротьбі, або за домовленістю між членами політбюро ЦК партії (лише у двох випадках, 1957 і 1964, — на пленумах ЦК). Періоди колективного кер-ва змінювалися одноосібною диктатурою, але створена В.Леніним рад. політ. система не зазнала принципових змін аж до конституційної реформи М.Горбачова. Звідси випливає докорінна помилка Х.Арендт, яка побудувала теорію Т. на істор. реаліях нацистської Німеччини і передвоєнного СРСР. Т. лівого типу не мав органічного зв’язку з Т. правого типу і тому може залишатися під своєю первинною назвою — як комунізм.


Література:
  1. Carr E.H. The Soviet Impact on the Western World. London, 1946
  2. Friedrich C., Brzezinski Z. Totalitarian Dictatorship and Autocracy. Cambridge, Massachusetts, 1956
  3. Armstrong J.A. The Politics of Totalitarianism. New York, 1961
  4. Wolfe B.W. Communist Totalitarianism: Keys to the Soviet System. Boston, 1961
  5. Schapiro L. Totalitarianism. London, 1972
  6. Totalitarianism Reconsidered. New York — London, 1981
  7. Тоталитаризм как исторический феномен. М., 1989
  8. Игрицкий Ю.И. Концепция тоталитаризма: уроки многолетних дискуссий на Западе. «История СССР», 1990, № 6
  9. Желев Ж. Фашизм: тоталитарное государство. М., 1991
  10. Гаджиев К.С. Тоталитаризм как феномен XX века. «Вопросы философии», 1992, № 2
  11. Джилас М. Лицо тоталитаризма. М., 1992
  12. Арон Р. Демократия и тоталитаризм. М., 1993
  13. Поппер К. Відкрите суспільство та його вороги, т. 1—2. К., 1994
  14. Totalitarismus im 20 Jahrhundert: Eine Bilanz der internationalen Forschung. Baden-Baden, 1996
  15. Пайпс Р. Коммунизм, фашизм и национал-социализм. В кн.: Пайпс Р. Россия при большевиках. М., 1997
  16. Михайленко В.И., Нестерова Т.П. Тоталитаризм в XX веке: Теоретический дискурс. Екатеринбург, 2000
  17. Германия и Россия в XX веке: две тоталитарные диктатуры, два пути к демократии. Кемерово, 2001
  18. Конквест Р. Тоталітарна партія — тоталітарна держава. В кн.: Конквест Р. Роздуми над сплюндрованим сторіччям. К., 2003
  19. Linz J.J. Totalitäre und Autoritäre Regime. Berlin, 2003
  20. Totalitarismo e totalitarismi. Venezia, 2003
  21. Арендт Х. Джерела тоталітаризму. К., 2005
  22. Любин В.П. Преодоление прошлого: споры о тоталитаризме. М., 2005
  23. Изучение диктатур: опыт России и Германии: Материалы конференции «Диктатуры: дискуссии в России и Германии», Москва, 23—25 сентября 2004 г. М., 2007
  24. Політична система для України: Історичний досвід і виклики сучасності. К., 2008

Посилання:
  • АРЕНДТ ХАННА
  • БІЛЬШОВИКИ
  • БУРЖУАЗІЯ
  • БЖЕЗИНСЬКИЙ ЗБІГНЕВ
  • ДЕМОКРАТИЧНОГО ЦЕНТРАЛІЗМУ ПРИНЦИП
  • ДЕРЖАВА
  • ДЕСТАЛІНІЗАЦІЯ
  • ДИКТАТУРА ПРОЛЕТАРІАТУ
  • ЄЛЬЦИН БОРИС МИКОЛАЙОВИЧ
  • ЕНГЕЛЬС (ENGELS) ФРІДРІХ
  • ФАШИЗМ
  • ГЕНОЦИД
  • ГОРБАЧОВ МИХАЙЛО СЕРГІЙОВИЧ
  • КАРР ЕДВАРД-ХЬЮЛЕТТ
  • ХРУЩОВ МИКИТА СЕРГІЙОВИЧ
  • КОМУНІСТИЧНА ПАРТІЯ РАДЯНСЬКОГО СОЮЗУ
  • КОМПАРТІЙНО-РАДЯНСЬКА СИСТЕМА ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ В СРСР: ТВОРЕННЯ, ОСНОВНІ ЕТАПИ РОЗВИТКУ, КРАХ
  • КОНКВЕСТ РОБЕРТ
  • КОНСТИТУЦІЙНА МОНАРХІЯ
  • ЛЕНІН ВОЛОДИМИР ІЛЛІЧ
  • ЛІГА НАЦІЙ
  • ЛЮТНЕВА РЕВОЛЮЦІЯ 1917
  • МАРКС К.
  • МОНАРХІЯ
  • МУССОЛІНІ БЕНІТО
  • НАЦІЯ
  • НАЦІОНАЛІЗАЦІЯ
  • НАЦИЗМ
  • ПАЙПС РИЧАРД ЕДГАР
  • ПЕРША СВІТОВА ВІЙНА І УКРАЇНА. ПЕРША СВІТОВА ВІЙНА (ВЕЛИКА ВІЙНА)
  • ПОМІЩИКИ
  • ПОППЕР КАРЛ-РАЙМУНД
  • РЕСПУБЛІКА
  • САХАРОВ АНДРІЙ ДМИТРОВИЧ
  • САНКТ-ПЕТЕРБУРГ
  • СРСР, РАДЯНСЬКИЙ СОЮЗ
  • СТАЛІН ЙОСИФ ВІССАРІОНОВИЧ
  • СТАЛІНІЗМ
  • ВІДКРИТЕ ТА ЗАКРИТЕ СУСПІЛЬСТВО
  • ТРОЦЬКИЙ ЛЕВ ДАВИДОВИЧ
  • ВІЛЬСОН ТОМАС ВУДРО
  • ЖОВТНЕВИЙ ПЕРЕВОРОТ У ПЕТРОГРАДІ 1917

  • Пов'язані терміни:
  • АБСОЛЮТИЗМ
  • АРЕНДТ ХАННА
  • АВТОРИТАРНІ РЕЖИМИ
  • ДЕМОКРАТІЯ
  • ДЕМОКРАТИЧНОГО ЦЕНТРАЛІЗМУ ПРИНЦИП
  • ДЕРЖАВА
  • ДИСКРИМІНАЦІЯ РЕЛІГІЙНА
  • ЕТАТИЗМ
  • ЄВРОАТЛАНТИЧНА ЦИВІЛІЗАЦІЯ
  • ФАШИЗМ
  • ГРОМАДСЬКІ ТОВАРИСТВА І ОБ'ЄДНАННЯ УРСР
  • ІМПЕРІЯ
  • ІНТЕЛІГЕНЦІЯ ТА ІНТЕЛЕКТУАЛИ
  • ІНТЕЛІГЕНЦІЯ УКРАЇНСЬКА
  • ІОАНН ПАВЛО ІІ
  • ІСТОРИЧНА НАУКА В УКРАЇНІ ТА В УКРАЇНСЬКІЙ ДІАСПОРІ
  • ІСТОРІЯ ПОВСЯКДЕННЯ
  • ІСТОРІОСОФІЯ, ІСТОРІОСОФСЬКІ КОНЦЕПЦІЇ
  • КАРЛОВИЙ УНІВЕРСИТЕТ, ПРАЗЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ
  • ХРУЩОВ МИКИТА СЕРГІЙОВИЧ
  • КІСТЯКІВСЬКИЙ БОГДАН ОЛЕКСАНДРОВИЧ
  • КЛАСИ СУСПІЛЬНІ
  • КОМПАРТІЙНО-РАДЯНСЬКА СИСТЕМА ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ В СРСР: ТВОРЕННЯ, ОСНОВНІ ЕТАПИ РОЗВИТКУ, КРАХ
  • КОНСТИТУЦІЇ ДРУГОЇ РЕЧІПОСПОЛИТОЇ ПОЛЬСЬКОЇ 1921 ТА 1935
  • КОНСТИТУЦІЇ РУМУНІЇ
  • КУЛЬТУРА В РОЗМАЇТОСТІ ПОНЯТЬ, ЯВИЩ І СХЕМ ПОСТУПУ
  • ЛЕНІН ВОЛОДИМИР ІЛЛІЧ
  • ЛЕНІНСЬКА КОМУНІСТИЧНА СПІЛКА МОЛОДІ УКРАЇНИ
  • ЛЕРІТЬЄ (LHЕRITIER) МІШЕЛЬ
  • ЛЬВІВ
  • ЛИСЯК-РУДНИЦЬКИЙ ІВАН ПАВЛОВИЧ
  • МАКСИМЕНКО ФЕДІР ПИЛИПОВИЧ
  • МАНЯК ВОЛОДИМИР АНТОНОВИЧ
  • МАРЧЕНКО ВАЛЕРІЙ ВЕНІАМІНОВИЧ
  • МАСОНСТВО, ФРАНКМАСОНСТВО
  • МАСОВОГО СУСПІЛЬСТВА ТЕОРІЇ В СУСПІЛЬНИХ НАУКАХ
  • МЕЙС ДЖЕЙМС-ЕРНЕСТ
  • МЕМОРІАЛ ІМЕНІ ВАСИЛЯ СТУСА
  • МІФ ІСТОРИЧНИЙ
  • МІЖНАРОДНІ КОНГРЕСИ ІСТОРИКІВ
  • МІЖНАРОДНІ ПАКТИ ПРО ПРАВА ЛЮДИНИ.
  • НАЦІОНАЛІЗМ
  • НАЦИЗМ
  • НОВІТНЯ ІСТОРІЯ
  • НОВІТНЯ ІСТОРІОГРАФІЯ
  • ПОПОВИЧ МИРОСЛАВ ВОЛОДИМИРОВИЧ
  • ПОППЕР КАРЛ-РАЙМУНД
  • РОСІЯ
  • САХАРОВ АНДРІЙ ДМИТРОВИЧ
  • СНАЙДЕР ТИМОТІ-ДЕВІД
  • СТАЛІНІЗМ
  • СВІДКИ ЄГОВИ
  • ЦЕНТР ДОСЛІДЖЕНЬ ВИЗВОЛЬНОГО РУХУ (ЦДВР)
  • ЮХНОВСЬКИЙ ІГОР РАФАЇЛОВИЧ
  • ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКА ЕМІГРАЦІЯ В УСРР 1920–1930-Х РОКІВ


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)